Справа № 369/6892/15-ц
Провадження № 2/369/545/19
РІШЕННЯ
Іменем України
15.05.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Середенко Б.С.
за участі представника позивача: Козюн З.М.
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування їх з чужого незаконного володіння,
в с т а н о в и в :
У червні 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) та Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київлісгосп») звернувся до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що прокуратурою Києво-Святошинського району встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність громадянами земельних ділянок на території Гореницької сільської ради, та посилався на те, що у 2013 році ОСОБА_7 без належної правової підстави відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,2966 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради, який у свою чергу здійснив поділ цієї ділянки на 10 окремих та відчужив їх на користь решти відповідачів, які у подальшому отримали державні акти на право власності на відповідні ділянки.
Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_7 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданим 23 листопада 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 22 червня 2005 року.
Водночас, за інформацією Державного агентства земельних ресурсів України від 12 березня 2015 року бланк державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 Державним комітетом України із земельних ресурсів переданий Головному управлінню Держкомзему у Київській області згідно з накладною № 372 від 26 червня 2008 року.
11 листопада 2008 року цей бланк державного акта виданий управлінню земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області.
Згідно з інформацією архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 березня 2015 року в документах архівного фонду інформації про надання зазначеної земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах Гореницької сільської ради в період з 22 червня 2005 року по 2011 рік на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації не виявлено.
Отже, рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки не приймалося, документація із землеустрою щодо її відведення не розроблялася, а державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 листопада 2006 року виготовлено на бланку державного зразка, який переданий Головному управлінню Держкомзему у Київській області лише у 2008 році.
Крім того, зазначений державний акт на право власності видано незаконно ще й тому, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення.
Зазначені земельні ділянки розташовані у 39 кварталі 21 виділу Приміського лісництва та перебувають у користуванні ДП «Київлісгосп». У державного підприємства спірні земельні ділянки у передбаченому законом порядку не вилучалися.
Також позивач зазначав, що рішенням Київської обласної ради шостого скликання № 364-19-VI від 21 червня 2012 року оголошено Лісовий заказник «Гореницький» загальною площею 221 га в адміністративних межах Дмитрівської та Гореницької сільських рад, в межах якого також розташована спірна земельна ділянка. Заказник перебуває у віданні ДП «Київлісгосп» Приміського лісництва.
Оскільки спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення і перебувають у користуванні ДП «Київлісгосп», однак вибули з державної власності за відсутності рішення уповноваженого органу, а тому позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребувати їх із чужого незаконного володіння на користь ДП «Київлісгосп»:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9783674 від 09.01.2014, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 ; - скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень приватного нотаріуса Федотової О.В., індексний номер: 14815578 від 30.07.2014 19:33:41, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень приватного нотаріуса Петріцької А.П., індексний номер: 13630604 від 06.06.2014 17:02:30, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_4 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень приватного нотаріуса Федотової О.В., індексний номер: 13272183 від 23.05.2014 12:54:39, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_8 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 9776744 від 09.01.2014, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 9782969 від 09.01.2014, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 9787455 від 09.01.2014, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_8 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: НОМЕР_9 від 09.01.2014, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_10 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 16611242 від 20.10.2014, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_11 ;
- витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарства» земельні ділянки загальною площею 1,1080 га з кадастровими номерами НОМЕР_8 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_10 , які розташовані в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- витребувати із володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарство» земельну ділянку загальною площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_11 , яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- витребувати із володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарства» земельну ділянку загальною площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_5 , яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- витребувати із володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарства» земельну ділянку загальною площею 0,2093 га з кадастровим номером НОМЕР_4 , яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво- Святошинського району Київської області;
- витребувати із володіння ОСОБА_6 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та державного підприємства «Київське лісове господарства» земельну ділянку загальною площею 0,2093 га з кадастровим номером НОМЕР_3 , яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Судові витрати за цим позовом покласти на відповідачів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 травня 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області. При цьому вказано, що у справі, яка розглядається, суди всупереч вимогам частини першої статті 261 ЦК України, достеменно не встановили, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись саме Київська ОДА та ДП «Київлісгосп», в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду. Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
У судовому засіданні представник Державного підприємства "Київське лісове господарство"позовні вимоги та подані письмові пояснення підтримав, просив задоволити.
У судовому засіданні ОСОБА_2 проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання представники прокурора Києво-Святошинського району Київської області, Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , представники реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державної інспекції сільського господарства у Київській області не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 30 жовтня 2013 року ОСОБА_7 відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,2966 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_12 ) з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В.
Після чого ОСОБА_2 здійснив поділ вищезазначеної земельної ділянки на 10 окремих земельних ділянок площами:
0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 ;
0,2229 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_7 ;
0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4 ;
0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6 ;
0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5 ;
0,2029 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_10 ;
0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 ;
0,2229 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_8 ;
0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_13 ;
0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14 .
У подальшому дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_13 та НОМЕР_14 , були об`єднані в одну, та визначений новий кадастровий номер НОМЕР_11 .
Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_2 відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_11 , НОМЕР_5 , НОМЕР_4 , НОМЕР_3 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .
На підставі листа прокуратури Київської області № 05/3-543 вих-429 від 22.11.2011 року про виконання постанови міжвідомчої наради від 25.05.2011 та доручення Голови Київської обласної державної адміністрації № 195-1 від 25.11.2011 року директор ДП «Київське лісове господарство» листом від 28.04.2012 № 01-315 повідомив Київську міжрайонну природоохоронну прокуратуру Київської області про необхідність вжиття заходів прокурорського реагування на порушення Земельного та Лісового кодексів України, оскільки у межах села Стоянка Києво-Святошинського району (кв. 39), де знаходиться спірна земельна ділянка, наявна самовільна рубка лісових насаджень та видано без погодження державного підприємства громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки, які перебувають у користуванні цього підприємства.
До цього листа додано копії матеріалів лісовпорядкування, таксаційний опис лісових насаджень, копію листа прокуратури Київської області, доручення Голови Київської обласної державної адміністрації, польову перелікову відомість пнів, розрахунки.
Надалі, в доповнення до листа від 28.04.2012 № 01-315, директор ДП «Київське лісове господарство» надіслав ще одного листа від 29.05.2012 № 01-393 міжрайонному природоохоронному прокурору Київської області про те, що на вказаній території та земельних ділянках розпочате будівництво. Даний лист надійшов до міжрайонної прокуратури 30.05.2012 року, про що є відповідна відмітка.
Згідно статті 6 Закону України «Про прокуратуру», який діяв на дату пред`явлення позову, органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим, здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів.
Як зазначено, постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року судові рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд до Києво-Святошинського районного суду. Підставою скасування рішень судів стало те, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах відповідного органу (підприємства), а отже позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор. Таким чином, Верховний Суд зробив висновок, що судами достеменно не встановлено коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись саме Київська ОДА та ДП «Київське лісове господарство», в інтересах яких звернувся прокурор, а також встановити, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача.
Щодо порушення права або охоронюваних законом інтересу позивачів (щодо статусу спірної земельної ділянки, наявності речових прав у ДП «Київське лісове господарство», а також накладення спірних земель на землі лісогосподарського призначення та землі лісового заказника «Гореницький») слід вказати наступне.
У ході розгляду справи судом встановлено, що у позовній заяві наведено доводи про порушення вимог земельного законодавства при оформленні права власності на земельну ділянку, яка належить до земель лісогосподарського призначення та не вилучалася у встановленому законом порядку.
Звертаючись до суду прокурор зазначив, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_15 не видавався ОСОБА_7 , оскільки в архівних фондах Києво-Святошинської районної державної адміністрації не виявлено інформацію про надання земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва в межах Гореницької сільської ради в період з 22 червня 2005 по 2011 роки на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації.
Вказаний доказ не містить повну та достовірну інформацію, який може підтвердити вищевказаний факт з наступних підстав.
Рішення про вилучення земельних ділянок будь-якого призначення (у т.ч. лісогосподарського), які розташовувалися як в межах населених пунктів так і за межами населених пунктів, їх надання у власність та користування для різних цілей могли бути прийняті відповідно до статей 9, 10, 11, 12, 31, 32 Земельного кодексу України (№ 561-XII) від 18 грудня 1990 року органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами), а статей 122, 149 (в різній редакції) Земельного кодексу України (№ 2768-ІІІ) від 25 жовтня 2001 року - органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими радами) та органами виконавчої влади (районними, обласними державними адміністраціями, Кабінетом Міністрів України).
Інформація Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 березня 2015 року про відсутність в його архіві за період з 2011 по 2015 роки розпоряджень про надання спірної земельної ділянки не свідчить про те, що такі рішення не приймалися іншими уповноваженими органами, а словосполучення «не виявлено» не є тотожним «не приймалися або не надавалися».
Прокурором та позивачами залишено поза увагою той факт, що за наявними документальними даними у справі ОСОБА_7 22 червня 2005 року набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_12 на підставі нотаріально посвідчених цивільно-правових угод (державний акт серії НОМЕР_15 ), а не рішення чи розпорядження органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
Прокурор посилався також на інформацією Державного агентства земельних ресурсів України, викладену в листі від 12 березня 2015 року № 10-28-0.13-4824/2-15, а саме те, що бланк державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 не міг бути виданий ОСОБА_7 , оскільки переданий до Головного управління Держкомзему у Київській області згідно з накладною № 372 від 26 червня 2008 року, який в подальшому передано управлінню земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області.
При цьому доказів про можливу підробку бланку державного акту, ким та коли його було видрукувано, чи притягувалися службові особи до відповідальності за його втрату, який відносився до документів суворого обліку (п. 4.3Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів направо власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 4 травня 1999 року № 43), чи притягнуто когось до кримінальної відповідальності за фактом підробки державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , не надано. Не повідомлено про причини неможливості подання таких доказів, не заявлено клопотань про витребування доказів у разі неможливості їх отримати.
Доводи про не розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є достовірним та достатнім,так як жодним нормативно-правовим актом не зобов`язано його замовника та власника або орендаря земельної ділянки зберігати копію документації із землеустрою. Зберігання проектів із землеустрою покладається на територіальні органи Держгеокадастру, зокрема районне управління.
Згідно пунктів 1, 6 та 8 Положення про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року № 1553, державний фонд документації із землеустрою формується на основі збирання, обробки, обліку матеріалів, отриманих у результаті проведення землеустрою незалежно від місця розташування земельних ділянок та форми власності на них, для використання їх органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами.
Місцевий фонд створюється, формується і ведеться районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів та призначений для обліку та зберігання документації із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.
Для формування місцевих фондів територіальні органи Держземагентства забезпечують організацію надходження документації із землеустрою, її облік та зберігання, надання інформації щодо наявності документації із землеустрою.
Інформація Управління Держгеокадастру у Києво-Святошнському районі про те, що в архіві не виявлено документацію із землеустрою на спірну земельну ділянку не спростовує того, що така документація не розроблялася та не передавалася на зберігання.
Уже загальнодостовірним є факт неправомірного нападу невстановлених осіб у 2008 році напад на приміщення відділуДержкомзему у Києво-Святошинському районі і знищення внаслідок цього частини місцевого державного фонду документації із землеустрою. Позивач не надав доказів, що така документація не розроблялась.
Позивачами у ході розгляду справи не надано належних та достовірних доказів на підтвердження висновку про розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_12 (яка поділена в подальшому на декілька окремих ділянок, що є предметом позову) в межах земель лісового фонду (квартал 39 виділ 21 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), а також місцезнаходження її в лісовому заказнику «Гореницький», створеного на підставі рішення Київської обласної ради від 21 червня 2012 року № 364-19-VI.
Належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, зокрема, обґрунтовано копію витягу з Проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» (поквартальні схеми площ та загальних запасів насаджень Приміського лісництва), розроблений у 2004 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням, інформаціями директора ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2018 року № 01-888, Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 29 грудня 2014 року № 02-4-09/7220, УДЛВО «Укрдержліспроект» від 27 травня 2015 року № 150.
Однак відповідно до ч. 3 ст. 5 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року, ч. 4 ст. 2 ЗК України (№ 561-XII) від 18 грудня 1990 року та ст. 20 ЗК України (№ 2768-ІІІ) від 25 жовтня 2001 року віднесення земельної ділянки до лісогосподарського призначення здійснюється тим органом, який приймає рішення про її надання та затвердження проекту землеустрою.
У ході судового розгляду позивачами не надано рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади на підтвердження факту передачі землі, частиною якої є спірна ділянка у кварталі 39 виділі 21 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», у користування державному лісогосподарському підприємству (або його попереднику) та визначення її цільового призначення.
Не надано також доказів про те, які документи підтверджують правомірність включення до картографічних матеріалів Проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», розробленого у 2004 році, території в межах Гореницької сільської ради, на якій розташовані земельні ділянки, що є предметом позову.
Крім того, інформація Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 29 грудня 2014 року № 02-4-09/7220, УДЛ ВО «Укрдержліспроект» від 27 травня 2015 року № 150, ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2018 року № 01-888 щодо розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» сприймається критично, оскільки сторонами у справі не надано доказів, які б свідчили про встановлення цих земель в натурі на місцевості, і як результат накладалися на лісогосподарські землі ДП «Київське лісове господарство`та землі лісового заказника «Гореницький».
Щодо земель лісового заказника «Гореницький» судом встановлено, що рішенням Київської обласної ради від 14 грудня 2017 року № 369-19-VIІ внесено зміни в рішення Київської обласної ради від 21 червня 2012 року № 364-19-VI та виключено землі в кварталі 39 виділу 21 Приміського лісництваДП «Київське лісове господарство» із земель лісового заказника «Гореницький», а тому доводи позову в цій частині не підтверджено.
З огляду на викладене, у ході розгляду справи за результатами дослідження наявних доказів позивачами не доведено наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство».
При вирішенні справи суд також враховує, що практикою Європейського суду з прав людини наголошено на особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини", заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п.128, та "Беєлер проти Італії", п.119), (п. 70);
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).
Тобто, у даному випадку відповідачі у справі не повинні нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та право власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою надалі під сумнів: територіальним органом Держгеокадастру, який є державним виконавчим органом, що вчинив державну реєстрацію земельних ділянок, а також здійснює їх облік; органів нотаріату, на яких згідно ст.ст. 1, 3, 5 Закону України «Про нотаріат» державою покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності; органів державної лісової охорони, власником землі, постійного користувача земельних ділянок, який вважає спірну земельну ділянку такою, що належить йому на праві користування, та які, вважаючи свої права порушеними, своєчасно не вживали заходів до з`ясування усіх обставин справи, розроблення документації із землеустрою щодо винесення та закріплення в натурі меж земельних ділянок, державної реєстрації земельних ділянок та прав на них.
Належне урядування в цих питаннях сприяло б уникненню спірних ситуацій та чіткому визначенню меж землекористування, а не довільному їх трактуванню.
Прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство», оскільки вважає їх права порушеними щодо володіння та користування лісовими землями, проте це право не може бути відновленим способом, визначеним прокурором,оскільки із досліджених матеріалів в суді з`ясовано, що лісової ділянки не існує, а наявна територія житлової забудови із споруджених будинків, господарських споруд, право власності на які зареєстровані уповноваженими державою органами за громадянами або здійснюється забудова на підставі дозволів, зареєстрованих органом, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Таким чином, пред`являючи позов до добросовісних набувачів об`єктів нерухомого майна, вчинюється непропорційне втручання у ці майнові права.
Відповідачі заперечували проти позову також з-підстав пропуску строку позовної давності.
Так, однією із підстав скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року судових рішень у справі № 369/6892/15-ц стало те, що достеменно не встановлено коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись Київська обласна державна адміністрації та ДП «Київське лісове господарство», в інтересах яких звернувся прокурор.
Прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах відповідного органу (підприємства), а отже позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.
Матеріали справи містять відомості про можливість звернутися за наявності підстав за захистом інтересів держави до суду у межах строку позовної давності, що державою в особі Київськоїобласної державної адміністрації та ДП «Київський лісгосп» не було зроблено.
У матеріалах справи наявна заява про застосування строку позовної давності, обґрунтована тим, що на підставі листа прокуратури Київської області від 22 листопада 2011 року № 05/3-543 вих-429 про виконання постанови міжвідомчої наради від 25 травня 2011 року та доручення голови Київської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2011 року № 195-1 директор ДП «Київське лісове господарство» надіслав 28 квітня 2012 року до органів прокуратури листа № 01-315 про необхідність вжиття заходів прокурорського реагування, оскільки землі, що перебувають у користуванні підприємства, передано у приватну власність громадянам та виявлено факти рубки дерев.
Також судом у ході розгляду справи задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 та долучено копії розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 18 березня 2005 року № 119, від 21 квітня березня 2010 року № 363 та від 30 червня 2015 року № 239, які свідчать по наявність комплексу організаційно-розпорядчих функцій та можливості виявлення порушень, що б зачіпали інтереси держави, у межах встановленого строку позовної давності.
Так, головою Київської ОДА 18 березня 2005 року прийнято розпорядження № 119 «Про організацію роботи з перевірки відповідності чинному законодавству рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Київської області про використання земель лісового фонду».
Згідно пункту 2 організовано перевірку, до якої були залучені представники обласної ради, прокуратури, управлінь СБ України, МВС в Київській області, обласного управління земельних ресурсів, державного управління екології та природних ресурсів в Київській області, Київського обласного управління лісового господарства та підлягали розпорядження Київської ОДА, районних державних адміністрацій, рішення сільських, селищних, міських рад за період з 1 січня 2000 по 1 січня 2005 років з питань зміни цільового призначення земель лісового фонду, затвердження проектів землеустрою щодо цих земель та їх передачі у власність, або користування, вилучення (викуп).
Головою Київської ОДА 21 квітня 2010 року прийнято розпорядження № 363 «Про проведення перевірки відповідності чинному законодавству рішень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Київської області із земельних питань».
Згідно пунктів 1 та 4 цього розпорядження утворено комісію для проведення перевірки відповідності законодавству розпоряджень голів облдержадміністрації, райдержадміністрацій, рішень органів місцевого самоврядування Київської області із земельних питань з 1 січня 2008 по 1 квітня 2010 років. Комісія уповноважувалася залучати до участі в роботі працівників обласних органів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління підприємств, установ та організацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 затверджено Положення про державну лісову охорону.
Згідно пунктів 1, 2 та 4 цього Положення в редакції на час прийняття передбачено, що державна лісова охорона діє у складі Держлісагентства, РК АРК з питань лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства, має статус правоохоронного органу. Метою її діяльності є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.
Основними завданнями держлісоохорони є здійснення державного контролю за додержаннямвимог лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок,запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням усфері лісового господарства та використання лісових ресурсів.
Відповідно до пункту 6 Положення Держлісоохорона під час організації заходів, спрямованих на усунення порушень лісового законодавства, взаємодіє з правоохоронними органами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та їх об`єднаннями.
Пунктом 7 передбачено, що посадові особи держлісохорони відповідно до покладених на них завдань мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку ліси, що перебувають у власності чи користуванні громадян і юридичних осіб, складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, доставляти особу, яка порушила лісове законодавство, в органи внутрішніх справ або в органи місцевого самоврядування у разі неможливості встановлення його особи на місці вчинення правопорушення для складення протоколу про адміністративне правопорушення, надсилати у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб, які порушили лісове законодавство, до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності.
До посадових осіб державної лісової охорони відносяться керівник, головний лісничий, лісничий, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.
Таким чином, судом встановлено можливість Київської обласної державної адміністрації (починаючи з березня 2005 року) та ДП «Київське лісове господарство» (з вересня 2009 року) ініціювати звернення з позовом до суду в інтересах держави.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ «Нафтовакомпанія «Юкос» протии Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинен ставити підсумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
З огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведеного у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня коли, особа (державний орган) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку такої особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачі не знали про порушення своїх цивільних прав і саме з цієї причини не звернулися за його захистом до суду, не достатньо.
Позивачі повинні довести факт, що вони не могли дізнатися про порушення своїх цивільних прав, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачі повинні довести, що відомості про порушення можна було отримати значно раніше.
Також згідно постанови Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 статті 387, 388 ЦК України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги про витребування майна відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється. Тобто, позовна давність поширюється також на позовні вимоги прокурора в інтересах держави про витребування майна, у тому числі земельних ділянок. Таким чином, позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2006 році, а безпосередньо про можливе порушення, як видно із матеріалів судової справи, стало відомо у листопаді 2011 та у травні 2012 років. Отже строк позовної давності, передбачений статті 257 ЦК України, на момент пред`явлення прокурором району позову 26.06.2015 р. та його надходження до суду, сплив.
Враховуючи що позивачами не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство», а також наслідки спливу строку позовної давності, тому у задоволенні позову суд відмовляє.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в :
У задоволенні позову прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Київське лісове господарство" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування їх з чужого незаконного володіннявідмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлений 14 червня 2019 року.
Суддя Н.С. Пінкевич
