Постанова
Іменем України
02 травня 2018 року
м. Київ
справа № 757/32769/15-ц
провадження № 61-2372 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_6,відповідач-ОСОБА_7,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Печерського районного суду м. Києва у складі судді Батрин О. В. від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Мазурик О. Ф., Левенця Б. Б., Махлай Л. Д., від 14 червня 2016 року.
Встановив:
У вересні 2015 року ОСОБА_6 подала до суду позовну заяву до ОСОБА_7 про розірвання договору довічного утримання.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 9 грудня 1995 року між сторонами укладено договір довічного утримання, відповідно до якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язується утримувати позивача довічно. Свої обов'язки за договором позивач виконала. Відповідач покладені зобов'язання за договором не виконує, не надає грошової допомоги, не купує одяг, взуття, не сплачує комунальні послуги. З 1996 року відповідач проживав у м. Львові, а у 2006 року залишив територію України та постійно проживає в США. Оскільки відповідач не вчиняє жодних дій щодо догляду за позивачем, її доглядом опікуються інші люди, то позивач звернулась з цим позовом до суду та просила розірвати договір довічного утримання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року позов задоволено; розірвано договір довічного утримання від 9 грудня 1995 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та нотаріально посвідчений державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори Бочкарьовою Н. М., реєстраційний номер 2у-434; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач поклав свій обов'язок по догляду за позивачем на своїх батьків, а законодавством не передбачено заміна сторони (набувача) у договорі довічного утримання.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування немає.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що судами не врахували, що позивач отримує всю необхідну допомогу від його батьків, про що складено розписку .
У листопаді 2016 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_7, у яких не погоджується з доводами касаційної скарги та просить її відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Судами установлено, що 09 грудня 1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов'язується утримувати позивача довічно, а саме забезпечувати її їжею, одягом, доглядом, необхідною допомогою, ліками, сплачувати квартплату та комунальні послуги і зберігати за нею в безплатному користуванні її квартиру. Вартість матеріального забезпечення, згідно з договором, складає 3 000 000 крб з урахуванням інфляції.
Крім того, установлено, що відповідач у м. Києві не проживав, а ОСОБА_6 забезпечують належним доглядом батьки відповідача: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Позивач не заперечує проти того, щоб саме батьки відповідача здійснювали за нею догляд, що піддтверджується зібраними у справі докази, зокрема, і розпискою від 08 вересня 2015 року. Позивач приймає догляд від батьків позивача протягом 20 років та нарікань на їх виконання обов'язку з догляду не має.
Таким чином, суди дійшли висновку про те, що відповідач неналежним чином виконує договір довічного утримання, а тому він підлягає розірванню.
Проте, погодитися із зазначеними висновками судів не можна з таких підстав.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.
Ураховуючи, що правовідносини, які склалися між сторонами, виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та продовжують діяти після набрання ним чинності, то до спірних правовідносин застосовується положення ЦК України 2003 року.
Відповідно до статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Стаття 755 ЦК України визначає умови припинення договору довічного утримання: зокрема, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача; також договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Стаття 528 ЦК України передбачає, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Законодавством України та договором довічного утримання не встановлено обов'язку набувача щодо саме особистого догляду за відчужувачем. Оскільки судами на підставі матеріалів справ установлено, що ОСОБА_6 не заперечувала проти догляду за нею батькам відповідача, підтверджувала що відповідний догляд від них отримувала, тому суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позову та розірвання договору довічного утримання.
За таких обставин, суд першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті позовнихвимог, на зазначені положення закону уваги не звернули, залишили поза увагою те, що ОСОБА_6 близько 20 років отримувала належний догляд від батьків відповідача, про що 08 вересня 2015 року складено розписку, в якій позивач погоджується з тим, що за нею доглядають саме батьки відповідача.
Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон, тому судові рішення відповідно до положень статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання договору довічного утримання відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 551 грн 21 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 584 грн 64 коп. - за подання касаційної скарги; всього стягнути - 1 135 грн 85 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А.О. Лесько
С.Ю. Мартєв
В.В. Пророк
І.М. Фаловська
