КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" серпня 2016 р. Справа№ 910/23142/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Шапрана В.В.
секретар : Горбунова М.Є.
за участю представників:
позивача: Маслюченко І.М., Токар Л.М., Семко С.В., Крупа В.М., Токар В.О.;
відповідача: Варданян А.А.;
третьої особи: Яковлєв О.І.;
прокуратури: не з'явився;
ВДВС: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне
товариство "Чорноморнафтогаз"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 13.07.2016р.
за скаргою Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне
товариство "Чорноморнафтогаз"
на дії Відділу примусового виконання рішень
Департаменту державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України
у справі №910/23142/14 (суддя Єфіменко В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго"
до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне
товариство "Чорноморнафтогаз"
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
за участю Прокуратури міста Києва
про стягнення 28 774 667,95 грн.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого суд прийшов до висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:
- судом не було враховано мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, введений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";
- оскільки встановлена неможливість примусової реалізації майна відповідача, то виконавча дія Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 є незаконною;
- майно, на яке накладено арешт згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434, знаходиться поза межами України;
- судом було неправильно застосовано положення ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Шапран В.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2016р.
26.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність доводів відповідача і просив суд в задоволенні скарги відмовити.
В судовому засіданні 30.08.2016р. представники відповідача та третьої особи підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу відповідача в повному обсязі.
В судовому засіданні 30.08.2016р. представники позивача заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін як таку, що була прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники прокуратури міста Києва та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання 30.08.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін, третьої особи, прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи, прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників прокуратури та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 30.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - відповідач) заборгованості у загальній сумі 28 774 667,95 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р., позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 28 774 667,95 грн. та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн.
На виконання вказаного судового рішення було видано наказ від 20.05.2015р.
В січні 2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р., ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2016р. було скасовано та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2015р. у справі №910/23142/14 до 01.09.2016р.
В лютому 2016 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просив: визнати незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д.Є. під час прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434; визнати недійсною вищевказану постанову від 26.01.2016р. №47687434 та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати постанову від 26.01.2016р. №47687434 (том справи - 5, аркуші справи - 43-47).
Вимоги скарги відповідача обґрунтовані наступним:
- відповідач є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно товариства не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинитися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна";
- державний виконавець, у відповідності до ч.3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" не здійснив повідомлення центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та не подав відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача, чим було допущено порушення порядку звернення стягнення на майно боржника та було передчасно вчинено дії, направлені на звернення стягнення на нерухоме майно та автотранспорт;
- виконавцем порушено п.п.4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень відповідно щодо проведення опису та арешту майна, про що має бути складено відповідний акт, у якому повинні бути вказані, зокрема, назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо); якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання далі - зберігач); відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт; якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження. Проте, опис про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача відсутній у матеріалах виконавчого провадження, що є порушенням вимог закону з боку державного виконавця;
- 17.03.2014р. нелегітимною Верховною Радою Республіки Крим було прийнято постанову «Про питання енергетичної безпеки Республіки Крим», в якій встановлено, що власністю Республіки Крим є: рухоме та нерухоме майно Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», розташоване на території Республіки Крим, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, увійшло і не увійшло до статутного капіталу державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» у складі необоротних (в тому числі нематеріальних) і оборотних активів, у тому числі державне (України) майно, передане йому у користування та те, що перебуває на балансовому і позабалансовому обліку;
- 15.04.2014р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з яким тимчасово окупованою територією визнається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На тимчасово окупованій території на строк дії зазначеного закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території;
- внаслідок настання вищезазначених подій, відповідач втратив доступ до усього майна, що належить підприємству, у зв'язку з чим постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 може ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння через заборону на вчинення будь-яких дій із зазначеним майном.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у зв'язку з її необґрунтованістю та непідтвердженістю доводів скарги відповідача належними доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
В ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
28.05.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №47687434 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20.05.2015р. у справі №910/23142/14 та постанову ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно відповідача в межах суми стягнення у розмірі 28 847 748,95 грн. (том справи - 53, аркуші справи - 130-134).
03.06.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №47687434 про арешт коштів боржника (том справи - 5, аркуші справи - 137-140), якою накладено арешт на кошти, належні відповідачу, які знаходяться на рахунках в банківських установах в межах суми стягнення.
Відповідач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом №11 від 28.07.2015р., в якому просив зупинити виконавче провадження у зв'язку з прийняттям ухвали Господарського суду міста Києва від 20.07.2015р. у справі №910/23142/14 про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23142/14 від 31.12.2015р.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.08.2015р. ВП №47687434 було зупинено виконавче провадження (том справи - 5, аркуш справи - 147) до закінчення строку, на який було відстрочено виконання судового рішення у справі №910/23142/14.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.01.2016р. ВП №47687434 було поновлено виконавче провадження (том справи - 5, аркуш справи - 150).
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено низку постанов, а саме:
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 157), якою накладено арешт на повітряні судна: Модель Agusta AW 139, держзнак UR-CNH, заводський номер 41255, 2011р.в., № реєстр.посвідчення: РП3849 від 16.08.2012; Модель Agusta AW 139, держзнак UR-CNW, заводський номер 41318, 2012р.в., № реєстр.посвідчення: РП3881 від 24.01.2013р.; Модель Agusta А109С, держзнак UR-CNG, заводський номер 7617, 1990р.в., № реєстр.посвідчення: РП3666 від 27.04.2009р., що належать відповідачу;
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 159-160), якою накладено арешт на судна: Ярилгач, тип судна: водолазна баржа, 1990p., (ID 15741); Тітан-2, тип судна: кранове, 1985p., (ID 15740); Алаід, тип судна: суднова баржа, 1988p., (ID 15739); Калкан, тип судна: нафтосміттєзбірне, 1981p., (ID 15738); СИВАШ, тип судна: самопідйомна плавуча бурова установка, 1979p., (ID 15737); Нафтогаз-68, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 1990p., (ID 15736); ПСМ-465, тип судна: плав майстерня, 1981p., (ID 15735); Чорноморськ, тип судна: швидкісне судно забезпечення, 2009p., (ID 15734); Атрек, тип судна: судно забезпечення, 1983p., (ID 15733); Капітан Булгаков, тип судна: баржа-трубоукладальник, 2009p., (ID 15732); Крепкий-1, тип судна: робоче, 1991p., (ID 15731); Дельфин, тип судна: водолазне судно, 1982 p., (ID 15730); Нептун-3, тип судна: плавкран, 1991р., (ID 15729); Дон, тип судна: буксир/судно забезпечення, 1980p., (ID 15728); Крепкий-2, тип судна: робоче, 1992p., (ID 15727); Гоусан 5, тип судна: буксир, 1984p., (ID 15726); ОЧЕРЕТАЙ, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2010p., (ID 15684); KAJIOC ЛИМЕН, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2009p., (Щ 15685); Україна, тип судна: судно забезпечення/судно спецпризначення, 2010p. (ID 15693), що належать відповідачу;
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про розшук майна боржника (том справи - 5, аркуш справи - 162), якою оголошено в розшук майно боржника, а саме: автотранспортні засоби в кількості, вказаній в додатку;
- постанову від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (том справи - 5, аркуш справи - 164), якою накладено арешт на 2274973 шт. простих іменних акцій емітента - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз», що становить 15,4546% від статутного капіталу емітента, що належать боржнику.
Відповідач вважає, що вищевказані постанови були винесені державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно боржника знаходиться поза межами території України (на території Республіки Крим), а постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. №47687434 може ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння у зв'язку із забороною на вчинення будь-яких дій із зазначеним майном. Окрім того, поза увагою державного виконавця було залишено те, що відповідач є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно відповідача не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинитися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Водночас, з тексту скарги відповідача на дії державного виконавця вбачається, що в даному випадку відповідачем оскаржуються лише постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.01.2016р. ВП №47687434 про накладення арешту на повітряні судна та на плавзасоби. Решта постанов, винесених 26.01.2016р. відповідач не оскаржує.
За результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено наступне.
В ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Як уже зазначалося вище, арешт майна боржника є заходом примусового виконання рішення суду та є обов'язковим для застосування державним виконавцем у разі невиконання виконавчого документа боржником у строк встановлений для самостійного виконання.
Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання наказу суду у справі №910/23142/14 зупинялося, але при цьому рішення суду так і не було виконано відповідачем.
В мотивувальній частині оскаржуваних відповідачем постанов зазначено про те, що останні були винесені у зв'язку з невиконанням відповідачем в добровільному порядку рішення суду у справі №910/23142/14 протягом строку, встановленого державним виконавцем.
Зупинення виконавчого провадження не є підставою для невиконання рішення суду боржником, а поновлення виконавчого провадження не надає боржнику новий строк на самостійне виконання рішення суду, тому арешт майна боржника, як захід примусового виконання рішення суду, застосований правомірно.
Окрім того, арешт було накладено лише на майно та грошові кошти відповідача виключно в межах суми звернення стягнення у розмірі 28 847 748,95 грн.
Порядок накладення арешту та вилучення майна боржника викладений в ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», зі змісту якої випливає, що арешт майна боржника може накладатися державним виконавцем шляхом як винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, так і проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, вказані виконавчі дії не являються тотожними, а тому винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження жодним чином не залежить від проведення опису майна боржника. Складення такого акту передбачено при вчинення іншого виду виконавчих дій, ані ж ті, про які йде мова в оскаржуваних відповідачем постановах. Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем не було складено акт опису та арешту майна.
В скарзі на дії органу Державної виконавчої служби та в своїй апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що він є стратегічним об'єктом, 100% акцій якого находяться у володінні держави, у зв'язку з чим майно відповідача не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження, на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". На підтвердження викладеного відповідачем було додано до апеляційної скарги копію постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з Додатком 1 до цієї постанови, в якому наведено Перелік державних підприємств, на базі яких утворюються державні акціонерні товариства, 100% акцій яких передаються до статутного фонду Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». До названого переліку включено відповідача.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
В ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" передбачено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01.01.2011р., та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що поняття «накладення арешту» та «відчуження майна» не являються тотожними, оскільки накладення арешту, на відміну від відчуження майна, не передбачає переходу права власності на відповідне майно від боржника до іншої особи, а встановлює тимчасові обмеження щодо розпорядження майном, які можуть бути зняті у подальшому і без відчуження такого майна, зокрема, у разі задоволення вимог стягувача за рахунок іншого майна або грошових коштів.
В матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що відповідач є підприємством, 100% акцій якого знаходяться у володінні держави. Такі відомості відсутні у відповідній графі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Колегією суддів враховано надані відповідачем матеріали, зокрема, Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998р. «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», свідчать не про те, що відповідач є державним підприємством, а лише про те, що всі його іменні акції належать не державі, а іншому господарському товариству - Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», яка в свою чергу належить Державі Україна.
Окрім того, відповідно до п.п.1, 3 постанови Кабінету Міністрів України №1002 від 05.12.2015р. управління 100% акцій Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (материнська компанія боржника) належних державі, здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Управління корпоративними правами (акціями, частками) юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», здійснює Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» самостійно через свої уповноважені органи відповідно до статуту.
Тобто управління майном відповідача (боржника) здійснюється безпосередньо самим боржником, а управління його корпоративними правами здійснюється не державою, а її прямим акціонером, яким є не Держава Україна, а Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна».
Також необхідно зазначити про те, що відповідач є публічним акціонерним товариством, він не є державним підприємством, установою або організацією, оскільки не має ознак, встановлених в ст. 73 Господарського кодексу України. До того ж, акціонерне товариство за своєю організаційно-правовою формою не може бути одночасно і акціонерним товариством, і державним підприємством (установою, організацією), оскільки чинним законодавством України для кожного з цих форм підприємств визначені свої індивідуальні ознаки.
Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлює заборону на відчуження досить обмеженого кола об'єктів, а саме: нерухомого майна, інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності.
Тобто, положення Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» не поширюються на те майно державного підприємства, яке не є його основним засобом виробництва (аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого господарського суду України №01-06/131/16 від 28.01.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України «Про виконавче провадження»).
Однак, відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що майно, на яке було накладено арешт оскаржуваними постановами державного виконавця (гелікоптери та морські судна) є основними засобами його виробництва та використовуються ним у своїй виробничій діяльності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що запроваджений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на майно відповідача, на яке було накладено арешт оскаржуваними постановами від 26.01.2016р.
Відповідач зазначав про те, що постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015р. його було включено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а тому при вчиненні виконавчих дій щодо відповідача, як боржника, повинні застосовуватися положення ч.3 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що у разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); у другу чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві. У разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.
Тобто, ч.3 ст. 66 названого Закону передбачає, що повідомлення про арешт майна здійснюється державним виконавцем лише у випадку накладення ним арешту на нерухоме майно, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировину і матеріали, призначені для використання у виробництві, тобто на майно другої черги.
Натомість, як уже зазначалося вище, відповідач не надав суду пояснень та належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, як використовуються ним у виробництві гелікоптери та морські судна, на які державним виконавцем було накладено арешт. До того ж, частина вказаного майна відповідача перебуває на тимчасово окупованій території, а інша частина майна знаходиться поза межами України та експлуатується третіми особами. Доказів, які б свідчили про те, що арештовані гелікоптери та морські судна обліковуються ним як основні засоби, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що не направлення державним виконавцем повідомлення, передбаченого ч.3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", може вважатись окремим порушенням. Водночас, вказане порушення у будь-якому випадку не впливає на законність постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та жодним чином не може бути підставою для визнання недійсною такої постанови.
Враховуючи положення п.1 ч.2 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», а аткож відсутність доказів, які б свідчили про те, що відповідач використовував у виробництві майно, на яке було накладено арешт, або включив це майно до переліку основних засобів виробництва, при винесенні оскаржуваних відповідачем постанов державний виконавець не повинен був направляти повідомлення Фонду державного майна України.
Відносно доводів апеляційної скарги відповідача про те, що місцевим господарським судом було неправильно застосовано положення ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.1 ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
На думку відповідача, оскаржувані ним постанови державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 26.01.2016р. можуть ускладнити повернення майна Держави України з чужого незаконного володіння через заборону на вчинення будь-яких дій із арештованим майном. Водночас, відповідач не зміг пояснити ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції суть таких ускладнень, як і не надав доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій з повернення майна.
Твердження відповідача про неможливість виконання рішення за рахунок арештованого майна, оскільки фактично воно знаходиться поза межами України та в інших осіб, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки нормами ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», про яку зазначалося вище, встановлено порядок звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами перегляду справи, колегією суддів не було встановлено порушення державним виконавцем вимог діючого законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», при винесені оскаржуваних відповідачем постанов від 26.01.2016р. ВП №47687434 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а відтак підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця, визнання недійсними та скасування вищезгаданих постанов відсутні.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 86, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016р. у справі №910/23142/14 - без змін.
2. Матеріали справи №910/23142/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
В.В. Шапран
