Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛАДИЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 2-230/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 липня 2010 року м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Дернової В.В., за участі секретаря Басараб О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижин Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину квартири, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача та просив визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач повідомив, що з 21.11.1999 року до 02.12.2008 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 07.09.2007 року за спільні кошти подружжя була придбана квартира АДРЕСА_1. Покупцем за договором купівлі-продажу зазначеної квартири від 07.09.2007 року, зареєстрований у реєстрі за № 2152, було зазначено дружину ОСОБА_2. Однак, на сьогоднішній день відповідач не визнає за позивачем право власності на ? спірної квартири, що змусило його звернутися за захистом до суду.
В судовому засіданні позивач та його представник за договором адвокат ОСОБА_4 позов підтримали повністю, просили його задовольнити, а також просили стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідач та представник відповідача за довіреністю ОСОБА_5 у судовому засіданні позов визнали частково, зазначивши, що можливо визнати за позивачем право власності на 1/5 частину спірної квартири, мотивуючи свою позицію тим, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, розмір аліментів недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку їх неповнолітньої дитини та лікування, та що спірна квартира є особистою приватною власністю дружини, оскільки набута нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, оскільки були отримані за кредитним договором.
Дослідивши матеріали, вислухавши пояснення учасників процесу, заслухавши покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що з 21.11.1999 року до 02.12.2008 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. 07.09.2007 року за спільні кошти подружжя була придбана квартира АДРЕСА_1. Покупцем за договором купівлі-продажу зазначеної квартири від 07.09.2007 року, зареєстрований у реєстрі за № 2152, було зазначено дружину ОСОБА_2, і на сьогоднішній день відповідач не визнає за позивачем право власності на ? спірної квартири.
Правовідносини сторін ґрунтуються на ст. ст. 57, 60, 61,70 СК України.
Так, відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ст. 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї; за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач у справі не довела, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, що розмір аліментів, які вона одержує на утримання їх неповнолітнього сина, недостатній для забезпечення його фізичного, духовного розвитку та лікування, а також не довела, що спірна квартира є особистою приватною власністю дружини, оскільки набута нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.
Так, кредитний договір № 1554, на який посилається відповідач на обґрунтування своєї позиції був укладеий 18.04.2007 року, а договір купівлі-продажу спірної квартири був укладений лише 07.09.2007 року, тобто має місце розрив у часі укладення вказаних договорів, що ставить під сумнів твердження відповідача, що кошти за кредитом були витрачені виключно на придбання зазначеної квартири. Крім того, у п. 3.1 зазначеного договору вказано, що кредит надається готівкою для споживчих потреб. При цьому, частково оплата за кредитним договором здійснювалася відповідачем до укладення договору купівлі-продажу квартири: 300 грн. та 155,19 грн. 01.06.2007 року, 300 грн. та 153,47 грн. 18.07.2007 року, 250 грн. та 148,96 грн. 01.08.2007 року. Крім того, суд критично ставиться до розписки, відповідно до якої ОСОБА_8 надала кошти в розмірі 5 тис. гривень ОСОБА_2 для розрахунку за кредит, отриманий для придбання квартири, оскільки вказана розписка надана за місяць до отримання кредиту (18 березня 2007 року), а також вказана розписка не свідчить про дійсну передачу коштів відповідачу.
Натомість, позивачем надано до суду докази, які підтверджують факт відкриття і на його імя 02.08.2005 року у Ладижинському відділені ПАТ ВФ КБ “Приватбанк» кредитного рахунку НОМЕР_1 на термін до 02.08.2007 року включно, та факт відкриття на його імя 21.09.2006 року у Ладижинському відділені ПАТ ВФ КБ “Приватбанк» кредитного рахунку НОМЕР_2, заборгованість по якому станом на 01.07.2010 року становить 4306,47 грн., а також систематичний рух коштів по даному рахунку. Крім того, ОСОБА_1 працює вчителем музики у ЗОШ № 4 з 02.03.2001 року по даний час, що підтверджує наявність у нього заробітку (довідка від 01.07.2010 року № 264), а також має періодичний додатковий заробіток, що не заперечувала відповідач у судовому засіданні. Крім того, відповідно до показів допитаних у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, родичами позивача (батьками, бабусею) також надавалися кошти для придбання спірної квартири та для проведення ремонтних робіт у ній.
Доводи відповідача щодо того, що розмір аліментів, які вона одержує на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, недостатній для забезпечення його фізичного, духовного розвитку та лікування спростовуються тим, що дитина не має серйозних захворювань (не заперечувалося відповідачем у судовому засіданні), а також тим, що рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти у вигляді аліментів в розмірі ? частини заробітку (згідно довідки відділу освіти Ладижинської міської ради від 02.07.2010 року № 490 про заробітну плату та інші прибутки ОСОБА_1 за 2010 рік, ? частина його середньомісячного заробітку перевищує гарантований законом мінімальний розмір аліментів, який становить 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку). Крім того, позивач придбаває дитині одяг, взуття, шкільне приладдя тощо, що не заперечувалося відповідачем у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Згідно ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1000 грн. витрат на правову допомогу, а відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» слід звільнити сторони від сплати судового збору (державного мита).
На підстві ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, керуючись ст. ст. 368, 392 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61,70 СК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 грн. (сто двадцять гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1000 грн. (одну тисячу гривень) витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнити сторони від сплати судового збору (державного мита).
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд.
Суддя: (підпис)
З оригіналом вірно.
Суддя Ладижинського міського суду В.В. Дернова
