Справа № 192/1855/17
Провадження № 2/192/967/20
РІШЕННЯ
Іменем України
11 березня 2020 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Стрельникова О.О.
за участю: секретаря судового засідання – Корота Л.С.,
позивачки – ОСОБА_1 ,
представника позивачки – адвоката Омеляна О.О.,
представника відповідача – адвоката Гейка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Микільської сільської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
Представник позивачки адвокат Омелян Олександр Олександрович звернувся до суду в інтересах позивачки з урахуванням уточнених позовних вимог від 02 грудня 2019 року до відповідача про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачка з 2015 року працює в Микільській сільській раді на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії землевпорядник. Між нею та відповідачем укладено контракт від 01 грудня 2015 року та Додаткову угоду №1 до нього. Крім того позивачка є депутатом Микільської сільської ради та секретарем ради ветеранів війни та праці.
18 вересня 2017 року позивачка перебувала на своєму робочому місці, а о 14 год. в приміщенні Микільської сільської ради відбулося пленарне засідання сесії сільської ради, де позивачку було обрано секретарем та вона вела протокол сесії. Після сесії вона продовжила працювати га робочу місці до кінця робочого дня. У вечері 18 вересня 2017 року позивачці стало зле і 19 вересня 2017 року вона звернулась до КЗ «Солонянська ЦРЛ» ДОР», де було відкрито листок непрацездатності НОМЕР_1 по 22 вересня 2017 року та листок непрацездатності НОМЕР_2 по 28 вересня 2017 року включно. Того ж дня, зранку позивачка зателефонувала бухгалтеру сільської ради ОСОБА_2 та попередила її про те, що вона знаходиться на лікарняному. Також чоловік позивачки ОСОБА_3 , особисто по телефону повідомив сільського голову ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному.
25 вересня 2017 року позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні, її чоловік ОСОБА_3 на її прохання поїхав до сільської ради, щоб підписати у сільського голови направлення до реабілітаційного центру на лікування. При цьому сільський голова ОСОБА_4 повідомив йому про те, що ОСОБА_1 звільнено і вона у них уже не працює.
26 вересня 2017 року з ранку, ОСОБА_1 з лікарні прибула до Микільської сільської ради з депутатом Солонянської селищної ради Дніпропетровської області та депутатами Микільської сільської ради для надання пояснень щодо її звільнення, але голова сільської ради ОСОБА_4 не захотів з ними спілкуватися, давати якісь пояснення і покинув приміщення. Потім позивачка в присутності депутатів та інших свідків звернулася до головного бухгалтера ОСОБА_5 та бухгалтера ОСОБА_2 з питанням кому віддати лікарняний. Бухгалтер ОСОБА_2 повідомила позивачці, що 26 вересня 2017 року в ранці їй надали розпорядження про звільнення ОСОБА_1 і до цього часу вони про звільнення позивачки нічого не знали. Тоді позивачка разом з присутніми звернулась до секретаря сільської ради Шаповалова Ю.О., який повідомив її, що її звільнили з займаної посади за власним бажанням на, що позивачка здивувалась, оскільки заяви на звільнення за власним бажанням до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області не подавала.
18 вересня 2017 року коли позивачка була на робочому місці їй ніхто нічого не повідомляв, на пленарному засіданні сесії сільської ради в переліку затверджених розпоряджень сільського голови, прийнятих у межсесійний період, цього розпорядження не було. Як повідомив секретар сільської ради Шаповал Ю.О. дане розпорядження було прийнято після пленарного засідання у вечері. На прохання позивачки надати їй оригінал заяви про звільнення, копію розпорядження про звільнення та трудову книжку з відповідними записами про звільнення, секретар сільської ради Шаповал Ю.О. відмовився. Після чого ОСОБА_6 показав на відстані позивачці заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати її написання, яку позивачка писала в квітні 2016 року разом з іншими працівниками, яких примушував написати голова Микільської сільської ради ОСОБА_4 , на якій також був відсутній вхідний номер реєстрації, а на прохання надати позивачці журнал реєстрації вхідної кореспонденції для ознайомлення, ОСОБА_6 було відмовлено.
03 жовтня 2017 року позивачка звернулась з заявою до голови Микільської сільської ради для надання відповідних документів, але дана заява була залишена без розгляду.
Таким чином позивачка вважає, що відповідач звільнив її без законної на те підстави, тому зобов`язаний поновити її на роботі. Враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення позивачки їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату, а відповідач при поновленні її на раніше займаній посаді зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Також з відповідача підлягає стягненню заборгованість з недоплати заробітної плати з лютого 2016 року по вересень 2017 року складає 6196 грн. 05 коп. та середній заробіток з 19 вересня 2017 року по 19 листопада 2019 року в розмірі 87165 грн. 01 коп. та моральної шкоди в сумі 10000 грн.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримала в повному обсязі, прохала їх задовольнити з підстав викладених в позові.
Представник позивачки – ОСОБА_7 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримав згідно позовної заяви, прохав їх задовольнити з підстав викладених в позові.
Представник відповідача Микільської сільської ради – Гейко В.І., в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2016 року по вересень 2017 року в розмірі 6196 грн. 05 коп., в задоволенні іншої частини позовних вимог просив відмовити.
Представником відповідача 28 січня 2020 року надано відзив на уточнену позовну заяву, згідно яких позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачка ще раніше у 2012 році була прийнята на роботу до Микільської сільської ради на посаду начальника військово-облікового столу Микільської сільської ради, на підставі її заяви від 04 травня 2012 року. Розпорядженням № 60 сільського голови «Про прийняття на роботу» від 04 травня 2012 року її було прийнято на період родової відпустки іншого працівника на ставку 0,5 окладу та укладено строковий трудовий договір від 04 травня 2012 року. Згідно особистої картки позивачки, вона мала загальний стаж 21 рік та останнє місце роботи: МО нач. зміни ТАГУ, військове звання: прапорщик запасу, а з 18 листопада 2004 року звільнена у запас. Представник відповідача вважає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу.
Відповідно до положень Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників, загальним правилом записи про час військової служби військовослужбовця, звільненого у запас, повинні вноситись до трудової книжки за тим місцем роботи, де він працевлаштується після його звільнення, в тому числі на підставі військового квитка.
Через два місяця після працевлаштування у відповідача, позивачка подала заяву про звільнення від 02 липня 2012 року за згодою сторін з 02 липня 2017 року та цією ж датою її було звільнено. Після звільнення позивачці було надано її трудову книжку.
У 2015 році позивачка знову звернулась до відповідача з заявою про прийняття на роботу від 09 червня 2015 року та була прийнята на посаду виконуючого обов`язки спеціаліста 11 категорії Микільської сільської ради на підставі розпорядження сільського голови від 09 червня 2015 року про прийняття на роботу та з нею оформлено строковий трудовий договір (контракт) від 09 червня 2015 року. При оформлені її на роботу, позивачка не надала трудову книжку відповідачу, а виконуючий обов`язки відділу кадрів Микільської сільської ради Шаповал Ю.О. декілька разів повідомляв позивачку про необхідність надання трудової книжки, але позивачка не прийняла це до уваги. Отже доводи позивачки про те, що при її звільненні відповідач не надав її трудову книжку є безпідставними. Що стосується надання відповідачем позивачці інших документів (розпорядження та заяву про звільнення), то відповідач не повинен надати звільненому працівнику, оскільки ці документи зберігаються у відповідача в особовій картці працівника та законодавством такі вимоги не встановлені. Зважаючи на відсутність у відповідача трудової книжки позивачки та те, що він повинен при звільненні працівника видавати йому заяву про звільнення та розпорядження, то існує висновок про відсутність підстав для визнання періоду починаючи з 19 вересня 2017 року до 19 листопада 2019 року вимушеним прогулом, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення середнього заробітку в розмірі 80968 грн. 96 коп. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
18 вересня 2017 року о 14 год. в приміщенні Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області відбулося пленарне засідання, по закінченню якого позивачка звернулась до голови Микільської сільської ради з заявою про звільнення її з посади спеціаліста за власним бажанням з 18 вересня 2017 року. Дана заява зареєстрована відповідачем 18 вересня 2017 року. Розпорядженням сільського голови позивачку звільнено з посади виконуючого обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради за власним бажанням, відповідно до п. 4 ст. 36, ст. 38 КЗпП України з 18 вересня 2017 року.
Після 16 год. 18 вересня 2017 року позивачка на робочому місці більше не з`являлась. Та доказів на підтвердження того, що її заява про звільнення з 18 вересня 2017 року не мала дату звільнення або на неї не було вхідного номеру реєстрації не надала. А наданий позивачем листок непрацездатності відкритий 19 вересня 2017 року, тобто після надання заяви про звільнення.
Отже, позивачка була звільнена з посади виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії за власним бажанням, їй була нарахована за відпрацьовані часи заробітна плата, трудова книжка не була позивачкою взагалі надана відповідачу. Таким чином позивачкою не доведено суду про її незаконне звільнення, тому підстави про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді позивачки відсутні, а вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпідставні.
Висновок експерта № 1551/1552-18 від 18 липня 2018 року рукописний запис «18.09.17 р.» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, не спростовують факт написання самої заяви про звільнення позивачкою, а лише встановлює те, що інша особа вносила зміни.
Скасування розпорядження відповідача не може бути підставою для продовження трудових правовідносин між позивачкою і Микільською сільською радою, оскільки не тягне за собою жодних правових наслідків для трудових правовідносин позивачки.
Тому вважають, що Микільська сільська рада не порушувала трудового законодавства щодо звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, тому вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та не підлягають задоволенню, в зв`язку з чим просили відмовити в задоволенні позовних вимог (Т. 2 а.с. 124-130).
Представником позивачки подано відповідь на відзив відповідача 13 лютого 2020 року, згідно якого вказав, що трудова книжка це основний документ про трудову діяльність працівника. При влаштуванні на роботу працівники зобов`язанні подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку, а без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовані вперше. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. На власника або уповноваженого ним орану покладається обов`язок щодо видачі працівникові його трудової книжки в день звільнення з внесення до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.
Відповідачем під час інспекційної перевірки представниками Держпраці за заявою позивачки, було приховано та не надано відповідних документів з яких трудова книжка, розпорядження про прийняття на роботу від 09 червня 2015 року, контракт від 09 червня 2015 року, додаток № 1 до контракту від 01 грудня 2015 року, на підставі яких офіційно було оформлено позивачку на вище займану посаду. Також під час перевірки було встановлено, що згідно довідки відповідача № 786 від 20 жовтня 2017 року, виплата всіх сум, що належить позивачці від відповідача в день звільнення була здійснена з затримкою чотири дні та сплачена 22 вересня 2017 року.
Надана відповідачем копія заяви про звільнення з 18 вересня 2017 року не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачкою було відпрацювано повний робочий день 18 вересня 2017 року, та нібито по його закінченню була подана заява про звільнення. Жодних причин для скорочення двох тижневого строку в заяві про звільнення не зазначено.
Крім того, позивачку було прийнято на посаду виконуючої обов`язки спеціаліста 2 категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради, а в заяві про звільнення зазначено – «з посади спеціаліста 2 категорії Микільської с/р», тобто в заяві про звільнення не зазначено саме з якої посади звільнити за власним бажанням та з якої установи, підприємства, організації тощо (Т. 2 а.с. 150-154).
Представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив 27 лютого 2020 року, згідно яких вважають, що доводи позивачки викладені як у позовній заяві з урахуванням уточнень так і у відповіді на відзив є необґрунтованими та безпідставними. Позивачка була звільнена відповідачем на підставі заяви позивачки відповідно до вимог законодавства, оскільки заява про звільнення була написана позивачкою власноручно, що підтверджується висновком експерта. Лише факт того, що згідно висновку експерта на заяві дата про звільнення позивачки була написана іншою особою жодним чином не спростовує факту написання заяви про звільнення за власним бажанням. Тому в діях відповідача не вбачається протиправного звільнення позивачки проти її волі, відповідно і відсутні і порушення її трудових прав.
Факт примушення позивачки до написання заяви про звільнення у 2016 році є недоведеним належними, допустимими та достовірними доказами. Отже позивачка власноручним написанням заяви про звільнення за власним бажанням висловила своє волевиявлення щодо розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, тому рішення відповідача є законним та не підлягає скасуванню.
Доводи позивачки про поновлення на роботі, сплати заборгованості з недоплати заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними позовними вимогами від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови сільської ради про звільнення позивачки. Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди є такими, що також не підлягають задоволенню, оскільки вина відповідача суду позивачкою не доведена, в зв`язку з чим в задоволенні позову позивачки слід відмовити (Т. 2 ас. 159-164).
Суд, заслухавши сторони, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 від 09 червня 2015 року звернулась до Микільського сільського голови ОСОБА_4 про прийняття на посаду спеціаліста другої категорії Микільської сільської ради на умовах цивільно-правового договору (контракту) з 09 червня 2015 року (Т. 1 а.с. 117).
Згідно розпорядження про прийняття на роботу сільського голови Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області Копильцова В.М. № 58 від 09 червня 2015 року ОСОБА_1 прийнята на посаду виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за строковим трудовим договором (контрактом) з 09 червня 2015 року до прийняття на посаду спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) на загальних підставах на умовах конкурсу (Т. 1 а.с. 50).
Даний факт підтверджується контрактом укладеним між Микільською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_8 Миколайовича та ОСОБА_1 від 09 червня 2015 року та додатковою угодою № 1 від 01 грудня 2015 року (Т. 1 а.с. 51-55).
Відповідно до розпорядження про звільнення сільського голови Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області Копильцова В.М. № 158 від 18 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнення з посади виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (Землевпорядника) Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за власним бажанням, відповідно до п. 4 ст. 36, ст. 38 Кодексу законів про працю України з 18 вересня 2017 року (Т. 1 а.с. 57).
Дані обставини в частині винесення відповідачем відповідних розпоряджень сторонами не оспорюються.
Як вбачається із оригіналу заяви, що була досліджена під час судового розгляду, ОСОБА_1 своєю заявою на ім`я сільського голови Копильцова Віталія Миколайовича, просила звільнити її з посади спеціаліста 2 категорії Микільської сільської ради за власним бажанням з 18 вересня 2017 року.
Разом з тим позивачка зазначила, що вказану заяву про звільнення її з займаної посади 18 вересня 2017 року не подавала, оскільки не мала бажання звільнятись, вказана заява була написана нею значно раніше, при цьому дату звільнення вона не писала.
Відповідно до висновку експертів № 1551/1552-18 за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів складеного 18 липня 2018 року, рукописні записи: «Сільському голові ОСОБА_4 спеціаліста ІІ категорії ОСОБА_1 Заява. Прошу звільнити мене з посади спеціаліста 2 категорії Микілської с/р за власним бажанням… / ОСОБА_1 » та рукописний запис «з 18.09.2017 р.» в заяві ОСОБА_1 на ім`я сільського голови Копильцова В.М. про звільнення з посади спеціаліста 2 категорії за власним бажанням, вх. № 29 від 18.09.2017, - виконанні різними особами. Рукописні записи: «Сільському голові ОСОБА_4 спеціаліста ІІ категорії ОСОБА_1 Заява. Прошу звільнити мене з посади спеціаліста 2 категорії Микілської с/р за власним бажанням… / ОСОБА_1 /», - виконанні самою ОСОБА_1 . Рукописний запис: «з 18.09.2017 р.», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (Т. 1 а.с. 212-227).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки. Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частиною 1 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Оцінивши в сукупності досліджені судом докази, суд вважає, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт того, що позивачка не зверталась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням 18 вересня 2017 року, при цьому відповідачем дана обставина не спростована. Крім того, також суд зауважує, що відповідач ні в розпорядженні від 18 вересня 2017 року, ні в своїх заявах по суті, не зміг належним чином обґрунтувати звільнення позивачки в день подання заяви про звільнення, оскільки ст. 38 КЗпП України передбачає виключні підстави такого звільнення, які повинні бути обґрунтовані як в заяві працівника, так і в розпорядженні про звільнення.
Таким чином, суд вважає, що доводи позивачки про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови Солонянського району Дніпропетровської області від 18 вересня 2017 року № 158 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради та поновлення її на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради є слушними та підлягають задоволенню.
Суд не приймає доводи відповідача про законність та обґрунтованість розпорядження про звільнення позивачки із займаної посади, тому що таке звільнення відповідало волі позивачки, оскільки вказані доводи спростовуються дослідженим під час судового розгляду доказами.
Що стосується позовних вимог позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2016 року по вересень 2017 року в розмірі 6196 грн. 05 коп., також слід задовольнити, оскільки дану вимоги визнані відповідачем в судовому засіданні і ним не оспорюються.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України – при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України - при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи вказану норму суд вважає, що доводи позивачки в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2017 року по 19 листопада 2019 року в розмірі 80968 грн. 96 коп. підлягають задоволенню, враховуючи що позов про поновлення на роботі позивачкою подано 25 жовтня 2017 року.
Що стосується вимог позивачки про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., то з врахуванням положенням ст. 2371 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд вважає, що оскільки відповідач в порушення вимог ст. 38 КЗпП України звільнив позивачку з посади, вказана обставина призвела до моральних страждань ОСОБА_1 , які виразились у втраті душевного спокою, переживанні стосовно неможливості прогодувати себе та свою сім`ю, тому вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним звільненням позивачки є слушними. Визначаючи розмір відшкодування суд вважає, що сума в 1000 грн. є достатньою компенсацією тих моральних страждань які зазнала позивачка, сума в 10000 грн. суд вважає, є надто завищеною і не відповідає тим моральним стражданням які понесла позивачка.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір, оскільки позивачка при зверненні з позовом до суду звільнена від цих витрат.
Крім того, згідно договору про надання правової допомоги від 23 квітня 2017 року, укладеного між позивачкою та адвокатом Омелян А.А., квитанції № 0.0878750903.1 від 24 жовтня 2017 року на суму 6000 грн., позивачка понесла витрати в сумі 6000 грн. на професійну правничу допомогу, які у відповідність до ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки (Т. 2 а.с. 89).
При цьому суд при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню позивачці враховує, що витрати на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом даної справи, оскільки позивачка приймала участь в судовому розгляді через повноважного представника, на підставі договору, розмір витрат обґрунтований та є пропорційним до предмета спору з врахуванням ціни позову, поведінка позивачки не викликала затягування справи. Крім того, в зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача підлягає стягненню 8236 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування витрат позивачки на проведення експертизи № 1551/1552-18 (Т. 2 а.с. 109).
У відповідність до положень ст. 430 ЦПК України, слід допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 19, 43, 92, 1291Конституції України, ст.ст. 21, 23, 36, 38, 94, 235, 2371, 238 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265, 274, 279, 430 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 , яка мешкає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 до Микільської сільської ради, яка розташована: с. Микільське на Дніпрі, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Центральна, буд. 4, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємців і організацій України 05520738 про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Микільської сільської ради Копильцова Віталія Миколайовича від 18 вересня 2017 року № 158 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради.
Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради з 18 вересня 2017 року.
Стягнути з Микільської сільської ради на користь ОСОБА_1 – 6196 (шість тисяч сто дев`яносто шість) грн. 05 (п`ять) коп. заборгованості по заробітній платі за період з лютого 2016 року по вересень 2017 року, 80968 (вісімдесят тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 (дев`яносто шість) коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 вересня 2017 року по 19 листопада 2019 року, 1000 (одну тисячу) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 88165 (вісімдесят вісім тисяч сто шістдесят п`ять) грн. 01 (одну) коп.
Стягнути з Микільської сільської ради на користь ОСОБА_1 8236 (вісім тисяч двісті тридцять шість) грн. 80 (вісімдесят) коп. в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи, 6000 (шість тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього в рахунок відшкодування судових витрат – 14236 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять шість) грн. 08 (вісім) коп.
Стягнути з Микільської сільської ради на користь держави 1920 (одну тисячу двадцять) грн. 00 (нуль) коп. судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючої обов`язки спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Микільської сільської ради.
В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16 березня 2020 року.
Головуючий: суддя Стрельников О.О.
