ПОСТАНОВА
Іменем України
20 серпня 2019 року
Київ
справа №200/3887/19-а
адміністративне провадження №К/9901/16072/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Стеценка С. Г.,
суддів Рибачука А. І., Тацій Л. В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оквін-5" до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18.03.2019 (суддя - доповідач Смагар С. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2019 (головуючий суддя Міронова Г. М., судді: Арабей Т. Г., Геращенко І. В.)
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оквін-5" (далі - Товариство, ТОВ "Оквін-5", позивач) звернулося з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області (далі - ГУ Держпраці, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу №ДЦ83/1207/АВ/П/ТД-ФС від 19.02.2019 у розмірі 2128230 гривень, №ДЦ83/1207/АВ/П/ЗБ-ФС від 19.02.2019 у розмірі 12519 гривень, №ДЦ83/1207/АВ/п/МГ-ФС від 19.02.2019 у розмірі 3421860 гривень, №ДЦ83/1207/АВ/П/ШП-ФС від 19.02.2019 у розмірі 4173 гривень (далі - спірні, оскаржувані постанови).
Обґрунтовуючи позов, Товариство зазначало, що відповідач прийняв оскаржувані постанови за наслідками перевірки, проведеної з порушенням визначеної законом процедури і за відсутності підстав для здійснення такої, при цьому, вважає помилковими висновки ГУ Держпраці стосовно порушення позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оскільки, на переконання ТОВ "Оквін-5", останнє таких не допустило.
Разом з позовною заявою Товариство подало заяву про забезпечення позову, в якій просило: вжити заходи забезпечення майбутнього позову ТОВ «ОКВІН-5» до ГУ Держпраці у вигляді зупинення дії індивідуальних актів, заборони відповідачу вчиняти певні дії та заборони Костянтинівському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вчиняти певні дії; зупинити дію спірних постанов; заборонити ГУ Держпраці вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання спірних постанов; заборонити будь-яким органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання спірних постанов.
В обґрунтуванні заяви наводились аргументи стосовно того, що спірні постанови, у розумінні Порядку про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509 в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), є виконавчими документами, примусове виконання яких здійснюється органами державної виконавчої служби, які, у разі відкриття виконавчого провадження, накладають арешт на кошти, банківські рахунки і майно боржника й це, в свою чергу, враховуючи розмір накладних на Товариство штрафів, який є значним і непомірним, призведе до завдання значної шкоди правам та охоронюваним законом інтересам позивача, зумовить зупинення діяльності останнього, невиконання ним взятих на себе зобов'язань у межах договірних правовідносин, спричинить невиплату заробітної плати особам, які працюють у заявника.
Вказує заявник і на те, що спірні постанови відповідача є незаконними та порушують його права, при цьому, у разі незабезпечення позову ефективний захист або поновлення прав, на захист яких спрямовано даний позов, буде ускладнений або неможливий.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.03.2019, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2019, заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. Зупинена дія спірних постанов ГУ Держпраці до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №200/3887/19-а, заборонено ГУ Держпраці вчиняти будь-які дії, направлені на примусове виконання спірних постанов до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №200/3887/19-а. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявником були наведені належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а тому невжиття заходів забезпечення позову могло істотно ускладнити поновлення порушених, на думку Товариства, прав та його інтересів, за захистом яких він звернувся. Також, суд, враховуючи розмір накладених на позивача штрафів, дійшов висновку, що їх стягнення негативно вплине на фінансово - господарський стан заявника, до того ж, вжиття заходів забезпечення позову вже після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно та рахунки Товариства унеможливить виконання останнім своїх договірних зобов'язань, створить загрозу зупинки діяльності підприємства, як суб'єкта господарювання, до розгляду справи по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із вказаними вище судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ГУ Держпраці посилається на те, що заявник не подав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, які б підтверджували неведені Товариством у заяві обставини і свідчили про наявність підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначав скаржник і про те, що суд, вирішуючи порушене Товариством у заяві питання, не забезпечив дотримання балансу інтересів усіх учасників справи, оскільки фактично позбавив відповідача можливості пред'явити виконавчі документи (спірні постанови) до виконання у межах строку, визначеного статтею 12 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), а також не врахував того, що саме по собі подання даного адміністративного позову не є єдиним і беззаперечним доказом існування ознак протиправності оскаржуваних позивачем рішень суб'єкта владних повноважень.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
У червні 2019 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.
Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, ураховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 345 КАС України, постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 16.08.2019.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, оскільки вважає, що такі відповідають критеріям законності та обґрунтованості й ухвалені відповідно до вимог закону.
Зокрема, позивач вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 15.01.2019 по 28.01.2019 ГУ Держпраці проводилася перевірка (інспекційне відвідування) з питань дотримання законодавства про працю ТОВ «ОКВІН-5».
За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 28.01.2019 №ДЦ83/1207/АВ.
На підставі акту винесено припис про усунення виявлених порушень від 05.02.2019 №ДЦ83/1207/АВ/П, яким встановлено для позивача строк на усунення виявлених порушень до 19.02.2019.
19 лютого 2019 року на підставі акту винесено спірні постанови про накладення штрафу, незгода з якими й стала підставою для звернення до суду з даним позовом, а також подання заяви про його забезпечення.
Позиція Верховного Суду
Так, у відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлює стаття 152 КАС України, у відповідності до частини першої якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
Водночас, заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).
Зупинення дії, зокрема, індивідуального акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Поряд із цим, стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).
Тобто законодавець встановив обов'язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Колегія суддів враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
Відповідно ж до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Також, статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Суду (Рішення від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "Іммобіліаре Саффі проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадав, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
У даному ж випадку, Товариство звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень про накладення штрафів, які можуть бути сплачені добровільно (пункт 9 Порядку №509) або ж стягнуті в межах процедури примусового виконання, яку здійснюють органи державної виконавчої служби (пункт 11 Порядку №509) в порядку, встановленому Законом №1404-VIII.
В той же час, за приписами частини третьої статті 56 Закону №1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Зазначеним положенням статті 56 Закону №1404-VIII кореспондують абзаци перший, другий пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432 (далі - Інструкція №512/5).
Зокрема, абзаци перший, другий пункту 8 Інструкції №512/5 визначають, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
За зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
В світлі указаних вище положень правових норм Закону №1404-VIII та Інструкції №512/5, твердження судів про те, що внаслідок звернення спірних постанов до примусового виконання відбудеться арешт усіх коштів та/або майна Товариства, як боржника у виконавчому провадженні, є хибними та не відповідають закону.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що це призведе до негативного впливу на його господарську діяльність у вигляді неможливості, внаслідок арешту державним виконавцем коштів і майна позивача, належного виконання ним своїх договірних зобов'язань перед контрагентами, оскільки визначена відповідачем сума штрафів є значною для нього, зумовить неможливість розрахунку перед працівниками Товариства щодо заробітної плати, та й взагалі, може спричинити зупинку діяльності останнього і його банкрутство.
Натомість, заявник не додав до заяви жодних доказів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
В контексті цього, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності, однак жодної оцінки таким обставинам не надали.
Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанції, фактично, ґрунтуються на припущеннях, оскільки останні погодились із доводами заявника, не перевіривши їх відповідними доказами, що, однак, не узгоджується із задекларованими у статті 242 КАС України вимогами процесуального закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина третя статті 242 КАС України).
До того ж, питання, пов'язані зі сплатою Товариством штрафів на підставі спірних постанов ГУ Держпраці, не входять до предмету доказування у даній справі, який безпосередньо пов'язаний з перевіркою дотримання відповідачем, під час їх прийняття, вимог законодавства, що, своєю чергою, не створює передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Насамкінець, суди не врахували того, що наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення Товариством порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після звернення спірних постанов до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому статтею 33 Закону №1404-VIII, а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, міжнародного права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що, у даному випадку, підстави для забезпечення даного позову шляхом зупинення дії спірних постанов і заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на їх примусове виконання, не виникли, у зв'язку з чим оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати, а в задоволенні заяви Товариства - відмовити.
За правилами пункту 3 частини першої статті 249 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
В свою чергу, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша, друга статті 351 КАС України).
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області задовольнити.
Скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 18.03.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2019.
Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Оквін-5" про забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. Г. Стеценко,
А. І. Рибачук,
Л. В. Тацій,
Судді Верховного Суду
