УХВАЛА
25 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 520/6489/2020
Провадження № 11-178апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Харківське СІЗО № 27», Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди, і
ВСТАНОВИЛА:
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії Державної установи «Харківське СІЗО № 27» в період з 03 грудня 2018 року по 19 грудня 2018 року, які виразились в несвоєчасному внесенні відомостей щодо її голодування, оголошеного та фактично розпочатого 03 грудня 2018 року в належні документи та внесення інформації щодо проведення співбесід 19 грудня 2018 року і надання медичної допомоги, яка не відповідає дійсним обставинам, а також у несвоєчасному повідомленні відповідних органів про акцію протесту; стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харків на її користь моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.
2. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.
02 березня 2012 року Прокуратура Харківської області арештувала ОСОБА_1 .
Червонозаводський районний суд м. Харкова вироком від 23 вересня 2015 року визнав ОСОБА_1 винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 27, пунктами 6, 11 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України 2001 року і засудив її до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженої.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 22 березня 2017 року вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року змінив у частині призначення покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією майна, яке є власністю засудженої.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду ухвалою від 10 жовтня 2018 року за наслідками розгляду касаційних скарг прокурора, засудженої ОСОБА_2 та захисника засудженого ОСОБА_3 задовольнив касаційні звернення останніх частково, скасував ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 березня 2017 року та направив справу на новий апеляційний розгляд. Вирішив також залишити, зокрема, ОСОБА_1 під вартою до розгляду кримінальної справи стосовно неї в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції, але не більше ніж 60 днів.
3. 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 доставили до державної установи «Харківське СІЗО № 27», де вона перебуває дотепер.
Під час ознайомлення з матеріалами особової справи засуджена дізналась, що адміністрація державної установи «Харківське СІЗО № 27» впродовж 16 діб приховувала факт оголошення нею голодування, яке проявилося в несвоєчасному внесенні відомостей про голодування до належних документів та про повідомлення належних органів про голодування із запізненням лише 19 грудня 2018 року.
Вважає, що такі дії відповідача порушують її права, встановлені статтею 21 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» (далі - Закон № 3352-XII) та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), тому вона звернулась до суду з цим позовом.
4. Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 3352-XII попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.Порядок попереднього ув`язнення визначається цим Законом та КПК України.
За частинами четвертою, п`ятою статті 13 цього Закону заяви осіб з питань оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, а також оскарження ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строків тримання під вартою, або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту надсилаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення до визначеного законом суду протягом доби з часу їх подання. Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов`язані з кримінальним провадженням, не пізніше трьох діб із часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження. Ця особа або орган розглядають їх у встановленому законом порядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити кримінальному провадженню, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, які здійснюють кримінальне провадження, про що сповіщаються особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.
Згадана у скарзі ОСОБА_1 статті 21 Закону № 3352-XII визначає коло осіб, які належать до персоналу місць попереднього ув`язнення та обов`язки адміністрації місць попереднього ув`язнення. Принагідно варто зазначити, що права осіб, взятих під варту, передбачені статтею 9 цього Закону.
Із наведених вище обстави та нормативного регулювання випливає, що ОСОБА_1 утримується в Харківському СІЗО № 27 у зв`язку зі здійснення кримінального провадження і, як можна зрозуміти з її звернення, сповістила про своє голодування у зв`язку з утримуванням її під вартою.
5. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 травня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження.
Цей суд виходив із того, що заявлений спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки не підпадає під встановлені нормами КАС України ознаки справи адміністративної юрисдикції. Цей спір, як визначив суд, з огляду на суб`єктний склад сторін повинен вирішуватись в порядку, визначеному КПК України.
ОСОБА_1 не погодилася з рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 жовтня 2020 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року залишив без змін.
Відмовляючи у відкритті провадження, суди посилались на висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 280/85/19 та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі №640/2265/19.
6. ОСОБА_1 не примирилася з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року і звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального та порушення процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги мотивує тим, що оскаржувані дії у спірних правовідносинах пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку Державної установи «Харківське СІЗО № 27», тому порушені права підлягають захисту саме в порядку адміністративного судочинства відповідно до статті 19 КАС України.
7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 квітня 2021 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
Суд виходив з того, що скаржниця оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо предметної юрисдикції спорів, зокрема, дії установи з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України стосовно несвоєчасного внесення відомостей щодо голодування особи, яка утримується під вартою. З погляду скаржниці, такі дії відповідача та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харкова завдали їй моральної шкоди.
Оскільки характер (зміст) заявлених вимог, суб`єктний склад учасників спору, форма та підстави сформованих позивачкою вимог підпадають під умови, за яких на підставі процесуального закону касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає передачі на розгляд Великої Палата і водночас не містить застережень, за яких такий перегляд скарги не повинен відбуватися, суд касаційної інстанції власне й ухвалив рішення передати цю справу на розгляд Великої Палати.
З-поміж іншого, касаційний суд відкинув посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати від 04 грудня 2019 року у справі № 280/85/19 та постанову Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справі № 640/2265/19, правові висновки яких, з позиції суду другої інстанції, підтверджують правильність висновку про юрисдикційну не належність заявленого ОСОБА_1 позову адміністративним судам, позаяк передумови ініційованого ОСОБА_1 спору та фактичні обставини, на яких базуються правові висновки згаданих вище постанов, відмінні (не подібні).
Зокрема, у справі № 280/85/19 вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність були спрямовані проти Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Ізолятора тимчасового тримання № 1, який не перевів підозрюваного у встановлений законом строк із ІТТ № 1 ГУ НП в Запорізькій області до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор», що потягло застосування до позивача недозволених методів ведення досудового розслідування.
Велика Палата у тій справі вважала, що оскільки оскаржувані дії вчинялися у межах проведення досудового розслідування та врегульовані нормами КПК України, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.
У справі № 640/2265/19 позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіональної комісії з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про визнання незаконним рішення від 08 серпня 2018 року про переведення ув`язненого з державної установи «Київський слідчий ізолятор» до дільниці слідчого ізолятора при державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№35)».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у цій справі дійшов висновку, що оскільки оскаржувані дії щодо незаконного тримання в місцях позбавлення волі мають оскаржуватися в порядку КПК України, ініційований позивачем спір у цій справі, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися, зокрема, питання правомірності місцезнаходження позивача в державній установі «Білоцерківська ВК № 35» в порядку КПК України.
6. Згідно з частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
У розумінні наведених положень колегія суддів (палата, об`єднана палата) касаційного суду не повинні направляти до Великої Палати для перегляду справи за наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України, а Велика Палата зобов`язана повернути (передати) справу до відповідної колегії чи складу суду, який її направив, якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлювали скерування справи до Великої Палати. Однією з таких підстав власне й є пункт 2 частин шостої цієї статті.
7. Повертаючись до підстав направлення справи для перегляду Великою Палатою, можна підсумувати, що позивачка фактично оскаржила судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, які за правилами частини шостої статті 346 КАС України підлягали передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо би не було умов, передбачених цією частиною статті, що унеможливлюють таку передачу.
Як видно зі змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, на стадії передачі справи на розгляд Великої Палати залишилися обставини, які роблять неможливою таку передачу. Зокрема, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що скаржниця хоча оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, але попри це не обґрунтовує порушення правил підсудності наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. Цей суд також не надав значення правовим позиціям, вираженим у постановах Верховного Суду, про те, що на правовідносини, які виникли у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження стосовно особи, котра тимчасово ув`язнена і перебуває під вартою, поширюються вимоги кримінального процесуального законодавства й, відповідно, юрисдикція судів для розгляду справ про кримінальні правопорушення (пункти 2, 3 частини шостої статті 346 КАС України).
8. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Отож, зміст та матеріали касаційної скарги, відсутність подібних спірних правовідносин до тих, щодо яких формульований правозастосовний висновок Великої Палати, нормативні положення, які регламентують порядок направлення справи до цього Суду, вказують на існування обставин, за яких касаційна скарга ОСОБА_1 на судові рішення у справі з означеними вище позовними вимогами підлягає поверненню відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 345, 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Харківське СІЗО № 27», Держави України в особі Державної казначейської служби України в Новобаварському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди повернути на розгляд відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
В. В. Британчук К. М. Пільков
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
І. В. Григор`єва В. В. Пророк
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська В. М. Сімоненко
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
Г. Р. Крет
