Єдиний державний реєстр судових рішень
Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 липня 2022 р. №520/6489/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бідонько А.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної установи "Харківське СІЗО № 27" (вул. Полтавський шлях, буд. 99, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 08564587), Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків (вул. Полтавський шлях, буд. 11, м. Харків, 61000, код ЄДРПОУ 37999612) про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування ОСОБА_1 , об`явленого (та фактично розпочатого) 03.12.2018 р., в належні документи; внесенні інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам; в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту;
- стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду загальною сумою 200000,00 грн. з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 відмовлено у відкритті провадження по справі № 520/6489/2020.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 по справі № 520/6489/2020 - залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2021 по справі № 520/6489/2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 по справі № 520/6489/2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року по справі № 520/6489/2020 скасовано, а справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року відкрито провадження по справі № 520/6489/2020 в порядку спрощеного провадження.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 року закрито провадження по справі № 520/6489/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 року скасовано ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 року, якою закрите провадження по справі № 520/6489/2020, та направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа № 520/6489/2020 надійшла до Харківського окружного адміністративного суду 21.01.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10.10.2018 р. Верховним Судом була винесена ухвала, відповідно до якої кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 було направлено на новий розгляд. Наразі триває розгляд зазначеної справи. Відповідно, з моменту винесення зазначеного рішення Верховного Суду, правовий та процесуальний статус ОСОБА_1 змінився, тобто вона є особою, яка тримається під вартою. Під час ознайомлення з матеріалами особової справи позивач дізналась, що адміністрація установи приховувала (замовчувала) факт об`явлення голодування 16 діб та повідомила належні органи і зафіксувала факт голодування лише 19.12.2018 р. Вказані дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" слугували підставою звернення до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 року прийнято до розгляду та продовжено розгляд справи.
Копія ухвали про прийняття до розгляду та продовження розгляду справи була надіслана відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Від відповідача, Державної установи "Харківське СІЗО № 27", надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач вказав, що по-перше, позивачем не надано до суду доказу звернення ув`язненої до керівництва установи, а також позивачем не вказано який саме нормативно-правовий акт порушила державна установа "Харківський слідчий ізолятор", що зобов`язує відповідача вносити дані про голодування до особової справи або повідомляти в інші органи, тим саме порушивши її право, по-друге, ОСОБА_1 не надано до суду жодного належного та допустимого доказу щодо завданих їй моральних страждань, в якому вигляді вони полягали, з яких міркувань позивач виходила, визнаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Від відповідача, Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків, відзиву не надходило, отже, своїм правом подання відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015 року визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.4, 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.11 Кримінального кодексу України 2001 року і засуджена до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 року вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015 року змінено у частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 10.10.2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 року та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
Таким чином, з цієї події позивач втратила правовий статус засудженої та набула статусу ув`язненої.
06.11.2018 ОСОБА_1 була доставлена до Державної установи "Харківське СІЗО № 27".
Постановою Верховного Суду від 08.05.2020 кримінальне провадження №2035/5763/2012 розподілено до апеляційного розгляду на Сумський Апеляційний суд.
Постановою Сумського Апеляційного суду від 25.06.2020 призначений апеляційний розгляд кримінальної справи відносно ОСОБА_1 в приміщенні суду. Прийняте рішення про етапування ОСОБА_1 з державної установи «Харківський слідчий ізолятор» до державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для забезпечення ОСОБА_1 участі в апеляційному розгляді.
11.08.2020 ОСОБА_1 вибула до Сумського слідчого ізолятору згідно з ухвалою Сумського Апеляційного суду від 25.06.2020 для розгляду апеляційного провадження на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015.
Листом від 10.08.2021 №14/03-6294 ДУ «Сумський слідчий ізолятор» повідомив суд, що ухвалою Сумського апеляційного суду від 27.11.2020 ОСОБА_1 змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов`язання. Звільнена із зали суду та вибула за місцем проживання за адресою : АДРЕСА_2 .
Як вказує позивач в адміністративному позові, під час ознайомлення з матеріалами особової справи вона дізналась про приховування адміністрацією Державної установи "Харківське СІЗО № 27" протягом 16 діб факту об`явлення ОСОБА_1 голодування, що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування в належні документи, та повідомлення про це належні органи лише 19.12.2018.
Відповідно до довідки відповідача від 27.07.2021 року згідно журналу № 11-14 обліку вихідної кореспонденції осіб, які тримаються в державній установі "Харківська установа виконання покарань (№ 27)", ОСОБА_1 , 1973 року народження, за період з 03.12.2018 року по 19.12.2018 року кореспонденцію не відправляла. (а.с. 12 т. 2).
Згідно довідки відповідача відповідно до журналу прийому ув`язнених та засуджених з особистих питань керівництвом установи та керівниками структурних підрозділів режимного корпусу №4 державної установи "Харківський слідчий ізолятор" №5-36, за період з 03.12.2018 року по 19.12.2018 року ув`язнена ОСОБА_1 до керівництва установи не зверталась. (а.с. 14 т. 2).
Позивач зазначає у позовній заяві, що 03.12.2018 року оголошено усну заяву про початок голодування.
Відповідно до довідки, наданої відповідачем, 04.12.2018 року на адресу державної установи «Харківська державна установа (№27)» надійшов запит від адвоката Онопка В`ячеслава Сергійовича про надання інформації, чи доводилось до відома керівництва установи про початок голодування ув`язненої ОСОБА_1 (зареєстровано на вхідним №5262).
06.12.2018 року адвокату Онопко В.С. було надано відповідь (за вихідним №12/5-6343) про те, що заяв про відмову від вживання їжі від ОСОБА_1 не надходило. У разі надходження заяви будуть прийняті міри відповідно до чинного законодавства. (копія відповіді додається).
З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2018 року представником позивача направлено заяву, якою повідомлено про початок голодування, яку направлено до начальника "Харківське СІЗО № 27" та Прокуратурі Харківської області, що підтверджується доказами направлення та вручення вказаної заяви, яка вручена відповідачу 10.12.2018 (а.с. 203-205 т. 1)., про що відповідач також зазначає у довідці, наданій до матеріалів справи.
13.12.2018 року відповідачем повернуто заяву вищевказану позивача з посиланням на порушення статті 5 Закону України "Про звернення громадян". (Копія супровідного листа, зареєстрованого за вихідним № 12/5-6420 додається).
14.12.2018 року представником позивача повторно направлено заяву, якою повідомлено про початок голодування, яку направлено до начальника "Харківське СІЗО № 27" та Прокуратурі Харківської області, що підтверджується доказами направлення та вручення вказаної заяви (а.с. 208, 210-211 т. 2).
19.12.2018 року відповідачем встановлено факт відмови позивача від їжі, про що складено рапорти, доповідні, акти.
Вважаючи, що вказані дії відповідача порушують її права, встановлені ст.21 Закону України "Про попереднє ув`язнення" та ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (абз.1).
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними (абз.2).
Згідно зі ст.2 КВК України, кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 3 КВК України передбачено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ч.1).
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання (ч.2).
Статтею 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку (ч.1).
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (ч.2).
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч.4).
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (ч.2 ст.151 КВК України).
Згідно з ч.1 ст.107 КВК України, засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Суд зазначає, що заяву позивача від 03.12.2018 відповідачем повернуто з посиланням на порушення вимог ст. 5 Закону України "Про звернення громадян".
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про звернення громадян" у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Як вбачається з заяви ОСОБА_2 від 03.12.2018 не зазначено місце проживання громадянина, також не зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним.
Окільки відповідно до ст. 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлене без дотримання вимог, визначених законодавством, повертається, то відповідачем правомірно повернуто заяву позивача від 03.12.2018 року.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, Державна установа "Харківське СІЗО № 27" вважається належним чином повідомленою про встановлення факту відмови від споживання їжі позивача саме 19.12.2018 року що підтверджується доповідними, рапортами, актами, якими встановлено, що позивач відмовилася взяти сніданок і свої дії ніяк не пояснила (а.с. 212-226 т. 1).
Отже, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у даній частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Державної установи "Харківське СІЗО № 27" у внесенні інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що вказаних дій відповідачем не проведено, натомість відповідачем надано рапорти про відмову позивача від сніданку та інформування позивача про негативний вплив голодування на організм та здоров`я людини, наявними в матеріалах справи, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту, суд зазначає наступне.
Згідно з надісланої вказівки прокуратури Харківської області від 09.01.2018 року за №16-25 вих-18, на виконання вимог ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» щодо організації невідкладного інформування прокуратури Харківської області телефоном, електронним зв`язком та упродовж доби письмовим повідомленням про запровадження в державній установі «Харківський слідчий ізолятор» режиму особливих умов або про надзвичайні ситуації, зокрема, акти протесту та оголошення голодувань взятими під варту та засудженими особами (про що зазначено відповідачем у довідці, наданій до суду 21.07.2022 року).
З наданих матеріалів справи вбачається, що 19.12.2018 року про оголошення голодування позивачем повідомлено начальнику Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації, начальнику відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, та інших заходів примусового характеру, прокуратури Харківської області, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 212, 213 т. 1).
Отже, відповідачем повідомлено органи прокуратури про оголошення голодування позивачем, а тому позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі №804/7085/16.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.
Так, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрать здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 134, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної установи "Харківське СІЗО № 27" (вул. Полтавський шлях, буд. 99, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 08564587), Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків (вул. Полтавський шлях, буд. 11, м. Харків, 61000, код ЄДРПОУ 37999612) про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 25.07.2022 року.
Суддя Бідонько А.В.
