Ухвала
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 204/8017/17
провадження № 61-2320св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який, просила визнати недійсним з моменту вчинення правочину договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрований в реєстрі за № 2064; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36909829 від 05 вересня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38418914 від 29 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_3 ; витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру; позбавити ОСОБА_5 , яка діє у своїх інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування зазначеною квартирою шляхом виселення їх із цієї квартири, що є підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 указувала на те, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з моменту свого народження, однак останнім часом проживає разом із чоловіком за іншою адресою. У травні 2017 року її квартиру було пограбовано та викрадено документи, що підтверджують її право власності на цю квартиру.
02 грудня 2017 року сусідка повідомила її про те, що у квартирі знаходяться невідомі люди. Приїхавши до квартири, позивач відкрила її власним ключем, побачила там невідомих людей та викликала поліцію. ОСОБА_1 вказувала, що, поки вона писала заяву про вчинення кримінального правопорушення, у квартирі були замінені всі замки.
Під час допиту слідчим осіб, які вселилися до спірної квартири, стало відомо, що 29 листопада 2017 року її квартиру придбала ОСОБА_3 у ОСОБА_2 , який начебто 05 вересня 2017 року придбав її у позивача, хоча вона ніяких договорів не підписувала та не укладала.
Згідно з матеріалами кримінального провадження до договору купівлі-продажу спірної квартири від 05 вересня 2017 року додано підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1 . 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 продав квартиру ОСОБА_3 .
Позивач указувала, що хоча з реєстраційного обліку у спірній квартирі вона не знімалася та будь-яких довідок не отримувала, КП «Жилсервіс-2» ДМР видало ОСОБА_2 довідку № 604 про те, що за адресою спірної квартири зареєстрованих осіб не має. ОСОБА_3 зареєструвала у спірній квартирі свою вагітну доньку ОСОБА_5 разом з неповнолітньою онукою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Уважаючи, що нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею, унаслідок вчинення невідомими особами шахрайських дій, зокрема, підробки паспорта та викрадення документів, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 21 грудня 2020 року позов задовольнив частково. Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36909829 від 05 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38418914 від 29 листопада 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Витребував від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Виселив ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний договір купівлі-продажу є неукладеним, тому визнання його недійсним є неналежним способом захисту. Спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею шляхом відчуження особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, тому наявні правові підстави для витребування цієї квартири від останнього набувача та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на цю квартиру. Ураховуючи, що не було і волевиявлення ОСОБА_1 на вселення та проживання у спірній квартирі інших осіб, задоволенню підлягають і вимоги позивача про виселення відповідачів з цієї квартири.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 09 лютого 2022 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4652/11.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції застосував формальний підхід до вирішення справи, не надав оцінки доводам сторін, про що свідчать письмові докази, на які вона посилалася, які суд долучив до матеріалів справи лише частково і підшив до справи хаотично, без сенсу та не за змістом, тим самим виключив можливість дослідити та оцінити всі її доводи та докази.
Суд першої інстанції в основу рішення поклав докази, які є недостовірними в силу дефектності їхньої форми та змісту, про що представник ОСОБА_5 - адвокат Ремез К. І. зробив відповідні заяви на стадії дослідження письмових доказів.
ОСОБА_1 була знайома із ОСОБА_8 до укладення угоди з ОСОБА_3 , про це вона дізналася під час його допиту в поліції. Він заявив, що ключі від спірної квартири були і в сусідки, ОСОБА_9 , оскільки вона ходила до квартири годувати кота, що підтвердила і сама ОСОБА_1 . Маючи можливість відновити документи на право власності, з травня до грудня 2017 року ОСОБА_1 нічого не зробила, оскільки мала інші наміри. Документи не були викрадені, бо квартиру ніхто не грабував, що підтверджує трасологічна експертиза замків вхідних дверей, виконана у рамках кримінального розслідування за фактом звернення ОСОБА_3 . До поліції за фактом пограбування ОСОБА_1 не зверталась, наряд поліції на місце злочину за фактом незаконного проникнення до квартири сторонніх осіб також не викликала, оголошення в газету та ЗМІ про втрату документів на квартиру не давала, арешт на квартиру через нотаріуса або поліцію не накладала. Усе вказує на те, що ОСОБА_1 свідомо робила все, щоб квартира була продана, а потім повернена їй через суд.
ОСОБА_3 разом із донькою, ОСОБА_5 , вжили всіх можливих заходів щодо перевірки законності правочину, проте тепер, сплативши шахраям усі наявні у них кошти, мають право лише на теоретичне відшкодування збитків, а не на повернення сплачених коштів.
Рішення суду про позбавлення ОСОБА_3 майна без будь-якої можливості компенсації покладає на неї надмірний тягар поновлення порушених прав, який не мав би місця за наявності надійного механізму, створеного державою для перевірки покупцем нерухомості як особи продавця, так і законності попередніх правочинів із квартирою.
24 травня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Зазначаючи про обставини набуття квартири, ОСОБА_3 лише поміж рядків згадує про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Головною метою касаційної скарги є зупинення виконання рішення районного суду та продовження чинити ОСОБА_1 опір у розпорядженні своєю власністю. ОСОБА_3 розповідає, як вона з чоловіком ледве назбирали на спірну квартиру, проте замовчує, що родина ОСОБА_3 має у власності аж 15 га землі, приватні житлові будинки і квартири (докази містяться в матеріалах справи).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2022 року справу повернено на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України визначений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Водночас нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що лише підписання правочину його сторонами свідчить про дотримання ними письмової форми договору. Непідписання ж правочину однією із його сторін свідчить про недотримання як письмової форми договору, так і, відповідно, норм закону щодо нотаріального посвідчення правочину, укладеного саме між указаними в ньому сторонами, наслідком чого є нікчемність такого правочину.
У цій справі суди встановили, що 05 вересня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого позивач передала ОСОБА_2 у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком експерта від 04 вересня 2018 року № 28/1.1/495 рукописний запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила, зокрема, визнати недійсним договір купівлі-продажу її квартири, вказуючи, що вона цей договір не підписувала, що, на думку колегії суддів, з огляду на встановлення судами факту його не підписання позивачем як стороною правочину, свідчить про нікчемність оспорюваного договору відповідно до частини першої статті 220 ЦК України.
Висновку про нікчемність нотаріально посвідченого договору за схожих правовідносин Верховний Суд дійшов у постановах від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18, від 23 січня 2023 року у справі № 753/15818/19.
Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року № 911/1693/18 Верховний Суд виклав інший висновок у правовідносинах з оспорення нотаріально посвідчених правочинів, зокрема : підписання договору купівлі-продажу невстановленою особою від імені продавця є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Такого самого висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18.
Водночас, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18 Верховний Суд зробив висновок, що наслідком непідписання стороною правочину нотаріально посвідченого договору, є його неукладеність.
Отже, у касаційних судах у складі Верховного Суду застосовуються як належні (ефективні) три взаємовиключні способи судового захисту при вирішенні справ щодо оспорення нотаріально посвідчених договорів з підстав їх непідписання стороною правочину.
За таких обставин потребує врегулюванню питання щодо кваліфікації таких правочинів як нікчемних, неукладених чи оспорюваних.
Частиною третьою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передача справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду потрібна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.
Наявність різних підходів до тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Brezovec v. Croatia», № 13488/07, 29 March 2011).
Розбіжність у практиці вищого суду за умови, якщо він є останньою інстанцією у справі і його рішення є остаточними, не припустима й призводить до порушення права особи на суд.
Відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (ЄСПЛ «Tudor Tudor v. Romania», № 21911/03, § 31, 24 March 2009).
У справі, що переглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані рішення та ухвалити законне й обґрунтоване рішення суду без відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1693/18, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18.
З огляду на зазначене, справа № 204/8017/17 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати справу № 204/8017/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов
