ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1035/22 Справа № 204/8017/17
Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
при секретарі — Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири, скасування рішень про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення, –
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з моменту народження, але останнім часом не проживає, оскільки проживає з чоловіком за іншою адресою, проте, щонеділі навідується до спірної квартири.
Також зазначила, що у травні 2017 року вищезазначену квартиру було пограбовано та викрадено документи, що підтверджують її право власності на цю квартиру.
02 грудня 2017 року позивачці зателефонувала сусідка та повідомила, що у квартирі знаходяться невідомі люди. Позивач приїхала до квартири, відкрила її власним ключем та дійсно побачила там невідомих людей, а тому викликала поліцію.
ОСОБА_2 вказувала, що поки вона писала заяву про вчинення кримінального правопорушення, у квартирі були змінені всі замки та потрапити туди вона не змогла.
Під час допиту слідчим осіб, які вселились у спірну квартиру, стало відомо, що 29 листопада 2017 року квартиру придбала невідома позивачу відповідач ОСОБА_1 у невідомого відповідача ОСОБА_3 , який начебто придбав її у позивача 05 вересня 2017 року.
Однак, позивач зазначила, що ніяких договорів вона не підписувала та не укладала.
Згідно матеріалів кримінального провадження, до договору купівлі-продажу квартири від 05 вересня 2017 року додано підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_2
29 листопада 2017 року, квартира була ще раз перепродана відповідачем ОСОБА_3 відповідачу ОСОБА_1 .
Позивач зазначала, що у вказаних договорах значно занижені ціни, що свідчить про їх удаваний характер.
Водночас, позивач вказувала, що вона не знімалася з реєстраційного обліку та будь-яких довідок не отримувала, про що свідчить печатка в її паспорті, але відповідачу ОСОБА_3 КП «Жилсервіс-2» ДМР було видано довідку №604, про те, що за адресою спірної квартири зареєстрованих не має. Потім, відповідач ОСОБА_1 зареєструвала у спірній квартирі свою вагітну доньку відповідача ОСОБА_5 разом з неповнолітньою онукою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 вважала, що недійсність договору купівлі-продажу квартири від 05 вересня 2017 року є доведеною, а тому, очевидно, що відповідачі займають квартиру самоуправно та вона має право витребувати її в порядку ст. 388 ЦК України від відповідача ОСОБА_1 , оскільки нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волі внаслідок вчинення шахрайських дій невідомих осіб, зокрема, підробки паспорта та викрадення документів. Крім того, їх родина забезпечена іншим житлом, наявним у їх власності.
У зв`язку з чим, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд:
- визнати недійсним з моменту вчинення правочину договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , від 05 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрованого в реєстрі за №2064, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 36909829, від 05 вересня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_3 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 38418914, від 29 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_1 ;
- витребувати від відповідача ОСОБА_1 на користь позивача зазначену квартиру;
- позбавити відповідача ОСОБА_5 , яка діє у власних інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування зазначеною квартирою, шляхом виселення із квартири зазначених осіб, що є підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири, скасування рішень про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення – задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36909829, від 05 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 38418914, від 29 листопада 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К.Ю., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Також вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
ОСОБА_2 , відповідно до ст. 360 ЦПК України, подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.
ОСОБА_5 також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що вважає оскаржуване судове рішення незаконним та необґрунтованим, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду — без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 12 травня 2009 року КЖЕП «Південне», була власником квартири АДРЕСА_1 , та з 08 червня 2007 року зареєстрована за вказаною адресою (т.1 а.с.103-104,116,184).
15 травня 2017 року позивач зверталася до Чечелівського ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою про втрату приватизаційного листа і технічного паспорту на квартиру та 17 травня 2017 року її повідомлено, що її звернення зареєстровано до ЖЄО №9715 від 15 травня 2017 року та те, що проведені заходи, направлені на встановлення місцезнаходження документів, позитивного результату не дали (т.1 а.с.12).
Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрованого в реєстрі за №2064, ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.99-100).
Під час посвідчення вказаного вище договору купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. було надано паспорт на ім`я ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , виданий 29 травня 2007 року Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.
Водночас, судом було встановлено, що, згідно листа ГУ ДМС України в Дніпропетровській області за вих.№1201.4.1-4432/1201.2-18 від 21 березня 2018 року, позивач документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 29 травня 2007 року Красногвардійським РВ Дніпропетровського МУ УМВС України в Дніпропетровській області, а паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 03 січня 1997 року Красногвардійським РВ Дніпропетровського МУ УМВС України в Дніпропетровській області, документована ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та такий паспорт значиться, як втрачений (т.1 а.с.107,166).
Також встановлено, що 05 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. було зареєстроване право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за відповідачем ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 22168111 (т.1 а.с.118).
В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №6445, відповідач ОСОБА_3 передав у власність квартиру АДРЕСА_1 , відповідачу ОСОБА_1 (т.1 а.с.133).
29 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за відповідачем ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 23639459 (т.1 а.с.15-18).
При цьому, відповідач ОСОБА_1 , на час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири від 29 листопада 2017 року, перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , який в своїй нотаріально посвідченій заяві підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання квартири АДРЕСА_1 , є їх спільною сумісною власністю та зазначена квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності, що набувається ними під час шлюбу (т.2 а.с.140).
11 грудня 2017 року, за заявою позивача, Чечелівським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про те, що невідома особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим, було зареєстроване кримінальне провадження №12017040680002604 за ч.1 ст.190 КК України (т.1 а.с.182).
Також в провадженні СВ Чечелівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №20180406800000066 від 10 січня 2018 року за ч.1 ст. 190 КК України з приводу того, що 29 листопада 2017 року за адресою: АДРЕСА_3 , невстановлена особа шахрайським способом заволоділа квартирою АДРЕСА_4 за зазначеною адресою, яка згідно договору купівлі-продажу НМТ 959239, належить заявнику – відповідачу ОСОБА_1 (т.4 а.с.5).
Відповідно до листа старшого слідчого Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Покаленка М.С. №45.6/103 від 05 листопада 2019 року, звернень від ОСОБА_2 за фактами пограбування та викрадення документів на квартиру АДРЕСА_1 , згідно Журналу єдиного обліку Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, до відділення поліції не надходило (т.4 а.с.5).
Згідно висновку експерта №28/1.1/495 від 04 вересня 2018 року, рукописний запис « ОСОБА_2 » та підпис від імені ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрованому в реєстрі за №2064 та укладеному між громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.2 а.с.3-9).
Відповідно до висновку експерта №24/4.2/659 від 23 червня 2018 року, складеного в межах кримінального провадження №20180406800000066 від 10 січня 2018 року, на накладному замку з сувальдним механізмом, наданому 07 червня 2018 року ОСОБА_1 , встановлена наявність пошкодження у вигляді відсутності ручки (баранця) для відмикання замку зсередини. Будь-які інші пошкодження на вказаному замку відсутні. На наданому для дослідження накладному замку з циліндровим механізмом пошкодження відсутні. Пошкодження у вигляді відсутності ручки для відмикання замку зсередини, на накладному замку зсередини, на накладному замку з сувальдним механізмом, було утворене, ймовірно в результаті розламу стрижня ручки в процесі експлуатації. На наданих для дослідження двох накладних замках сліди зламу відсутні. Накладний замок з циліндровим механізмом надійшов на дослідження у справному стані. Накладний замок з сувальдним механізмом надійшов на дослідження у несправному, але працездатному стані. Несправність накладного сувальдного замку полягає у розламі та відсутності ручки для відкривання замку зсередини. На наданих для дослідження накладних замках сліди дії стороннім предметом відсутні. Вказані замки могли бути відімкнуті штатним ключем, ключем дублікатом або підібраним ключем. Відповісти на питання в категоричній формі не представляється можливим, так як всі вище перераховані предмети залишають однотипні сліди (т.3 а.с.124-135).
З 30 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_5 , а також її неповнолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , – з 30 листопада 2018 року, та з 09 квітня 2019 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , – проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (т.2 а.с.124-126, 149,152, т.3 а.с.214-215,241).
Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції виходив з того, що з досліджених в судовому засіданні доказів не підтверджено факту відчуження спірної квартири з вини позивача та перебування останньої в шахрайській змові з відповідачем ОСОБА_3 чи будь-якими іншими особами, а тому, оскільки спірна квартира вибула із власності ОСОБА_2 поза її волею, дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення – під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним – не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Частиною третьою статті 640 ЦК України передбачено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
За правилами статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Частиною третьою статті 209 ЦК України визначено, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні самого договору купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року як власник відчужуваного майна діяв не позивач, а інша невідома особа, а тому, враховуючи, що безпосереднє підписання договору позивачем не здійснювалося, про що також свідчить висновок експерта про виконання наявних в договорі підписів від імені продавця не ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий договір не є укладеним, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрованого в реєстрі за №2064, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не підлягають до задоволення, оскільки такий договір є нікчемним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що вона є добросовісним набувачем спірного майна, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Так, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України (Постанова Верховного Суду України, 17.12.14 (провадження № 6-140цс14).
Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено, що внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні/скасуванні відповідних записів, виключно у випадках, передбачених законом. У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.
Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрований в реєстрі за №2064, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є нікчемним, то саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація прав власності за відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірну квартиру.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36909829, від 05 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 38418914, від 29 листопада 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К.Ю., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , підлягають задоволенню.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо витребування від відповідача ОСОБА_1 на її користь квартири АДРЕСА_1 , оскільки спірна квартира вибула із власності позивача поза її волею, з огляду на таке.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У частині першою статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до вимог статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо неправомірного виселення відповідача ОСОБА_5 та її дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спірної квартири, яких відповідач ОСОБА_1 вселила до неї після укладення 29 листопада 2017 року договору купівлі-продажу квартири з відповідачем ОСОБА_3 , адже правомірність проживання таких осіб у спірній квартирі відсутня, а будь-яких інших доказів щодо правомірного проживання відповідача ОСОБА_5 та її дітей у спірній квартирі ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не було надано.
Таким чином, судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини справи, зокрема, що, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року як власник відчужуваного майна діяв не позивач — такий договір не є укладеним, а є нікчемним, тому колегія суддів приходить до висновку про правомірність задоволення заявлених позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 36909829, від 05 вересня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, на спірну квартиру за ОСОБА_3 , яке було прийнято на підставі вказаного нікчемного договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 38418914, від 29 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_1 , та як наслідок витребування від відповідача ОСОБА_1 на користь позивача зазначеної квартири й виселення з неї відповідача ОСОБА_5 та її дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року — залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді : О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова
