Провадження
№ 2/641/1063/2016
Справа № 641/762/14-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2016 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого- судді – Григор’єва Б.П.
при секретарі - Вакуленко Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним правочином та за зустрічним ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, скасування реєстрації місця проживання, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в якому просили визнати договір дарування від 21.07.2003 року, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в’їзду в м. Харкові удаваним правочином та застосувати до спірних відносин правила правочину про передачу вказаної квартири в іпотеку для забезпечення погашення боргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 перед ОСОБА_3; скасувати право власності ОСОБА_4 на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в’їзду в м. Харків, набуте ним за договором купівлі-продажу від 30.09.2003 року реєстраційний № 2499 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який вчинено для приховування іншого правочину, забезпечення виконання боргових зобов’язань по договору займу; визнати право власності на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському вїзду в м. Харкові за ОСОБА_1.
Під час розгляду справи ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали уточнену позовну заяву до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в якій просили поновити строк для подачі позову, визнати договір дарування від 21.07.2003 року, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в’їзду в м. Харкові удаваним правочином та застосувати до спірних відносин правила правочину про передачу вказаної квартири в іпотеку для забезпечення погашення боргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 перед ОСОБА_3; скасувати право власності ОСОБА_4 на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в’їзду в м. Харків, набуте ним за договором купівлі-продажу від 30.09.2003 року реєстраційний № 2499 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який вчинено для приховування іншого правочину, забезпечення виконання боргових зобов’язань по договору займу; скасувати право власності на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові, яке значиться на праві власності за ОСОБА_5; визнати право власності на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в’їзду в м. Харкові за ОСОБА_1 Олександровичем.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначають, що 21.07.2003 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір дарування квартири № 103 в будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові. Зазначають, що зазначений договір був укладений для забезпечення виконання своїх обов’язків з повернення грошових коштів перед ОСОБА_3. ОСОБА_3, ОСОБА_4 не мали права відчужувати квартиру, а тому квартира має бути повернута позивачу ОСОБА_1
Відповідач ОСОБА_5 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в якому просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 з квартири № 103, яка розташована за адресою: м. Харків, Фесенківський в'їзд, 9; визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою № 103, яка розташована за адресою: м. Харків, в'їзд Фесенківський, 9, скасувати реєстрацію місця ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2013 року набула право власності на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові. Відповідачі за зустрічним позовом перешкоджають їй вільно, на власний розсуд користуватись і розпоряджатись зазначеною квартирою, не визнають її право власності. ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 зареєстровані і проживають у спірній квартирі, ОСОБА_1 і ОСОБА_9 маючи квартиру № 73 у цьому ж будинку і цьому ж під’їзді вважають зазначену квартиру № 103 своєю власністю, і як члени родини ОСОБА_9 користуються цією квартирою без дозволу власниці ОСОБА_5
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у судове засідання не з’явились, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_10 у судове засідання надала заяву про проведення судового засідання без її участі.
ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась. Була повідомлена належним чином. Надала заяву про розгляд справи без її участі.
ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином. Представник ОСОБА_4 надав до суду письмову заяву в якій просив розглядати справу за його відсутності проти задоволення первісного позову заперечував, зустрічний позов підтримав.
ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, була повідомлена належним чином. Представник ОСОБА_5 надала до суду письмову заяву в якій просила розглядати справу за її відсутності проти задоволення первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала.
ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у судове засідання не з’явились, про день та час розгляду спрпваи були повідомлені належним чином.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України «Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.».
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України «Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.».
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України «Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 ЦПК України «Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом . Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.».
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14 «Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.».
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 було укладено договір дарування від 21.07.2003 року, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_12 21.07.2003 року і зареєстрований в реєстрі за № 1-3069, зареєстрованого КП «Харківське міського бюро технічної інвентаризації» 21.07.2003 року за р.№ П-3-1909 в книзі 1. Відповідно зазначеного договору ОСОБА_1 подарував квартиру № 103, що знаходиться в місті Харкові, Фесенківській в'їзд № 9, а ОСОБА_11 прийняла у дар. Подарована кватира належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування посвідченого 18.06.2003 року ОСОБА_13, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстрованим за № 2994.
ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_14 30.09.2003 року і зареєстрований за № 2499, право власності зареєстроване у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 30.09.2003 року номер запису №П-3-1909. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_3 продала. А ОСОБА_4 купив квартиру № 103, що знаходиться: м. Харків, Фесенківський в'їзд, буд. 9.
Відповідно до ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Відповідно до ст. 244 ЦК УРСР Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей — на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.
Відповідно до ст. 227 ЦК України договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР України Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Як вбачається з наданих сторонами договорів дарування від 21.07.2003 року і договору купівлі продажу від 30.09.2003 року між сторонами у належній формі були досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Укладені договори були посвідчені нотаріально і зареєстровані у порядку, що визначений діючим законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Сторонами не надано доказів укладення договору дарування від 21.07.2003 року з іншою метою, ніж зазначена у нотаріально посвідченому тексті договору, який підписаний особисто ОСОБА_1 і ОСОБА_3
З протоколу судового засідання у цивільній справі № 2-5363/2004 р. 13.10.2004 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_15 – ОСОБА_16 надав пояснення, відповідно до яких ОСОБА_1, як власник квартири розпорядився квартирою законно і подарував її ОСОБА_3, яка передала спірну квартиру ОСОБА_4 на законних підставах.
У позовній заяві позивачі зазначають, що вважають свої права порушеними лише з 2012 року.
Таким чином, договір дарування від 21.07.2003 року на час його укладення і до 2012 року відповідав волі дарувальника, який вважав його законним і таким, що не порушує його прав.
Недійсність угоди, у тому числі з підстав передбачених ст. 58 ЦК УРСР, пов’язана з порушенням вимог діючого законодавства, існуванням фактичних обставин, що вказують на такі порушення на момент укладення угоди, що оскаржується.
Відносини іпотеки були введені у цивільне законодавство на підставі Цивільного кодексу України і ЗУ «Про іпотеку» які набули чинності з 01.04.2004 року, тобто після укладення оскаржених договорів дарування від 21.07.2003 року і договору купівлі продажу від 30.09.2003 року. Відповідно, сторони оскарженого договору дарування від 21.07.2003 року не могли укладаючи цей договір мати за мету приховати договір іпотеки.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР «Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.».
Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР «Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.».
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР «Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.».
ОСОБА_1 особисто укладав договір дарування від 21.07.2003 року, відповідно повинен був дізнатись про можливе порушення власних прав з моменту укладення цього договору.
Позивачем не робились заяви про розгляд питання зупинення чи перериву перебігу строку позовної давності, не надано доказів існування обставин для зупинення або перериву строку позовної давності.
На час звернення до суду трирічних строк позовної давності для захисту права за позовом особи від можливого порушення сплив.
Згідно ст. 80 ЦК УРСР «Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.».
Позивачі просять поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що дізнались про порушення їх прав лише у 2012 році. З урахуванням положень ст. 76 ЦК УРСР і того факту, що оскаржений договір був укладений особисто позивачем ОСОБА_1, клопотання про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.».
Спірна квартира № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові належала позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 18.06.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_13 та зареєстрованим за реєстраційним № 2994.
Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю «Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.». Таким чином, спірна квартира була власністю ОСОБА_1 до укладення спірного договору дарування від 21.07.2003 року.
ОСОБА_17 не надала доказів належності їй прав, свобод чи інтересів, які можуть бути захищені у суді.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
ОСОБА_5 набула право власності на квартиру № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2013 року.
У квартирі проживають і зареєстровані відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 29.10.2013 року.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживають у квартирі № 73 у будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові і є членами однієї родини з ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_7.
Відповідачі за зустрічним позовом вважають спірну квартиру своєю власністю, не визнають права власності ОСОБА_5 перешкоджають їй у користуванні спірною квартирою. Між ОСОБА_5 і відповідачами за зустрічним позовом угод з приводу користування спірною квартирою не укладалось. ОСОБА_5 не перебуває з відповідачами за зустрічним позовом у родинних відносинах
Відповідно до ст. 41 Коституції України «Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.».
Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;інших документів, які свідчать про припинення: підстав на право користування житловим приміщенням.
Відповідно до досліджених судом документів, право власності і користування спірною квартирою ОСОБА_18 і ОСОБА_7 були втрачена на підставі укладеного договору дарування. Право власності і користування спірною квартирою ОСОБА_1 були втрачена у зв’язку з укладенням договору дарування спірної квартири. ОСОБА_8 і ОСОБА_2 правом власності на спірну квартиру не володіли. ОСОБА_8 вселився і зареєструвався у спірній квартирі без згоди власника.
Таким чином, відповідачі за зустрічним позовом не мають право користування квартирою № 103 у будинку № 9 по Фесенківському в'їзду в м. Харкові, а позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_5 підлягають задоволенню в повному обсязі.
З відповідачів за зустрічним позовом, у відповідності зі ст. 88 ЦПК України, також підлягають стягненню на користь позивача судові витрати.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 526, 1049,1050, 1954 ЦК України, суд,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним правочином – відмовити повністю.
Позов ОСОБА_5 задовольнити в повному обсязі.
Усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 з квартири № 103, розташованої за адресою: м. Харків, Фесенківський в’їзд, 9.
Визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою № 103, яка розташована за адресою: м. Харків, Фесенківський в’їзд, 9.
Скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за адресою м. Харків, Фесенківський в’їзд, 9.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Харківської області через Комінтернівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, або в порядку ч.1 ст. 294 ЦПК України.
Суддя:
ОСОБА_19
