Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 461/7657/16-к
провадження № 51-1314 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016140000000184, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Річка, Косівського району, Івано-Франківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого директором ТзОВ «Беркут ЛТД», керівника ГО «Інститут підтримання розвитку Косівщини», раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Галицького районного суду міста Львова від 31 березня 2017 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 369 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту його фактичного затримання після набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк відбуття призначеного судом покарання, зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_8 з 26 вересня 2016 року по 10 жовтня 2016 року у співвідношенні один день попереднього ув`язнення двом дням позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишено у виді особистого зобов`язання.
Вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному проваджені.
Мобільний телефон з серійним номером НОМЕР_1 з сім-карткою оператора мобільного зв`язку № НОМЕР_2 передано у власність держави, застосовано спеціальну конфіскацію.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року вирок Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2017 року щодо ОСОБА_8 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним та засуджено за те, що він на початку вересня 2016 року та в подальшому 23 та 26 вересня 2016 року, перебуваючи у приміщенні службового кабінету за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 18, де здійснює діяльність керуючий справами Львівської обласної ради ОСОБА_9 , який обіймає посаду керуючого справами Львівської обласної ради, якому присвоєно 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування, що відноситься до 3 категорії класифікації посад, умисно, протиправно, в своїх інтересах та в інтересах невстановлених третіх осіб, особисто висловлював пропозицію та здійснював обіцянки ОСОБА_9 надати неправомірну вигоду в розмірі 50 000 грн за сприяння у винесенні на розгляд сесії Львівської обласної ради, яка була призначена на 27 вересня 2016 року, звернень до Прем`єр-міністра України та Голови Верховної Ради України про надання Львівській області спеціального економічного статусу та передачі повноважень встановлення тарифів на комунальні послуги місцевим органам самоврядування.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а захисник ОСОБА_6 скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити. Захисники посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник ОСОБА_6 зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутній витяг з ЄРДР за заявою ОСОБА_9 від 23 вересня 2016 року та рапорт №62/5/3-9815 від 20 вересня 2016 року, що позбавило суд можливості перевірити законність підстав притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, а висновок судового експерта №885 від 14 травня 2019 року безпідставно визнано судом апеляційної інстанції доказом, який не знайшов належної оцінки судом апеляційної інстанції. Захисник посилається на порушення права на захист засудженого ОСОБА_8 та безпідставне застосування спеціальної конфіскації до належного засудженому мобільного телефону, порушення органом досудового розслідування права на захист ОСОБА_8 при затриманні та проведенні процесуальних дій.
Захисник ОСОБА_7 зазначає, що стороні захисту після закінчення досудового розслідування не було відкрито всіх матеріалів, а саме протоколи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які було відкрито лише в суді першої інстанції, чим порушено ст. 290 КПК, крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні ухвали слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення НСРД, як наслідок, зазначені докази, є недопустимими через порушення вимог цієї статті. Посилається на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, а саме відмову щодо повторного дослідження доказів апеляційним судом.
Захисник зазначає, що вирок ухвалено незаконним складом суду, оскільки не було вирішено заявлений відвід головуючій у справі судді ОСОБА_10 у визначеному законом порядку. Захисник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 65 КК, не врахувавши при призначенні покарання довідки про утримання ОСОБА_8 тяжко хворої матері похилого віку, а також вказує на неправильну кваліфікацію дій останнього за ст. 369 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_11 підтримав подану касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційних скарг захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини мають бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 3 ст. 369 КК.
За вимогами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Зважаючи на законодавчі приписи, зокрема, положення ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Погодившись з кваліфікацією дій ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 369 КК суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримався та не звернув уваги на допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком захисник обвинуваченого ОСОБА_7 та обвинувачений подали апеляційні скарги, в яких ставили питання про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
В основу вироку суд поклав показання свідка ОСОБА_9 ; дані довідки Львівської обласної ради, виданої 27 вересня 2016 року щодо повноважень ОСОБА_9 ; дані посадової інструкції керуючого справами Львівської обласної ради, затвердженої 11 січня 2016 року головою Львівської обласної ради; заяву ОСОБА_9 від 23 вересня 2016 року щодо змісту пропозиції неправомірної вигоди, яка надійшла від ОСОБА_8 та надання згоди на конфіденційне співробітництво з правоохоронними органами; розсекречені матеріали проведених негласних слідчих (розшукових) дій, а саме: дані протоколів №5/3-10689 н/т, №5/3-10690 н/т, №5/3-10691 н/т, №5/3-10692 н/т, №5/3-10695 н/т, №5/3-10696 н/т, №5/3-10693 н/т від 12 жовтня 2016 року з додатками; протокол №5/3-9977 н/т від 24 вересня 2016 року з додатком; протокол №5/3-10060 н/т від 27 вересня 2016 року з додатком, а також протокол огляду місця події від 26 вересня 2016 року; дані записів, які розміщені на відеокасеті «Панасонік» та носії інформації DVD-R диску із записом проведення огляду місця події; протокол затримання особи від 26 вересня 2016 року; дані мобільного телефону з серійним номером НОМЕР_1 з сім-карткою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» № НОМЕР_2 , з абонентського номера якого ОСОБА_8 вів розмови з ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та іншими особами; аркуш паперу, на якому наявний рукописний напис «50 000 грн.», аркуш паперу формату А4 із текстом звернень про надання Львівській області спеціального економічного статусу та щодо передачі повноважень встановлення тарифів на комунальні послуги місцевим органам самоврядування; проект звернення до Прем`єр-міністра України та Голови Верховної Ради України як додатком до рішення обласної ради про надання Львівській області спеціального економічного статусу; проект положення про депутатську групу «Міжфракційне депутатське об`єднання «Сила Галичини».
Вказані докази судом визнано належними та допустимими, такими, що узгоджуються між собою, а у своїй сукупності достатніми щодо обставин вчинення засудженим ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК.
Висновки суду не ґрунтуються на матеріалах, наданих стороною обвинувачення. Так, у матеріалах кримінального провадження відсутні ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку ОСОБА_8 , в ході якого було вилучено документи, покладені в основу вироку, та автомобіля ОСОБА_8 . На ці порушення вимог КПК звертали увагу захисники в своїх апеляційних скаргах, однак зазначені доводи залишились без мотивованих відповідей в ухвалі суду апеляційної інстанції.
Протокол огляду місця події кабінету керуючого справами Львівської обласної ради свідчить про те, що фактично органами досудового розслідування був проведений обшук, який згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді, яка в матеріалах провадження також відсутня. Усталена практика Верховного Суду неодноразово наголошувала на неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події.
За матеріалами кримінального провадження встановлено, що з клопотанням про проведення обшуку прокурор, слідчий до слідчого судді не зверталися, тому відповідно до згаданих положень отримані внаслідок такої слідчої дії докази є недопустимими і не можуть бути використані судом під час прийняття рішення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 3 червня 2020 року в справі № 753/4091/16-к (провадження № 51-6549км19).
На зазначені порушення захисники також звертали увагу суду апеляційної інстанції, між тим, доводи апеляційних скарг також залишені судом апеляційної інстанції без належної уваги.
Надаючи оцінку доводам у касаційній скарзі щодо відсутності в матеріалах провадження витягу з ЄРДР за заявою ОСОБА_9 від 23 вересня 2016 року та рапорту № 62/5/3-9815 від 20 вересня 2016 року, колегія суддів Верховного Суду враховує нижченаведене.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження колегією Верховного Суду встановлено, що під час здійснення досудового розслідування щодо ОСОБА_8 вказані вимоги кримінального процесуального закону не було дотримано.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги захисника ОСОБА_11 , що відсутність витягу з ЄРДР стосовно внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення у сукупності з відсутністю рапорту є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки зазначене позбавило суд можливості перевірити законність підстав притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_8 стверджував, що злочину не скоював та давав пояснення в судах попередніх інстанцій, на спростування яких стороною обвинувачення не надано допустимих та належних доказів.
Для визнання особи винною суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним чч. 2 та 4 ст. 17 КПК. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена судом, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що обвинувачений є винним у скоєнні цього злочину. Це означає, що версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають стосунок до події. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду, а саме з постановою у справі № 754/17019/17 (провадження № 51-2568км19).
Суд апеляційної інстанції призначив почеркознавчу експертизу за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 для встановлення авторства рукописного тексту «1,2; 50000 грн.» на аркуші паперу, що є речовим доказом у справі. Проте не надав оцінку зазначеному доказу - висновку експерта №885 від 14 травня 2019 р., згідно якого короткі рукописні записи «1, 2 50000 грн.» виконані не ОСОБА_8 , а іншою особою, пославшись на те, що наданих стороною обвинувачення доказів достатньо для визнання винуватості ОСОБА_8 . Сукупність інших наведених доказів, які, на думку апеляційного суду, спростовують висновок експерта включає показання свідка ОСОБА_9 , та протокол від 12 жовтня 2016 р. №5/3-10692 н/т про результати проведення відеоконтролю особи ОСОБА_8 , яким зафіксовано передачу останнім ОСОБА_9 невеликого листка паперу з рукописними написами.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19), докази у вигляді результатів НСРД повинні бути відкриті стороні захисту у порядку, визначеному статтею 290 КПК України.
Сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Отже, для перевірки доказів на предмет їх допустимості рішення, які були процесуальною підставою для проведення НСРД, мають бути відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК, що є важливою гарантією змагальності і рівності сторін у кримінальному провадженні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (в тому числі і відповідна ухвала слідчого судді) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД.
Тому обґрунтованими є доводи касаційних скарг захисників щодо недопустимості результатів негласних слідчих (розшукових) дій у даному кримінальному провадженні з огляду на невідкриття стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК ухвал слідчих суддів Львівського апеляційного суду як процесуальних підстав для проведення НСРД.
Сторона захисту стверджує і це підтверджується матеріалами кримінального провадження, що на момент відкриття матеріалів досудового розслідування, ухвал слідчого судді, які стали процесуальною підставою проведення НСРД, не було долучено до матеріалів кримінального провадження та їх не було відкрито стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК. Крім того, вони не були надані та відкриті стороні захисту і під час судового розгляду.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, при постановленні вироку та ухвали щодо ОСОБА_8 , вирішуючи питання допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД, всупереч вимогам кримінального процесуального закону, не перевірили процесуальних підстав проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій.
Щодо решти доводів захисників, колегія суддів Верховного Суду відзначає, що відповідно до статей 412, 438 КПК підставою для скасування судового рішення можуть бути лише істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, інші доводи Суд визнає безпідставними, виходячи з такого.
Доводи захисника ОСОБА_6 про порушення права на захист засудженого ОСОБА_8 через відсутність ордера, що підтверджує повноваження адвоката ОСОБА_13 , не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 1 ст. 50 КПК визначені документи що посвідчують особу захисника та підтверджують його повноваження, а саме повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Таким чином, вимоги Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та КПК у частині документів, що підтверджують повноваження захисника станом на час розгляду даного кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанцій та на даний час не змінювались, тому наявність у адвоката ОСОБА_13 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та договору є достатніми підставами для залучення його до участі в кримінальному провадженні.
Доводи захисника ОСОБА_6 про безпідставне застосування спеціальної конфіскації до належного засудженому мобільного телефону є необґрунтованими.
Згідно статтей 96-1, 96-2 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом. Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення (в ред. Закону № 889-VIIІ від 1 травня 2016 року).
Відповідно до положень п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК гроші, цінності та інше майно, які призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, конфіскуються.
З огляду на зазначені положення закону, у тому числі, в редакції закону України про кримінальну відповідальність, що діяв на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про застосування на підставі п. 2 ч. 1 ст. 96-2 КК спеціальної конфіскації до мобільного телефону, який було використано для схиляння особи до вчинення злочину.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про не вирішення його заяви про відвід головуючій судді ОСОБА_10 під час судового засідання є безпідставними.
За результатами прослуховування аудіозапису судового засідання в суді першої інстанції 21 лютого 2017 року колегія суддів Верховного Суду встановила, що захисник ОСОБА_7 не заявляв відвід судді.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 КПК за наявності підстав, передбачених статтями 75-76 КПК особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, можуть заявити відвід судді.
Відповідно до ст. 75 КПК слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
У судовому засіданні, яке відбулось 21 лютого 2017 року, захисник ОСОБА_7 ставив низку питань судді ОСОБА_10 , які не охоплюються зазначеними положеннями КПК.
На питання судді ОСОБА_10 з приводу наявності відводів у захисника ОСОБА_7 , останній вказав на їх відсутність.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними і такими, що перешкодили судам ухвалити щодо ОСОБА_8 законні та обґрунтовані рішення.
За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги, аналогічні доводам апеляційних скарги, та підлягають аналізу під час нового апеляційного розгляду. Під час повторної перевірки обставин кримінального провадження суд має оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Враховуючи те, що ОСОБА_8 судом першої інстанції обирався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, беручи до уваги, що ухвала апеляційного суду скасувується з направленням до суду апеляційної інстанції, а відповідно вирок суду першої інстанції є таким, що не набрав законної сили, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звільнити ОСОБА_8 з-під варти, так як його було взято під варту у звязку з виконанням вироку. Питання про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу, у разі необхідності, апеляційному суду необхідно вирішити при розгляді справи в порядку апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
