Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2020 р.Справа № 520/6489/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 26.05.20 року по справі № 520/6489/2020
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Харківське СІЗО № 27" , Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків
про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування ОСОБА_1 , об`явленого (та фактично розпочатого) 03.12.2018 р., в належні документи; во внесенні інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам; в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту;
- стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду загальною сумою 200000,00 грн. з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10.10.2018 р. Верховним Судом була винесена ухвала, відповідно до якої кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 було направлено на новий розгляд. Наразі триває розгляд зазначеної справи. Відповідно, з моменту винесення зазначеного рішення Верховного Суду, правовий та процесуальний статус ОСОБА_1 змінився, тобто вона є особою, яка тримається під вартою. Під час ознайомлення з матеріалами особової справи позивач дізналась, що адміністрація установи приховувала (замовчувала) факт об`явлення голодування 16 діб та повідомила належні органи і зафіксувала факт голодування лише 19.12.2018 р. Вказані дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" слугували підставою звернення до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020р. відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди. Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що зазначену ухвалу вважає незаконною такою, що не ґрунтується на положеннях Конституції та законів України, винесеним з порушенням норм процесуального права. Посилається на положення ст.ст. 2, п.1,2,7 ч.4 ст.4, 5, п.1 ч.1 19, ч. 1,3,5 ст. 21 КАС України. Зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну кримінально - виконавчу службу України" державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. При цьому слідчі ізолятори виконують функції передбачені законом та іншими нормативними актами. Зазначає, що слідчі ізолятори входять є складовою структури органів державної виконавчої влади. Посилається на те, що окрім правоохоронної функції СІЗО мають здійснювати управлінські функції у відношенні визначеної категорії населення - осіб, що утримуються під вартою, тобто є суб`єктом владних повноважень. Таким чином, зазначає, що судом першої інстанції, під час прийняття оскаржуваної ухвали було не вірно класифіковано суб`єктний склад позову. Не враховано, що СІЗО є органом влади, який окрім іншого, здійснює публічно - владні управлінські функції. Зазначає, що суд першої інстанції помилково посилається на норми КПК України. Вказує, що на її користь свідчить позиція судів різних інстанції, у тому числі Верховного Суду, які розглядали (або розглядають на даний час) справи, відкриті провадження щодо неправомірності дій СІЗО з тотожніх або суміжних питань в тому числі у справах № 820/1151/16, 820/1802/16, 820/2155/17, 810/1612/18, 826/12811/18, 826/12543/18, 520/3281/19, 520/3023/2020. Зазначає, що суд першої інстанції помилково посилається на рішення у справах №/ 520/11931/19, 280/85/19. На підставі наведеного просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Від Державної установи "Харківське СІЗО № 27", до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначають, що не визнає заявлені вимоги позивачки. Вказує, що оскаржувана ухвала винесена законно та просить залишити вищезазначену ухвалу без змін.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
Позивач в судовому засіданні підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі.
Відповідачі в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, суд приходить до висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися в порядку, визначеному КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно зі статтею 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною першою статті 24 КПК передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Параграфом 1 глави 18 КПК встановлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження.
Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК).
Статтею 22 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» встановлено, що нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Крім того, частиною першою статті 306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання неправомірними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування ОСОБА_1 , об`явленого (та фактично розпочатого) 03.12.2018 р., в належні документи; по внесенні інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам; в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржувані дії мали місце у межах проведення досудового розслідування та врегульовані нормами КПК, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року по справі № 280/85/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2020 року по справі №640/2265/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи про поширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду є помилковими.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково посилається на рішення у справах № 520/11931/19, 280/85/19 та на правову позицію судів різних інстанції, у тому числі Верховного Суду, які розглядали (або розглядають на даний час) справи з тотожніх або суміжних питань та розглядаються судами в порядку адміністративного судочинства, в тому числі у справах № 820/1151/16, 820/1802/16, 820/2155/17, 810/1612/18, 826/12811/18, 826/12543/18, 520/3281/19, 520/3023/2020, колегія суддів вважає не обґрунтованим, оскільки в даних правовідносинах підлягають застосуванню висновок викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року по справі № 280/85/19, в ухвалі Верховного Суду від 12.01.2020 по справі №520/11931/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2020 року по справі №640/2265/19.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах позивач не має публічних прав та публічних інтересів, захист яких повинен відбуватись у порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.20 року по справі № 520/6489/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 року по справі № 520/6489/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню на протязі тридцяти днів з моменту підписання повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 12.10.2020 року
