КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №753/405/20 Головуючий у 1 інстанції: Коренюк А.М.
провадження №22-ц/824/10817/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та сплату частини вартості в рахунок компенсації, -
в с т а н о в и в :
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що відповідачем та нею, як подружжям, у період шлюбу - 10.04.2008 року, який тривав від 18.11.2005 року та розірваний рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2018 року, за спільні кошти було набуто нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення №564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим №45377 від 10 квітня 2008 року, за відповідачем.
Вважала, що це майно належить їм на праві спільної сумісної власності і має бути поділено з урахуванням правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі квартири згідно ч.2 ст. 70 СК України шляхом визнання за нею права приватної власності на всю квартиру за таких умов: оскільки відповідач не забезпечує неповнолітню дочку ОСОБА_4 , 2009 року народження, з урахуванням інтересів такої дитини, яка проживає з нею, у відповідності до вимог ст.71 СК України.
Зазнала, що оскільки у відповідача є інше житло, то суд має відступити від принципу рівності часток подружжя і виділити їй у порядку поділу майна 2/3 частини вказаної квартири, а відповідачу - 1/3.
Тому, просила в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке нею оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн, стягнути з неї на користь відповідача вартість 1/3 частки, що складає 815 914 грн 33 коп. (2 447 743 грн : 3 = 815 914 грн 33 коп.).
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення №564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим №45377 від 10 квітня 2008 року, за ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення №564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим №45377 від 10 квітня 2008 року, за ОСОБА_3 .
В решті вимог відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити.
Скарга обґрунтована тим, що в 2006 році позивач ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_5 , який на той час працював заступником начальника Ірпінської міліції, що знаходиться по вул. Мінеральній, 7 в м. Ірпінь Київської області.
При одній із зустрічей в 2006 році ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_1 придбати у власність 2 земельні ділянки площею по 5,0 га, всього - 10,0 га на території Чабанівської сільської ради з фасадом до автодороги Одеса-Київ. При цій зустрічі ОСОБА_5 запевнив ОСОБА_1 , що даною ситуацією він володіє повністю, що він особисто знає Президента Академії аграрних наук України ОСОБА_6 . Повідомив про те, що вказана ділянка місцевості офіційно повинна бути відведена юридичним особам. Дана пропозиція позивача зацікавила, оскільки на той час він займався сільським господарством та рослинництвом, та для цього йому була необхідна земельна ділянка. Зі слів ОСОБА_5 вартість вказаної земельної ділянки повинна складати приблизно 3 (три) мільйони доларів США і вказана вартість включала в себе отримання всіх необхідних погоджень в державних установах України, відшкодування сільськогосподарських витрат та інші необхідні процедури.
Також, ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1 , що керівник Мінагропромполітики ОСОБА_6 є його далеким родичем, з яким ОСОБА_5 підтримує особисті стосунки. Деякими суттєвими нюансами, пов`язаними з Мінагропромполітикою володіє його близький знайомий ОСОБА_3 , з яким в подальшому ОСОБА_1 познайомив гр. ОСОБА_5 .
Так, 10.11.2006 року ОСОБА_1 знаходячись біля банку «Укрексімбанк» по вул. Ковпака в м.Києві, будучи впевненим в вище вказаній пропозиції та спроможності в вирішенні даного питання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , маючи довіру до них, передав особисто в руки ОСОБА_3 гроші в сумі 450 000 (чотириста п`ятдесят) доларів США в якості задатку, при цьому останній написав йому власноручно розписку про отримання даної суми. Зі слів ОСОБА_3 гроші він повинен буде витратити для складання та погодження всіх відповідних документів для виділення вказаних ділянок. При передачі коштів був присутній ОСОБА_5 . До цього, позивач домовився з ОСОБА_3 , що земельні ділянки будуть оформлюватись на ТОВ «Просістем ЛТД» та ФГ «ОСОБА_8», до яких позивач мав безпосереднє відношення.
ОСОБА_5 та ОСОБА_3 при кожній зустрічі запевняли ОСОБА_1 , що робота з оформлення документів на вказані земельні ділянки проводяться. Також, ОСОБА_5 казав ОСОБА_1 , що контролює кожен крок ОСОБА_3 щодо розподілу отриманих від нього грошових коштів та отримання всієї необхідної документації (листів, які потім пообіцяли ОСОБА_1 надати).
Так, обіцянки щодо оформлення вказаних ділянок тривали до початку 2008 року, і ОСОБА_5 з ОСОБА_3 пояснювали, що змінюється багато керівників та не можливо остаточно оформити документи.
Таким чином, ОСОБА_1 був впевнений, що ОСОБА_5 як працівник міліції. не може його обдурити.
В середині січня 2008 року до ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з роз`ясненням, що їм необхідно ще 500 000 доларів США для подальшого оформлення вказаних ділянок. На запитання ОСОБА_1 куди були потрачені раніше надані їм гроші, він отримав спільну відповідь від них, що на первинне оформлення документації на дані ділянки. При цьому, вони вдвох повідомили, що необхідно ввести як власника на дані ділянки ще одну юридичну особу, та поставили ОСОБА_1 перед фактом, що це буде ДП «Укрхарчресурс», при тому ОСОБА_3 з ОСОБА_5 почали запевняти, що ДП «Укрхарчресурс» вони переоформлять на позивача.
Так, ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 24.01.2008 року в денний час доби біля супермаркету «Сільпо» по вулиці Драйзера, 8 в м. Києві, де ОСОБА_1 особисто передав грошову суму в розмірі 500 000 доларів США ОСОБА_3 в присутності гр. ОСОБА_5 . Про факт передачі ОСОБА_3 написав ОСОБА_1 власноручно розписку про отримання даної суми. Зі слів ОСОБА_3 гроші він повинен буде витратити для продовження складання та погодження всіх відповідних документів для виділення вказаних ділянок. При розмові, ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 документи як підтвердження розтрати раніше отриманих від нього грошей. Зміст даних документів формально вказував, що ніби дійсно вказані земельні ділянки починають переоформлювати на ДП «Укрхарчресурс», та ОСОБА_1 мав на той час довіру до останніх і чомусь був впевнений в справжності даних документів.
Кожного разу при отриманні документів від ОСОБА_3 позивачу телефонував ОСОБА_5 і інформував, які документи ОСОБА_1 отримує, та що вони означають в їх спільній справі. Таким чином, ОСОБА_5 підтверджував свою участь і компетентність та відповідальність в даній справі.
З даного часу ОСОБА_3 з ОСОБА_5 почали до ОСОБА_1 приїжджати та телефонувати з великим проміжком часу, а ОСОБА_1 почав сам наполегливо до них телефонувати, однак останні уникали з ним зустрічі.
ОСОБА_3 з ОСОБА_5 деякий час казали, що ніби продовжують оформлювати документи на вказані ділянки та все ніби добре, однак крім слів ОСОБА_1 більше нічого не чув. А через певний час при телефонній розмові ОСОБА_3 з ОСОБА_5 повідомили, що фактично ніяких робіт з оформлення землі не відбувалось, що взагалі не здійснювали ніяких дій, спрямованих на придбання даних земель, а кошти були отримані з метою використання на власні потреби.
ОСОБА_3 з ОСОБА_5 пообіцяли ОСОБА_1 повернути гроші в сумі 950 000 доларів США в найкоротший термін, однак до теперішнього часу гроші позивач не отримав.
А згодом ОСОБА_3 з ОСОБА_5 взагалі зникли, їх телефони були вимкнуті та за місцем мешкання вони не знаходились, і їх про їх місце знаходження ніхто зі спільних знайомих не знав.
Після чого ОСОБА_1 почав перевіряти документи, отримані від ОСОБА_3 , щодо погодженості на оформлення вказаних земельних ділянок, та виявилось, що вони підроблені.
При написанні розписки 11.02.2010 року ОСОБА_5 зізнався ОСОБА_1 , що за грошову суму в розмірі приблизно 50 000 доларів США, які він отримав від ОСОБА_3 , які ОСОБА_1 йому передав під розписку, ОСОБА_5 придбав і оформив на свою дружину новий автомобіль марки Мітсубісі Паджеро Спорт чорного кольору. Також при написанні розписки ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1 , що готовий виступити свідком по цій справі та підтвердити всі шахрайські дії ОСОБА_3 .
При зустрічі ОСОБА_3 повідомив, що він сам став жертвою в даній ситуації. І що у разі не вирішення питання ОСОБА_3 віддасть гроші з депозитного рахунку банку Надра , який належить його дружині ОСОБА_2 , на якому лежить 100 мільйонів гривень, при цьому продемонструвавши копію договору депозитного вкладу.
Запам`ятавши всі реквізити договору депозитного вкладу, ОСОБА_1 звернувся до свого знайомого в банк «Надра» перевірити дану інформацію, де дізнався, що даного депозитного договору не існує.
Таким чином, ОСОБА_3 ввів в оману ОСОБА_1 з приводу його спроможності оформити на нього земельні ділянки та заволодів шляхом обману грошовими коштами в сумі 950 000 доларів США, які потратив на свій розсуд.
З метою розшуку своїх грошових коштів ОСОБА_1 поспілкувався з дружиною ОСОБА_2 , яка повідомила позивачу, що їй невідоме місце знаходження чоловіка - ОСОБА_3 ; повідомила, що у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 перебуває від 18 листопада 2005 року, і що ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі з ним народила доньку - ОСОБА_4 ; що чоловік їй матеріально не допомагає, але дозволив їй пожити у своїй квартирі на АДРЕСА_2 і куди потратив 950 000 доларів США, вона не знає. ОСОБА_1 вирішив, що ОСОБА_2 також потерпіла від дій ОСОБА_3 та запропонував їй роботу й виплачував заробітну плату.
23 січня 2017 року заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва у цивільній справі №753/9947/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу було відмовлено у задоволенні позовних вимог, а Київським апеляційним судом 23.06.2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9 838 056 грн. 80 коп., набутих без достатньої правової підстави, та 14 469 грн. 00 коп. судового збору, а всього - 9 852 525 грн. 80 коп.
На виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенко Сергія Олексійовича (далі - Приватний виконавець) перебуває виконавче провадження ВП №56154036 з виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва від 23.06.2017 року №753/9947/16 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9 838 056, 80 грн., набутих без достатньої правової підстави, та 14 469, 00 грн. судового збору, а всього 9 852 525, 80 грн. (дев`ять мільйонів вісімсот п`ятдесят дві тисячі п`ятсот двадцять п`ять гривень 80 коп.).
01 жовтня 2018 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва за об`єднаними позовними заявами сторін про розірвання шлюбу, шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Лише після звернення дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до суду з позовом про поділ квартири, припинення права власності на частку у спільному майні та доданих до позову доказів, ОСОБА_1 стало зрозуміло, що позов спрямований до суду виключно з метою створення перешкод щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 9 838 056 грн. 80 коп. з метою унеможливлення звернення стягнення на вищевказану квартиру. Подані до суду пояснення ніби від матері ОСОБА_3 із зазначенням місця проживання його на окупованій території в Луганську, укладення з ОСОБА_3 договору про участь у вихованні дитини від 24.05.2018 року (з яким ОСОБА_1 ознайомився у 2020році) в той час, коли ОСОБА_3 знаходиться в розшуку від 2011 року із сумнівним підписом з боку ОСОБА_3 .
Будучи усвідомленою про суму боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 зареєструвала у квартирі неповнолітніх дітей, заздалегідь знаючи, що спірна квартира придбана виключно на грошові кошти ОСОБА_1 , приховуючи, що фактично набув право власності на квартиру ОСОБА_1 відповідно до ст.328 ЦК України, а формально від 07 квітня 2008 року квартира АДРЕСА_1 оформлена на ОСОБА_3 . Про вказані обставини заявив у 2021 році та виклав у заяві на нотаріально оформленому бланку ОСОБА_5 , співучасник злочину разом з ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 при заволодінні шляхом обману його грошовими коштами у сумі 950 000 доларів США.
На підтвердження набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру у законний спосіб надана належним чином завірена копія матеріалів кримінального провадження з показаннями ОСОБА_2 про те, що вона отримала дозвіл ОСОБА_3 проживати у спірній квартирі, що свідчить про придбання квартири не за кошти подружжя. А рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , половина з яких запозичена ОСОБА_3 у позивача ще до придбання квартири, підтверджує свідчення ОСОБА_5 про вкладення грошей ОСОБА_1 у спірну квартиру і фактичне набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Наголошує на тому, що позивач та відповідач по справі №753/405/20. як колишнє подружжя, діяли умисно та узгоджено з метою унеможливити виконання рішення суду зі стягнення заборгованості та поновлення порушених інтересів ОСОБА_1 .
Верховний суд України у правовому висновку, що викладений у постанові від 14.09.2016 року в справі №6-539цс16 зазначив, що «До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Тобто, якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя».
В той же час суд першої інстанції, будучи позбавлений через змову позивача та відповідача інформації щодо боргових зобов`язань, задовольняючи позов не пересвідчився, що визнання відповідачем позову не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі.
Отже, вважає, що оскаржуване рішення стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки безумовно впливає на можливість реального виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та впливає на можливість ОСОБА_1 отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника ОСОБА_3 , яке було іншим судом визнано (спірна квартира) виключною власністю боржника ОСОБА_3 .
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири) за правилом ч.2 ст. 70 СК України. Також, відсутні підстави для застосування судом ч.3 ст. 70 СК України на підставі встановленої обставини про укладений сторонами договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що сторони від 18.11.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.10.2018 року (а.с.5-6), що набуло чинності.
Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5-6, 7-9), щодо утримання якої сторонами укладено договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року.
У період шлюбу сторонами набуто нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві приватної власності згідно Свідоцтва про право власності від 07 квітня 2008 року, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 564-С/КІ від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим №45377 від 10 квітня 2008 року, за відповідачем (а.с.10, 11).
Позивач вказував, що оскільки відповідач не забезпечує неповнолітню дочку, укладений подружжям договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року відповідач не виконує, з урахуванням інтересів такої дитини, яка проживає з нею, у відповідності до вимог ст.71 СК України суд має відступити від засади принципу рівності часток подружжя і виділити їй у порядку поділу майна 2/3 частини вказаної квартири, а відповідачу 1/3, й оскільки у відповідача є інше житло, просив в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн, стягнути з неї на користь відповідача вартості 1/3 частки майна, що складає 815 914 грн 33 коп. (2 447 743 грн : 3 = 815 914 грн 33 коп.).
Суд, надавши оцінку вимозі позивача, з урахуванням положення ч.2 ст.70 СК України, яким передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, відсутності належних, допустимих та достатніх доказів про істотні обставини, що є підставою для застосування судом правила відступу від засади рівності часток подружжя, з урахуванням укладеного сторонами договору про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року, відсутності доказів про невиконання такого договору (ухилення від участі в утриманні дитини), дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири) за правилом ч.2 ст. 70 СК України.
Також, суд вірно вважав відсутніми підстави для застосування судом ч.3 ст.70 СК України на підставі встановленої обставини про укладений сторонами договір про спільне виховання та утримання дитини від 24.05.2018 року.
Доводи представника позивача, викладені в судовому засіданні про те, що відповідач не заперечує щодо припинення його частки у праві власності із грошовою компенсацією його частки суд вірно вважав такими, що не заслуговували на увагу з огляду на відсутність доказів про таке погодження, що підтверджується тим, що в матеріалах справи наявна лише одна заява відповідача, у якій він просить проводити судове засідання, призначене на 27.07.2020 року, без його участі, і відсутня інформація про те, що він визнає позов (а.с.63).
За таких підстав судом вірно застосовано правило поділу майна подружжя при рівності їх часток.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Так як вказане майно набуте сторонами в період шлюбу та за спільні кошти, тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові кошти та майно, належне подружжю та іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо, відповідно до п.23 Постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя».
За ч.3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає.
Позивачка має намір у подальшому володіти квартирою одноособово, оскільки у відповідача є інше житло, тому просила в рахунок компенсації вартості його частки власності в цьому майні (1/3), яке нею оцінено згідно Висновку вартості об`єкта оцінки, проведеного ТОВ «Експерт Прайм» щодо ринкової вартості квартири станом на 24.05.2018 року в сумі 2 447 743 грн. 00 коп., стягнути з неї на його користь суму вартості 1/3 частки, що складає 815 914 грн. 33 коп. (2 447 743 грн. 00 коп. : 3 = 815 914 грн. 33 коп.), при цьому позивачем не ставиться вимога про припинення права власності відповідача у праві спільної сумісної власності на це майно, що також є підставою для відмови у цій частині вимоги.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вірно зазначено судом, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Згідно з ч.1, 2, 4, 5 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Проте, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов`язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.
Обов`язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов`язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
Як вірно вважав суд першої інстанції, відповідно до наведених правових підстав, та встановленої обставини про те, що позивачем попередньо не внесено на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (розміру компенсації) замість частки у праві спільної сумісної власності відповідача на майно, також позовна вимога не забезпечена вимогою про припинення частки відповідача в такому майні, позивачем не доведена вимога для застосування правила відступу від засади рівності часток подружжя при поділі майна подружжя (квартири), судом вірно визнано ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишено майно у їх спільній частковій власності.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України).
Отже, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Також, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
З огляду на вищенаведене, суд вірно вважав, що вимоги позивача були частково обґрунтованими й доведеними, та такими, що підлягали до часткового задоволення, і судом не встановлені обставини, що спростовують в цілому позовні вимоги.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді:
