ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
06 червня 2017 року
Справа № Б8/065-12
Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.06.2017 року колегією суддів у складі: Куровський С.В. (доповідач), Катеринчук Л.Й., Ткаченко Н.Г. касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 18.01.2017 року у справі №Б8/065-12 припинено з підстав обмеження частиною 3 статті 8 Закону про банкрутство права на касаційне оскарження судових рішень за наслідком відмови стороні (комітету кредиторів боржника) у задоволенні клопотання про припинення повноважень ліквідатора боржника Горбача С.Ф. у справі про банкрутство ТОВ "Будівельна українська спілка".
Мною, Катеринчук Л.Й., при прийнятті зазначеної ухвали було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому:
Статтею 8 Конституції України передбачено визнання і дію принципу верховенства права, найвищу юридичну силу норм Конституції, прийняття та відповідність законів України нормам Конституції, пряму дію норм Конституції та гарантування права громадянину безпосередньо на підставі Конституції звернутися до суду для захисту конституційних прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 року розтлумачено статтю 8 Конституції України про визнання і дію принципу верховенства права як панування права в суспільстві, яке вимагає від держави втілення його у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори (норми моралі, традиції, звичаї), які легітимовані суспільством на шляху його історичного розвитку (пункт 4.1 мотивувальної частини Рішення). Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість є однією із засад права, одним із загальнолюдських вимірів права. Справедливість є властивістю права, вираженою в рівному юридичному масштабі поведінки, в рівності всіх перед законом і судом.
Відтак, норми закону, які не забезпечують справедливості в розгляді правовідносин у процедурах банкрутства, допускають дискримінацію прав учасників провадження в порівнянні з аналогічними (подібними) правовідносинами у позовному провадженні, повинні застосовуватися разом із статтею 8 Конституції України, яка забезпечує, як норма прямої дії, учасникам процедури банкрутства верховенство права при розгляді справ про банкрутство.
Статтями 124, 129 Конституції України передбачено поширення юрисдикцію судів на будь-який юридичний спір; визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права; гарантовано кожному забезпечення права апеляційного оскарження та визначених законом випадках - права на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 3 статті 8 Закону про банкрутство передбачено можливість оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду за наслідком перегляду ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого.
Матеріалами справи підтверджується, що голова комітету кредиторів боржника - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" зверталося до суду про припинення повноважень ліквідатора Горбача С.Ф. згідно прийнятого комітетом кредиторів рішення як такого, що вчиняє неналежні дії щодо відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі. Пунктом 7 ухвали місцевого господарського суду від 18.01.2017 року, поряд з вирішенням інших спірних питань у процедурі банкрутства, відмовлено у задоволенні клопотання голови комітету кредиторів - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" про припинення повноважень арбітражного керуючого Горбача С.Ф. як ліквідатора у справі №Б8/065-12.
Переглядаючи справу в апеляційній інстанції в частині пункту 7 оскаржуваної ухвали (згідно описової частини постанови від 21.03.2017 року), апеляційний суд залишив в цілому без змін ухвалу від 18.01.2017 року (згідно резолютивної частини). Отже, апеляційним судом допущено процесуальну помилку в формулюванні резолютивної частини своєї постанови, яка унеможливлює оскарження інших частин ухвали місцевого суду від 18.01.2017 року учасниками провадження у справі і в зв'язку з припиненням касаційного провадження ВГСУ така помилка не може бути виправлена.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 року №11-рп/2007 розтлумачено статтю 55 Конституції України, яка гарантує право на судовий захист як норму прямої дії, що дає можливість оскарження судових рішень в апеляційних та касаційних судах. Також, розтлумачено положення пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України (в старій редакції) як таку, що гарантує право касаційного (апеляційного) оскарження судових рішень у всіх випадках, якщо процесуальним законом прямо не передбачено норм, які встановлюють випадки, коли заборонено перевірку в касаційному порядку певних рішень місцевих судів (підпункти 3.1., 3.2. мотивувальної частини рішення).
Таке ж тлумачення пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України застосовано Конституційним Судом України при прийнятті рішень про право на апеляційне оскарження ухвал суду про відмову у видачі дублікату виконавчого листа (Рішення №3-рп/2010 від 27.01.2010 року у справі №1-7/2010), про право на апеляційне оскарження ухвал про відмову в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду (Рішення №11-рп/2012 від 25.04.2012 року у справі №1-12/2012), про право на оскарження окремо від ухвал місцевого суду про виправлення описок в рішенні та про відмову у виправленні описок (Рішення №4-рп/2014 від 22.04.2014 року у справі №4-рп/2014).
Закон про банкрутство є спеціальним законом, який містить як процесуальні, так і матеріальні норми права, що покликані забезпечити верховенство права та право на справедливий суд у здійсненні провадження у справі про банкрутство. Відтак, на дію процесуальних норм права у Законі про банкрутство (пункт 8 частини 3) поширюється дія статей 8, 55, 129 Конституції України, які мають найвищу юридичну силу в державі, та тлумачення Конституційним Судом України норм Конституції України про право на касаційне оскарження всіх рішень судів, за винятком тих, коли законом передбачено пряму заборону на їх перегляд.
Отже, оскільки Законом про банкрутство (частиною 3 статті 8 Закону №4212-VІ) прямо передбачено право касаційного оскарження судових актів про припинення повноважень арбітражного керуючого, то таке право має бути у сторін у випадку прийняття рішення суду про відмову у припиненні повноважень ліквідатора боржника, виходячи з зазначених вище висновків у рішеннях Конституційного Суду України про тлумачення статей 8, 55, 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що право на справедливий суд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у Рішенні ЄСПЛ у справі "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року роз'яснено про те, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, "якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".
А в Рішенні ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" від 12.07.2008 року право на справедливий суд розтлумачено як таке, що "виключає з боку держави обмеження в доступі до правосуддя, які спотворюють саму суть цього права".
Судом касаційної інстанції в Ухвалі від 06.06.2017 року не наведено жодних аргументів про наявність правомірної мети в обмеженні права на касаційне оскарження скаржнику та пропорційного співвідношення між вжитими касаційним судом засобами щодо припинення касаційного провадження та поставленою метою. А відтак, ухвала ВГСУ від 06.06.2017 року суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та зазначеним висновкам в рішеннях ЄСПЛ.
Посилання в Ухвалі ВГСУ від 06.06.2017 року на правові позиції Верховного Суду України у справах №916/2019/13 від 04.11.2015 року, №910/15007/14 від 18.11.2015 року, №922/4908/13 від 27.01.2016 року, №922/952/13-г від 07.12.2016 року є невірним, оскільки в жодній із зазначених постанов Верховного Суду України не зроблено висновку про відсутність права на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої за наслідком відмови у припиненні повноважень ліквідатора боржника судом першої інстанції. Зазначені постанови стосувалися припинення касаційного провадження за касаційними скаргами на постанови апеляційних судів про розгляд спору про призначення арбітражного керуючого, визначення оплати послуг ліквідатору (арбітражному керуючому), обставини в яких не є подібними та не є тотожними обставинам відмови у припиненні повноважень ліквідатора у даній справі.
З огляду на зазначене, вважаю, що касаційному суду в даному випадку слід керуючись статтями 8, 55, 129 (частина 8) Конституції України, вимогами статті 6 Конвенції ЄСПЛ, частиною 3 статті 8 Закону про банкрутство розглянути по суті касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 18.01.2017 року у справі №Б8/065-12, а не припиняти касаційне провадження.
Суддя
Вищого господарського суду України Катеринчук Л.Й.
