Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 січня 2025 року
м. Київ
справа № 753/405/20
провадження № 61-7937св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , на ухвалу Київського апеляційного суду
від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та присудження грошової компенсації замість частки
у праві спільної сумісної власності на майно.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що з 18 листопада 2005 року вона перебувала
у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 жовтня 2018 року. 10 квітня 2008 року вони з ОСОБА_2 за спільні кошти набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем. Квартира належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і має бути поділена з відступленням від засади рівності часток подружжя, оскільки відповідач не забезпечує їх неповнолітню дочку ОСОБА_5 , яка проживає з нею. Просила виділили їй 2/3 частини спірної квартири, а відповідачу -
1/3 частини. Відповідач ОСОБА_2 має інше житло. Згідно з висновком, проведеним ТОВ «Експерт Прайм», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , станом на 24 травня 2018 року становить
2 447 743,00 грн.
На підставі зазначеного вона просила:
визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 54,4 кв. м, загальною площею 117,0 кв. м, у тому числі: на 2/3 ідеальної частки квартири в порядку статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України); на 1/3 ідеальної частки квартири
в порядку статті 365 Цивільного кодексу України;
присудити ОСОБА_2 грошову компенсацію замість 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ,
у сумі 815 914,33 грн.
Короткий зміст рішення судів, рух справи у судах
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року
у складі судді Коренюк А. М. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 2 881,50 грн.
При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що підстав для відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири) за правилом частини другої статті 70 СК України немає. Також відсутні підстави для застосування судом частини третьої статті 70 СК України на підставі того, що між сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання дитини від 24 травня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, вказав, що доводи позивача про те, що відповідач не заперечує проти припинення його частки у праві власності із грошовою компенсацією є необґрунтованими, оскільки доказів про таке погодження немає. У матеріалах справи наявна лише одна заява відповідача, у якій він просить проводити судове засідання, призначене на
27 липня 2020 року, без його участі, проте інформація щодо визнання ним позову відсутня.
Суд першої інстанції встановив, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає. При цьому позивачка має намір у подальшому володіти спірною квартирою одноособово, оскільки у відповідача є інше житло, а тому просила в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні стягнути з неї на користь відповідача суму вартості 1/3 частки, що становить 815 914,33 грн. Проте позивачка не пред`явила вимогу про припинення права власності відповідача
у праві спільної сумісної власності на це майно, що також є підставою для відмови у цій частині вимоги.
Оскільки позивачка попередньо не внесла на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (розміру компенсації) замість частки у праві спільної сумісної власності відповідача на майно, позивачка не пред`явила вимогу про припинення частки відповідача в майні, не довела обґрунтованість вимоги для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя, то, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання за сторонами ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у їх спільній частковій власності.
Постановою від 14 лютого 2024 року Верховний Суд касаційну скаргу
ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Київського апеляційного суду
від 07 грудня 2022 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки у справі, що переглядається:
ОСОБА_3 як особа, яка не брала участь у справі, подав апеляційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов`язки;
у апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як сторони у цій справі та як колишнє подружжя діяли умисно та узгоджено з метою унеможливлення виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2017 року в справі № 753/9947/16 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 9 838 056,80 грн, набутих без достатньої правової підстави, та
14 469,00 грн судового збору, а всього 9 852 525,80 грн, в тому числі за рахунок майна боржника ОСОБА_2 . Водночас суд першої інстанції у цій справі через змову сторін був позбавлений інформації щодо боргових зобов`язань
ОСОБА_2 , а при задоволенні позову не пересвідчився, чи визнання відповідачем позову не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі;
ОСОБА_3 не брав участі у справі, а подав апеляційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року з підстав вирішення судом першої інстанції питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;
суд апеляційної інстанції також не врахував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції
у апеляційному порядку. У разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті;
проте апеляційний суд в оскарженій постанові не зробив висновок про те, чи вирішив суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 як особи, яка не брала участь у справі та подала апеляційну скаргу;
апеляційний суд не звернув уваги на те, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, судове рішення стосується прав та/або інтересів особи на користь якої постановлено таке судове рішення. Суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги, чи використовували учасники справи приватно-правовий інструментарій всупереч його призначенню.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Опришко Е. В., яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 , який не брав участі в справі у суді першої інстанції, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року
у справі закрито.
Апеляційний суд закрив апеляційне провадження у справі, посилаючись на те, що: предметом судового розгляду у справі є вирішення питання, що виникає із сімейних правовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - поділ між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності; заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року, яким здійснено поділ квартири АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 ; наявність у ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_3 та стягнення із з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за рішенням суду не виключає можливість вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2017 року у справі № 753/9947/16 стягнуто грошові кошти виключно з ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 не була учасником у вказаній справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду через систему «Електронний суд» з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Заявник в касаційній скарзі посилається на те, що ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження винесена з порушенням норм процесуального права, суд помилково дійшов висновку про те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2022 року не порушено права та законні інтереси ОСОБА_3 . Позивач та відповідач у справі як колишнє подружжя діяли умисно та узгоджено з метою унеможливити виконання рішення суду із стягнення заборгованості та поновлення порушених інтересів ОСОБА_3 . Рішення суду першої інстанції безумовно впливає на можливість реального виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та впливає на можливість ОСОБА_3 отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника ОСОБА_2 . Позивач та відповідач на час подання позову у цій справі про поділ майна подружжя та сплату частини вартості в рахунок компенсації знали про неодноразові судові арешти майна, також ОСОБА_1 була учасником справи № 753/16911/18 у справі за поданням приватного виконавця Лисенка Сергія Олексійовича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлення користування частками у спільному майні, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , де було відмовлено судом
у задоволенні подання, оскільки спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а є виключною власністю боржника ОСОБА_2 , тобто право власності на спірну квартиру титульно оформлене на ім`я ОСОБА_2 .
У грудні 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Балабан О. Ф., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 та додаткові пояснення у справі, в яких позивачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні.
У силу положень статті 400 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не приймає до уваги надані позивачкою разом з відзивом та додатковими поясненнями письмові докази
у справі та здійснює розгляд касаційної скарги за наявними у справі матеріалами, на підставі яких судом прийнято оскаржуване рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з наданням заявнику строку для усунення недоліків, зокрема подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та доказів направлення листом
з описом копії касаційної скарги ОСОБА_2
ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , у червні 2024 року подав матеріали на усунення недоліків, зокрема: квитанцію підтвердження направлення ОСОБА_2 касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 25 квітня
2024 року, яке обґрунтовує тим, що повний текст постанови представником заявника отримано 29 квітня 2024 року, що підтверджується скріншотом електронної пошти, ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 25 квітня
2024 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 753/405/20 із Дарницького районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 753/405/20.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 18 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року. Вказане судове рішення набрало законної сили.
Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо утримання якої ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір про спільне виховання та утримання дитини від 24 травня 2018 року.
У період шлюбу сторони набули нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно зі свідоцтвом про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 28 березня 2008 року № 564-С/КІ і зареєстрованого
в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим від 10 квітня 2008 року № 45377, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Згідно з висновком щодо ринкової вартості квартири
АДРЕСА_1 станом на 24 травня 2018 року, проведеного
ТОВ «Експерт Прайм», її вартість становить 2 447 743,00 грн.
24 травня 2018 року між сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання їхньої дитини, який посвідчено нотаріально.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня
2010 року).
ЄСПЛ вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд виріши в питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи,
а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для них правові наслідки.
Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першочерговим завданням для апеляційного суду, і тільки в разі встановлення факту, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Водночас у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Аналізуючи положення вказаної статті, можна зробити висновок, що завданням суду апеляційної інстанції є перевірка рішення місцевого суду лише в межах апеляційної скарги і відносно осіб, які подали таку скаргу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 753/10366/15 (провадження № 61-6948св19)).
Особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. […] вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22)).
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,
і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду від 01 серпня 2019 року
у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю об`єкту незавершеного будівництва та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів,
а для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, судове рішення стосується прав та/або інтересів особи на користь якої постановлено таке судове рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 522/2736/16-ц (провадження № 61-13633св21)).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_3 на обставини у справах № 753/9947/16 та № 753/16911/18, оскільки це не стосується предмета спору у цій справі (про поділ майна подружжя та присудження грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно).
Наявність у ОСОБА_2 боргу перед ОСОБА_3 та стягнення із
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за рішенням суду не виключає можливість вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на те, що подання цього позову про поділ майна подружжя є очевидним намаганням колишнього подружжя ОСОБА_6 / ОСОБА_7 уникнути відповідальності ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 щодо стягнення 9 852 525,80 грн на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони зводяться до припущень заявника, які не підтверджені належними доказами та не встановлені апеляційним судом
у процесі розгляду цієї справи.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції не випливає, що ним вирішувалось питання про права та інтереси заявника й, відповідно, оскаржуване рішення не містить таких висновків.
Доводи касаційної скарги на правильність висновку суду апеляційної інстанції не впливають, оскільки особа, яка зверталася з апеляційною скаргою, не довела, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки,
і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Апеляційній суд надав належну оцінку аргументам ОСОБА_3 , з якою суд касаційної інстанції погоджується.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд виходить із того, що оскаржуваним ОСОБА_3 заочним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду, який правильно закрив апеляційне провадження у цій справі за апеляційної скаргою ОСОБА_3 , з підстав, передбачених пунктом 3 частиною першою статті 362 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку заявника, підтверджує його позицію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судом у розглядуваній справі.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження, а отже, є необґрунтованими.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник
