ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2019 року справа №200/3887/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., секретар судового засідання Кобець О.А., за участю представника позивача - Баранов Т. О., представника відповідача - Мізерна О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року (повний текст складено 02 вересня 2019 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/3887/19-а (суддя І інстанції - Смагар С.В.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" про забезпечення позову за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС,-
В С Т А Н О В И В :
15 березня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС.
Ухвалою від 18 березня 2019 року суд задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" про забезпечення позову частково, зупинив дію постанов Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" від 19 лютого 2019 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 200/3887/19-а, заборонив Головному управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 200/3887/19-а, в іншій частині у задоволенні заяви відмовив. Ухвалою від 6 травня 2019 року Перший апеляційний адміністративний суд залишив ухвалу від 18 березня 2019 року без змін. Постановою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року скасовано ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2019 року та відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/3887/19-а та призначив підготовче засідання. 10 квітня 2019 року відповідач до суду надав відзив на позовну заяву разом із додатками. Ухвалою від 15 квітня 2019 року підготовче засідання було відкладено за клопотанням представника позивача. 13 травня 2019 року суд отримав відповідь на відзив з боку представника позивача. 14 травня 2019 року суд отримав клопотання від представника відповідача щодо надання додаткового часу для подання заперечень на відповідь на відзив. 14 травня 2019 року судове засідання не відбулося у зв`язку із відрядженням судді. 16 травня 2019 року суд отримав з боку відповідача заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року суд клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі № 200/3887/19-а задовольнив, зупинив провадження в адміністративній справі № 200/3887/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" (ЄДРПОУ 37544236, 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, проспект Ломоносова, 111/3) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (ЄДРПОУ 39790445, 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 200/5877/19-а та відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із зупиненням провадження у даній адміністративній справі.
Позивачем 29 серпня 2019 року була подана до суду першої інстанції заява про забезпечення позову, в якому позивач просив вжити заходи забезпечення майбутнього позову ТОВ "ОКВІН-5" до Головного Управлінню Держпраці у Донецькій області у вигляді:
1. зупинити дію постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 2128230 (два мільйони сто двадцять вісім тисяч двісті тридцять) гривень;
2. зупинити дію постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 12519 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) гривень;
3. зупинити дію постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС від 19 лютого .2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 3421860 (три мільйона чотириста двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят) гривень;
4. зупинити дію постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДІД83/1207/АВ/П/ІП-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 4173,00 (чотири тисячі сто сімдесят гри) гривні;
5. заборони Головному Управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти будь-які дії, направлені па примусове виконання Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 2128230 (два мільйони сто двадцять вісім тисяч двісті тридцять)гривень;
6. заборонити Головному Управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 12519 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) гривень;
7. заборонити Головному Управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 3421860 (три мільйона чотириста двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят) гривень;
8. заборонити Головному Управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 4173 (чотири тисячі сто сімдесят три) гривні.
В обгрунтування наданої заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що з 15 січня 2019 року по 28 січня 2019 року проводилася перевірка (інспекційне відвідування) з питань дотримання законодавства про працю ТОВ "ОКВІН-5" органами Головного управління Держпраці у Донецькій області. За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДЦ83/1207/АВ від 28 січня 2019 року. На підставі акту винесено припис про усунення виявлених порушень № ДЦ83/1207/АВ/П від 5 лютого 2019 року, яким встановлено для позивача строк на усунення виявлених порушень до 19 лютого 2019 року. 19 лютого 2019 року на підставі акту винесено постанови про накладення штрафу № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС, № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС. Зазначає, що необхідність забезпечення позову по вказаній справі обумовлюється тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача. Позивач також зазначає, що Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою КМУ від 17 липня 2013 року № 509 не передбачає автоматичного зупинення дії постанови про накладення штрафу у разі її оскарження у судовому порядку, яка є по суті виконавчим документом та пред`являється до виконання відразу ж після спливу місячного строку на його добровільне погашення. Факти звернення з позовом до суду не зупиняє їх виконання. Відповідно до пунктів 8, 9, 10 Постанови КМУ від 17 липня 2013 року № 509, вказано, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку. Не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України). Зі змісту самих постанов про накладення штрафів вбачається, що вказані штрафи пред`являються до виконання органами Держпраці зі спливом місячного строку на їх добровільне оскарження. У зв`язку із викладеним, органи Держпраці у Донецькій області пред`являють вказані постанови про накладення штрафів до виконання незалежно від факту їх судового оскарження у разі несплати виставлених штрафів протягом місяця з моменту винесення оскаржуваних постанов. Виконавча служба на підставі цих постанов зобов`язана відкрити виконавче провадження та розпочати виконавчі дії, такі як, зокрема, арешт усього майна та коштів підприємства. При цьому, у разі зупинення дії оскаржуваних постанов про накладення штрафу вже після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно, то відповідно до положень чинного Закону України "Про виконавче провадження", зазначений арешт не знімається. Очевидним є те, що у разі пред`явлення зазначених вище постанов про накладення штрафу на загальну суму 5566782 грн. до виконання та подальшого вчинення виконавчих дій щодо рахунків та майна позивача, який є суб`єктом господарювання, то вказане повністю паралізує його поточну господарську діяльність, що завдасть значних збитків як позивачу, так і його контрагентам. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову вже після відкриття виконавчого провадження та накладенням арешту на майно та рахунки позивача призведе до незворотних наслідків, які незрозуміло яким чином мають бути розв`язані. Тобто заробітні плати 133 працівникам виплачуватися не будуть, підприємство буде позбавлено можливості сплачувати по господарським договорам, виконувані належним чином зобов`язання перед контрагентами. Фактично повністю зупиниться господарська діяльність підприємства позивача до вирішення справи у суді. Також позивач зазначає, що очевидним є те, що у разі пред`явлення зазначених вище постанов про накладення штрафу на загальну суму 5566782 (п`ять мільйонів п`ятсот шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят дві гривні) до виконання та подальшого вчинення виконавчих дій щодо рахунків та майна позивача, який є суб`єктом господарювання, то вказане повністю паралізує його поточну господарську діяльність, що завдасть значних збитків як позивачу, так і його контрагентам. Без застосування заходів забезпечення позову відновлення прав або охоронюваних законів інтересів позивача буде неможливим або істотно ускладненим, оскільки у разі неможливості здійснювати власну господарську діяльність на час судового розгляду цієї справи у подальшому така діяльність навряд чи зможе бути відновлена, адже арешт накладений в межах виконавчого провадження на майно та рахунки вже після його відкриття не знімається. Працівники позивача залишаться без роботи та без заробітної плати, і позивач не знає що з ними робити на час розгляду спору, чи звільняти, чи відсторонювати без збереження заробітної плази, чи щось ще, оскільки виплачувані їм заробітну плату йому просто будить не звідки. Жодних господарських зобов`язань позивач виконати не зможе, не зможе закуповувати необхідні будівельні матеріали, необхідні для виконання підрядних договорів, не зможе сплачувати транспортні витрати, не зможе використовувати власне будівельне обладнання, яке по суті і складає основну частину його активів - тобто взагалі не зможе функціонувати. Внаслідок цього буде завдана шкода не лише позивачу, а й його контрагентам, оскільки будівельні роботи потребують чітких та послідовних дій, здійснених у визначені строки, і їх не здійснення завдає значної шкоди або роблять взагалі неможливим подальше здійснення відповідних робіт (тобто недороблену роботу та її наслідки простіше знищити та зробити заново, чим відновити та продовжити ті будівельні роботи, строки яких вже порушені, оскільки вони не будуть відповідати стандартам якості, ні кому не будуть потрібні у такому дефективному стані). Крім того, наслідком порушення вказаних зобов`язань буде нарахування великих фінансових санкцій щодо позивача та, відповідно, призведе до подальшого розриву господарських стосунків із позивачем.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 200/3887/19-а задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" про забезпечення позову. Зупинено дію постанов Головного управління Держпраці у Донецькій області про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" від 19 лютого 2019 року № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 2128230 грн., № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС у розмірі 12519 грн., № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС у розмірі 3421860 грн., № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС у розмірі 4173 грн. до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 200/3887/19-а. Заборонено Головному управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 2128230 грн., № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС у розмірі 12519 грн., № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС у розмірі 3421860 грн., № ДЦ83/1207/АВ/П/ІП-ФС у розмірі 4173 грн. до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 200/3887/19-а.
Відповідачем на зазначену ухвалу суду першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій просить оскаржену ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу у якому проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а прийняте судом першої інстанції рішення, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача, наголошуючи на законності постановленої судом першої інстанції ухвали.
Згідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції задовольняючи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" про забезпечення позову дійшов висновку, що у разі визнання судом оскаржуваних постанов відповідача правомірними, відповідач не позбавляється права скористуватися шляхом примусового стягнення штрафу, проте у разі відмови у задоволенні клопотання про забезпечення позову та у випадку задоволення позовних вимог позивача, останній буде вимушений знову звертатися до суду задля повернення списаних коштів у рахунок погашення оскаржуваних постанов, що значно виплине на фінансовий стан підприємства, та очевидно є безпідставним приведенням судом позивача до значних негативних наслідків, на відміну від відповідача. Очевидним для суду, з урахуванням доданих до заяви позивачем документів, є те, що відсутність вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, може привести до зупинення господарської діяльності підприємства, в той час як держава в особі відповідача збитків не понесе.
З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлює стаття 152 КАС України, у відповідності до частини першої якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
Водночас, заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).
Зупинення дії, зокрема, індивідуального акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Поряд із цим, стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).
Тобто законодавець встановив обов`язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.
Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Колегія суддів враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Відповідно ж до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Також, статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Суду (Рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "Іммобіліаре Саффі проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадав, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
У даному ж випадку, Товариство звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень про накладення штрафів, які можуть бути сплачені добровільно (пункт 9 Порядку №509) або ж стягнуті в межах процедури примусового виконання, яку здійснюють органи державної виконавчої служби (пункт 11 Порядку №509) в порядку, встановленому Законом №1404-VIII.
В той же час, за приписами частини третьої статті 56 Закону №1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Зазначеним положенням статті 56 Закону №1404-VIII кореспондують абзаци перший, другий пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432 (далі - Інструкція №512/5).
Зокрема, абзаци перший, другий пункту 8 Інструкції №512/5 визначають, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
За зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.
В світлі указаних вище положень правових норм Закону №1404-VIII та Інструкції №512/5, твердження позивача про те, що внаслідок звернення спірних постанов до примусового виконання відбудеться арешт усіх коштів та/або майна Товариства, як боржника у виконавчому провадженні, є хибними та не відповідають закону.
Також, слід зазначити, що наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення Товариством порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після звернення спірних постанов до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому статтею 33 Закону №1404-VIII, а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
Колегія суддів, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, міжнародного права, дійшла висновку, що, у даному випадку, підстави для забезпечення даного позову шляхом зупинення дії спірних постанов і заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на їх примусове виконання, не виникли, у зв`язку з чим в задоволенні заяви Товариства слід відмовити.
Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 20 серпня 2019 року по справі №200/3887/19-а.
Крім того, колегія суддів зазначає, що 01.10.2019 року відкрито чотири виконавчих провадження ВП № 60183284, ВП № 60183079, ВП №60182980, ВП № 60183160 щодо виконання постанов , відповідно, про накладення штрафу № ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 2128230 гривень; про накладення штрафу № ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 12519 гривень; про накладення штрафу № ДЦ83/1207/АВ/П/МГ-ФС від 19 лютого .2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 3421860 гривень; про накладення штрафу № ДІД83/1207/АВ/П/ІП-ФС від 19 лютого 2019 року на ТОВ "ОКВІН-5" у розмірі 4173,00 гривні.
З врахуванням викладеного, враховуючи приписи актів національного законодавства, міжнародного права, колегія суддів дійшла до висновку, що уданому випадку, підстави для забезпечення даного позову шляхом зупинення дій постанов і заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на їх виконання, не виникли, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати, а в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" про забезпечення позову - відмовити.
Керуючись ст. 240, 308, 311, 320, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 200/3887/19-а - задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 200/3887/19-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКВІН-5" про забезпечення позову - відмовити.
Повне судове рішення складено 23 жовтня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко
