АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 641/762/14-ц Головуючий суддя І інстанції Григор'єв Б. П.
Провадження № 22-ц/790/3084/16 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.
Категорія: Спори, що виникають із договорів дарування
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Гуцал Л.В., Піддубного Р.М.,
при секретарі - Сотніковій А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування удаваним правочином та за зустрічним ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, скасування реєстрації місця проживання,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА _1, ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилаючись на те, що 21.07.2003 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 договір дарування квартири АДРЕСА_1, який фактично був укладений для забезпечення виконання своїх обов'язків з повернення грошових коштів перед ОСОБА_4. ОСОБА_4, ОСОБА_5 не мали права відчужувати квартиру, а тому квартира має бути повернута позивачу ОСОБА_1 Після уточнення позовних вимог остаточно просили поновити строк для подачі позову, визнати договір дарування від 21.07.2003 року, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 удаваним правочином та застосувати до спірних відносин правила правочину про передачу вказаної квартири в іпотеку для забезпечення погашення боргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 перед ОСОБА_4; скасувати право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, набуте ним за договором купівлі-продажу від 30.09.2003 року реєстраційний № 2499 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який вчинено для приховування іншого правочину, забезпечення виконання боргових зобов'язань по договору займу; скасувати право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке значиться на праві власності за ОСОБА_6; визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
Відповідач ОСОБА_6 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в якому просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення із квартири № 103, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою № 103, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, скасувати реєстрацію місця ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2013 року набула право власності на квартиру АДРЕСА_1. Відповідачі за зустрічним позовом перешкоджають їй вільно, на власний розсуд користуватись і розпоряджатись зазначеною квартирою, не визнають її право власності. ОСОБА_3, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 зареєстровані і проживають у спірній квартирі, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 маючи квартиру № 73 у цьому ж будинку і цьому ж під'їзді вважають зазначену квартиру № 103 своєю власністю, і як члени родини ОСОБА_2 користуються цією квартирою без дозволу власниці ОСОБА_6
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування удаваним правочином - відмовлено повністю. Позов ОСОБА_6 задоволено в повному обсязі. Усунуто перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_2, з квартири № 103, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою № 103, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Скасувано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову, ухвали нове рішення, яким позовні вимоги до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати, та ухвали нове, яким зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, скасування реєстрації місця проживання залишити без задоволення.
Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Посилаються на ті самі доводи, якими обґрунтовували свої позовні вимоги та заперечували проти зустрічних.
У відповідності до ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було укладено договір дарування від 21.07.2003 року, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11 21.07.2003 року і зареєстрований в реєстрі за № 1-3069, зареєстрованого КП «Харківське міського бюро технічної інвентаризації» 21.07.2003 року за р.№ П-3-1909 в книзі 1. Відповідно зазначеного договору ОСОБА_1 подарував квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_10 прийняла у дар. Подарована кватира належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування посвідченого 18.06.2003 року Самощенко О.А., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстрованим за № 2994.
ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Башлай Д.І. 30.09.2003 року і зареєстрований за № 2499, право власності зареєстроване у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 30.09.2003 року номер запису №П-3-1909. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купив квартиру № 103, що знаходиться: АДРЕСА_1
ОСОБА_6 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2013 року укладеного з ОСОБА_5
У квартирі проживають і зареєстровані відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 29.10.2013 року.
Відповідно до ст. 48 ЦК Української РСР, чинного на час укладення договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_10, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, тому для вирішення спору в частині визнання договору дарування удаваною угодою необхідно встановити, виконання якого саме зобов'язання забезпечено цим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наполягають, що між ними та ОСОБА_10 мали місце правовідносини із договору позики, вони позичили у ОСОБА_4 10000 доларів США, про що надали останній відповідну розписку.
Між тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що між ОСОБА_10 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 на час укладення договору дарування мала місце вимога, дійсна на час укладення договору.
Ксерокопії розписок, складені від імені ОСОБА_2 21.07.2003 року (а.с. 150 том 1) та 03.03.2005 року (а.с.14 том 1 ) такими доказами не являються, оскільки копії вказаних розписок були надані суду першої інстанції ОСОБА_2, в той час як ОСОБА_4 обставини, викладені в них на цей час не визнає.
ОСОБА_2 наполягає, що повернула борг у повному обсязі, однак жодних доказів повернення боргу матеріали справи не містять.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ОСОБА_7 у квітні 2004 року звертались до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу.
Розгляд тієї справи остаточно завершено рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20.09.2012 року, яким відмовлено у задоволенні позову.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наполягають, що в ході розгляду зазначеної справи ОСОБА_4 визнавала обставини, на які вони посилаються, щодо укладення між ними фактично договору застави.
Між тим, із змісту вказаного рішення, крім іншого вбачається, що ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснювала, що їй була подарована квартира ОСОБА_1 у зв*язку з тим, що дружина останнього двічі позичала у неї гроші. Саме ОСОБА_2 запропонувала повернути їй гроші за рахунок продажу даної квартири. Однак гроші від продажу квартири вона не отримала.
Таким чином, неможна вважати, що ОСОБА_4 визнавала факт укладення договору застави, оскільки з її пояснень вбачається, що квартира була саме подарована, про зобов*язання повернути спірну квартиру у власність позивачів після сплати боргу не йшлося. Отримання в дар квартири, як компенсації за неотримані борги не є тотожнім із укладенням договору застави.
Договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.
Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.
Особа вільна вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв'язку.
Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті), так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменовані), проте породжує права та обов'язки його учасників.
За ст. 183 ЦК України, в редакції на час виникнення правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.
Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 151 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підпис ОСОБА_1 на договорі дарування свідчить про те, що він ознайомився із змістом договору, та погодився із умовами викладеними у договорі.
За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первинного позову.
Відповідає вимогам закону рішення суду першої інстанції також і в частині усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення із спірної квартири ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 після переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_10 не набули самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України), проживають в спірній квартирі без будь-яких правових підстав, чим порушують право власності нового власника житла ОСОБА_6.
За таких обставин, право власності ОСОБА_6 підлягає захисту, вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підлягають задоволенню.
Однак підстав для виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 судова колегія не вбачає, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що зазначені особи проживають у спірній квартирі, натомість матеріалами справи підтверджено, що вказані особи зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_2
Крім того відсутні підстави також і для задоволення позову ОСОБА_6 в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою № 103, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в частині скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8.
ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 втратили своє право користування спірною квартирою з моменту переходу права власності на неї до ОСОБА_10 в силу вимог закону. Окрема констатація цих обставин в резолютивній частині судового рішення є зайвою.
Не підлягають задоволенню й вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», таке, що набрало законної сили судове рішення про виселення само по собі є підставою для зняття її з реєстрації місця проживання.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, підставою для чого, згідно п.п. 2, 3, ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неповне з*ясувіання судом обставин справи, порушення судом норм процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304, п. 3 ч. 1 ст.307, ст.ст.313,316,317,319,324 ЦПК України, судова колегія,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 березня 2016 року змінити, в частині виселення без надання житлового приміщення ОСОБА_1, ОСОБА_2, в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою № 103, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в частині скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - скасувати, у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 березня 2016 року в частині стягнення судового збору скасувати.
Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн. в рівних частках з кожного.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -
