Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2021 р.Справа № 520/6489/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 р (постановлену суддею Волошиним Д.А.) по справі № 520/6489/2020
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Харківське СІЗО № 27" , Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харкова
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Харківське СІЗО № 27", в якому просила: визнати неправомірними дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., що виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування ОСОБА_1 , оголошеного (та фактично розпочатого) 03.12.2018 р., в належні документи;у внесенні інформації щодо проведення бесід 19.12.2018 р. та надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам; в несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту; стягнути на користь позивачки моральну шкоду загальною сумою 200000 грн. з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 р., яка залишена без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 р., відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО №27", Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди.
Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 р. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 р. скасовано, а справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 р. закрито провадження у вказаній справі.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 р. та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідачі подали до суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні апелянтка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 заарештована 02.03.2012 р. прокуратурою Харківської області.
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015 р. позивачку визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статі27, пунктом 6 частиною 2 статті115, пунктом 11 частини 2 статі115 Кримінального кодексу України2001 року і засуджена до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 р. вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23.09.2015 р. змінено у частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2018 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 р. та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
06.11.2018 р. ОСОБА_1 доставлено до Державної установи "Харківське СІЗО № 27".
Під час ознайомлення з матеріалами особової справи позивачка дізналася про приховування адміністрацією Державної установи "Харківське СІЗО № 27" протягом 16 діб факту оголошеного нею голодування, що виразилося в несвоєчасному внесенні відомостей щодо голодування в належні документи, та повідомлення про це відповідних органів лише 19.12.2018 р.
Вважаючи, що дії відповідача такими, що порушують її права, встановленістаттею 21 Закону України від 30.06.1993 р. № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення»(в подальшому Закон № 3352-XII) та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Закриваючи провадження по вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розгляд кримінальної справи триває, позивачка на момент виникнення оскаржуваних дій та на момент розгляду справи не є засудженою особою, а оскаржувані в цій справі дії передбачено оскаржувати в порядкуКримінального процесуального кодексу України, то вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України,юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорівзакономвстановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для якихзакономустановлений інший порядок судового вирішення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормамиКПКпорядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності встановлені статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України.
Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України).
Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді (ч. 2 ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, учасники кримінального провадження - це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник; учасники судового провадження - це сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
Відповідно до п. п. 10, 24 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України встановлений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів досудового розслідування - слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового провадження, а також окремих рішень, дій чи бездіяльності цих же суб`єктів під час підготовчого провадження. Такі суб`єкти є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень та виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
Якщо вичерпного переліку дій, рішень або бездіяльності, що підлягають оскарженню в рамках кримінального процесу,Кримінальний процесуальний кодекс України не містить, то коло суб`єктів досудового розслідування та підготовчого провадження, чиї рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені, є вичерпним, і розширеному тлумаченню не підлягає.
Статями 537, 539 Кримінального процесуального кодексу України встановлений перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, та з цього переліку вбачається, що процесуальнийзаконвиокремлює таких суб`єктів як адміністрації установ виконання покарань.
Згідно із п. 13-1 ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другоюстатті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, зокрема, про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Відповідно до ч. 2 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України, оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув`язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту 13-1 частини першої цієї статті.
Згідно із ч. 9 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першоїстатті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Серед переліку питань, визначених ч. 1 ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України відсутні питання, пов`язані з контролем факту оголошення голодування, тобто вирішення цих питань, відповідно до п. 13-1, ч. 1, ч. 2 ст. 537 та ст. 537 та ч. 9 ст. 539 Кримінального процесуального кодексу України, повинні здійснюватися в порядку адмінінстративного судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону № 3352-XII,попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбаченихКримінальним процесуальним кодексом України застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Порядок попереднього ув`язнення визначається цимЗакономтаКПК України.
Частиною 1статті 4 Закону№ 3352-XI встановлено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 13№ 3352-XI,заяви осіб з питань оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, а також оскарження ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строків тримання під вартою, або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту надсилаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення до визначеногозакономсуду протягом доби з часу їх подання. Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов`язані з кримінальним провадженням, не пізніше трьох діб із часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Ця особа або орган розглядають їх у встановленомузакономпорядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити кримінальному провадженню, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження, про що сповіщаються особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що в рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють контроль за перебуванням ув`язнених у СІЗО,не є суб`єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів статей537та539 Кримінального процесуального кодексу України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) закріплює право кожного, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 2ст. 55 Конституції України,кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) суд указав, що з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що відповідач має статус суб`єкта владних повноважень у розумінністатті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а характер правовідносин, що виникли між позивачкою та Державної установи "Харківське СІЗО № 27" є правовідносинами підпорядкування і влади, адже дії, які оскаржує позивачка, вчинені відповідачем під час виконання ним своїх владних функцій, і хоча ці правовідносини не побудовані на безпосередній підпорядкованості їх учасників, однак не передбачають диспозитивної поведінки позивача.
У контексті закріпленого Конвенцією таКонституцією Українибезумовного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності будь-якого владного суб`єкта реалізацією позивачкою визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд, є оскарження дій відповідача як суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі № 440/3831/18., та в постанові Верховного Суду від 10.06.2021 р. у справі № 520/6489/2020 р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка оскаржує дії Державної установи "Харківське СІЗО № 27" в період з 03.12.2018 р. по 19.12.2018 р., які виразились у приховуванні факту оголошення нею голодування та в несвоєчасному внесенні відомостей про голодування до належних документів та про повідомлення належних органів про голодування із запізненням лише 19.12.2018 р., тобто, вказаний спір не підлягає розгляду в порядкуКримінального процесуального кодексу України, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції помилково закрито провадження за позовом ОСОБА_1 , оскільки вказаний позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 р., з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 240, 243, 308, 320, 322, 325,326,328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 по справі № 520/6489/2020 скасувати.
Справу № 520/6489/2020 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді Л.В. Любчич Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 24.12.2021 року
