ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5816/20 Справа № 192/1855/17 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 53
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2017 року представник позивачки адвокат Омелян Олександр Олександрович звернувся до суду в інтересах позивачки з урахуванням уточнених позовних вимог від 02 грудня 2019 року до відповідача про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка з 2015 року працює в Микільській сільській раді на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії землевпорядник. Між нею та відповідачем укладено контракт від 01 грудня 2015 року та Додаткову угоду №1 до нього. Крім того позивачка є депутатом Микільської сільської ради та секретарем ради ветеранів війни та праці.
18 вересня 2017 року позивачка перебувала на своєму робочому місці, а о 14 год. в приміщенні Микільської сільської ради відбулося пленарне засідання сесії сільської ради, де позивачку було обрано секретарем та вона вела протокол сесії. Після сесії вона продовжила працювати га робочу місці до кінця робочого дня. У вечері 18 вересня 2017 року позивачці стало зле і 19 вересня 2017 року вона звернулась до КЗ «Солонянська ЦРЛ» ДОР», де було відкрито листок непрацездатності АДК № 379071 по 22 вересня 2017 року та листок непрацездатності АДК № 379176 по 28 вересня 2017 року включно. Того ж дня, зранку позивачка зателефонувала бухгалтеру сільської ради ОСОБА_8. та попередила її про те, що вона знаходиться на лікарняному. Також чоловік позивачки ОСОБА_3 , особисто по телефону повідомив сільського голову ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному.
25 вересня 2017 року позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні, її чоловік ОСОБА_3 на її прохання поїхав до сільської ради, щоб підписати у сільського голови направлення до реабілітаційного центру на лікування. При цьому сільський голова ОСОБА_4 повідомив йому про те, що ОСОБА_1 звільнено і вона у них уже не працює.
26 вересня 2017 року зранку, ОСОБА_1 з лікарні прибула до Микільської сільської ради з депутатом Солонянської селищної ради Дніпропетровської області та депутатами Микільської сільської ради для надання пояснень щодо її звільнення, але голова сільської ради ОСОБА_4 не захотів з ними спілкуватися, давати якісь пояснення і покинув приміщення. Потім позивачка в присутності депутатів та інших свідків звернулася до головного бухгалтера ОСОБА_7. та бухгалтера ОСОБА_8. з питанням кому віддати лікарняний. Бухгалтер ОСОБА_8. повідомила позивачці, що 26 вересня 2017 року в ранці їй надали розпорядження про звільнення ОСОБА_1 і до цього часу вони про звільнення позивачки нічого не знали. Тоді позивачка разом з присутніми звернулась до секретаря сільської ради ОСОБА_6., який повідомив її, що її звільнили з займаної посади за власним бажанням на, що позивачка здивувалась, оскільки заяви на звільнення за власним бажанням до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області не подавала.
18 вересня 2017 року коли позивачка була на робочому місці їй ніхто нічого не повідомляв, на пленарному засіданні сесії сільської ради в переліку затверджених розпоряджень сільського голови, прийнятих у межсесійний період, цього розпорядження не було. Як повідомив секретар сільської ради ОСОБА_6. дане розпорядження було прийнято після пленарного засідання у вечері. На прохання позивачки надати їй оригінал заяви про звільнення, копію розпорядження про звільнення та трудову книжку з відповідними записами про звільнення, секретар сільської ради ОСОБА_6. відмовився. Після чого ОСОБА_6 показав на відстані позивачці заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати її написання, яку позивачка писала в квітні 2016 року разом з іншими працівниками, яких примушував написати голова Микільської сільської ради ОСОБА_4, на якій також був відсутній вхідний номер реєстрації, а на прохання надати позивачці журнал реєстрації вхідної кореспонденції для ознайомлення, ОСОБА_6 було відмовлено.
03 жовтня 2017 року позивачка звернулась з заявою до голови Микільської сільської ради для надання відповідних документів, але дана заява була залишена без розгляду.
Таким чином позивачка вважає, що відповідач звільнив її без законної на те підстави, тому зобов`язаний поновити її на роботі. Враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення позивачки їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату, а відповідач при поновленні її на раніше займаній посаді зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Також з відповідача підлягає стягненню заборгованість з недоплати заробітної плати з лютого 2016 року по вересень 2017 року складає 6196 грн. 05 коп. та середній заробіток з 19 вересня 2017 року по 19 листопада 2019 року в розмірі 87165 грн. 01 коп. та моральної шкоди в сумі 10000 грн.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року позов задоволено частково та ухвалено: визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Микільської сільської ради Копильцова Віталія Миколайовича від 18 вересня 2017 року № 158 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради; поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради з 18 вересня 2017 року; стягнути з Микільської сільської ради на користь ОСОБА_1 - 6196 грн. 05 коп. заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2016 року по вересень 2017 року, 80968 грн. 96 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2017 року по 19 листопада 2019 року, 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 88165 грн. 01 коп.; стягнути з Микільської сільської ради на користь ОСОБА_1 8236 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи, 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього в рахунок відшкодування судових витрат - 14236 грн. 08 коп.; стягнути з Микільської сільської ради на користь держави 1920 грн. судового збору; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради; в задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду мотивовано тим, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт того, що позивачка не зверталась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням 18 вересня 2017 року, при цьому відповідачем дана обставина не спростована. Крім того, також суд зауважує, що відповідач ні в розпорядженні від 18 вересня 2017 року, ні в своїх заявах по суті, не зміг належним чином обґрунтувати звільнення позивачки в день подання заяви про звільнення, оскільки ст. 38 КЗпП України передбачає виключні підстави такого звільнення, які повинні бути обґрунтовані як в заяві працівника, так і в розпорядженні про звільнення.
В апеляційній скарзі Микільська сільська рада просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 від 09 червня 2015 року звернулась до Микільського сільського голови ОСОБА_4. про прийняття на посаду спеціаліста другої категорії Микільської сільської ради на умовах цивільно-правового договору (контракту) з 09 червня 2015 року (Т. 1 а.с. 117).
Згідно розпорядження про прийняття на роботу сільського голови Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області ОСОБА_4. № 58 від 09 червня 2015 року ОСОБА_1 прийнята на посаду виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за строковим трудовим договором (контрактом) з 09 червня 2015 року до прийняття на посаду спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) на загальних підставах на умовах конкурсу (Т. 1 а.с. 50).
Даний факт підтверджується контрактом укладеним між Микільською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 09 червня 2015 року та додатковою угодою № 1 від 01 грудня 2015 року (Т. 1 а.с. 51-55).
Відповідно до розпорядження про звільнення сільського голови Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області ОСОБА_4. № 158 від 18 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнення з посади виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (Землевпорядника) Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за власним бажанням, відповідно до п. 4 ст. 36, ст. 38 Кодексу законів про працю України з 18 вересня 2017 року (Т. 1 а.с. 57).
Дані обставини в частині винесення відповідачем відповідних розпоряджень сторонами не оспорюються.
Як вбачається із оригіналу заяви, що була досліджена під час судового розгляду, ОСОБА_1 своєю заявою на ім`я сільського голови ОСОБА_4 , просила звільнити її з посади спеціаліста 2 категорії Микільської сільської ради за власним бажанням з 18 вересня 2017 року.
Разом з тим позивачка зазначила, що вказану заяву про звільнення її з займаної посади 18 вересня 2017 року не подавала, оскільки не мала бажання звільнятись, вказана заява була написана нею значно раніше, при цьому дату звільнення вона не писала.
Відповідно до висновку експертів № 1551/1552-18 за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів складеного 18 липня 2018 року, рукописні записи: «Сільському голові ОСОБА_4 спеціаліста ІІ категорії ОСОБА_1 Заява. Прошу звільнити мене з посади спеціаліста 2 категорії Микілської с/р за власним бажанням… / ОСОБА_1 » та рукописний запис «з 18.09.2017 р.» в заяві ОСОБА_1 на ім`я сільського голови ОСОБА_4 про звільнення з посади спеціаліста 2 категорії за власним бажанням, вх. № 29 від 18.09.2017, - виконанні різними особами. Рукописні записи: «Сільському голові ОСОБА_4 спеціаліста ІІ категорії ОСОБА_1 Заява. Прошу звільнити мене з посади спеціаліста 2 категорії Микілської с/р за власним бажанням… / ОСОБА_1 », - виконанні самою ОСОБА_1 . Рукописний запис: «з 18.09.2017 р.», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (Т. 1 а.с. 212-227).
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив того, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт того, що позивачка не зверталась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням 18 вересня 2017 року, при цьому відповідачем дана обставина не спростована. Крім того, також суд зауважує, що відповідач ні в розпорядженні від 18 вересня 2017 року, ні в своїх заявах по суті, не зміг належним чином обґрунтувати звільнення позивачки в день подання заяви про звільнення, оскільки ст. 38 КЗпП України передбачає виключні підстави такого звільнення, які повинні бути обґрунтовані як в заяві працівника, так і в розпорядженні про звільнення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки. Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачкою не доведено того факту, що заяву про звільнення за власним бажанням вона писала під тиском, а її подання не відповідало її внутрішній волі, колегія суддів вважає необґрунтованими, у зв`язку з тим, що почеркознавчою експертизою встановлено, що напис у заяві про звільнення за власним бажанням «з 18.09.2017 р.», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Доводи апеляційної скарги про те, що існують обґрунтовані сумніви щодо дійсного стану здоров`я позивачки та щодо належності медичних документів, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки дані обставини не впливають на факт незаконності звільнення позивачки з роботи.
Доводи апеляційної скарги про те, що стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу, значно завищений, оскільки навіть у разі припущення, що позивачку звільнено незаконно, справа розглядалась судами 868 днів, а тому у більшій частині тривалість вимушеного прогулу виникла саме з вини судових органів, які розглядали цю справу, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки саме з боку відповідача було затягування розгляду справи, шляхом подання касаційної скарги по даній справі.
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко
