ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 520/6489/2020
адміністративне провадження № К/9901/34086/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (суддя: Волошин Д.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (судді: Григоров А.М., Бартош Н.С., Подобайло З.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03 грудня 2018 року по 19 грудня 2018 року, які виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо її голодування, об`явленого та фактично розпочатого 03 грудня 2018 року в належні документи та внесення інформації щодо проведення співбесід 19 грудня 2018 року і надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам, а також у несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту;
- стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків на її користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10 жовтня 2018 року Верховним Судом винесена ухвала, відповідно до якої кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначає, що наразі триває розгляд зазначеної справи і з моменту винесення зазначеного рішення Верховного Суду правовий та процесуальний статус позивача змінився, тобто вона є особою, яка тримається під вартою. Під час ознайомлення з матеріалами особової справи позивач дізналась, що адміністрація установи приховувала, замовчувала факт об`явлення нею голодування на 16 діб та повідомила належні органи і зафіксувала факт голодування лише 19 грудня 2018 року. Вказані дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" слугували підставою звернення до суду з даною позовною заявою.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження, суди посилаючись на висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 280/85/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі №640/2265/19 зазначили, що оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник стверджує, що спір у цій справі пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, тому порушені права підлягають захисту саме в порядку адміністративного судочинства відповідно до статті 19 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач заарештована 02 березня 2012 року прокуратурою Харківської області.
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статі 27, пунктом 6 частиною 2 статті 115, пунктом 11 частини 2 статі 115 Кримінального кодексу України 2001 року і засуджена до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2017 року вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року змінено у частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 10 жовтня 2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2017 року та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
06 листопада 2018 року ОСОБА_1 доставлена до Державної установи "Харківське СІЗО № 27".
Під час ознайомлення з матеріалами особової справи вона дізналась про приховування адміністрацією Державної установи "Харківське СІЗО № 27" протягом 16 діб факту об`явлення нею голодування, що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування в належні документи, та повідомлення про це відповідних органів лише 19 грудня 2018 року.
Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують її права, встановлені статтею 21 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» (далі - Закон № 3352-XII) та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), тому вона звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За змістом статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як вбачається зі змісту позову, предметом спору в цій справі є оскарження дій Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03 грудня 2018 року по 19 грудня 2018 року, які виразились у приховуванні факту оголошення позивачем голодування та несвоєчасному внесенні відомостей про голодування до належних документів та про повідомлення належних органів про голодування із запізненням лише 19 грудня 2018 року.
Відмовляючи у відкритті провадження, суди попередніх інстанцій стверджували, що оскаржувані дії мали місце у межах проведення досудового розслідування та врегульовані нормами КПК, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Стаття 24 КПК визначає забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Так, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Таким чином, у рамках кримінального процесу особі надається право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, тобто учасників кримінального та/або судового провадження.
За визначеннями, наведеними у статті 3 КПК, учасники кримінального провадження - це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник; учасники судового провадження - це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
Слід звернутись також і до визначення понять кримінального та судового проваджень, наведених у пунктах 10 та 24 частини першої статті 3 КПК відповідно.
Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Статтею 303 КПК унормовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів досудового розслідування - слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового провадження, а також окремих рішень, дій чи бездіяльності цих же суб`єктів під час підготовчого провадження.
Такі суб`єкти є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень та виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
При цьому якщо вичерпного переліку дій, рішень або бездіяльності, що підлягають оскарженню в рамках кримінального процесу, КПК не містить, то коло суб`єктів досудового розслідування та підготовчого провадження, чиї рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені, є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.
Зі змісту статей 537 та 539 КПК, якими регламентовано перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, вбачається, що процесуальний закон виокремлює таких суб`єктів як адміністрації установ виконання покарань.
Пунктом 13-1 частини першої статті 537 КПК визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Відповідно до частини 2 статті 537 КПК оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.
Водночас відповідно до частини дев`ятої статті 539 КПК розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Серед переліку питань, визначених частиною першою статті 537 КПК, питання, пов`язані з контролем факту оголошення голодування також відсутні, а отже такі питання охоплюються нормами пункту 13-1 частини 1 та частини 2 статті 357 КПК України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 3352-XII попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та КПК України.
Частиною 1 статті 4 Закону визначено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
За частинами четвертою, п`ятою статті 13 цього Закону заяви осіб з питань оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, а також оскарження ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строків тримання під вартою, або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту надсилаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення до визначеного законом суду протягом доби з часу їх подання. Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов`язані з кримінальним провадженням, не пізніше трьох діб із часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Ця особа або орган розглядають їх у встановленому законом порядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити кримінальному провадженню, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження, про що сповіщаються особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.
З наведеного можна зробити висновок про те, що в рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють контроль за перебуванням ув`язнених у СІЗО, не є суб`єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей 537 та 539 КПК.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплює право кожного, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) суд указав, що з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права.
Крім того, з наведеного правового регулювання можна зробити висновок про те, що відповідач має статус суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС, а характер правовідносин, що виникли між позивачем та Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в деякій мірі можна розцінювати як правовідносини підпорядкування і влади, адже дії, які оскаржує позивач, вчинені відповідачем під час виконання ним своїх владних функцій, і хоча ці правовідносини не побудовані на безпосередній підпорядкованості їх учасників, однак не передбачають диспозитивної поведінки позивача.
У контексті закріпленого Конвенцією та Конституцією України безумовного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності будь-якого владного суб`єкта реалізацією позивачем визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є оскарження дій відповідача як суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про розгляд цієї справи в порядку кримінального судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу. Скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати, а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов
