КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/8537/15 Головуючий 1 інстанція -Пінкевич Н.С. Провадження № 22-ц/824/1853/2019 Доповідач 2 інстанція - Кулішенко Ю.М. П О С Т А Н О В А іменем України 13 березня 2019 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Кулішенка Ю.М., суддів: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І. за участю секретаря: Зубленка Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко Марії Олександрівни, третя особа - орган опіки і піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку та визнання права власності, ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої остання зобов'язувалася після закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 подарувати Ѕ частини будинку їхньому спільному малолітньому сину - ОСОБА_5 Однак, після введення в експлуатацію спірного будинку та реєстрації права власності на нього, 06 червня 2013 року ОСОБА_6 уклала договір дарування будинку з ОСОБА_3 Вважає вказаний договір таким, що не відповідає вимогам законодавства та суперечить правам та інтересам малолітньої дитини. Просив визнати оспорюваний правочин частково недійсним (в частині дарування ОСОБА_3 Ѕ частини житлового будинку); скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_3 Ѕ частини спірного житлового будинку та визнати за малолітнім ОСОБА_5 право власності на вказану частину. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року позов задоволено. Визнано частково недійсним договір дарування від 06.06.2013 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М.О. 06.06.2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 1153, в частині дарування ОСОБА_3 Ѕ частини житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко М.О. в частині державної реєстрації в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності за ОСОБА_3 Ѕчастини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 299,5 кв.м., житловою площею 142,2 кв.м.,розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року рішення апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2016 року скасовано, рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року залишено в силі.
Не погоджуючись з рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу та просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги зазначає, що визнаючи недійсним договір дарування суд повинен був застосувати правові наслідки встановлені ст. 216 ЦК України відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все,. що вона одержала на виконання цього правочину. Зазначає, що справу розглянуто з порушенням предметної підсудності, а саме: в порядку цивільного судочинства розглянуто вимогу про скасування рішення державного реєстратора, що є публічно-правовим спором який розглядається в порядку адміністративного судочинства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно, ст. 357 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав: Згідно з ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій , розгляду і вирішення справи. Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції наведеним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої остання зобов'язувалася після закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 подарувати Ѕ частину будинку їхньому малолітньому сину - ОСОБА_5
Разом з тим 06 червня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір дарування зазначеного будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га (кадастровий номер НОМЕР_1) - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та введений в експлуатацію.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 умов мирової угоди, укладеної 13 липня 2010 року з ОСОБА_4, та відчуженням спірного будинку, порушено майнові права малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме право на отримання у власність Ѕ частини домоволодіння, встановивши, що оспорюваний правочин укладено, в порушення вимог ч. 6 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК України).
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ч . 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про основи соціального захист бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюваний договір дарування житлового будинку від 06 червня 2013 року укладений в порушення вимог чинного законодавства, оскільки суперечить правам та інтересам малолітнього ОСОБА_5, і позивач відповідно до положень ст. ст. 15, 16, 215, 216 ЦК України має право оспорювати договір дарування в судовому порядку.
Посилання апелянта на те, що в порядку цивільного судочинства розглянуто вимогу про скасування рішення державного реєстратора, що є публічно правовим спором і розглядається в порядку адміністративного судочинства, а визнаючи недійсним договір дарування суд повинен був застосувати правові наслідки встановлені ст. 216 ЦК України відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все,. що вона одержала на виконання цього правочину безпідставні.
Позивач звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору та скасування дій державного реєстратора.
Позивач просив захистити речове право ОСОБА_5 у зв'язку із невиконанням однією із сторін умов цивільно-правової угоди, а тому цей спір не є публічно-правовим, а стосується договірних відносин і має вирішуватись за правилами ЦПК України.
Зобов'язання, яке виникло з умов мирової угоди, зводиться до вчинення відповідачем на користь малолітнього ОСОБА_5 певної дії, а саме: обов'язку подарувати дитині Ѕ частини будинку після закінчення будівництва та введення його в експлуатацію.
Посилання апелянта на те, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, яке випливає з невиконання умов зобов'язання, визначеного умовами мирової угоди, та регулюється положеннями ст. 611 ЦК України спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч.3 ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має прав на ефективний засіб правового захисту не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України (ст. 8,9) та Конвенції мають вищу юридичну силу а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді:
