АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
14 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Левенця Б.Б., Махлай Л.Д.,
секретаря: Синявського Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2015 року позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 та, посилаючись на неналежне виконання останнім умов договору, просила розірвати договір довічного утримання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій посилався на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
Зазначав, що на підставі ч. 1 ст. 752 ЦК України, обов'язки за договором передав своїм батькам.
Вказував, що суд дійшов помилкового висновку про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором довічного утримання, що, зокрема, підтверджується розпискою ОСОБА_3, де вказано, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належним чином піклуються про неї. Посилався на те, що зазначена розписка є підтвердженням надання відчужувачем згоди на зміну набувача.
Судом не враховано, що з вересня 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, змінив замки у квартирі, чим перешкоджає у повній мірі виконувати договір довічного утримання. Однак, не зважаючи на перешкоджання, відповідач продовжує виконувати умови договору шляхом сплати комунальних платежів та надсилання грошових коштів поштовим зв'язком.
Просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, з підстав викладених в ній та просив задовольнити.
ОСОБА_3 та її представники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проти апеляційної скарги заперечували та просили відмовити в її задоволенні, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 9 грудня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалася передати у власність ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 зобов'язувався утримувати ОСОБА_3 довічно, а саме: забезпечувати її їжею, одягом, доглядом, необхідною допомогою, ліками, сплачувати квартплату та комунальні послуги і зберігати за нею в безплатному користуванні її квартиру. Вартість матеріального забезпечення, згідно з договором, складає 3 000 000 крб. з урахуванням інфляції.
Згідно ст. 425 ЦК УРСР (у редакції, що діяла на момент укладення договору) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок (квартиру) або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
За змістом ст. 428 цього Кодексу договір довічного утримання може бути розірваний за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов'язків, взятих ним на себе за договором.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Ураховуючи ту обставину, що правовідносини, які склалися між сторонами, виникли до набрання чинності ЦК України та продовжують діяти після набрання ним чинності, то до спірних правовідносин застосовується положення ЦК України 2003 року.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач умови договору довічного утримання належним чином не виконує, у зв'язку з чим дійшов висновку про розірвання договору відповідно до ст. 755 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.
У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
Згідно ч. 1 ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
Також, у п. 6 Договору довічного утримання визначено, що вказаний договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін - в судовому порядку.
Суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи, дослідивши матеріали справи та докази надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення сторін та допитаних в судовому засіданні свідків, встановив, що ОСОБА_1 умови договору довічного утримання належним чином не виконуються.
Зокрема, судом встановлено, що позивач особисто сплачувала за житлово-комунальні послуги до 2012 року, що підтверджується квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг, які вона власноручно заповнювала. За період з 2013 по 2015 рік сплата за житлово-комунальні послугу надані позивачу, проводилась ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 належним харчуванням, доглядом та ліками також забезпечують ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Судом встановлено, що після закінчення навчального закладу ОСОБА_1 у м. Києві не проживав (проживав у м. Львові), а з 2006 року виїхав на постійне місце проживання до США.
Будь-яких належних доказів, що набувач ОСОБА_1 здійснював догляд за ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що догляд за ОСОБА_3 забезпечували ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі угоди, за згодою відчужувача на заміну набувача, згідно ч. 1 ст. 756 ЦК України з огляду на наступне.
За наявності істотних обставин, набувача може замінити член його сім'ї або інша особа, але лише за згодою відчужувача. Законодавець не визначає порядку здійснення заміни набувача та форму, в якій має бути висловлена згода відчужувача. У випадку передачі обов'язків набувача майна фактично відбувається передача боргу на іншу особу, оскільки відбувається повна заміна сторони (набувача майна) в зобов'язанні. Тому обов'язки набувача можуть бути передані виключно за згодою відчужувача.
По своїй суті згода - це односторонній правочин, яким відчужувач погоджується на зміну набувача.
Законодавець не визначає порядку здійснення заміни набувача та форму, в якій має бути висловлена згода відчужувача. Тому у даній ситуації необхідно застосовувати загальні положення про зобов'язання, зокрема в частині підстав та порядку заміни боржника (ст. 520 - 523 ЦК). У разі заміни набувача має бути складений правочин про заміну набувача між попереднім та новим набувачем, який має бути схвалений відчужувачем. Зазначений правочин повинен бути вчинений у такій самій формі, як і договір довічного утримання.
Тобто у такому правочині має бути висловлена згода щодо конкретної фізичної або юридичної особи. Для його сприйняття як іншими учасниками цивільного обороту, так і нотаріусом, він повинен бути викладений письмово.
Розписка, на яку посилається апелянт, не може бути сприйнята судом, як різновид згоди відчужувач на зміну набувача.
В розписці ОСОБА_3 від 8 вересня 2015 року зазначено, що вона: «довіряє ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які доглядають мене протягом двадцяти років і весь цей час у мене не було ніяких претензій до них, бо ми жили і живемо як одна сім'я. Вони годували і годують мене, всі свята ми святкуємо за смачним столом, який готує ОСОБА_5 Вони виконують всі мої прохання, возять в лікарню, купують ліки, ремонтують як щось поламається в моїй квартирі. І взагалі я ні в чому не маю проблеми завдяки їм. Зараз у мене виникли проблеми, бо мене залякує чоловік моєї двоюрідної покійної племінниці. Він погрожує, що мене можуть вивести в ліс чи поле, не дає мені спокою дожити до кінця днів, відведених мені долею. Він сидів у мене всю ніч і вимагав мене підписати якийсь друкований текст, і поки я не підписала, не залишив мене в спокої».
У вказаній розписці не висловлена згода щодо передачі обов'язків набувача майна конкретним фізичним або юридичним особам, а лише констатовано факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 надають допомогу та піклуються про позивача.
Доводи апелянта, щодо піклування та надання ним грошових коштів ОСОБА_3 не підтверджено належними та допустимими доказами.
Згідно ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовної заяви та були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність й обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - відхилити.
Рішення рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 757/32769/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7689/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Батрин О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.
