Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 369/8537/15-ц
провадження № 61-8356св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
СинельниковаЄ. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналась ОСОБА_7, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В.,
Олійника В. І.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_6 про визнання оспорюваного правочину частково недійсним (в частині дарування ОСОБА_6 1/2 частини житлового будинку); скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_6 1/2 частини спірного житлового будинку
та визнання за малолітнім ОСОБА_5 право власності на вказану частину житлового будинку.
В обґрунтування свого позову зазначив, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2010 року між ОСОБА_4
та ОСОБА_7 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої остання зобов'язалась після закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 подарувати 1/2 частину будинку їхньому спільному малолітньому сину - ОСОБА_5
Після введення в експлуатацію спірного будинку та реєстрації права власності на житловий будинок 06 червня 2013 року ОСОБА_7 уклала договір дарування будинку з ОСОБА_6, що суперечить правам та інтересам малолітнього ОСОБА_5
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 березня 2016 року позов задоволено.
Визнано частково недійсним укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, договір дарування від 06 червня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О.
06 червня 2013 року та зареєстрований у реєстрі в частині дарування ОСОБА_6 1/2 частини житлового будинку № 31 по вулиці Каштановій
в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області.
Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. в частині державної реєстрації в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності за ОСОБА_6 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 299, 5 кв. м, житловою площею 142, 2 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 умов мирової угоди, укладеної 13 липня 2010 року
з ОСОБА_4, та відчуженням спірного будинку у порушення вимог частини шостої статті 203 ЦК України, частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», без попереднього дозволу органу опіки
та піклування, порушено майнові права малолітнього ОСОБА_5, а саме право на отримання у власність частини домоволодіння.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 березня 2016 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши, що оспорюваний договір дарування житлового будинку від 06 червня 2013 року укладений з порушенням прав та інтересів малолітнього ОСОБА_5, без попереднього дозволу органу опіки та піклування, дійшов правильного висновку про задоволення позову
ОСОБА_4 в інтересах малолітнього ОСОБА_5
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_6, до якої приєдналась ОСОБА_7, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 березня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявник не повинна нести негативні наслідки невиконання з боку ОСОБА_7 своїх зобов'язань. В той же час, визнаючи частково недійсним договір дарування, суд повинен був застосовувати правові наслідки, встановлені статтею 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Також заявник зазначила про порушення судами норм процесуального права при розгляді справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У відзивах на касаційну скаргу орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації і представник
ОСОБА_4 - ОСОБА_10 просять залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналась ОСОБА_7, а оскаржені судові рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
23 травня 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-212/2010 про поділ майна подружжя між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої остання зобов'язалася після закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку № АДРЕСА_1 подарувати 1/2 частину будинку їхньому малолітньому сину ОСОБА_5
12 вересня 2012 року вказаний будинок було введено в експлуатацію.
06 червня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір дарування зазначеного будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га (кадастровий номер 3222481601:01:056:0049) - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель
і споруд та введений в експлуатацію.
У відповідності до договору та документів, на підставі яких він був укладений, попередній дозвіл органу опіки та піклування на його укладення не надавався, тобто оспорюваний договір укладений без дотримання
прав та інтересів малолітнього ОСОБА_5
Укладаючи договір дарування, відповідач ОСОБА_7 (дарувальник) вказала в пункті 4 договору про те, що прав третіх осіб щодо відчужуваного житлового будинку немає і відсутні будь-які права малолітніх, неповнолітніх дітей щодо нього.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з вимогами статей 202-204 Цивільного кодексуУкраїни правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним
є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав
та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Подібні положення містить стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не лише факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Встановивши, що ОСОБА_7 не виконала умови мирової угоди, укладеної
з ОСОБА_4 і затвердженої ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2010 року, та відчужила спірний будинок на користь своєї доньки ОСОБА_6 на підставі укладеного у порушення вимог частини шостої статті 203 ЦК України, частини третьої
статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» договору дарування від 06 червня 2013 року, чим порушила право свого малолітнього сина ОСОБА_5 на отримання у власність 1/2 частини домоволодіння, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, визнавши частково недійсним спірний договір дарування та визнавши право власності дитини на належне їй майно.
Застосований судом спосіб захист прав та інтересів є ефективним, оскільки повністю відновлює порушені права дитини на 1/2 частину домоволодіння, яку мати зобов'язалась подарувати своєму синові, і не порушує прав та інтересів відповідачів відносно іншої 1/2 частини домоволодіння.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналась ОСОБА_7,залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
