Єдиний державний реєстр судових рішень
ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/405/20
провадження № 2/753/908/22
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" липня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та сплату частини вартості в рахунок компенсації, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ шляхом компенсації вартості його частки.
Позов мотивований тим, що відповідачем та нею як подружжям у період шлюбу 10.04.2008 року, який тривав з 18.11.2005 року та розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2018 року, за спільні кошти було набуто нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим № 45377 від 10 квітня 2008 року, за відповідачем.
Відтак, це майно належить їм на праві спільної сумісної власності, й має бути поділено з урахуванням правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі квартири згідно ч.2 ст. 70 СК України шляхом визнання за нею права приватної власності на всю квартиру за таких умов: оскільки відповідач не забезпечує неповнолітню дочку ОСОБА_3 , 2009 року народження, з урахуванням інтересів такої дитини, яка проживає з нею, у відповідності до вимог ст. 71 СК України суд має відступити від засади принципу рівності часток подружжя і виділити їй у порядку поділу майна 2/3 частини вказаної квартири, а відповідачу 1/3, й оскільки у відповідача є інше житло, просить в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке нею оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн. 00 коп., стягнути з неї на користь відповідача вартість 1/3 частки, що складає 815 914 грн. 33 коп. (2 447 743 грн. 00 коп. : 3 = 815 914 грн. 33 коп.).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 27.07.2022 року, позовні вимоги підтримав з тих же підстаав та просив їх задовольнити: визнати за позивачкою право приватної власності на 2/3 ідеальної частки квартири у порядку ст. 71 СК України, також на її 1/3 ідеальної частки у порядку ст. 365 ЦК України, й в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке нею оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн. 00 коп., стягнути з неї на користь відповідача вартості 1/3 частки, що складає 815 914 грн. 33 коп. (2 447 743 грн. 00 коп. : 3 = 815 914 грн. 33 коп.).
Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений за адресою зазначеною у позовній заяві, згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду).
Відзив на позов відповідачем не наданий.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності відповідача за погодженням позивача.
Вислухавши пояснення представника позивача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Розгляд справи відбувся у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовним судовим засіданням.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Судом встановлено, що сторони з 18.11.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2018 року (а.с. 5 - 6), що набуло чинності.
Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5-6, 7 - 9), щодо утримання якої сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року.
У період шлюбу сторонами набуто нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим № 45377 від 10 квітня 2008 року, за відповідачем (а.с. 10, 11).
Позивач вказує, оскільки відповідач не забезпечує неповнолітню дочку, укладений подружжям договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року відповідач не виконує, з урахуванням інтересів такої дитини, яка проживає з нею, у відповідності до вимог ст. 71 СК України суд має відступити від засади принципу рівності часток подружжя і виділити їй у порядку поділу майна 2/3 частини вказаної квартири, а відповідачу 1/3, й оскільки у відповідача є інше житло, просить в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке нею оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн. 00 коп., стягнути з неї на користь відповідача вартості 1/3 частки майна, що складає 815 914 грн. 33 коп. (2 447 743 грн. 00 коп. : 3 = 815 914 грн. 33 коп.).
Суд, надавши оцінку вимозі позивача, з урахуванням положення ч.2 ст. 70 СК України, яким передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, відсутності належних, допустимих та достатніх доказів доказів про істотні обставини, що є підставою для застосування судом правила відступу від засади рівності часток подружжя, з урахуванням укладеного сторонами договору про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року, відсутності доказів про невиконання такого договору (ухилення від участі в утриманні дитини), приходить до висновку про відсутність підстав для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири) за правилом ч.2 ст. 70 СК України.
Також, підстави для застосування судом ч.3 ст. 70 СК України відсутні на підставі встановленої обставини про укладений сторонами договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року.
Доводи представника позивача, викладені в судовому засіданні про те, що відповідач не заперечує щодо припинення його частки у праві власності із грошовою компенсацією його частки, не заслуговують на увагу з огляду на відсутність доказів про таке погодження, що підтверджується тим, що в матеріалах справи наявна лише одна заява відповідача, у якій він просить проводити судове засідання, призначене на 27.07.2020 року, без його участі, інформація про те, що він визнає позов, відсутня (а.с. 63).
За таких підстав суд застосовує привило поділу майна подружжя при рівності їх часток.
Так, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст. 70 СК України).
Оскільки вказане майно набуте сторонами в період шлюбу та за спільні кошти, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Так, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові кошти та майно, належне подружжю та іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо, відповідно до п.23 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя».
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).
Судом встановлено, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає.
Позивачка бажає у подальшому володіти квартирою одноособово, оскільки у відповідача є інше житло, просить в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке нею оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн. 00 коп., стягнути з неї на його користь вартості 1/3 частки, що складає 815 914 грн. 33 коп. (2 447 743 грн. 00 коп. : 3 = 815 914 грн. 33 коп.), при цьому позивачем не ставиться вимога про припиненняправа власності відповідача у праві спільної сумісної власності на це майно, що також є підставою для відмови у цій частині вимоги.
Суд будує таке рішення на основі правової позиції Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Разом із цим, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов`язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.
Обов`язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов`язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
За таких правових підстав, встановленої обставини про те, що позивачем попередньо не внесено на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (розміру компенсації) замість частки у праві спільної сумісної власності відповідача на майно, також позовна вимога не забезпечена вимогою про припинення частки відповідача в такому майні, позивачем не доведена вимога для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири), суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є частково обґрунтованими й доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню; обставини, що спростовують вцілому позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет позову, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, й судовий збір стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за при подачі позову до суду сплачено судовий збір за вимогу майного характеру згідно ціни позову - 5 763 грн. 00 коп. відповідно до Закону України «Про судовий збір» (1 921 грн. х 3 = 5 763 грн. 00 коп.), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1/2), що становить 2 881 грн. 50 коп. (5 763 грн. 00 коп. : 2 = 2 881 грн. 50 коп.).
Оскільки позивачем не надно документів про понесені витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн., його заява про витрати на правову допомогу задоволенню не підлягає.
Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).
Окрім того відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При вирішенні заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на наслідки розгляду справи, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації.
Так, Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 68-71 СК України, з урахуванням Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та сплату частини вартості в рахунок компенсації - задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_1 , право власності на Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим № 45377 від 10 квітня 2008 року, за ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_2 ,право власності на Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим № 45377 від 10 квітня 2008 року, за ОСОБА_2 .
В рушті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_2 ,на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_1 , 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 (п`ятдесят) коп. - судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.
СУДДЯ:
