П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 639/6261/13-ц
Провадження № 14-28цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року (у складі судді Шиянової Л. О.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2017 року (у складі суддів Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.) у цивільній справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,про знесення самочинного будівництва,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2013 року Харківська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 самовільно та з порушенням містобудівного законодавства України побудував гаражі, сарай та прибудову до жилого будинку. Здійснене відповідачем будівництво цегляної стіни перекриває віконний отвір квартири, розташованої на першому поверсі сусіднього будинку, чим порушуються права її мешканців. ОСОБА_3 вручено припис щодо надання дозвільних документів на виконання будівельних робіт та оформлено протокол про адміністративне правопорушення. Припис відповідач не виконав. Право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, ОСОБА_3 не оформив. Харківська міська рада згоду на збереження об'єкта самочинного будівництва не надавала. Шляхом самовільного будівництва гаража відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова.
Оскільки ОСОБА_3 відмовився у добровільному порядку знести незаконно побудовані прибудови, Харківська міська рада після уточнення позовних вимог просила зобов'язати відповідача знести самовільно побудовані гараж (літ. «Н») площею 87 кв. м та прибудову (літ. «а-11») до житлового будинку (літ. «А-1») площею 21 кв. м на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2017 року, позов задоволено. Ухвалено знести самовільно побудовані ОСОБА_3 гараж (літ. «Н») площею 87 кв. м та прибудову (літ. «а?11») до житлового будинку (літ. «А-1») площею 21 кв. м на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідач самочинно збудував будівлі з порушенням будівельних, протипожежних та санітарних норм, які, зокрема, порушують права власників квартир у суміжному житловому будинку.
У серпні 2017 року ОСОБА_3звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2017 року, постановити ухвалу, якою позов залишити без задоволення.
Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що правовідносини між сторонами є публічно-правовими, тому вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, скаржник посилався на те, що висновки судів про відсутність у відповідача права користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, не відповідають наявним у матеріалах справи доказам, оскільки судовим рішенням у 1988 році встановлено порядок користування земельною ділянкою, в тому числі ОСОБА_3 Надалі відповідач викупив частину будинку в іншого співвласника, у зв'язку із чим до нього також перейшло право користування відповідною частиною земельної ділянки. Відтак право Харківської міської ради на цю земельну ділянку, на захист якого заявлено позов про знесення самочинного будівництва, не могло бути порушено. Позивач не надав документів, які б підтверджували повноваження Харківської міської ради на представництво інтересів власників квартир суміжного будинку, чиї права порушено внаслідок самочинного будівництва, здійсненого відповідачем, та не вказав на наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду за захистом своїх прав. Порушення містобудівного законодавства уповноваженими законом органами не встановлювалось, відповідні приписи про усунення порушень відповідачеві не видавались.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року до закінчення касаційного розгляду за клопотанням ОСОБА_3
У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України).
У відзиві на касаційну скаргу, який у листопаді 2018 року надійшов до Верховного Суду, Харківська міська рада послалась, зокрема, на те, що її вимоги стосуються захисту права позивача насамперед як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Між сторонами існує спір про право, що унеможливлює його розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з таких міркувань.
Суди встановили, що ОСОБА_3 на праві власності належить 88/300 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31 липня 1997 року; 88/300 частин цього будинку на праві власності належить ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 грудня 1988 року. Не зареєстровано після перерозподілу ідеальних часток за ОСОБА_3 124/300 частини.
На прибудинковій території зазначеного будинку ОСОБА_3 поблизу стіни житлового будинку АДРЕСА_2 виконано будівництво цегляної стіни, яка перекриває віконний отвір квартириНОМЕР_1 на першому поверсі вказаного житлового будинку.
Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» у червні 2012 року вручило ОСОБА_3 припис щодо надання дозвільних документів на виконання будівельних робіт зі зведення цегляної стіни та прибудови, 12 червня 2012 року склало відповідний акт та протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3
Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області у листі від 19 вересня 2012 року № 7/20-6544 повідомила, що неодноразовими перевірками за адресою: АДРЕСА_1 встановлено факт самочинного будівництва двох гаражів, сараю та прибудови до житлового будинку; інформація про наявність права на виконання будівельних робіт за цією адресою в інспекції відсутня.
У листі Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 5 листопада 2013 року № 0500773/1 повідомлено Харківську міську раду, що обстеженням від 12 серпня 2013 року домоволодіння АДРЕСА_3 встановлено, що на земельній ділянці цього домоволодіння самочинно побудовано: прибудову (літ. «а-11») площею 21 кв. м; тамбур (літ. «а-12») площею 5,9 кв. м; ганок (літ. «а-13») площею 2,9 кв. м, гараж (літ «Н») площею 87 кв. м.
19 січня 2013 року головний спеціаліст відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради склав акт обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 № 1169/13, яким установлено, що на земельній ділянці цього домоволодіння орієнтовною площею 0,0600 га розміщено житловий будинок, капітальні гаражі та складські будівлі з порушенням містобудівного законодавства України, які використовуються ОСОБА_3; право користування цією земельною ділянкою не оформлено.
Відповідно до матеріалів фотофіксації та схематичного плану земельної ділянки садибного житлового будинку на АДРЕСА_1 гараж (літ. «Н») та прибудова (літ. «а-11») закривають вікна квартири АДРЕСА_4, чим суттєво порушено права мешканців вказаної квартири, що стало підставою для подання ними скарг та звернень до Харківської міської ради та правоохоронних органів.
Висновком призначеної у цій справі судової будівельно-технічної та пожежно-технічної експертизи від 27 травня 2015 року № 13821/13822 встановлено, що при будівництві гаража (літ. «Н») та прибудови (літ. «а-11») до житлового будинку (літ. «А?1») на земельній ділянці на АДРЕСА_1, яка розташована по сусідству із житловим будинком АДРЕСА_2 було допущено невиконання вимог: будівельних норм та правил; протипожежних норм; через зведену прибудову (літ. «а-11») у домоволодінні АДРЕСА_2 на тій же вулиці не інсолюється та не має природного освітлення, що не відповідає Державним будівельним нормам України.
Негативні наслідки для власників квартир АДРЕСА_2 з урахуванням чинних будівельних норм і правил, санітарних і протипожежних правил, які виникли та можуть виникнути внаслідок самочинного будівництва гаража (літ. «Н») та прибудови (літ. «а-11») до житлового будинку (літ. «А-1») на земельній ділянці на АДРЕСА_1 наведені експертом у дослідницькій частині експертизи, а саме: дах прибудови (літ. «а-11») створює загрозу розповсюдження пожежі, а також створює виникнення шуму під час дощу та граду, накопичення сміття на покрівлі, намокання стін будинку НОМЕР_5 під час опадів, потрапляння у квартиру НОМЕР_2 цього будинку у випадку відчинення вікон у спекотний час шкідливих випаровувань, які пов'язані з нагрівом покрівлі; порушення можливості нормального користування житловим приміщенням квартири НОМЕР_2 з погляду пожежної безпеки, погіршенням мікроклімату приміщень; невиконання вимог державних будівельних норм унеможливлює проведення ремонтів для підтримання як стін житлового будинку НОМЕР_5, так і стін самої прибудови в нормальному технічному стані, може призвести до розповсюдження пожежі на житловій будинок НОМЕР_5 та ускладнити проведення робіт з її гасіння; також для мешканців кімнати 4 квартириНОМЕР_4 9 вказаного житлового будинку немає можливості провітрювання та евакуації з приміщення через вікно у випадку пожежі та інше.
Суди встановили, що порушення, допущені під час будівництва відповідачем гаража (літ. «Н») та прибудови (літ. «а-11») на АДРЕСА_1 є істотними, та порушують права власників квартир НОМЕР_3 та НОМЕР_2 суміжного житлового будинку АДРЕСА_2.
За правилами частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4, пункт 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).
За змістом пункту 8 частини першої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина третя статті 6 КАС України).
Стаття 50 цього Кодексу визначає сторони в адміністративному процесі, якими є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом (частини перша, друга, пункт 5 частини четвертої зазначеної статті).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Звертаючись із цим позовом, Харківська міська рада підставою вимоги про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт будівництва зазначила те, що відповідач здійснив самочинне будівництво з порушенням будівельних норм і правил,без належного дозволу на будівництво об'єктів нерухомості та із самовільним зайняттям земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова. Оскільки у відповідача відсутні документи, які підтверджують його право власності або право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, ОСОБА_3 своїми діями обмежує її законного власника, Харківську міську раду, у праві розпоряджатися земельною ділянкою та використовувати за призначенням. Крім того, унаслідок таких дій відповідача завдано значних незручностей іншим особам - мешканцям суміжного будинку, які неодноразово зверталися з відповідними скаргами до Харківської міської ради. Позов обґрунтовано порушенням вимог статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Державне регулювання та управління у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством (стаття 7 Закону України «Про основи містобудування», стаття 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та звернення до суду із цим позовом).
За змістом положень статей 25, 26, 31, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у редакції, чинній на час звернення Харківської міської ради до суду із цим позовом, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи міських рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (стаття 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Разом з тим позов пред'явлено Харківською міською радою з підстав порушення ОСОБА_3 права власності територіальної громади м. Харкова. На думку позивача, зведенням спірної прибудови та незаконним зайняттям земельної ділянки комунальної власності, що розташована біля багатоквартирного будинку, відповідач порушив права міської ради на цю земельну ділянку та приватні права інших осіб.
Тобто цей позов про знесення самочинного будівництва обумовлено не реалізацією передбачених законами України повноважень суб'єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, а захистом права комунальної власності, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин.
Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Натомість Харківська міська рада в межах наданих їй законами повноважень такого контролю не здійснювала, відповідних рішень, обов'язкових для виконання відповідачем, не приймала, приписів про усунення порушень не видавала, а спір, який є предметом цього судового розгляду, пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права.
Крім того, Харківська міська рада у позові послалася на те, що такі повноваження (здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності) належать до відання виконавчих органів міських рад.
Таким чином, з урахуванням положень частини третьої статті 6, пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, цей спір не відноситься до кола спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З метою уникнення ситуації юридичної невизначеності Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне звернути увагу на те, що в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року у справах № 1519/2-787/11 та № 161/14920/16-а відповідно Верховний Суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 21?1959а16, про те, що за змістом статті 177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав, а тому спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки такі спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав.
У цих постановах Великої Палати Верховного Суду викладено висновки про те, що спори, які виникають за участю суб'єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими, а тому спори за зверненням суб'єкта владних повноважень (виконавчого органу міської ради, органу державного архітектурно-будівельного контролю) про знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Разом з тим підстави позову, суб'єктний склад та обставини у цій справі відрізняються від установлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 11 квітня 2018 року у справах № 1519/2-787/11 та № 161/14920/16-а, тобто відмінність висновків про юрисдикційну належність спору у зазначених справах та у справі, яка розглядається, обумовлена принциповою відмінністю характеру інтересу, на захист якого ініційовано судовий розгляд у цих справах.
Відтак наведені в касаційній скарзі доводи про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, не знайшли підтвердження.
Щодо решти доводів касаційної скарги слід зазначити таке.
Відповідно до статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Посилаючись на норми цієї статті, Харківська міська рада також зазначила, що за положеннями статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Частиною третьою цієї статті, яка називається «Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок», встановлено, що повернення таких земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Разом з тим Харківська міська рада вимог про повернення до комунальної власності самовільно зайнятої земельної ділянки не заявляла.
Суди виходили з того, що самовільним будівництвом зайнято земельну ділянку, яка знаходиться у комунальній власності, що обмежує права власника розпоряджатися нею та використовувати за призначенням, проте не зазначили, на підставі яких наданих сторонами доказів встановили ці обставини з огляду на те, що на цій земельній ділянці розташований будинок, частина якого належить відповідачеві на праві власності.
Заявляючи позов з підстав порушення самочинним будівництвом права на землю Харківської міської ради, позивач водночас підставою позову зазначив порушення приватних прав власників суміжного будинку, проте не навів обставин і відповідних норм, які б свідчили про те, що таке представництво приватних інтересів певних осіб є реалізацією повноважень органу місцевого самоврядування з представництва територіальної громади міста.
Тобто підстави позову, суб'єкт і об'єкт, з метою захисту яких його пред'явлено, доводи позивача на обґрунтування позову є суперечливими, на що суд уваги не звернув, на підставі наданих сторонами доказів не встановив дійсних обставин, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами, які підлягають застосуванню.
Статтею 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Аналогічні норми містяться у статті 263 ЦПК України у чинній редакції.
Відповідно до статей 409, 411 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, якщо порушення норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 серпня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко
