Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 369/6892/15-ц
провадження № 61-20952св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - прокурор Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Київське лісове господарство»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Лободою Іриною Василівною, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
26 червня 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства
у Київській області, про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарство».
Позов мотивовано тим, що прокуратурою Києво-Святошинського району Київської області встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття громадянами у власність земельних ділянок, що розташовані на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Так, у 2013 році ОСОБА_6 без належної правової підстави відчужила на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,2966 га
з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва
в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, який, у свою чергу, здійснив поділ цієї земельної ділянки на десять окремих земельних ділянок та відчужив їх на користь решти відповідачів, які у подальшому отримали державні акти на право власності на відповідні земельні ділянки.
Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 691963, виданого 23 листопада 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 22 червня 2005 року.
Натомість, відповідно до інформації Державного агентства земельних ресурсів України від 12 березня 2015 року, бланк державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 691963 Державним комітетом України із земельних ресурсів переданий Головному управлінню Держкомзему у Київській області згідно з накладною № 372 від 26 червня 2008 року, 11 листопада 2008 року цей бланк державного акта виданий управлінню земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області.
Таким чином, спірна земельна ділянка, яку поділено на окремі ділянки, належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у користуванні
ДП «Київське лісове господарство» та вибула з державної власності
за відсутності рішення уповноваженого органу.
Посилаючись на те, що рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки розташована у 39 кварталі 21 виділу Приміського лісництва та перебуває
у користуванні ДП «Київське лісове господарство», не приймалося, документація із землеустрою щодо її відведення не розроблялася, у належного користувача така земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалася, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 691963 від 23 листопада 2006 року виготовлено на бланку державного зразка, який переданий Головному управлінню Держкомзему у Київській області у 2008 році, прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, на підставі яких зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000 :10:001:5090; за ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000 :10:001:5091; за ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000 :10:001:5092; за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000 :10:001:5093; за ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:10:001:5095, 3222482000:10:001:5096, 3222482000:10:001:5097, 3222482000:10:001:5089; за ОСОБА_2 3222482000 :10:001:5113. Витребувати вказані земельні ділянки із незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року,
у задоволенні позову прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 18 січня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду Києво-Святошинський районний суд Київської області 15 травня 2019 року ухвалив рішення, яким у задоволенні позову прокурора Києво-Святошинського району Київської області, поданим в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», а також пропущено строк позовної давності при звернені до суду з даним позовом, що є підставою для відмови
в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 рокуапеляційні скарги заступника прокурора Київської області та ДП «Київське лісове господарство» задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2019 року скасовано. Позов прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задоволено.
Скасовано:
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9783674 від 09 січня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5090.
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Федотової О. В., індексний номер: 14815578 від 30 липня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5091;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Петріцької А. П., індексний номер: 13630604 від 06 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5092;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Федотової О. В., індексний номер: 13272183 від 23 травня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5093;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9776744 від 09 січня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5095;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9782969 від 09 січня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5096;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9787455 від 09 січня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5097;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9789420192 від 09 січня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5089;
- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16611242 від 20 жовтня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5113.
Витребувано:
- з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарства» земельні ділянки загальною площею 1,1080 га з кадастровими номерами 3222482000:10:001:5097; 3222482000:10:001:5096; 3222482000:10:001:5095; 3222482000:10:001:5090; 3222482000:10:001:5089, які розташовані в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку загальною площею 0,5000 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:5113, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- з володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарства» земельну ділянку загальною площею 0,2500 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:5093, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- з володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарства» земельну ділянку загальною площею 0,2093 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:5092, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- з володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарства» земельну ділянку загальною площею 0,2093 га з кадастровим номером 3222482000:10:001:5091, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Вирішено питання про судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, вибула з володіння держави за відсутності відповідного волевиявлення власника, що є підставою для витребування земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів. Витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів відповідає критерію законності, має здійснюватися на підставі положень статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки мають ознаки земель лісового фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття ними земельних ділянок у власність. З урахуванням викладеного, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Строк позовної давності прокурором при звернені до суду з даним позовом не пропущено, оскільки про порушене право та інтереси держави унаслідок незаконного відчуження спірної земельної ділянки стало відомо 29 грудня 2014 року, а з відповідними позовними вимогами прокурор звернувся до суду у червні 2015 року.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх узагальнені доводи
У листопаді 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності належних і допустимих доказів суд апеляційної інстанції неправильно визначив правовий режим спірної земельної ділянки, як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, застосувавши лише пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Апеляційним судом не враховано, що витребування земельної ділянки, на якій вже розташовано жилий будинок, порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, що передбачено статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод. Крім того, не врахувавши наявність можливості Київської обласної державної адміністрації, починаючи з березня 2005 року,
та ДП «Київське лісове господарство», починаючи з вересня 2009 року, ініціювати звернення з позовом до суду в інтересах держави, та клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, який, маючи доручення ОСОБА_3 , діяв і в її інтересах, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання позивачем строку позовної давності.
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Лободою І. В., в якій заявник просить постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада
2019 року скасувати та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вимоги прокурора, яким подано позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», є необґрунтованими та безпідставними. При визначенні правового режиму спірної земельної ділянки, апеляційний суд не застосував норми статті 5, 16, 17 ЛК України, статтю 4
ЗК УРСР 1970 року, статтю 2 ЗК України 1990 року, статті 19, 20 ЗК України
2001 року, а також нормативно-правові акти, які регулюють питання віднесення до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування тих чи інших документів, неправильно застосував положення статті 149 ЗК України та необґрунтовано послався лише на пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та приписів Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод відповідач не повинен нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та права власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою під сумнів, а тому витребування земельної ділянки порушить принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, що передбачено статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За наявності заяви ОСОБА_1 , який діяв у своїх інтересах та інтересах усіх інших відповідачів на підставі довіреностей, про застосування строку позовної давності, апеляційний суд неправильно застосував висновки Верховного Суду щодо обчислення строку позовної давності і дійшов помилкового висновку про дотримання такого строку прокурором.
ОСОБА_5 у поданій в листопаді 2019 року касаційній скарзі просить постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, не застосувавши відповідні положення ЗК УРСР 1970 року, ЗК України 1990 року та 2001 року, ЛК України та нормативно-правові акти, які регулюють питання віднесення до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування тих чи інших документів, неправильно визначив правовий режим спірної земельної ділянки, а саме - відніс її до земель лісогосподарського призначення. Суд апеляційної інстанції застосував висновки Європейського суду з прав людини без врахування обставин справи та інтересів усіх сторін і не застосував практику Європейського суду з прав людини, якою встановлено важливість принципу «Належного урядування», який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Тобто, у даному випадку відповідач не повинен нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та права власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою під сумнів, а тому витребування земельної ділянки порушить принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, що передбачено статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Встановлюючи наявність порушеного права позивачів, виходячи з обставин справи, які відповідно до закону були встановлені судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 257, 261 ЦК України та помилково вважав, що прокурором не пропущено строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем ОСОБА_1 , в своїх інтересах та інтересах всіх інших відповідачів.
ОСОБА_2 у поданій в листопаді 2019 року касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати повністю та залишити
в силі помилково скасоване рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що норми статей 4, 5 ЗК УРСР 1970 року, статті 2 ЗК України 1990 року, статей 19, 20, 56 ЗК України 2001 року та статей 5, 16, 17 ЛК України вказують на обов`язкову наявність погодженого компетентними органами рішення про надання земель у користування, яке видається відповідними органами, на які також покладено обов`язок з віднесенню земель до відповідної категорії, крім того, такими нормами права визначено види земель лісогосподарського призначення (лісові та не лісові), проте позивачами такі рішення не надані, а судом апеляційної інстанції не враховано вказане, унаслідок чого прийнято помилкове рішення, яким спірну земельну ділянку безпідставно віднесено до земель лісогосподарського призначення. При витребуванні земельної ділянки у відповідача, суд апеляційної інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Також апеляційним судом не враховано заяву відповідача ОСОБА_1 , подану від свого імені та від імені усіх інших відповідачів, про застосування строку позовної давності, та обставини даної справи, які свідчать про те, що відповідачі мали можливість ініціювати позов в інтересах держави, починаючи з 2005 року,
та безпідставно зазначено про дотримання прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
У листопаді 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності належних і допустимих доказів суд апеляційної інстанції неправильно визначив правовий режим спірної земельної ділянки, а саме як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, застосувавши лише пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Апеляційним судом не враховано, що витребування земельної ділянки, на якій вже розташовано жилий будинок, порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, що передбачено статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод. Крім того, не врахувавши наявність можливості Київської обласної державної адміністрації, починаючи з березня 2005 року, та ДП «Київське лісове господарство», починаючи з вересня 2009 року, ініціювати звернення з позовом до суду в інтересах держави, та клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, який, маючи доручення ОСОБА_3 , діяв і в її інтересах, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання позивачем строку позовної давності.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзивів на касаційні скарги не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 та витребувано справу № 369/6892/15-ц з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Цією ж ухвалою зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справу за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області, про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що за договорами купівлі-продажу від 22 червня 2005 року № 3661 та № 3662 ОСОБА_6 набула право власності на земельну ділянку площею 2,2966 га, розташовану у межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222482000:10:001:0298.
ОСОБА_6 первісно земельні ділянки у приватну власність не оформляла, а набула їх на підставі договорів купівлі-продажу.
23 листопада 2006 року на підставі вказаних договорів купівлі-продажу
ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯЖ 691963, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва. Акт зареєстровано 23 листопада 2006 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632902257. Акт підписаний начальником Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів.
За ОСОБА_6 право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 30 жовтня 2013 року, номер запису 3153729, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 197924532224 (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно
про реєстрацію права власності, сформований 30 жовтня 2013 року, індексний номер 11917499).
30 жовтня 2013 року ОСОБА_6 відчужила на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,2966 га (кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:0298) з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О. В., зареєстровано в реєстрі за № 5750.
ОСОБА_1 здійснив поділ вищезазначеної земельної ділянки на 10 окремих земельних ділянок площами: 0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5091; 0,2229 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5096; 0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5092; 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5095; 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5093; 0,2029 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5089; 0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5090; 0,2229 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5097; 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5094; 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:5098.
Зазначені вище земельні ділянки зареєстровані як окремі об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та внесені до Державного земельного кадастру.
ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 травня 2014 року продав ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5093.
ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 червня 2014 року продав ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5092.
ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 липня 2014 року продав ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222482000:10:001:5091.
Дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:10:001:5094 та 3222482000:10:001:5098 були об`єднані в одну із визначенням нового кадастрового номеру 3222482000:10:001:5113, власником якої 20 жовтня 2014 року став ОСОБА_2 .
Дорученням голови Київської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2011 року № 195-1 було надано розпорядження провести перевірку діяльності Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо здійснення виконавчої влади на території Києво-Святошинського району
та організації роботи за період з 01 грудня 2010 року по 15 листопада 2015 року, для чого утворити робочу групу.
Відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 12 березня 2015 року № 10-28-0.13-4824/2-15 про надання інформації, бланк державного акта на право власності на земельну ділянку серії
ЯЖ № 691963 Державним комітетом України із земельних ресурсів (на сьогодні - Держземагентство України) переданий Головному управлінню Держкомзему
у Київській області (на сьогодні - Головне управління Держземагентства
у Київській області) згідно з накладною від 26 червня 2008 року за № 372.
Відповідно до листа Головного управління Держземагентства у Київській області вбачається, що бланк державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 691963 був виданий для Управління земельних ресурсів в Обухівському районі (на даний час Управління Держземагентства в Обухівському районі) за накладною від 11 листопада 2008 року № 678.
Листом від 05 лютого 2013 року № 01-99 у відповідь на заяву ОСОБА_1
від 03 січня 2013 року ДП «Київське лісове господарство» погоджено виділення останньому лісової ділянки площею 2,2968 га у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей, розташованої в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, постійним лісокористувачем яких є ДП «Київський лісгосп» (приміське лісництво, квартал 39, виділ 21).
Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України листом № 01-04/66 від 13 лютого 2013 року у відповідь на заяву від 12 лютого 2013 року повідомлено ОСОБА_1 про погодження виділення останньому лісової ділянки площею 2,2968 га у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей, розташованої в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, постійним лісокористувачем яких є ДП «Київський лісгосп» (приміське лісництво, квартал 39, виділ 21).
Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 06 червня
2013 року № 222 «Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування громадянину ОСОБА_1 » вирішено - виділити ОСОБА_1
у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей лісову ділянку площею 2,2968 га, що знаходиться у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» (квартал 39, виділ 21 Приміського лісництва) та розташована на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; установлено, що вказана лісова ділянка виділена без вилучення її у постійного користувача ДП «Київське лісове господарство» та без зміни цільового призначення.
Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 12 листопада 2013 року № 894 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку детального плану території площею 2,2966 га для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21 січня 2014 року № 19 затверджено ОСОБА_1 детальний план території площею 2,2966 га для індивідуального садівництва
в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Згідно з листом Київської обласної державної адміністрації від 11 лютого
2015 року № 11-26/10624, головою Київської обласної державної адміністрації розпорядження про припинення права довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою ОСОБА_1 не видавалось.
Відповідно до відомостей архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 березня 2015 року в документах архівного фонду інформації про надання земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва в межах та адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинської району Київської області за період з 22 червня 2005 року по 2011 рік на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації не виявлено.
На підставі листа прокуратури Київської області від 22 листопада 2011 року
№ 05/3-543 вих-429 про виконання постанови міжвідомчої наради від 25 травня 2011 року та доручення Голови Київської обласної державної адміністрації
від 25 листопада 2011 року № 195-1 ДП «Київське лісове господарство» листом від 28 квітня 2012 № 01-315 повідомило Київську міжрайонну природоохоронну прокуратуру Київської області про необхідність вжиття заходів прокурорського реагування на порушення Земельного та Лісового кодексів України, оскільки
у межах с. Стоянка (квартал 39) наявна самовільна рубка лісових насаджень
та видано без погодження державного підприємства громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які перебувають у користуванні цього підприємства. До цього листа додано копії матеріалів лісовпорядкування, таксаційний опис лісових насаджень, копію листа прокуратури Київської області, доручення Голови Київської обласної державної адміністрації, польову перелікову відомість пнів, розрахунки.
У доповнення до листа від 28 квітня 2012 року № 01-315 ДП «Київське лісове господарство» надіслало ще одного листа від 29 травня 2012 року № 01-393 міжрайонному природоохоронному прокурору Київської області про те, що на вказаній території та земельних ділянках розпочате будівництво. Даний лист надійшов до міжрайонної прокуратури 30 травня 2012 року, про що є відповідна відмітка.
Згідно з листом Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 29 грудня 2014 року № 02-4-09/7220 про вжиття заходів прокурорського реагування остання повідомляє, зокрема, про те, що між ОСОБА_1
та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,2966 га, яка за даними публічної кадастрової карти розташована в межах користування ДП «Київське лісове господарство», яке відповідно до листа
від 17 листопада 2014 року № 02-837 згоди на вилучення такої земельної ділянки не надавало. За заявою ОСОБА_1 у подальшому було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки, згідно з якою угіддя земельних ділянок зазначені - багаторічні насадження, що не відповідає дійсності.
Саме після розгляду та опрацювання вказаного листа прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості за фактом неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, а в подальшому - заявлено цей позов (26 червня 2015 року).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Прокурор Києво-Святошинського району Київської області, звертаючись до суду в порядку статті 45 ЦПК України в інтересах держави в особі Київської обласної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство», просив: а) скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за фізичними особами-кінцевими набувачами та б) витребувати із володіння фізичних осіб-відповідачів на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарство» на підставі статей 378, 388 ЦК України, оскільки, на думку прокурора, відповідачі незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи земельними ділянками, що належать особам, в інтересах яких звернувся прокурор.
Обґрунтовуючи процесуальні підстави для подання позовної заяви, прокурор зазначав, що оспорюваним державним актом на право власності на земельні ділянки та першим договором купівлі-продажу порушено інтереси держави, адже з власності держави протиправно вибули лісові землі, що загрожує знищенням лісових насаджень. Також зазначено, що позивачем за вказаним позовом є Київська обласна державна адміністрація, яка відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. На даний час постійним лісокористувачем є Державне підприємство «Київське лісове господарство», а тому прокурор звертається на захист інтересів держави в особі ДП «Київське лісове господарство» як користувача спірних земель.
Оцінюючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, слід зазначити таке. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Враховуючи вказане правило та положення статей 396, 400 ЦК України, віндикацією визнається передбачений законом речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення можливості власнику здійснювати увесь комплекс правомочностей. Таким чином, метою віндикаційного позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) від володіючого невласника.
При вирішенні цієї категорії справ судами мають бути встановлені
та проаналізовані такі обставини, які є умовами задоволення віндикаційного позову. По-перше, суб`єктом права на віндикацію є власник майна або особа, яка має право на речове право на майно (титульний володілець). Такий підхід розширює коло потенційних позивачів за віндикаційним позовом до всіх осіб, які мають речове право на майно, що відповідає положенням статей 396 та 400 ЦК України. При цьому не можна допускати ототожнення поняття «особа, що має речове право на майно» та «титульний володілець», оскільки категорія «титульний володілець» значно ширше за своїм змістом і охоплює, крім «осіб, що мають речове право на майно», ще й інших осіб, що володіють майном на достатній правовій підставі, наприклад, договір. По-друге, між відповідачем та позивачем мають бути відсутні зобов`язально-правові відносини, порушення яких і стало причиною позбавлення позивача володіння своєю річчю, тобто право на віндикаційний позов надається лише суб`єкту речових правовідносин. По-третє, об`єктом віндикації є виключно речі, визначені індивідуальними ознаками, що збереглися у натурі. По-четверте, згідно зі статтею 387 ЦК України відповідачем за віндикаційним позовом є незаконний володілець речі, тобто особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа чужим майном. Належний відповідач за віндикаційним позовом має відповідати таким ознакам: а) він має бути володільцем речі, тобто особою, яка набула її у своє повне господарське панування; б) ця особа повинна бути незаконним володільцем речі, що означає відсутність у неї належних правових підстав для заволодіння чужим майном.
Відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 12 ЦПК України, статті 45 ЦПК України (в редакції, чинній на дату звернення до суду з позовом) особа, яка звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності або інше речове право на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Віндикаційний позов до недобросовісного набувача завжди підлягає задоволенню. Власник має право витребувати свою річ за віндикаційним позовом від добросовісного набувача лише у випадках, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України, а саме: а) якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (окрім випадку, коли майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень); б) якщо майно було набуте безвідплатно в особи.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України добросовісним набувачем визнається набувач, який не знав і не міг знати, що майно ним придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довивши, що під час вчинення правочину набувач мав засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Слід відзначити, що безпідставним є обмеження тлумачення положень частини першої статті 388 ЦК України через звуження кола потенційних відчужувачів лише продавцями, оскільки йдеться про особу, яка не мала права відчужувати річ, тобто про незаконного відчужувача (за будь-яким правочином, спрямованим на перехід права власності).
За змістом частини другої статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України). Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до частин першої - третьої статті 78, частини першої статті 81 ЗК України (в редакції закону, що діяла на час укладення ОСОБА_6 договорів купівлі-продажу земельних ділянок) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Передумовою виникнення права власності на земельну ділянку вперше та зміни її цільового призначення за певних обставин є рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 31 жовтня 2012 року
у справі № 6-53цс12). Посилаючись на неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави, апеляційний суд не посилається на скасування відповідного рішення державного органу про первісне виділення спірної земельної ділянки. Не посилається апеляційний суд, мотивуючи рішення, і на визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, на підставі яких ОСОБА_6 набуто право власності на земельну ділянку ще у 2005 році.
Державний акт (державна реєстрація) є лише підтвердженням наявності права власності, і хоча державний акт на спірну земельну ділянку ОСОБА_6 отримано 23 листопада 2006 року, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_6 зареєстровано 30 жовтня
2013 року, саме право власності набуто нею у 2005 році на підставі договорів купівлі-продажу, що ніким не оспорені, не визнані недійсними, нікчемними. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 70-75 постанови від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15 (провадження 14-247цс18), а також Верховним Судом України у пунктах 32, 35,
38 постанови від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2458цс16 та у постанові
від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15. Велика Палата Верховного Суду від вказаної позиції не відходила.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Це означає, що кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину має місце лише коли неправомірність, а, отже, і нікчемність правочину встановлена прямим приписом закону. У цьому випадку правочин є недійсним уже тому, що визначений як такий у законі. Він неправомірний і не створює правових наслідків, будучи недійсним уже в момент вчинення, оскільки припис закону існує і забороняє такі дії зараз і на майбутнє. Такий правочин є нікчемним і спеціальне визнання його недійсним у судовому порядку не потребується. Разом з тим відповідно
до частини другої статті 215 ЦК України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним, натомість правомірність правочину може бути оспорена однією зі сторін або іншою заінтересованою особою, а відтак - правочин може бути визнаний судом недійсним з підстав, встановлених законом. Таким чином і в цих випадках презумпція правомірності може бути спростована лише за наявності припису закону, що забороняє такі дії.
З урахуванням наведених вище приписів статті 388 ЦК України, а також того, що віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна, умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник
і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду
в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові
від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для віндикації достатнім є скасування першої підстави вибуття майна з володіння власника. Скасовувати усі правочини за ланцюгом не є ефективним способом захисту.
Особа, права якої порушено може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).
Так, задоволення вимоги про витребування майна із незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Разом з тим, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) підтверджується законодавче розмежування віндикаційного та негаторного позовів. Так, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність у позивача з відповідачем договірних відносин. В іншому разі захист порушеного права власності здійснюється за допомогою зобов`язально-правових способів (пункт 114 постанови).
Підсилюючи захист природних об`єктів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) вказала, що залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов (пункт 143). Зайняття земельної ділянки водного фонду (лісових земельних ділянок) з порушенням ЗК України та спеціального законодавства, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов (пункти 81, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).
Суд апеляційної інстанції, кваліфікуючи набуття ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,2966 га помилково дійшов висновку про наявність підстав для застосування статей 387, 388 ЦК України у зв`яку з тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави, поза його волею, оскільки взагалі не аналізував первинну підставу вибуття земельної ділянки з державної власності і не врахував того, що таких документів матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції, встановши, що за договорами купівлі-продажу від 22 червня 2005 року № 3661 та № 3662 ОСОБА_6 набула право власності на земельну ділянку площею 2,2966 га, розташовану у межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222482000:10:001:0298, а також те, що ОСОБА_6 первісно земельні ділянки у приватну власність не оформляла, а набула їх у власність на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, а також те, що прокурор з позовними вимогами про визнання вказаних договорів недійсними не звертався, а також негаторний позов не заявляв, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно вирішили позовні вимоги прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність скасування постанови Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2019 року, з ухваленням нового рішення про відмову
у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи позовні вимоги прокурора, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, рішення суду у вказаній частині відповідає нормам матеріального
та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2019 року в частині задоволення вимог прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки - скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову
в задоволенні вказаних позовних вимог та залишенням в силі вказаної постанови апеляційного суду в частині витребування земельних ділянок.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особи: ОСОБА_6 , реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
