-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Ухвала суду 20.01.2022
Ухвала суду 10.03.2020
Ухвала суду 15.01.2020
Ухвала суду 15.01.2020
Ухвала суду 24.10.2019
Ухвала суду 14.08.2019
Ухвала суду 14.08.2019
Ухвала суду 12.08.2019
Ухвала суду 17.07.2019
Ухвала суду
16.04.2019Ухвала суду 01.04.2019
Ухвала суду 01.04.2019
Ухвала суду 28.03.2019
Ухвала суду 26.03.2019
Ухвала суду 15.03.2019
Ухвала суду 05.03.2019
Ухвала суду 09.10.2018
Ухвала суду 09.10.2018
Ухвала суду 30.08.2018
Ухвала суду 26.06.2018
Ухвала суду 02.05.2018
Постанова 22.03.2018
Ухвала суду 03.04.2017
Ухвала суду 06.09.2016
Ухвала суду 02.07.2016
Ухвала суду 14.06.2016
Ухвала суду 04.05.2016
Ухвала суду 29.04.2016
Ухвала суду 23.03.2016
Рішення 23.03.2016
Рішення 29.01.2016
Ухвала суду 09.12.2015
Ухвала суду 23.09.2015
Ухвала суду
Справа № 757/32769/15-ц
УХВАЛА
16 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 757/32769/15-ц
провадження № 61-4514 ск 19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Любаренко ІгорОлегович, на постанову Верховного Суду від 02 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 грудня 1995 року між сторонами було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язується утримувати позивача довічно. Свої обов'язки за договором позивач виконала. Відповідач покладені зобов'язання за договором не виконує, не надає грошової допомоги, не купує одяг, взуття, не сплачує комунальні послуги. З 1996 року відповідач проживав у м. Львові, а у 2006 року залишив територію України та постійно проживає в США. Оскільки відповідач не вчиняє жодних дій щодо догляду за позивачем, її доглядом опікуються інші люди, то позивач звернулась з цим позовом до суду та просила розірвати договір довічного утримання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року позов задоволено; розірвано договір довічного утримання від 9 грудня 1995 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та нотаріально посвідчений державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори Бочкарьовою Н. М., реєстраційний номер 2у-434; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В червні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ці судові рішення.
Постановою Верховного Суду від 02 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання відмовлено.
У лютому 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Любаренко І. О. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Верховного Суду від 02 травня 2018 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі статті 33 ЦПК України визначено колегію суддів у складі: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П., для розгляду зазначеної касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року заяву судді Мартєва С. Ю. про самовідвід задоволено (на підставі статей 36, 37, 40, 260 ЦПК України).
Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі статті 33 ЦПК України визначено колегію суддів у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П., для розгляду зазначеної касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року заяву судді Пророка В. В. про самовідвід задоволено (на підставі статей 36, 37, 40, 260 ЦПК України).
Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі статті 33 ЦПК України визначено колегію суддів у складі: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П., для розгляду зазначеної касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року заяву судді Фаловської І. М. про самовідвід задоволено (на підставі статей 36, 37, 40, 260 ЦПК України).
Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі статті 33 ЦПК України визначено колегію суддів у складі: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П., для розгляду зазначеної касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року заяву судді Висоцької В. С. про самовідвід задоволено (на підставі статей 36, 37, 40, 260 ЦПК України).
Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі статті 33 ЦПК України визначено колегію суддів у складі: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О. та Штелик С. П., для розгляду зазначеної касаційної скарги.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України, передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
Згідно з частиною третьою статті 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин першої та другої статей 44, 144 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частинами 3, 4 статті 44 ЦПК України передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Із приписів цієї статті вбачається, що суд зобов'язаний вживати заходів у разі невиконання учасником справи його обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Види заходів процесуального примусу визначені частиною 1 статті 144 ЦПК України, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Касаційну скаргу, подано до Верховного Суду та підписано адвокатом Любаренко І. О. в інтересах ОСОБА_1, який згідно з даними Єдиного реєстром адвокатів України має статус адвоката на підставі свідоцтва № 21/1304 від 25 грудня 2017 року про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а отже особа, яка звертається за правовою допомогою вправі очікувати, що особа - адвокат здатен її здійснити.
Подаючи вказану касаційну скаргу, Любаренко І. О., як адвокат, достовірно знав про те, що касаційне провадження за нею не може бути відкрито, оскільки відповідно до пункту 1 частини друга статті 394 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, а отже не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, зазначені обставини свідчать про зловживання адвокатом Любаренко І.О. своїми процесуальними правами, як представника особи, яку він представляє.
З огляду на зазначене, касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах, якої діє адвокат Любаренкол О.І., на постанову Верховного Суду від 02 травня 2018 року необхідно повернути заявниці.
Крім того, суд дійшов висновків про застосування до адвоката Любаренка І. О. за зловживання процесуальними правами, заходу процесуального примусу (згідно з частиною четвертою статті 44 ЦПК України суд зобов'язаний) у вигляді штрафу в дохід державного бюджету в сумі двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 842,00 грн = (1921,00 ? 2).
Керуючись статтею 2, 44 та 148 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат ЛюбаренкоІгор Олегович, на постанову Верховного Суду від 02 травня 2018 року повернути заявниці.
Стягнути з представника ОСОБА_1 - адвоката Любаренка Ігоря Олеговича в дохід державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) 3 842,00 грн (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) штрафу (як засобу процесуального примусу).
Реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів - УК у Печерському районі 21081100; код за ЄДРПОУ - 38004897; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача - 820019; рахунок отримувача - 31110106700007; код класифікації доходів бюджету - 21081100.
Ухвала є виконавчим документом та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців з дня її прийняття.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Копію ухвали надіслати заявниці та її представнику.
Суддя В. М. Сімоненко
скопійовано
-
скопійовано
-
