ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/1132/21 Справа № 201/3571/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_5 та представника потерпілого - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року про закриття кримінального провадження №12019040000000913, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпра, громадянки України, одруженої, освіта вища юридична, адвоката, голови Правосуддя та захист, голова АО Правосуддя та захист, неповнолітніх дітей не має, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України,-
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_5
представника потерпілого ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , ОСОБА_11
обвинуваченої ОСОБА_6
В С Т А Н О В И Л А :
За цією ухвалою Кіровського районного суду від 24 лютого 2021 року (ухвала про виправлення описки від 02.03.2021 року) задоволено клопотання захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 , та кримінальне провадження № 12019040000000913 від 11 листопада 2019 року відносно ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року.
Також відмовлено в задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградських областях про зняття арешту та заборони проведення будь-яких реєстраційних дій.
Суд першої інстанції встановив, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК України і дійшов висновку про необхідність закриття вказаного кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про зняття арешту та заборони проведення будь-яких реєстраційних дій, посилаючись на відсутність долучення прокурором до обвинувального акту матеріалів кримінального провадження №12019040000000913 від 11 листопада 2019 року, що позбавляє можливості суд дослідити рішення та порівняти їх з оригіналом, та представник потерпілого у заяві не навів жодних конкретних фактичних даних які б вказували на те, що на теперішній час відпала потреба арешту майна.
В апеляційній скарзі:
- прокурор просить ухвалу суду скасувати та призначити нове підготовче судове засідання в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ч. 1 ст. 284 КПК України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України №2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав законної сили 16.03.2018 року та в якому зазначено, що зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін.
Вказує на те, що відповідно до ч.7 ст.217 КПК України днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали та відповідно до абз. 4 п. 1, Розділу 3 Обліку кримінальних проваджень, параграфу 2 Порядку формування та ведення Реєстру під час виділення досудового розслідування в окреме провадження, виділеному номеру присвоюється новий номер кримінального провадження.
Зазначає, що кримінальне правопорушення за ч. 4 ст.190 КК України розпочато 24.04.2017 року шляхом реєстрації кримінального провадження у ЄРДР за № 42017040000000459, а кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 358 КК України, також, розпочато 24.04.2017 року шляхом реєстрації кримінального провадження у ЄРДР за № 42017040000000460. В подальшому їх було об`єднано в одне кримінальне провадження № 42017040000000456. Кримінальне провадження №12019040000000913 зареєстровано у ЄРДР у зв`язку винесення прокурором постанови від 11.11.2019 року про виділення з матеріалів досудового розслідування № 42017040000000456 за ч. 4 ст.190, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України матеріалів відносно вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч. 4 ст. 358 КК України.
В своїх доповненнях прокурор вказує на те, що суд першої інстанції свої висновки ґрунтував на припущеннях, оскільки в діючому КПК не існує чіткого поняття внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань в контексті можливості застосування підстави для закриття кримінального провадження, передбаченої п.10 ч.1 ст. 284 КПК, тому вважає, що судом застосовані норми закону невірно внаслідок їх необ`єктивного та помилкового тлумачення. Прокурор зауважує, що посилання суду в оскаржувальній ухвалі на рішення Верховного суду у постанові від 23.04.2020 по справі №310\9696/19 та від 01.06.2010 по справі №937/2351/20 не мають жодного відношення до прийняття рішення про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , що на його думку, свідчить про необґрунтованість ухвали суду та аналогічно звертає увагу на посилання суду на рішення Європейського суду з прав людини без перекладу текстів і надрукуванні їх у виданні.
Також вказує, що суд дійшов неправильного та помилкового висновку про час початку виконання вимог ст. 290 КПК України, не дослідив і не з`ясував обставини ухилення обвинуваченої та її захисників від ознайомлення з матеріалами справи, які могли мати істотне значення для ухвалення, законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення чим допустив неповноту судового розгляду та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Представник потерпілого в апеляції просить ухвалу суду скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити клопотання Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та скасувати накладення арешту на нерухоме майно із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна (обтяження №21827534): об`єкту незавершеного будівництва Водно-спортивної бази Локомотив у АДРЕСА_3 , накладеного ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017 року у справі №201/10251/17.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою.
Зазначає, що на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 19.02.2019 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності за державою в особі Регіонального відділення на об`єкт незавершеного будівництва - Водно-спортивну базу Локомотив. З цього моменту відпала необхідність арешту та заборони проведення будь-яких реєстраційних дій.
Вказує на те, що з огляду на положення ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові, тому вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали не враховані обставини, як того вимагає ст. 94 КПК України, що є порушенням норм процесуального права та підтвердження неповного та необґрунтовано розгляду справи.
Адвокатом ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 надано заперечення на вказані апеляційні скарги, де захисник просить апеляційні скарги прокурора та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.02.2021 року, залишити без змін.
В обґрунтування своїх заперечень, захисник посилається на те, що відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні №12019040000000913 зареєстровано у ЄРДР відносно ОСОБА_6 за ч.4 ст. 190 та ч.4 ст. 358 КК України саме 11.11.2019 року, у тому числі і повідомлення про підозру, тобто після набрання чинності п.10.ч.1 ст. 284 КПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, та який набрав законної сили 16.03.2018 року. Вказує на встановлення судом першої інстанції здійснення відкриття матеріалів для ознайомлення і направлення обвинувального акту до суду поза межами досудового розслідування, а тому висновок суду першої інстанції про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п.10.ч.1 ст. 284 КПК є правильним.
Заслухавши прокурора, та представника потерпілого які підтримали доводи і вимоги своїх апеляційних скарг, а також обвинуваченої та її захисників, які заперечували проти апеляційних скарг прокурора та потерпілого, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів, вважає їх такими, які не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.314КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження, у тому числі, у випадку встановлення підстав, передбачених пунктом 10 частини 1 статті 284 цього Кодексу. За цією нормою закону кримінальне провадження закривається в разі, якщо, після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.
При постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції вказані норми закону дотримані.
За висновком суду першої інстанції стороною обвинувачення не дотримано граничних строків проведення досудового розслідування, у зв`язку з чим дане кримінальне провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284КПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року підлягає закриттю.
Такий висновок суду є законним, обґрунтованим, вмотивованим і таким який повністю відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що в даному кримінальному провадженні не мають застосовуватись положення п.10 ч.1 ст.284 КПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, з посиланням на те, що кримінальне провадження відомості про яке внесені 11.11.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під номером №12019040000000913 є виділеним окремим кримінальним провадженням із кримінального провадження за номером №420170000000456 від 24.04.2017 року в якому відомості до ЄРДР були первинно внесені 24.04.2017 року, тобто до набрання чинності цього Закону, яким надано право суду закривати кримінальне провадження в разі, якщо, після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, та які не мають зворотної дії в часі й застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін, тобто після 15 березня 2018 року, є хибними і безпідставними.
Так, частиною третьою 3 статті 9КПК України передбачено, що при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватись закон, який суперечить цьому Кодексу.
Згідно досліджених судом першої інстанції матеріалів провадження і з`ясованих обставин слідує, що 11.11.2019 року винесено постанову прокурора, якою виділено з матеріалів досудового розслідування №420170000000456 в окреме провадження матеріали відносно ОСОБА_6 за ч. 4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України, після чого саме 11.11.2019 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за номером кримінального провадження 12019040000000913, про що свідчить і витяг із Реєстру даного кримінального провадження, та обвинувальний акт якого затверджений 16 березня 2020 року і направлений в суд першої інстанції тільки 14 квітня 2020 року та отриманий судом 15 квітня 2020 року згідно вхідного штампу суду за №13362, що не заперечується прокурором в апеляції.
За поясненнями прокурора в апеляційній інстанції кримінальне провадження за №420170000000456 від 24.04.2017 року після виділення з нього провадження відносно ОСОБА_6 було закрито за відсутністю події та складу кримінальних правопорушень, при цьому прокурор не навів яких не будь доводів необхідності чи доцільності у такому разі виділення матеріалів відносно ОСОБА_6 .
Ствердження в апеляції прокурора, що кримінальне провадження за №12019040000000913 від 11.11.2019 року є похідним і первинно відомості про кримінальні правопорушення були внесені за ч. 4 ст. 190, ч.4 ст. 358 КК України саме 24.04.2017 року, а тому дія п.10 ч.1 ст.284КПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року на дане кримінальне провадження не розповсюджується з посиланням також на те, що за діючим КПК не існуєчіткого поняттявнесення відомостейв Єдинийреєстр досудовихрозслідувань вконтексті можливостізастосування зазначеноїпідстави длязакриття кримінальногопровадження, є хибними і безпідставними.
У даному випадку колегія суддів виходить із положень ч.5 ст. 214 КПК України, якою передбачено перелік відомостей які вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань і враховує, що окрім того, що відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні за №12019040000000913 внесені 11.11.2019 року, також до ЄРДР вносилися відомості і про повідомлення про підозру 12.06.2019 року у кримінальному провадженні за №420170000000456 від 24.04.2017 року, тобто ці відомості вносилися вже після набрання чинності п.10 ч.1 ст.284КПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року.
Тому слід погодитись з висновками суду першої інстанції який в мотивувальній частині рішення відзначив, що враховуючи те, що відомості про повідомлення ОСОБА_6 про підозру за ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України у кримінальному провадженні були внесені до ЄРДР після 15.03.2018 року, а також те, що відомості про виділене окреме кримінальне провадження №12019040000000913 за ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України відносно ОСОБА_6 були внесені до ЄРДР 11.11.2019 року, тобто також після введення в дію змін згідно із Законом №2147-VIII від 03.10.2017 року, то у даному кримінальному провадженні №12019040000000913 від 11.11.2019 року можуть бути застосовані положення п.10 ч.1 ст.284 КПК України в редакції вказаного Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, який передбачає як підставу для закриття кримінального провадження те, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу.
При перевірці зазначених доводів прокурора, колегія суддів також зважає, на висновок наведений в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року по справі №199/4574/20, провадження № 51-768км21, згідно якого, було закрито кримінальне провадження відомості про вчинення кримінального правопорушення у якому були спочатку внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, але після чого у вказаному кримінальному провадженні вносились інші відомості, у тому числі і про повідомлення про підозру до ЄРДР після набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, і фактичні обставини які є підставою для застосування п.10 ч.1 ст. 284 КПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року виникли також після набрання чинності цим Законом, але у кримінальному провадженні де первинні відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР до 15.03.2018 року.
Крім того, колегія суддів зважає на те, що у нашому випадку відомості у кримінальному провадженні за №12019040000000913 від 11.11.2019 року внесені тільки за правовою кваліфікацією що стосується ОСОБА_6 і їй тільки інкримінується, які кваліфіковано за окремими нормами кримінального закону, що не є одними і тими ж відомостями, які внесені 24.04.2017 року в кримінальне провадження за №420170000000456, як на це вказує прокурор в апеляції.
Також, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності.
Так, практика ЄСПЛ виходить з того, що дискримінація особи за будь-якими ознаками не допускається (рішення від 04.10.2012 року у справі «Chabauty v. France» та від 03.04.2012 року у справі Van der Heijden v. The Netherlands»). А тому, сторона захисту не може мати різний обсяг прав з огляду тільки на дату внесення певних відомостей до ЄРДР.
А отже за наведеного, доводи апеляції прокурора, що судом першої інстанції невірно застосовані норми п.10 ч.1 ст. 284 КПК, в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, не ґрунтуються на вимогах закону.
Колегія суддів також враховує, що юридичні факти, наявність яких є підставою для застосування п.10 ч.1 ст.284 КПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року виникли у кримінальному провадженні відомості про яке внесені 11.11.2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під номером №12019040000000913, у тому числі і відомості щодо повідомлення про підозру, під час коли вказана норма вже набрала дії.
Відтак, враховуючи вище наведені норми закону та встановленні обставини, у тому числі і практику ЄСПЛ, висновки суду першої інстанції про застосування п.10 ч.1 ст.284 КПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року у цьому кримінальному провадженні за №12019040000000913 від 11.11.2019 року є обґрунтованими та належним чином вмотивованими і такими, що повністю відповідають фактичним обставинам цього кримінального провадження, оскільки положення зазначеної норми закону вже діяли на день виникнення юридичних фактів, наявність яких є підставою для застосування цієї норми закону.
Є безпідставним доводи прокурора в апеляції, щодо неповноти судового розгляду та істотного порушення судом першої інстанції норм кримінального процесуального закону з посиланням на не з`ясування судом строку закінчення досудового розслідування та обставин затягування обвинуваченою та її захисниками строку ознайомлення з матеріалами справи, оскільки такі ствердження спростовуються матеріалами кримінального провадження та змістом самої оскаржуваної ухвали суду.
Так дані доводи прокурора також ретельно були перевірені судом першої інстанції.
Так згідно матеріалів провадження, зокрема обвинувального акту у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12019040000000913 від 11.11.2019 року та долученого до нього Реєстру матеріалів досудового розслідування, 12 червня 2019 року прокурор Дніпропетровської області здійснив повідомлення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України.
Постановою прокурора Дніпропетровської області від 19 липня 2019 року було продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017040000000456 від 24.04.2017 року за підозрою ОСОБА_6 за ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України - до 4-х місяців, тобто до 12 жовтня 2019 року.
11.10.2019 року постановою прокурора Дніпропетровської області строк досудового розслідування у кримінальному проваджені №42017040000000456 від 24.04.2017 року було продовжено до 6-ти місяців, тобто до 12.12.2019 року.
Та як вже зазначалося вище 11.11.2019 року винесено постанову прокурора про виділення матеріалів з кримінального провадження, якою виділено з матеріалів досудового розслідування №420170000000456 матеріали відносно ОСОБА_6 за ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України, після чого були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за номером кримінального провадження 12019040000000913.
Судом першої інстанції встановлено, що у спосіб передбачений КПК України адвоката ОСОБА_9 та ОСОБА_6 і її також захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_10 було повідомлено про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів досудового розслідування кримінального провадження за номером 12019040000000913 для ознайомлення лише 10.01.2020 року та 14.01.2020 року відповідно.
За ствердженнями обвинуваченої та її захисників 24.02.2020 року вони закінчили ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що не заперечується і прокурором.
Частина 2 ст. 28 КПК України встановлює загальне правило, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження суд.
Водночас ч. 5 ст. 28 КПК України містить спеціальну норму, за якою кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадженні щодо нього було закрите.
Ця норма кореспондує із положеннями частини 1 ст. 116 КПК України, яка передбачає, що процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки.
Частиною 2 ст. 114 КПК України передбачено, що будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом.
Статтею 219 КПК України передбачено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом.
Однак, обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні за №12019040000000913 було складено та затверджено 16.03.2020 року, а направлено до суду лише 15.04.2020 року, що підтверджується відміткою суду на супровідному листі прокурора.
За ствердженнями прокурора в апеляційній інстанції ним фактично 13.11.2019 року було повідомлено про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів досудового розслідування кримінального провадження за №12019040000000913 від 11.11.19 року, що підтверджується долученим до обвинувального акту Реєстру матеріалів досудового розслідування, де цієї дати є запис про ознайомлення представника потерпілого з матеріалами досудового розслідування, а обвинувачена та її захисники до січня 2020 року ухилялися від отримання цього повідомлення та затягували строк ознайомлення з матеріалами справи.
Однак, у будь-якому випадку, за наведених вище обставин, якщо виключити із строку досудового розслідування, який був встановлений до 12.12.2019 року, навіть строк ознайомлення з матеріалами справи з наступного дня після повідомлення прокурором за його ствердженнями про відкриття матеріалів досудового розслідування для їх ознайомлення, тобто з 14.11.2020 року по 24.02.2020 року включно, то залишок досудового розслідування складає 29 днів, і при цьому розрахунку закінчення досудового розслідування є 24 березня 2020 року, тобто з 25.02.20 року додати залишок 29 днів досудового розслідування.
А отже загальний висновок суду першої інстанції, що звернення прокурора до суду 15 квітня 2020 року з обвинувальним актом, який затверджений 16.03.2020 року, є поза межами строку досудового розслідування, є таким, що повністю відповідає фактичним обставинам цього кримінального провадження.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.
Отже за встановлених вище обставин, зважаючи на те, що звернення до суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні за №12019040000000913 від 11.11.19 року, здійснено поза межами досудового розслідування, тобто після повідомлення ОСОБА_6 про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, то висновок суду першої інстанції про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 з підстав, передбачених п.10 ч. 1 ст. 284 КПК є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та повністю узгоджується з наведеними вище нормами закону та правовими позиціями рішень Верховного Суду та практикою Європейського суду .
Аналогічний висновок викладений і у Постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року, провадження №51-4876км19.
Суд першої інстанції, як вбачається з оскаржуваної ухвали, не лише констатував факт закінчення строку досудового розслідування, про що йдеться в апеляційній скарзі, а належним чином мотивував своє рішення, навівши відповідні доводи на підтвердження цього.
В цьому контексті є хибними доводи прокурора, що суд першої інстанції при прийнятті рішення спирався виключно на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.01.2020 року по справі №202/70/20, якою слідчий суддя відмовив стороні обвинувачення у встановленні стороні захисту строків на ознайомлення із матеріалами досудового розслідування кримінального провадження за номером 12019040000000913, так як було встановлено, що у спосіб передбачений КПК України адвоката ОСОБА_9 та ОСОБА_6 повідомлено про завершення досудового розслідування 10.01.2020 року та 14.01.2020 року відповідно.
При цьому, не є істотним порушенням вимог КПК України, те що суд першої інстанції прийняв до уваги вказану ухвалу у сукупності з іншими вищевказаними документами, які навіть за відсутності вказаної ухвали слідчого судді, дають можливість дійти висновку про те, що направлення обвинувального акту у даному кримінальному провадженні було здійснено поза межами строку досудового розслідування.
Щодо доводів прокурора про те, що сторона захисту з 13.11.2019 року затягувала ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, що начебто підтверджується документами які містяться у томі 3 та томі 4 матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, з огляду на те, що вказані обставини суд першої інстанції не перевіряв через те, що прокурор не долучив вказаних документів суду першої інстанції при вирішенні судом першої інстанції клопотання про закриття кримінального провадження.
Так, прокурор зазначив в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не дослідив документів які прокурор просить дослідити у суді апеляційної інстанції, через те, що прокурор вважав що вказане питання не є предметом розгляду, тому не заявляв клопотання про дослідження зазначених документів в суді першої інстанції.
З наведеного вбачається, що прокурор як самостійний суб`єкт процесу діючи суб`єктивно та за своєю внутрішньою волею самостійно не долучав та не заявляв суду першої інстанції клопотання про дослідження вказаних документів при тому, що були відсутні обставини непереборної сили які б існували не залежно від прокурора та заважали б йому долучити вказані вище документи та просити їх дослідити у суді першої інстанції.
Згідно ч.3 ст.404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Враховуючи вказані обставини та керуючись ч.3 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції було залишено без задоволення клопотання прокурора про дослідження в суді апеляційної інстанції документів які містяться у томі 3 та томі 4 матеріалів досудового розслідування.
Крім того, враховуючи наведені вище обставини і норми закону, прокурор не навів конкретних доводів про те, яким чином документи які містяться у томі 3 та томі 4 матеріалів досудового розслідування спростовують висновки про те, що після повідомлення ОСОБА_6 про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України, що є безумовною підставою відповідно до п.10 ч.1 ст. 284 цього Кодексу для закриття кримінального провадження.
Суд першої інстанції, розглядаючи клопотання сторони захисту про закриття провадження, дослідив в повному обсязі матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізував доводи як сторони захисту так і прокурора, які аналогічні доводам, наведеним в апеляційній скарзі, надавши їм належну оцінку, тому колегія суддів також не вбачає порушення ст. 370 КПК України, як на це маються посилання в апеляційній скарзі прокурора.
За загалом вищенаведеного, доводи прокурора про те, що суд постановив незаконну, необґрунтовану ухвалу, і висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження та суд витлумачив положення КПК всупереч їх точному змісту, є неспроможні.
Також, не вбачається істотних порушень вимог кримінального процесуального закону через посилання судом першої інстанції у мотивувальній частині ухвали на рішення ЄСПЛ. Зокрема на рішення від 25.11.99 по справі «Hashman and Harrup v. The United Kingdom», рішення від 4.10.2012 року по справі «Chabauty v.France», рішення від 3.04.2012 у справі «Van der Heijden v. the Netherlands» по яким відсутні офіційні тексти перекладів вказаних рішень.
Частина 3 ст.18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом.
Крім того, з ухвали суду першої інстанції вбачається, що суд посилався на вказані рішення ЄСПЛ як на додаткове джерело права, так як національним законодавством, зокрема КПУ України є врегульованим питання закриття кримінального провадження.
Таким чином, враховуючи наведене, суд задовольняючи клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження, діяв у межах КПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги потерпілого про незаконність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні їх клопотання про зняття арешту з майна, колегія судів дійшла висновку що вони є необґрунтованими з огляду на наступне.
За висновком суду першої інстанції зняття арешту та заборони проведення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єкту незавершеного будівництва Водно-спортивної бази «Локомотив» у місті Дніпрі по вул. Н. Перемоги,1-к, є неможливим через те, що представником потерпілого не наведено жодних конкретних фактичних даних які б вказували на те, що на теперішній час відпала потреба арешту майна.
Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що у вищевказаній заяві представник потерпілого просив скасувати накладення арешту ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20.07.2017 року по справі №201/10251/17 на об`єкт незавершеного будівництва Водно-спортивна база «Локомотив», розташованому на земельній ділянці розміром 0,6га, кадастровий номер 1210100000:03:305:0039, у АДРЕСА_3 .
З реєстру матеріалів досудового розслідування (п.3 Р.3 Реєстру) кримінального провадження №12019040000000913 від 11 листопада 2019 року вбачається, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.07.2017 року накладався арешт на майно яке є предметом злочину, зокрема, на нежитлову будівлю загальною площею 7503,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 та земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:305:0039 площею 0,5999 га, за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується і наданою представником потерпілого до апеляційного суду і самою зазначеною ухвалою слідчого судді від 20.07.2017 року із ЄДРСР.
Відтак, відомості про майно заявленого представником потерпілого в заяві про скасування арешту саме щодо незавершеного будівництва Водно-спортивної бази « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у АДРЕСА_3 не узгоджуються із відомостями зазначеними в ухвалі слідчого судді про накладення арешту, що унеможливлює вирішити питання з якого саме майна необхідно зняти арешт, оскільки арешт накладався ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська на майно яке є предметом злочину у рамках кримінального провадження №42017040000000456від 24.04.2017року,де зазначена нежитлова будівля загальною площею 7503,8 кв.м. і представником потерпілого не надано доказів та не наведено у клопотанні жодних обґрунтувань того, що вказаний нежитловий об`єкт загальною площею 7503,8 кв.м. є тим самим незавершеним будівництвом Водно-спортивної бази «Локомотив» загальною площею 0,6 га з якого він просить зняти арешт, а також ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній не наведено і не надано доказів, що необхідність арешту відпала.
При цьому, потерпілий мав право подати суду першої інстанції уточнене клопотання, але таким правом не скористався.
Частиною 1 ст.26 КПК України визначено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.3 ст. 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Таким чином, суд першої інстанції, так само як і суд апеляційної інстанції, не може вирішувати питання скасування арешту щодо незавершеного будівництва Водно-спортивної бази «Локомотив» загальною площею 0,6 га у АДРЕСА_3 щодо якого у матеріалах кримінальної справи відсутні докази накладення арешту.
Відповідно, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зняття арешту та заборони проведення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єкту незавершеного будівництва Водно-спортивної бази « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у АДРЕСА_3 , є законним, вмотивованим і таким який повністю відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Колегія суддів також бере до уваги те, що відмова суду першої інстанції скасувати арешт не може бути підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.02.2021 року, якою на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року було закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України.
Крім того, колегія суддів, вважає необхідним також роз`яснити, що відмова суду першої інстанції за наведених ним мотивів у знятті арешту не позбавляє права потерпілого повторно звернутися до суду з заявою про зняття арешту, якщо доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу саме відносно вказаного майна відпала потреба.
Також доводи апеляції потерпілого про істотне порушення вимог КПК України, через те, що суд першої інстанції проголосивши резолютивну частину ухвали від 24.02.2021 року по кримінальній справі порушив вимоги ст.376 КПК України, є помилковими та не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону з огляду на те, що ч.2 ст.376 КПК України передбачено право суду при складанні судового рішення у формі ухвали обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини.
Зокрема, відповідно до ч.2 ст.376 КПК України, якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.
Таким чином, враховуючи у сукупності все вищенаведене, ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.02.2021 року про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 слід залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та потерпілого - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційні скарги прокурора Дніпропетровськоїобласної прокуратури ОСОБА_5 - та представника потерпілого - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2021 року про закриття кримінального провадження №12019040000000913, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, на підставі п.10 ч.1 ст. 284 КПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3
