ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" лютого 2018 р. Справа № 917/2101/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Пелипенко Н.М.
при секретарі судового засідання Бєлкіній О.М.
за участю представників:
позивача - Межирицький А.О.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", м.Полтава ( вх. №149 П/3) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 18.12.2017 у справі № 917/2101/17
за заявою Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", м.Полтава про забезпечення позову (вх. № 15421 від 14.12.2017)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", м.Полтава
до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк", м.Київ
про визнання недійсним правочину
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.12.2017 у справі № 917/2101/17 (суддя Гетя Н.Г.) відмовлено в забезпеченні позову.
Приватне акціонерне товариство "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати. Прийняти по даній справі нове рішення (ухвалу), якими забезпечити позов шляхом заборони відчуження нерухомого майна, предмету іпотеки та накладення арешту на майно, не залежно від того хто володіє майном - нежитлові приміщення, виробничі будівлі за адресою: м.Полтава, вул.Харчовиків, 13, які складаються з профілакторію загальною площею 1659,9 кв.м., гараж для легкових автомобілів загальною площею 108,5 кв.м., пост-2141 (автозаправний пункт) загальною площею 18,9 кв.м., камера для вузла обліку води загальною площею 3,3 кв.м., гараж для вантажних автомобілів загальною площею 1055,9 кв.м., трансформаторний пункт загальною площею 36,5 кв.м.
Позивач, посилаючись на положення ст.ст. 136, 137 ГПК України, зазначає про те, що право власності на спірне майно вже перейшло до третіх осіб, в зв'язку з чим позивач вважає, що його подальше відчуження призведе до неповторних наслідків та фактичне виконання рішення по даній справі буде взагалі неможливим, а застосування заходів забезпечення позову є ефективним захистом для поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу господарського суду Полтавської області від 18.12.2017 у справі № 917/2101/17. Встановлено відповідачу строк до 26.01.2018, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу.
Будь-яких клопотань, відзивів на апеляційну скаргу у встановлений строк від учасників процесу не надходило.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 апеляційну скаргу позивача призначено до розгляду на 12.02.2018.
30.01.2018 до Харківського апеляційного господарського суду від ПАТ "Кристалбанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач з доводами апеляційної скарги не погоджується, посилаючись на відсутність жодних доказів в обґрунтування клопотання позивача про забезпечення позову та зазначає, що власником майна, на яке позивач хоче накласти арешт, є не ПАТ "Кристалбанк", ПП "Ліро", в зв'язку з чим заборона відчужувати майно без достатніх на те підстав порушить майнові права останнього та перешкодить його нормальній господарській діяльності. Також, відповідач зазначає, що, позов є немайнового характеру, тоді як арешт на майно можна накласти при розгляді позову майнового характеру.
30.01.2018 відповідач також звернувся до суду з заявою про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Ліро" (код ЄДРПОУ 39534104). Відповідач в обґрунтування необхідності залучення ПП "Ліро" до участі у справі посилається на те, що згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.08.2017, укладеного між ПАТ "Кристалбанк" та ПП "Ліро" (належним чином завірена копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 93964971 від 08.08.2017 року разом із належним чином завіреною копією Витягу з договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.08.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А.В, додані до матеріалів справіи),власником спірних нежитлових приміщень будівель за адресою: м. Полтава, вул. Харчовиків, 13 є ПП "Ліро", в зв'язку з чим рішення у даній справі може безпосередньо вплинути на права ПП "Ліро", як власника майна, що є предметом даного спору.
31.01.2018 від ПП "Ліро" до Харківського апеляційного господарського суду надійшла заява про вступ у справу 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, яка мотивована тим, що рішення у справі № 917/2101/17 стосується майна, яке на час розгляду справи за договором купівлі-продажу нерухомого майна перейшло до нового власника - ПП "Ліро" та рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки останнього.
При цьому, в обґрунтування підстав залучення в якості 3-ї особи ПП "Ліро" також посилається на те, що 18.12.2017 господарським судом Полтавської області було винесено ухвалу про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також ухвалою від 18.12.2017 відмовлено в забезпеченні позову. Ухвалою про відкладення розгляду справи від 28.12.2017 господарський суд Полтавської області відклав підготовче засідання на 08.02.2018 на 10:00 год. Таким чином, ПП "Ліро" вважає, що з огляду на ст. 50, 267 ГПК України, не існує законодавчих обмежень, у випадку, якщо підготовче провадження у справі не закінчено, щодо неможливості залучення апеляційним судом до участі у справі 3-ї особи.
Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Враховуючи те, що клопотання відповідача та ПП "Ліро" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Ліро", надійшли до суду після закінчення підготовчого провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу господарського суду Полтавської області від 18.12.2017 у справі № 917/2101/17, а на час судового розгляду відсутня інформація щодо залучення судом першої інстанції ПП "Ліро" в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у даній справі, відсутня процесуальна можливість для вчинення судом апеляційної інстанції таких дій на стадії розгляду справи по суті. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи та поданої ПП "Ліро" заяви про вступ у справу в якості 3-ї особи.
Позивач в запереченнях на відзив не погоджується з посиланням відповідача на постанови пленуму ВГСУ, оскільки вважає, що правова позиція ВГСУ не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Господарському процесуальному кодексу України від 15.12.2017. Також, позивач не погоджується з позицією відповідача, що накладений арешт на майно, яке належить ПП "Ліро" позбавляє чи обмежує їх права у користуванні майном.
Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відповідно до ч. 2 ст. 273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представника ПАТ "Кристалбанк" судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням п.1 ч.3 ст. 202, ч. 2 ст. 273 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним правочин щодо переходу права власності до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" на нежитлове приміщення, виробничі будівлі за адресою: м.Полтава, вул.Харчовиків, 13, які складаються з профілакторію загальною площею 1659,9 кв.м., гараж для легкових автомобілів загальною площею 108,5 кв.м., пост-3141 (автозаправний пункт) загальною площею 18,9 кв.м., камера для вузла обліку води загальною площею 3,3 кв.м., гараж для вантажних автомобілів загальною площею 1055,9 кв.м., трансформаторний пункт загальною площею 36,5 кв.м.
Приватне акціонерне товариство "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" звернулось до суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, предмету іпотеки та накладення арешту на майно, не залежно від того хто володіє майном - нежитлові приміщення, виробничі будівлі за адресою: м.Полтава, вул.Харчовиків, 13, які складаються з профілакторію загальною площею 1659,9 кв.м., гараж для легкових автомобілів загальною площею 108,5 кв.м., пост-3141 (автозаправний пункт) загальною площею 18,9 кв.м., камера для вузла обліку води загальною площею 3,3 кв.м., гараж для вантажних автомобілів загальною площею 1055,9 кв.м., трансформаторний пункт загальною площею 36,5 кв.м.
В обґрунтування свого клопотання позивач посилається на те, що відчуження спірного майна призведе до неповоротних наслідків, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.
Відмовляючи в заяві про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, а також не подано до суду жодних доказів в обґрунтування заявленого клопотання.
З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на положення ст.ст. 136, 137 ГПК України, зазначає про те, що право власності на спірне майно вже перейшло до третіх осіб, в зв'язку з чим позивач вважає, що його подальше відчуження призведе до неповторних наслідків та фактичне виконання рішення по даній справі буде взагалі неможливим, а застосування заходів забезпечення позову є ефективним захистом для поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Згідно ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п.1 ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;.
Згідно п.10 ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Отже, чинне законодавство України передбачає право позивача захистити своє оспарюване право шляхом забезпечення позову.
Відповідно до ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").
При цьому, правова позиція Вищого господарського суду України, яка викладена в постанові Пленуму № 16 від 26.12.2011 жодним чином не суперечить положенням ст.ст. 136 - 140 ГПК України, оскільки правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, а також надати суду відповідні докази у відповідності до положень ст.ст. 74, 77 ГПК України.
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, який компетентний розглядати спір по суті та є гарантією реального виконання рішення суду. При цьому, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен визначитись як з предметом спору у співвідношенні з певними заходами до забезпечення позову, які вимагаються до застосування, так і з певними діями, які вимагається заборонити вчиняти, та з доцільністю та обґрунтованістю вжиття таких заходів.
Відтак, обрання судом заходу до забезпечення позову повинно бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами та не порушувати прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб, які не є стороною спору. Вжиття заходів до забезпечення здійснюється виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного господарського спору є вимога позивач визнати недійсним правочин щодо переходу права власності до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" на нежитлове приміщення, виробничі будівлі за адресою: м.Полтава, вул.Харчовиків, 13, які складаються з профілакторію загальною площею 1659,9 кв.м., гараж для легкових автомобілів загальною площею 108,5 кв.м., пост-3141 (автозаправний пункт) загальною площею 18,9 кв.м., камера для вузла обліку води загальною площею 3,3 кв.м., гараж для вантажних автомобілів загальною площею 1055,9 кв.м., трансформаторний пункт загальною площею 36,5 кв.м.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що ПАТ "Кристалбанк" набув право власності на майно на підставі іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку (а.с. 60).
ПП "Ліро" стало власником нежитлових будівель (нежитлові приміщення, виробничі будівлі) загальною площею 2883,0 кв.м., що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Харчовиків, 13 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.08.2017 (а.с. 42-44), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А.В., на підставі чого був сформований Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 93964971 від 08.08.2017 р. (належним чином завірена копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 93964971 від 08.08.2017 року разом із належним чином завіреною копією Витягу з Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.08.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івченко А.В, а саме: 2, 5 сторінки до даної заяви додається, оригінали наявні у ПП "Ліро").
Станом на дату розгляду апеляційної скарги набуття ПАТ "Кристалбанк" право власності на майно не визнано неправомірним. Тобто відчуження відбулося на законних підставах, а відповідно ПП "Ліро" є добросовісним та правомірним набувачем майна.
Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 р., "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 р., "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 р.) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Тобто в даному випадку, накладення арешту на належне ПП "Ліро" нерухоме майно, не є заходом щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, оскільки є втручанням в фінансово-господарську діяльність підприємства власника майна та порушення його конституційного права на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном.
Позивачем ані в клопотанні, ані в апеляційній скарзі не вказано та не обґрунтовано належними доказами імовірність наміру особи - власника майна вчинити будь які дії, які б були спрямовані на його відчуження, і такий намір не є достовірно встановленим фактом.
Посилання позивача на ту обставину, що право власності на спірне майно вже перейшло до третіх осіб, а його відчуження призведе до неможливості виконання рішення, є лише припущенням та жодним доказом не підтверджені.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно застосовується для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена в грошовій формі в ціні позову, тоді як в даному випадку позивачем заявлено позов немайнового характеру.
Відповідно до ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного доказу обґрунтованості причини звернення із заявою про забезпечення позову, а також не довів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Підстав для скасовування оскаржуваної ухвали не вбачається.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 271, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", м.Полтава залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Полтавської області від 18.12.2017 у справі № 917/2101/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Повний текст посстанови складено 19.02.2018.
Головуючий суддя Білецька А.М.
Суддя Гребенюк Н. В.
Суддя Пелипенко Н.М.
