ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 753/405/20
провадження № 61-3752св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та присудження грошової компенсації замість частки
у праві спільної сумісної власності на майно.
Позов мотивований тим, що 18 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Це рішення суду набрало законної сили.
Сторони у справі як подружжя 10 квітня 2008 року (у період шлюбу) за спільні кошти набули нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем.
Позивачка вважала, що вказане нерухоме майно належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і має бути поділено з відступленням від засади рівності часток подружжя при поділі, оскільки відповідач не забезпечує неповнолітню дочку ОСОБА_4 та з урахуванням інтересів такої дитини, яка проживає з нею, відповідно до статті 71 СК України.
Ураховуючи, що у відповідача є інше житло, на думку позивачки, суд повинен відступити від принципу рівності часток подружжя і виділити їй у порядку поділу майна 2/3 частини спірної квартири, а відповідачу - 1/3 частини.
Згідно з висновком щодо ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 станом на 24 травня 2018 року, проведеного ТОВ «Експерт Прайм», цей об`єкт нерухомого майна оцінено у 2 447 743,00 грн. Таким чином, в рахунок компенсації вартості 1/3 частки у праві власності на нерухоме майно необхідно стягнути з неї на користь відповідача вартість 1/3 частки, що становить 815 914,33 грн (2 447 743,00 грн / 3 = 815 914,33 грн).
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:
визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 54,4 кв. м, загальною площею 117,0 кв. м, у тому числі:
- на 2/3 ідеальної частки квартири в порядку статті 71 СК України;
- на 1/3 ідеальної частки квартири в порядку статті 365 ЦК України;
присудити ОСОБА_2 грошову компенсацію замість 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру
АДРЕСА_1 у сумі 815 914,33 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня
2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі
2 881,50 грн.
При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підстав для відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири) за правилом частини другої статті 70 СК України немає. Також відсутні підстави для застосування судом частини третьої статті 70 СК України на підставі того, що між сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання дитини від 24 травня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Крім того, вказав, що доводи позивача про те, що відповідач не заперечує проти припинення його частки у праві власності із грошовою компенсацією є необґрунтованими, оскільки доказів про таке погодження немає. У матеріалах справи наявна лише одна заява відповідача, у якій він просить проводити судове засідання, призначене на 27 липня 2020 року, без його участі, проте інформація щодо визнання ним позову відсутня.
Суд першої інстанції встановив, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає. При цьому позивачка має намір у подальшому володіти спірною квартирою одноособово, оскільки у відповідача є інше житло, а тому просила в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні стягнути з неї на користь відповідача суму вартості 1/3 частки, що становить 815 914,33 грн. Проте позивачка не пред`явила вимогу про припинення права власності відповідача у праві спільної сумісної власності на це майно, що також є підставою для відмови у цій частині вимоги.
Оскільки позивачка попередньо не внесла на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (розміру компенсації) замість частки у праві спільної сумісної власності відповідача на майно, позивачка не пред`явила вимогу про припинення частки відповідача в майні, не довела обґрунтованість вимоги для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання за сторонами ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у їх спільній частковій власності.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій з урахуванням уточнення від 24 квітня 2023 року просить рішення суду першої інстанції змінити, постанову апеляційного суду скасувати, а її позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
з урахуванням неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї частку іншого з подружжя у спільному майні може бути збільшено. Проте зазначеного суди не врахували, її частку у спільному майні помилково не збільшили.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 18 листопада 2005 року до 01 жовтня 2018 року (дата розірвання шлюбу за рішенням суду). За час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сторін народилась дочка ОСОБА_4 . Позивачка ОСОБА_1 виховує дитину самостійно. Відповідач ОСОБА_2 з сім`єю не проживав. Він як проживав, так і проживає на тимчасово окупованій російською федерацією території України (в місті Луганськ), тому він не міг належним чином виконувати батьківські обов`язки.
факт тимчасової окупації російською федерацією міста Луганська з 07 квітня 2014 року є загальновідомим. Факт неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї
з 07 квітня 2014 року не потребує доведення, оскільки відповідач визнав позов повністю. Він неодноразово подавав до суду відповідні заяви. Також
ОСОБА_2 подавав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи без його участі і визнання позову, справжність підпису на якій була засвідчена нотаріального. Про визнання позову ОСОБА_2 також зазначав у пункті 6.6 договору про поділ спільного майна подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. 21.10.2020 року за реєстровим № 823. Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факт неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, заяви ОСОБА_2 про визнання позову;
згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору про поділ спільного майна подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. 21 жовтня 2020 року за реєстровим № 823, за згодою сторін в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить квартира АДРЕСА_1 . За згодою сторін в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить транспортний засіб LEXUS LS 460, кузов (шасі) НОМЕР_1 , номер знак НОМЕР_2 , який зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 . Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факти, які підтверджуються договором про поділ спільного майна подружжя.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі
№ 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 18 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2018 року. Вказане судове рішення набрало законної сили.
Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо утримання якої ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір про спільне виховання та утримання дитини від 24 травня 2018 року.
У період шлюбу сторони набули нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно з свідоцтвом про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 28 березня 2008 року № 564-С/КІ і зареєстрованого
в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим від 10 квітня 2008 року № 45377, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
Згідно з висновком щодо ринкової вартості квартири
АДРЕСА_1 станом на 24 травня 2018 року, проведеного ТОВ «Експерт Прайм», її вартість становить 2 447 743,00 грн.
24 травня 2018 року між сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання їхньої дитини, який посвідчено нотаріально.
Позиція Верховного Суду
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті
6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд виріши
в питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для них правові наслідки.
Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першочерговим завданням для апеляційного суду, і тільки в разі встановлення факту, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Водночас у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася
з апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Аналізуючи положення вказаної статті, можна зробити висновок, що завданням суду апеляційної інстанції є перевірка рішення місцевого суду лише в межах апеляційної скарги і відносно осіб, які подали таку скаргу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року
в справі № 753/10366/15 (провадження № 61-6948св19)).
Особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. […] вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22)).
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,
і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду від 01 серпня 2019 року
у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільною сумісною власністю об`єкту незавершеного будівництва та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів,
а для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, судове рішення стосується прав та/або інтересів особи на користь якої постановлено таке судове рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року
в справі № 522/2736/16-ц (провадження № 61-13633св21)).
Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням висновку суду апеляційної існтанції по суті вимог апеляційної скарги (підпункт «а» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_3 як особа, яка не брала участь у справі, подав апеляційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня
2022 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов`язки;
у апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 як сторони у цій справі та як колишнє подружжя діяли умисно та узгоджено з метою унеможливлення виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2017 року в справі № 753/9947/16 про стягнення з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 9 838 056,80 грн, набутих без достатньої правової підстави, та 14 469,00 грн судового збору, а всього 9 852 525,80 грн,
в тому числі за рахунок майна боржника ОСОБА_2 . Водночас суд першої інстанції у цій справі через змову сторін був позбавлений інформації щодо боргових зобов`язань ОСОБА_2 , а при задоволенні позову не пересвідчився, чи визнання відповідачем позову не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі;
ОСОБА_3 не брав участі у справі, а подав апеляційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року з підстав вирішення судом першої інстанції питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;
суд апеляційної інстанції також не врахував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду
та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції
у апеляційному порядку. У разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті;
проте апеляційний суд в оскарженій постанові не зробив висновок про те, чи вирішив суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 як особи, яка не брала участь у справі та подала апеляційну скаргу;
апеляційний суд не звернув уваги на те, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, судове рішення стосується прав та/або інтересів особи на користь якої постановлено таке судове рішення. Суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги, чи використовували учасники справи приватно-правовий інструментарій всупереч його призначенню.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим,
у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року скасувати.
Справу № 753/405/20 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
