СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2021 року м. Харків Справа № 5023/2837/11
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С., суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Міракова В.В.
за участю представників сторін:
арбітражний керуючий - Черкасов С.А.;
представник ОСОБА_1 - Шафоростов В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу арбітражного керуючого Черкасова С.А. (вх.№3210Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року (суддя Міньковський С.В., повний текст складено 20.09.2021 р.) по справі №5023/2837/11
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Дружнє підприємство Технологічної групи "Екіпаж"
до Товариства з обмеженою відповідальністю Дружнє підприємство Технологічної групи "Екіпаж"
про визнання банкрутом, -
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року (суддя Міньковський С.В., повний текст складено 20.09.2021 р.) по справі №5023/2837/11 у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та керівника боржника, з урахуванням уточненої заяви відмовлено.
Арбітражний керуючий Черкасова С.А. з ухвалою суду не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при її прийнятті норм матеріального і процесуального права, просить її скасувати повністю та прийняти нову, якою задовольнити заяву ліквідатора.
Одночасно з апеляційною скаргою відповідач заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 року поновлено арбітражному керуючому Черкасову С.А. процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №5023/2837/11. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Черкасова С.А. на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №5023/2837/11. Сторонам встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Призначено справу до розгляду на 29 листопада 2021 р. о 12:30 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
У судове засідання 29.11.2021 року з`явились арбітражний керуючий і представник ОСОБА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" було зареєстроване 21.09.2000 у Департаменті реєстрації Харківської міської ради за №14801200000006387.
Відповідно до положень Статуту боржника засновниками є Приватна фірма (ПФ) "Міжнародне агентство по найму" та ТОВ ДП ТГ "Екіпаж".
Відповідно до реєстраційних даних, що містять матеріали справи, обов`язки керівника ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" виконував ОСОБА_1, який також є керівником ПФ "Міжнародне агентство по найму".
З огляду на зміст предмету судового розгляду, доводів сторін та поданих письмових заперечень, необхідним є вирішення питань щодо змісту та умов застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до суб`єктів субсидіарної відповідальності та ефективності обраного ліквідатором способу захисту інтересів боржника та кредиторів тощо.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 6 статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) введеного в дію 21.10.2019, що був чинним на час звернення ліквідатора до суду з відповідною заявою, яка є предметом цього судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ (в редакції від 21.10.2019), чинного на час подання ліквідатором заяви .
Частиною 2 статті 61 КУзПБ, передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися сторонами через встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).
Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів.
Суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ (в редакції від 21.10.2019).
Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).
Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.
Як було встановлено судом, ліквідатором ТОВ ДП ТГ "Екіпаж", відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 було проведено аналіз фінансово-господарської діяльності боржника ТОВ ДП ТГ "Екіпаж".
За результатами проведеного аналізу (форма № 2 "Звіт про фінансові результати") ліквідатором встановлено відсутність доходу від основної діяльності боржника за період з 2009 по 2011 роки, при цьому нарощувались збитки за рахунок амортизації активів (таблиця 2) та збільшення кредиторської заборгованості (таблиця 3). Про це також свідчить вертикальний та горизонтальний аналіз необоротних активів боржника, а також аналіз оборотних активів підприємства (таблиця 4) та витрат на виробництво (таблиця 5) за період з 2009 по 2011 роки. Крім того як вбачається з поданого аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, не зважаючи на наявність виробничих запасів мало місце відсутність діяльності підприємства, при цьому збільшувались поточні зобов`язання за розрахунками з бюджетом та оплатою праці, що при відсутності діяльності призвело до збільшення збитків підприємства. Також згідно поданого звіту у боржника збільшується дебіторська заборгованість.
Разом з тим, звіт за результатами проведеного ліквідатором аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування у відповідності до приписів ст.74 ГПК України.
Проте, ліквідатором в порушення ст.74 ГПК України (обов`язок доказування і подання доказів), крім поданого фінансового аналізу, в якості обґрунтування субсидіарної відповідальності в діях керівника банкрута ОСОБА_1 на шкоду інтересам банкрута та його кредиторів документально не навів та не представив суду документів, які можуть виражатися, зокрема у:
- прийнятті ОСОБА_1 ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів (договорів) на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);
- наданні ОСОБА_1 вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
- призначенні керівником на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
- створенні і підтриманні ОСОБА_1 такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
- використанні керівником ОСОБА_1 документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
- отриманні керівником ОСОБА_1 істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
- використанні і розпорядженні керівником ОСОБА_1 майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
- відмові керівника ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" ОСОБА_1 від стягнення дебіторської заборгованості боржника, сума якої могла повністю або частково задовольнити кредиторськи вимоги.
- вчиненні керівником ОСОБА_1 інших нераціональних управлінських рішень та дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці та, які вплинули на виробничу, торгівельну або іншу статутну діяльність товариства, чим було суттєво збільшена кредиторська заборгованість боржника, яка підтверджена первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені боржником під час їх здійснення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» тощо.
Отже, заява ліквідатора в цій частині не ґрунтується на належних та допустимих доказах щодо підтвердження вини керівника ОСОБА_1 , яка складає об`єктивну та суб`єктивну сторону цивільно-правової відповідальності при доведенні субсидіарної відповідальності керівника боржника, яка призвела до відсутності майнових активів у банкрута для задоволення вимог кредиторів.
Крім того, не надання обґрунтованих доказів ліквідатором за поданою заявою не створило достатніх підстав щодо відмежування винних дій при субсидіарній відповідальності керівника від звичайних дій цього суб`єкта господарювання, у даному випадку керівника ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" ОСОБА_1, які належать до звичайних ризиків підприємницької діяльності (ст.42 Господарського кодексу України), що можуть створювати теж настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів.
Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020 у справі 922/1067/17.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 10.0.62021 року по справі №5023/2837/11 вже надано оцінку доводам ліквідатора і зазначено, що у цій справі, на переконання колегії суддів, судами попередніх інстанцій не наведено наявності у діях колишнього керівника (директора) банкрута ОСОБА_1 об`єктивної сторони господарського правопорушення у вигляді конкретних дій/бездіяльності колишнього директора ОСОБА_1 та їх причинно-наслідковий зв`язок з наслідками у вигляді доведення до банкрутства.
Крім того, на переконання судової колегії, суди попередніх інстанцій безпідставно вказали про наступні дії ОСОБА_1 , які призвели до банкрутства банкрута, - «в ході ліквідаційної процедури майно ТОВ Дружнє підприємство Технологічної групи «Екіпаж», за рахунок якого здійснювалась його виробнича діяльність, було придбане ТОВ «Дойче Машинери Технолоджи», директором якого є колишній голова ліквідаційної комісії та директор підприємства-банкрута ОСОБА_1 .
Так, ці дії були вчинені ОСОБА_1 вже під час ліквідаційної процедури (після визнання боржника банкрутом) і тому ніяк не можуть свідчити про доведення ТОВ Дружнє підприємство Технологічної групи «Екіпаж» до банкрутства, факт якого вже встановлено судовим рішенням.
У відповідності до ч. 2 статті 61 КУзПБ, до суб`єктів субсидіарної відповідальності відносяться і засновники (учасники, акціонери), які відповідно до закону за своїм юридичним статусом та відповідно до установчих документів мають право безпосередньо давати обов`язкові для виконання боржником (його органів управління) вказівки, приймати рішення, видавати розпорядження чи накази боржнику. У законодавстві України віднесені до цієї групи особи іменуються як: "заінтересовані особи стосовно боржника" (стаття 1 Закону про банкрутство, стаття 1 КУзПБ), "пов`язані особи" (стаття 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", стаття 14.1.159. Податкового кодексу України, стаття 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність"), "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення").
Проте, ліквідатором не було доведено документально, що рішеннями, розпорядженнями чи наказами засновника боржника Приватною фірмою (ПФ) "Міжнародне агентство по найму" (код ЄДРПОУ 25612514, адреса: вул. Юр`ївська, буд. 7, м. Харків, 61050) чи ОСОБА_1 було змінено економічну і (або) юридичну долю ТОВ ДП ТГ "Екіпаж". Ці рішення були прийняті (укладені) боржником під впливом цієї особи (засновника ТОВ ДП ТГ "Екіпаж"). Ця юридична особа визначала істотні умови укладених правочинів боржника, причому, такі організаційні та засновницькі обов`язкові рішення чи накази засновника стали реальною причиною банкрутства боржника, тобто ті, за відсутності яких банкрутство ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" не настало. Отже, відсутність у ліквідатора обґрунтованого документального причинно-наслідкового зв`язку між діями засновника боржника ПФ "Міжнародне агентство по найму" та неплатоспроможністю товариства і відсутністю у боржника майна для задоволення вимог його кредиторів не створює об`єктивну сторону правопорушення засновником в межах справи про банкрутство.
Стосовно правової позиції ліквідатора про навмисне погіршення фінансово-господарського стану боржника з боку його керівника ОСОБА_1 в ході здійснення ліквідаційної процедури, коли з прилюдних торгів було придбано ТОВ "Дойче Машинери Технолоджи" майно банкрута, директором якого є колишній голова ліквідаційної комісії та директор підприємства-банкрута ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" ОСОБА_1, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутство передбачено, що банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури;
ліквідатор - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури.
Статтею 61 КУзПБ визначено обов`язки ліквідатора серед яких є обов`язок щодо продажу майна банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
У відповідності до ст. 68 цього Кодексу встановлено, що продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Замовником аукціону є арбітражний керуючий, призначений господарським судом в порядку, встановленому цим Кодексом.
Вищевказане визначає, що майно банкрута продається на конкурентних засадах (аукціон), замовником якого є призначений судом ліквідатор, а не ОСОБА_1 , який був директором обох учасників аукціону з придбання майна банкрута (ТОВ "Дойче Машинери Технолоджи", код 38001435 та ТОВ "Фірма ХГС-Бетон", код 38000845).
Тобто, учасником аукціону з реалізації майна банкрута може бути будь-яка особа, яка надала відповідні документи, яких виявилось достатньо для прийняття участі в аукціоні з реалізації майна банкрута. І така особа (учасник аукціону) приймає участь в аукціоні разом з іншими учасниками на конкурентних засадах. Отже, ціна продажу майна була сформована на аукціону за наслідком попиту та пропозицій учасників аукціону.
Вищевказане не створює підстав для застосування субсидіарної відповідальності до засновника та колишнього керівника при продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі з прилюдних торгів. Крім того, слід зазначити, що аукціон з продажу майна банкрута в межах справи про банкрутство ТОВ ДП ТГ "Екіпаж" не визнавався судом недійсним.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи ліквідатора, викладені в заяві про покладення субсидіарної відповідальності на засновника та керівника боржника є необґрунтованими, а заяву вважає такою, що не підлягає задоволенню. У зв`язку з чим, і зазначив, що заява про застосовування строку позовної давності не підлягає застосуванню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23).
Крім того, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, п. 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, п. 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, п. 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, п. 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви ліквідатора.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його апеляційній скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи були враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржена ухвала є мотивованою, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом апеляційної інстанції не виявлено підстав, передбачених ст. 277 ГПК України для задоволення вимог апеляційної скарги арбітражного керуючого Черкасова С.А.
Враховуючи викладене, ухвала місцевого господарського суду прийнята з дотриманням та відповідно до приписів господарського процесуального закону та Кодексу України з процедур банкрутства, тому доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у зв`язку з чим, оскаржувана ухвала суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 254, 255, 269, 270, 271 п.1 ч.1 ст. 275, ст. ст. 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Черкасова С.А. залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року по справі №5023/2837/11 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 06.12.2021 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Хачатрян В.С.
Суддя Шутенко І.А.
