П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 369/6892/15-ц
Провадження № 14-96цс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Лященко Н.П.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
за участі: секретаря Ільїних Ю.В.,
прокурора Халанчук О. С.,
відповідача ОСОБА_3,
розглянула заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Дубас Т. В.) від 30 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області (судді Мельник Я. С., Олійник В. І., Дмитрієва Л. Д.) від 25 лютого 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (судді Ізмайлова Т. Л., Кадєтова О. В., Кузнєцов В. О.) від 18 січня 2017 року в справі за позовом прокурора Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, Державна інспекція сільського господарства у Київській області, про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2015 року прокурор Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) та Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київлісгосп») звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що прокуратурою Києво-Святошинського району встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність громадянами земельних ділянок на території Гореницької сільської ради, та посилався на те, що у 2013 році ОСОБА_8 без належної правової підстави відчужила на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,2966 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради, який у свою чергу здійснив поділ цієї ділянки на 10 окремих та відчужив їх на користь решти відповідачів, які у подальшому отримали державні акти на право власності на відповідні ділянки.
Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_8 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданим 23 листопада 2006 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 22 червня 2005 року.
Водночас, за інформацією Державного агентства земельних ресурсів України від 12 березня 2015 року бланк державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 Державним комітетом України із земельних ресурсів переданий Головному управлінню Держкомзему у Київській області згідно з накладною № 372 від 26 червня 2008 року.
11 листопада 2008 року цей бланк державного акта виданий управлінню земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області.
Згідно з інформацією архівного сектору Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25 березня 2015 року в документах архівного фонду інформації про надання зазначеної земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах Гореницької сільської ради в період з 22 червня 2005 року по 2011 рік на підставі розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації не виявлено.
Отже, рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки не приймалося, документація із землеустрою щодо її відведення не розроблялася, а державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 листопада 2006 року виготовлено на бланку державного зразка, який переданий Головному управлінню Держкомзему у Київській області лише у 2008 році.
Крім того, зазначений державний акт на право власності видано незаконно ще й тому, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення.
Зазначені земельні ділянки розташовані у 39 кварталі 21 виділу Приміського лісництва та перебувають у користуванні ДП «Київлісгосп». У державного підприємства спірні земельні ділянки у передбаченому законом порядку не вилучалися.
Також позивач зазначав, що рішенням Київської обласної ради шостого скликання № 364-19-VI від 21 червня 2012 року оголошено Лісовий заказник «Гореницький» загальною площею 221 га в адміністративних межах Дмитрівської та Гореницької сільських рад, в межах якого також розташована спірна земельна ділянка. Заказник перебуває у віданні ДП «Київлісгосп» Приміського лісництва.
Оскільки спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення і перебувають у користуванні ДП «Київлісгосп», однак вибули з державної власності за відсутності рішення уповноваженого органу, а тому позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребувати їх із чужого незаконного володіння на користь ДП «Київлісгосп».
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року залишено без змін.
У серпні 2017 року заступник Генерального прокурор України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час розгляду справи, підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У заяві просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року у справі № 367/3618/15-ц, від 12 жовтня 2016 року у справі № 619/1923/13ц; постанови Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року у справі № 909/837/16, від 24 листопада 2016 року у справі № 5017/3702/2012; постанови Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року в справі № 916/2129/15 (провадження № 6-604гс16), 8 червня 2016 року (провадження № 6-3029цс15), 22 березня 2017 року (провадження
№ 6-3063цс16), 12 квітня 2017 року у справі № 362/122/15-ц (провадження
№ 6-1852цс16), 27 квітня 2017 року у справі № 619/4128/14-ц та від 12 липня 2017 року (провадження № 6-2458цс16) у справі № 369/6601/15-ц.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 вересня 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі та витребувано матеріали справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки заступник Генерального прокурора України оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, то заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засідання відповідних судових палат Верховного Суду України.
А тому зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності
Закону № 2147-VIII.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної Прокуратури України Халанчук О. С. та ОСОБА_3 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2013 року ОСОБА_8 відчужила на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,2966 га (кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:10:001:0298) з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Гореницької сільської ради.
Після цього ОСОБА_3 здійснив поділ зазначеної земельної ділянки на 10 окремих земельних ділянок площами:
-0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2;
-0,2229 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3
-0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4;
-0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_5;
-0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_6
-0,2029 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_7
-0,2093 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_8
-0,2229 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_9;
-0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_10;
-0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_11
У подальшому дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_10 та НОМЕР_12 були об'єднані в одну земельну ділянку з визначенням нового кадастрового номера НОМЕР_13.
ОСОБА_3 відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_4, НОМЕР_2 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив із того, що прокурор пред'явив позов зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
У наданих заявником для порівняння судових рішеннях, а саме постановах Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року (справа № 909/837/16) та 24 листопада 2016 року (справа № 5017/3702/2012), ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року (справа № 367/3618/15-ц), суди дійшли висновку про те, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.
У постанові від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16) Верховний Суд України зробив висновок про те, що колив передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач - держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень, а не прокурор.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267 ЦК України.
Разом з тим зі змісту наданої для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року у справі № 619/1923/13ц вбачається, що у цій справі та у справі, про перегляд якої подано заяву, суд встановив різні фактичні обставини, на підставі яких було прийнято відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечать викладеним у наданих заявником для порівняння постановах8 червня 2016 року (№ 6-3029цс15), 22 березня 2017 року
(№ 6-3063цс16), 12 липня 2017 року (№ 6-2458цс16) висновкам щодо застосування позовної давності.
Крім того, висновок, викладений в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечить висновку, викладеному у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року в справі № 916/2129/15 (6-604гс16) щодо застосування норм статті 388 ЦК України, оскільки суд, у справі яка розглядається, відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Надана заявником для порівняння постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 619/4128/14-ц також не може бути підтвердженням передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки нею відмовлено в задоволенні заяви про перегляд у зв'язку із тим, що обставини, які стали підставою для перегляду, не підтвердилися..
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), наданій заявником для порівняння.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.
У справі, яка розглядається, суди всупереч вимогам частини першої статті 261 ЦК України, достеменно не встановили, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись самеКиївська ОДА та ДП «Київлісгосп», в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду.
Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).
За таких обставин відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року, ухвала Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), Велика Палата Верхового Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
