П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 192/1855/17

Провадження № 14-569цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,

Данішевської В . І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року (судді Городнича В. С., Варенко О. П., Лаченкова О. В.)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області (далі - Сільради), в якому просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Сільради від 19 вересня 2017 року про звільнення її з посади виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) Сільради та поновити на зазначеній посаді; стягнути з відповідача 6 тис. 196 грн 05 коп. заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 вересня до 10 листопада 2017 року, 10 тис. грн. моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 6 тис. грн.

Позовну заяву мотивувала тим, що 09 червня 2015 року між нею та Сільрадою укладено контракт, відповідно до умов якого її прийнято на роботу виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника). 01 грудня 2015 року укладено додаткову угоду № 1 до цього контракту. З 19 по 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності. 25 вересня 2017 року чоловік позивачки на її прохання прибув до Сільради з метою підписати направлення до реабілітаційного центру на лікування дружини, оскільки вона особисто перебувала в лікарні. Сільський голова Копильцов В. М. повідомив йому, що ОСОБА_1 з роботи звільнено. У подальшому їй стало відомо, що звільнення, оформлене розпорядженням голови Сільради Копильцова В. М., відбулося нібито за її власним бажанням, на підставі заяви про звільнення. Позивачка такої заяви не подавала. У квітні 2016 року під примусом голови Сільради Копильцова В. М. вона, як і інші працівники, писала заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати її складання, але не подавала її, тому така заява не може бути підставою для звільнення. ОСОБА_1 вважає, що звільнення відбулося незаконно, без належних правових підстав, тому її слід поновити на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Окрім того, з грудня 2016 року позивачці недоплачували заробітну плату відповідно до розміру, встановленого законом, тому вона просить стягнути на власну користь заборгованість із заробітної плати. Вищезазначеними діями відповідача порушено право на працю позивачки, чим завдано їй значних моральних страждань.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року провадження у справі закрито, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Повідомлено ОСОБА_1, що справа за її позовом відноситься до юрисдикції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спір, який виник у ОСОБА_1 з відповідачем, є публічно-правовим, оскільки пов'язаний з її звільненням з публічної служби, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу районного суду та закриваючи провадження у справі, виходив з того, що ОСОБА_1 на підставі її заяви було прийнято на посаду виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) за розпорядженням голови Сільради з укладанням трудового договору, який за своєю природою є цивільно-правовим, що спростовує висновки суду про виникнення між сторонами публічно-правового спору. Окрім того, суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема приналежність ОСОБА_1 до посадових осіб органів місцевого самоврядування, внаслідок чого допустив порушення норм процесуального права та право позивачки на цивільний захист прав та інтересів, що суперечить основним засадам цивільного судочинства.

У червні 2018 року Сільрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач вважає помилковим твердження апеляційного суду про те, що трудовий договір з ОСОБА_1 за своєю природою є цивільно-правовим. Позивачка була прийнята на посаду виконувача обов'язків спеціаліста II категорії (землевпорядника) відповідно до положень статті 10 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-ІІІ) та отримувала заробітну плату згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 353 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів». З урахуванням зазначеного, на думку відповідача, спір між сторонами пов'язаний зі звільненням позивачки з публічної служби, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Зазначила, що її прийняли та звільнили з роботи на загальних підставах, визначених Кодексом законів про працю України. Вона не складала присяги, ранг їй не присвоювався, надбавок, передбачених законодавством для державних службовців, вона не отримувала. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що її трудову діяльність на займаній посаді можна вважати публічною службою.

14 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

14 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки Сільрада оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 грудня 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), якщо не зазначено інше) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні норми викладено у статті 19 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Водночас згідно із частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову), юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень, владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічні норми викладено у статті 19 КАС України у редакції Закону № 2147-VIII.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час подання позову).

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції Закону № 2147-VIII публічну службу визначено як діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, іншу державну службу, патронатну службу в державних органах, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, для визначення юрисдикційної належності спору у справі, яка розглядається в касаційному порядку, необхідно з'ясувати, чи пов'язаний спір з прийняттям, проходженням чи звільненням особи з публічної служби, у цьому випадку - зі служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-ІІІ служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (стаття 2 Закону № 2493-ІІІ).

Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (абзац п'ятий частини першої статті 10 Закону № 2493-ІІІ).

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу (частина друга статті 10 Закону № 2493-ІІІ).

Голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та Севастопольський міський голова та міські голови (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) мають право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (патронатну службу) (частина четверта статті 10 Закону № 2493-ІІІ).

Отже, за загальним правилом прийняття на службу в органи місцевого самоврядування, окрім виборних посад, проводиться на конкурсній основі. Інший порядок призначення встановлено для працівників патронатної служби.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 2493-ІІІ на час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самоврядування (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контрактом).

Таким чином, відповідно до вимог вищезазначеної норми тимчасово на час відсутності посадових осіб органів місцевого самоврядування для виконання їх повноважень на посаду, що не є вакантною, за розпорядженням голови органу місцевого самоврядування може бути прийнято особу за строковим трудовим договором (контрактом) як за результатами конкурсу, так і без його проведення. Формулювання норм частини п'ятої статті 10 Закону № 2493-ІІІ дає можливість для такого її тлумачення.

Разом з тим прийняття на службу за строковим трудовим договором (контрактом) без проведення конкурсу не свідчить про набуття такою особою статусу посадової особи органу місцевого самоврядування, оскільки така служба не є діяльністю на постійній основі. Особа, прийнята на роботу за строковим трудовим договором поза межами конкурсу, не складає присягу посадових осіб місцевого самоврядування, їй не присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування, також така особа не зобов'язана проходити атестацію відповідно до вимог статті 17 Закону № 2493-ІІІ.

Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі її заяви було прийнято на посаду виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) за розпорядженням голови Сільради від 09 червня 2015 року відповідно до положень статті 10 Закону № 2493-ІІІ, з укладанням строкового трудового договору (контракту) з 09 червня 2015 року до прийняття на посаду спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) на загальних підставах на умовах конкурсу (а. с. 50).

Докази щодо складення присяги посадової особи місцевого самоврядування ОСОБА_1, присвоєння їй рангу у межах відповідної категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не набула статусу посадової особи органу місцевого самовпрядування, а її діяльність на посаді виконувача обов'язків спеціаліста ІІ категорії (землевпорядника) не можна вважати проходженням публічної служби.

Отже, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, прийнятою з додержанням норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року без змін, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів суду апеляційної інстанції не спростовують, на її законність та обґрунтованість не впливають.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає постанову апеляційного суду без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Н. П. Лященко

Судді:

Н. О. Антонюк

О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна

Л. І. Рогач

В. В. Британчук

І. В. Саприкіна

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко

В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв

О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко