Ухвала
19 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 204/8017/17
провадження № 61-2320сво22
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у складі судді: Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю., орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу квартири, скасування рішень про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з моменту свого народження, однак останнім часом проживає разом із чоловіком за іншою адресою. У травні 2017 року її квартиру було пограбовано та викрадено документи, що підтверджують її право власності на цю квартиру.
02 грудня 2017 року сусідка повідомила її про те, що у квартирі знаходяться невідомі люди. Приїхавши до квартири, позивач відкрила її власним ключем, побачила там невідомих людей та викликала поліцію. ОСОБА_1 вказувала, що, поки вона писала заяву про вчинення кримінального правопорушення, у квартирі були замінені всі замки.
Під час допиту слідчим осіб, які вселилися до спірної квартири, стало відомо, що 29 листопада 2017 року її квартиру придбала ОСОБА_3 у ОСОБА_2 , який начебто 05 вересня 2017 року придбав її у позивача, хоча вона ніяких договорів не підписувала та не укладала.
Згідно з матеріалами кримінального провадження до договору купівлі-продажу спірної квартири від 05 вересня 2017 року додано підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1 . 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 продав квартиру ОСОБА_3 .
Позивач указувала, що хоча з реєстраційного обліку у спірній квартирі вона не знімалася та будь-яких довідок не отримувала, КП «Жилсервіс-2» ДМР видало ОСОБА_2 довідку № 604 про те, що за адресою спірної квартири зареєстрованих осіб не має. ОСОБА_3 зареєструвала у спірній квартирі свою вагітну доньку ОСОБА_5 разом з неповнолітньою онукою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Уважаючи, що нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею, унаслідок вчинення невідомими особами шахрайських дій, зокрема, підробки паспорта та викрадення документів, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати недійсним з моменту вчинення правочину договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а саме - квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрований в реєстрі за № 2064;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36909829 від 05 вересня 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_2 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38418914 від 29 листопада 2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, на вказану квартиру за ОСОБА_3 ;
витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру;
позбавити ОСОБА_5 , яка діє у своїх інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування зазначеною квартирою шляхом виселення їх із цієї квартири, що є підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська рішенням від 21 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36909829 від 05 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38418914 від 29 листопада 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу є неукладеним, тому визнання його недійсним є неналежним способом захисту. Спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею шляхом відчуження особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, тому наявні правові підстави для витребування цієї квартири від останнього набувача та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на цю квартиру. Ураховуючи, що не було і волевиявлення ОСОБА_1 на вселення та проживання у спірній квартирі інших осіб, задоволенню підлягають і вимоги позивача про виселення відповідачів з цієї квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
при укладенні договору купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року як власник відчужуваного майна діяв не позивач, а інша невідома особа, а тому, враховуючи, що безпосереднє підписання договору позивачем не здійснювалося, про що також свідчить висновок експерта про виконання наявних в договорі підписів від імені продавця не ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий договір не є укладеним, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрованого в реєстрі за № 2064, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не підлягають до задоволення, оскільки такий договір є нікчемним;
зважаючи на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрований в реєстрі за № 2064, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є нікчемним, то саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація прав власності за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру;
колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36909829, від 05 вересня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 38418914, від 29 листопада 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1342927212101, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , підлягають задоволенню;
колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо неправомірного виселення відповідача ОСОБА_5 та її дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спірної квартири, яких відповідач ОСОБА_3 вселила до неї після укладення 29 листопада 2017 року договору купівлі-продажу квартири з відповідачем ОСОБА_2 , адже правомірність проживання таких осіб у спірній квартирі відсутня, а будь-яких інших доказів щодо правомірного проживання відповідача ОСОБА_5 та її дітей у спірній квартирі ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не було надано.
Аргументи учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_8 звернулася із касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, в якій просить:
скасувати оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити;
судові витрати покласти на позивача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4652/11;
суд першої інстанції застосував формальний підхід до вирішення справи, не надав оцінки доводам сторін, про що свідчать письмові докази, на які ОСОБА_8 посилалася, які суд залучив до матеріалів справи лише частково і підшив до справи хаотично, без сенсу та не за змістом, тим самим виключив можливість дослідити та оцінити всі її доводи та докази;
суд першої інстанції в основу рішення поклав докази, які є недостовірними в силу дефектності їхньої форми та змісту, про що представник ОСОБА_5 - адвокат Ремез К. І. зробив відповідні заяви на стадії дослідження письмових доказів;
ОСОБА_1 була знайома із ОСОБА_9 до укладення угоди з ОСОБА_3 , про це вона дізналася під час його допиту в поліції. Він заявив, що ключі від спірної квартири були і в сусідки, ОСОБА_10 , оскільки вона ходила до квартири годувати кота, що підтвердила і сама ОСОБА_1 . Маючи можливість відновити документи на право власності, з травня до грудня 2017 року ОСОБА_1 нічого не зробила, оскільки мала інші наміри. Документи не були викрадені, бо квартиру ніхто не грабував, що підтверджує трасологічна експертиза замків вхідних дверей, виконана у рамках кримінального розслідування за фактом звернення ОСОБА_3 . До поліції за фактом пограбування ОСОБА_1 не зверталась, наряд поліції на місце злочину за фактом незаконного проникнення до квартири сторонніх осіб теж не викликала, оголошення в газету та ЗМІ про втрату документів на квартиру не давала, арешт на квартиру через нотаріуса або поліцію не накладала. Усе вказує на те, що ОСОБА_1 свідомо робила все, щоб квартира була продана, а потім повернена їй через суд;
ОСОБА_3 разом із донькою, ОСОБА_5 , вжили всіх можливих заходів щодо перевірки законності правочину, проте тепер сплативши шахраям всі наявні у них кошти, мають право лише на теоретичне відшкодування збитків, а не на повернення сплачених коштів;
рішення суду про позбавлення ОСОБА_3 майна без будь-якої можливості компенсації покладає на неї надмірний тягар поновлення порушених прав, який не мав би місця за наявності надійного механізму, створеного державою, для перевірки покупцем нерухомості як особи продавця, так і законності попередніх правочинів із квартирою.
У травні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
ОСОБА_1 зазначає, що зазначаючи про обставини набуття квартири, ОСОБА_3 лише поміж рядків згадує про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Головною метою касаційної скарги є зупинення виконання рішення районного суду та продовження чинити опір ОСОБА_1 у розпорядженні своєю власністю. ОСОБА_3 розповідає, як вона з чоловіком назбирали на спірну квартиру, проте замовчує, що родина ОСОБА_3 має у власності аж 15 га землі, приватні житлові будинки і квартири (докази містяться в матеріалах справи).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; зупинено дію рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про приєднання нових доказів до матеріалів справи № 204/8017/17 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 лютого 2022 року вказано, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4652/11.
Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що лише підписання правочину саме його сторонами, свідчить про дотримання ними письмової форми договору. Не підписання ж правочину однією із його сторін, свідчить про недотримання як письмової форми договору, так і, відповідно, вимог закону щодо нотаріального посвідчення правочину, укладеного саме між указаними в ньому сторонами, наслідком чого є нікчемність такого правочину.
У цій справі ОСОБА_1 звернулася із позовом, у якому просила, зокрема, визнати недійсним договір купівлі-продажу її квартири, вказуючи, що вона цей договір не підписувала, що, на думку колегії суддів, з огляду на встановлення судами факту його не підписання позивачем як стороною правочину, свідчить про нікчемність оспорюваного договору відповідно до частини першої статті 220 ЦК України. Висновку про нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна за схожих правовідносин Верховний Суд дійшов у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18.
Проте у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18 Верховний Суд виклав інші висновки у подібних правовідносинах, зокрема, що наслідком не підписання стороною правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, є його неукладеність.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення правового питання щодо наслідків не підписання договору його стороною (з урахуванням наведених правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах), потребує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, що підлягає вирішенню об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 12 травня 2009 року на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , в якій вона зареєстрована з 08 червня 2007 року.
15 травня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про втрату приватизаційного листа і технічного паспорта на спірну квартиру.
17 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що її звернення зареєстровано до ЖЄО від 15 травня 2017 року № 9715, а проведені заходи, направлені на місцезнаходження документів, позитивного результату не дали.
05 вересня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого позивач передала ОСОБА_2 у власність спірну квартиру.
Під час посвідчення вказаного договору купівлі-продажу приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. було надано паспорт на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданий 29 травня 2007 року Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.
Згідно з інформацією, викладеною в листі ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21 березня 2018 року № 1201.4.1-4432/1201.2-18, ОСОБА_1 видано 29 травня 2007 року Красногвардійським РВ Дніпропетровського МУ УМВС України в Дніпропетровській області паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , а паспорт серії НОМЕР_1 було видано Красногвардійським РВ Дніпропетровського МУ УМВС України в Дніпропетровській області 03 січня 1997 року ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак він значиться як втрачений.
29 листопада 2017 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_3 , за якою цього ж дня зареєстроване право власності на цю квартиру.
11 грудня 2017 року за заявою позивача Чечелівський ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про те, що невідома особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою позивача за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим зареєстровано кримінальне провадження № 12017040680002604 за частиною першою статті 190 КК України.
У провадженні СВ Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження від 10 січня 2018 року № 20180406800000066 за частиною першою статті 190 КК України з приводу того, що 29 листопада 2017 року невстановлена особа шахрайським способом заволоділа спірною квартирою, яка згідно з договором купівлі-продажу НМТ 959239 належить заявнику ОСОБА_3 .
До Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області звернень від ОСОБА_1 за фактами пограбування та викрадення документів на вказану квартиру до відділення поліції не надходило (лист старшого слідчого області Покаленка М. С. від 05 листопада 2019 року № 45.6/103).
Згідно з висновком експерта № 28/1.1/495 від 04 вересня 2018 року, рукописний запис « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу від 05 вересня 2017 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрованому в реєстрі за № 2064 та укладеному між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Відповідно до висновку експерта № 24/4.2/659 від 23 червня 2018 року, складеного в межах кримінального провадження №20180406800000066 від 10 січня 2018 року, на накладному замку з сувальдним механізмом, наданому 07 червня 2018 року ОСОБА_3 , встановлена наявність пошкодження у вигляді відсутності ручки (баранця) для відмикання замку зсередини. Будь-які інші пошкодження на вказаному замку відсутні. На наданому для дослідження накладному замку з циліндровим механізмом пошкодження відсутні. Пошкодження у вигляді відсутності ручки для відмикання замку зсередини, на накладному замку зсередини, на накладному замку з сувальдним механізмом, було утворене, ймовірно в результаті розламу стрижня ручки в процесі експлуатації. На наданих для дослідження двох накладних замках сліди зламу відсутні. Накладний замок з циліндровим механізмом надійшов на дослідження у справному стані. Накладний замок з сувальдним механізмом надійшов на дослідження у несправному, але працездатному стані. Несправність накладного сувальдного замку полягає у розламі та відсутності ручки для відкривання замку зсередини. На наданих для дослідження накладних замках сліди дії стороннім предметом відсутні. Вказані замки могли бути відімкнуті штатним ключем, ключем дублікатом або підібраним ключем. Відповісти на питання в категоричній формі не представляється можливим, оскільки всі перераховані предмети залишають однотипні сліди.
У спірній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_5 та її неповнолітні діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30 листопада 2018 року і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09 квітня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
Спір у цій справі виник щодо застосування частини першої статті 220, частини першої статті 657 ЦК України.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне переглянути правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 761/21897/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 759/1692/18, відповідно до яких наслідком не підписання стороною правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, є його неукладеність.
При вирішенні питання про прийняття справи до провадження об`єднаної палати були встановлені процесуальні обставини, які унеможливлюють прийняття справи до провадження.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 922/648/18 зазначено: «до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Враховуючи, що предметом Договору лізингу є нерухоме майно, правильним є висновок апеляційного суду про те, що такий договір підлягає нотаріальному посвідченню в силу прямої вказівки ЦК України. За приписами ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно зі ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. В ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. З наведеного вбачається, що у разі наявності вимоги про обов`язкове нотаріальне посвідчення, її недотримання при укладенні договору має наслідком нікчемність такого правочину, саме по собі підписання такого договору не породжує для його сторін бажаного правового результату і відповідних прав та обов`язків, відтак правильним є висновок апеляційного суду, що до позивача не перейшло право власності у зв`язку лише зі сплатою обумовленої договором вартості нерухомого майна».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 червня 2020 року у справі № 916/2800/18 зазначено: «частиною 1 статті 635 ЦК України визначено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України). Частиною 1 статті 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Відповідно до ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України: «2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується саме до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Подібні правові висновки викладені у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №401/3856/16-ц (про визнання недійсним саме попереднього договору), а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/3156/ та від 10.04.19 у справі №463/5896/14-ц. Отже, посилання позивача на те, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним через недотримання вимог ст.657 ЦК України щодо нотаріального посвідчення є необґрунтованими, так як чинним законодавством визначено, що визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається».
У постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2021 року у справі № 904/5868/18 (904/1983/20) зазначено: «Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини з приводу купівлі-продажу, тому відповідно до статті 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Така правова позиція, що була врахована судами попередніх інстанцій, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 у справі № 183/6571/17 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Ключове рішення", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту. З встановлених судами обставин та матеріалів цієї справи (спір у межах справи про банкрутство ТОВ "Ключове рішення") слідує, що предметом договору лізингу, в даному випадку, є нерухоме майно, а саме квартира, при чому стороною цього договору (позивач у справі) є фізична особа - ОСОБА_1. Статтею 379 ЦК України, яка має назву "Поняття житла", визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом. Найм (оренда) житла врегульовано главою 59 ЦК України. За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина перша статті 209 ЦК України). Договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 811 ЦК України). Як зазначалось вище, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу. Відтак, на переконання колегії суддів касаційного суду, до відносин, пов`язаних з лізингом житлового нерухомого майна - квартири розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини як щодо купівлі-продажу квартири, так і щодо оренди (найму), а саме оренди житла з викупом, що в обох випадках передбачають укладення таких договорів у письмовій формі та їх нотаріальне посвідчення. Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 922/3059/16 зазначено: «У задоволенні вимог заяви ОСОБА_13 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна на аукціоні від 04.12.2018 - частини лота № 3099/АТ/18, а саме квартири АДРЕСА_3 , суд відмовляє, оскільки оскаржуваний договір з огляду на встановлені обставини справи щодо відсутності його нотаріального посвідчення суперечить нормам статті 657 ЦК України, частин першої, четвертої статті 50 Закону про банкрутство та є нікчемним в силу приписів частини першої статті 220 ЦК України. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 вересня 2022 року у cправі № 904/6233/21 зазначено: «Ураховуючи викладене, укладений на товарній біржі договір купівлі-продажу від 05.04.2018, предметом якого було нерухоме майно, мав бути нотаріально посвідчений в силу положень статті 657 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Звідси договір купівлі-продажу від 05.08.2014, як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом якого було нерухоме майно та який не був нотаріально посвідчений, є нікчемним та відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю».
Наведене свідчить, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично поставила правове питання про необхідність відступлення (перегляду) також і від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо застосування частини першої статті 220, частини першої статті 657 ЦК України. Об`єднана палата враховує, що тотожна за змістом норма права не може тлумачитися та розумітися різними судами відмінно, незалежно від юрисдикційної належності кожного такого суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.
ЄСПЛ вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження» (FIRMA VERITAS, TOV v. UKRAINE, ЄСПЛ, № 2217/07, § 26-30, від 15 травня 2012 року).
З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку відсутністю предмета (об`єкта) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку іншого касаційного суду у складі Верховного Суду, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. У такому випадку суд (Об`єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.
Керуючись статтями 7, 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Повернути справу № 204/8017/17 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
С. О. Погрібний
І. М. Фаловська
