Справа № 369/6892/15-ц
Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.
Провадження № 22-ц/780/822/16
Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 46
25.02.2016
УХВАЛА
Іменем України
25 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Олійника В.І., Дмитрієвої Л.Д.,
та секретаря Нагорної Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року у справі за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство», до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області, про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство», звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що, прокуратурою Києво-Святошинського району встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність громадянами земельних ділянок на території Гореницької сільської ради, та посилався на те, що у 2013 році ОСОБА_7 без належної правової підстави відчужила на користь відповідача ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2, 2966 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради, який у свою чергу здійснив поділ цієї ділянки на 10 окремих та відчужив їх на користь решти відповідачів, які у подальшому отримали державні акти на право власності на відповідні ділянки.
Вказує, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення і перебувають у користуванні ДП «Київське лісове господарство», однак вибули з державної власності за відсутності рішення уповноваженого органу, через що вважає необхідним звернутися із позовом про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребування їх із чужого незаконного володіння на користь ДП «Київське лісове господарство».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ДП «Київське лісове господарство» подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з’ясування судом усіх обставин справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з статтею 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором пропущено трирічний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України для звернення до суду із цим позовом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2013 року ОСОБА_7 відчужила на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2, 2966 га (кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:0298) з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради (Т. 1, а. с. 13).
Після чого ОСОБА_2 здійснив поділ вищезазначеної земельної ділянки на 10 окремих земельних ділянок (Т. 1, а. с. 40,42).
В подальшому на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:10:001:5094 та 3222482000:10:001:5098, які були об’єднані в одну, був визначений новий кадастровий номер 3222482000:10:001:5113.
Разом з тим, встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222482000:10:001:5113, 3222482000:10:001:5093, 3222482000:10:001:5092, 3222482000:10:001:5091 були ОСОБА_2 відчужені на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6
На підставі листа прокуратури Київської області № 05/3-543 вих-429 від 22 листопада 2011 року про виконання постанови міжвідомчої наради від 25 травня 2011 року та доручення Голови Київської обласної державної адміністрації № 195-1 від 25 листопада 2011 року директор ДП «Київське лісове господарство» листом від 28 квітня 2012 року № 01-315 повідомив Київську міжрайонну природоохоронну прокуратуру Київської області про необхідність вжиття заходів прокурорського реагування на порушення Земельного та Лісового кодексів України, оскільки у межах села Стоянка Києво-Святошинського району (кв. 39), де знаходиться спірна земельна ділянка, наявна самовільна рубка лісових насаджень та видано без погодження державного підприємства громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які перебувають у користуванні цього підприємства (Т. 1, а. с. 31).
Надалі, в доповнення до листа від 28 квітня 2012 року № 01-315, директор ДП «Київське лісове господарство» надіслав 29 травня 2012 року міжрайонному природоохоронному прокурору Київської області ще одного листа № 01-393 про те, що на вказаній території та земельних ділянках розпочате будівництво. Даний лист надійшов до міжрайонної прокуратури 30 травня 2012 року, про що є відповідна відмітка (Т. 1, а. с. 32).
Між тим, у своєму позові прокурор посилається на те, що земельна ділянка площею 2, 2966 га була отримана ОСОБА_7 з порушенням вимог земельного законодавства, та вказує, що технічна документація із землеустрою щодо відведення спірної ділянки ОСОБА_7 та державний акт на право власності на цю ділянку, який був виданий на її ім'я, у відповідних органах земельних ресурсів відсутні.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Крім того, з висновку постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-178цс15, вбачається, що строк перебігу позовної давності у справах за позовом прокурора, який діє в інтересах інших осіб, слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність порушень земельного законодавства, а з моменту обізнаності особи (у даному разі – ДП «Київське лісове господарство») про порушення свого майнового права.
Таким чином, оскільки прокурор Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду із цим позовом лише 26 червня 2015 року, пропустивши без поважних причин встановлений законом трирічний строк позовної давності та не заявляв клопотання про його поновлення із зазначенням поважності причин його пропуску, то, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 6-178цс15 від 01 липня 2015 року, колегія суддів вважає правильною і обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні позову саме з цих підстав.
Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Київське лісове господарство» відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 30 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді:
