ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/6133/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Гаврилюк О.М.)
від 06.12.2022
у справі №910/6133/22
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за участю представників учасників справи:
позивача - Прохоров Ю.Г.;
відповідача - Редевич О.М.;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305, 94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у справі №910/6133/22 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження та роз`яснено останньому, що розгляд справи віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України мотивував своє рішення тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у справі №910/6133/22 скасовано. Матеріали справи №910/6133/22 передано на розгляд Господарському суду міста Києва.
Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, виходив з того, що висновок місцевого господарського суду щодо наявності, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасним.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 залишити в силі.
3.2. Підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Українська залізниця" визначило абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме: статті 20, 236 Господарського процесуального кодексу України, та неправильно застосовано норми матеріального права - статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Також Акціонерне товариство "Українська залізниця" посилається на те, що позивач не просить стягнути середній заробіток за затримку роботодавцем виконання рішення суду, а просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, в тому числі і за період після дати ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі. При цьому підставою такого позову не є факт прийняття уповноваженим органом рішення про припинення повноважень посадової особи (корпоративні правовідносини), а затримка виконання рішення суду, що з корпоративних правовідносин не випливає.
Скаржник звертає увагу й на те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, чітко не встановив в порядку якого судочинства має розглядатися спір. При цьому Акціонерне товариство "Українська залізниця" зазначає, що позивачем реалізовано його право на оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2022 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2022, тому перешкоди для розгляду спору в належному судочинстві у позивача відсутні. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15.01.2021 у справі № 904/6125/20 та від 16.10.2019 у справі № 752/10984/14-ц.
3.3. Від позивача надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі, в яких ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права, що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування і тлумачення. Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідачем не додано доказів сплати судового збору, а касаційна скарга подана з пропуском строку на її подання.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/6133/22 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, а саме: надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2684, 00 грн за подання касаційної скарги у даній справі.
Від Акціонерного товариства "Українська залізниця" 14.02.2023 до Суду, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 30.01.2023, надійшов супровідний лист з доданим до нього платіжним дорученням №67409 від 07.02.2023 про сплату судового збору у розмірі 2684, 00 грн.
З огляду на те, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" усунуло недоліки касаційної скарги в строк, встановлений судом, у Суду були відсутні інші підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права, а касаційна скарга є необґрунтованою. Також позивач просить стягнути на його користь 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3.5. Від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у якому відповідач просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а у випадку якщо суд дійде висновку про їх обґрунтованість - зменшити розмір таких витрат.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство "Українська залізниця") про: визнання незаконним та скасування наказу від 19.01.2017 №72/ос про його звільнення з роботи у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України; визнання незаконним рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17-18 січня 2017 року (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) в частині звільнення у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України; поновлення його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця"; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 11.05.2017 по дату ухвалення рішення по справі.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17-18 січня 2017 в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи, визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Укрзалізниця" від 19.01.2017 №72/0с про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця", стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 150 375, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням необхідних податків та платежів.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018, задоволено апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця", скасовано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі 760/9300/17-ц.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним рішення правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.01.2020 справу №760/9300/17-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Укрзалізниця" від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця". Стягнуто з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 150 375, 56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 037, 56 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрзалізниця" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц залишено без змін.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2021 у справі № 760/9300/17-ц, закрито касаційне провадження за скаргою Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021.
У зв`язку з невиконанням рішення про поновлення на роботі позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2021 по справі №757/15379/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито провадження у справі та роз`яснено позивачу, що вирішення даного спору віднесено до компетенції господарських судів.
Дана ухвала обґрунтована тим, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник з корпоративних відносин, а відтак підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 27.10.2022 ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2022 залишено без змін.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення 2 552 305, 94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає вирішенню в господарських судах України.
5.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Частиною 3 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Так, суд апеляційної інстанції врахував, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) викладались правові висновки щодо підвідомчості спорів про оскарження рішення загальних зборів засновників товариства (постанови зборів уповноважених) щодо звільнення директора (голови правління) товариства, поновлення на посаді, стягнення на їх користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У цих справах питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь незаконно відстороненого (звільненого) директора (голови правління) товариства вирішувалося у порядку господарського судочинства. Практика Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикційності розгляду таких справ в порядку господарського судочинства є сталою.
Крім того, у справі № 324/379/19 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин слід відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), шляхом уточнення наведених у ній висновків, а саме: зазначення, що у разі непред`явлення вимог про визнання недійсним рішення уповноваженого органу товариства учасником цього товариства, за умови їх попереднього вирішення в порядку господарського судочинства, спори про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу належать до компетенції судів загальної юрисдикції, оскільки у такому випадку корпоративний спір між сторонами відсутній. У зв`язку з наведеним, справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 17.08.2022 у згаданій справі № 324/379/19 дійшла висновку, що немає підстав для відступу (уточнення) від висновку, наведеного у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду. Крім того, зазначила, що практики щодо юрисдикційності розгляду справ в порядку господарського судочинства потрібно дотримуватися й в тих справах, у яких господарський суд вже вирішив питання про скасування рішення уповноваженого органу товариства, а після цього позивач звертається із іншими вимогами - про поновлення на посаді директора (голови правління) товариства, стягнення середнього заробітку, тощо. Оскільки такі вимоги залежать від визнання правомірним рішення загальних зборів засновників товариства (постанови зборів уповноважених) щодо звільнення директора (голови правління) товариства і вони мають бути вирішені в порядку господарського судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України та направлення справи для розгляду до місцевого господарського суду.
Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження. Інші доводи скаржника про те, що спірні правовідносини регулюються статтею 236 КЗпП України, оскільки позивач стверджує про затримку виконання судового рішення про поновлення його на роботі, а отже, такі правовідносини не є корпоративними, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що враховуючи послідовні та однозначні висновки Великої Палати Верховного Суду, вимоги про стягнення середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням працівника є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Крім того, визначення норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин належить до компетенції суду щодо ухвалення рішення по суті спору.
5.4. У касаційній скарзі відповідач також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції чітко не встановив в порядку якого судочинства має розглядатися спір. При цьому Акціонерне товариство "Укрзалізниця" зазначає, що позивачем реалізовано його право на оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2022 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2022, тому перешкоди для розгляду спору в належному судочинстві у позивача відсутні. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 15.01.2021 у справі № 904/6125/20 та від 16.10.2019 у справі № 752/10984/14-ц.
Щодо наведених доводів, то колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені зокрема в ухвалі від 17.08.2022 у справі № 324/379/19, відповідно до яких подібні спори мають вирішуватися в прядку господарського судочинства.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, ця справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі ухвалення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania, №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
У пункті 91 рішення від 09.11.2004 "Науменко проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, повинно тлумачитись в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.
Порушення права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Отже за змістом статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини" суди застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №752/10984/14-ц в контексті питання дослідження юрисдикції, в якій зроблено правовий висновок щодо недопущення юрисдикційних конфліктів, а отже і недопущення порушення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту в розрізі Конвенції.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09.12.2010 у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви №7714/06 та №23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 01.12.2011 у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява №34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17.01.2013 у справі "Мосендз проти України" ("Mosendz v. Ukraine", заява №52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21.12.2017 у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява №55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Так, як встановив у цій справі суд апеляційної інстанції, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2021 у справі №757/15379/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито провадження у справі та роз`яснено позивачу, що вирішення даного спору віднесено до компетенції господарських судів. Постановою Київського апеляційного суду від 27.10.2022 ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2022 залишено без змін. При цьому суди виходили з того, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник з корпоративних відносин, а відтак підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки такі вимоги є похідними від основних позовних вимог, що були предметом розгляду в господарському судочинстві.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20), спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині обґрунтованими, оскільки юрисдикційний конфлікт в цій справі відсутній. Так, у справах № 904/6125/20 та № 752/10984/14-ц, які враховані судом апеляційної інстанції, Великою Палатою Верховного Суду було встановлено, що суди належної юрисдикції відмовили позивачам у вирішенні їх спорів відповідними судами, у зв`язку з чим справа, яка належала до юрисдикції загального суду підлягала вирішенню господарським судом (у першому випадку), а справа, яка підлягала вирішенню в порядку господарського судочинства була розглянута загальним судом в порядку цивільного судочинства (у другому випадку).
Спір у цій справі № 910/6133/22 має бути вирішений в порядку господарського судочинства та відповідно має бути розглянутий господарським судом.
Оскільки доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими, то постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови Суду.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
6.2. З урахуванням викладеного, оскільки за результатами перевірки судом касаційної інстанції встановлено, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, суд касаційної інстанції вважає наявними правові підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до якої правильно скасовано ухвалу суду першої інстанції та передано справу на розгляд Господарському суду міста Києва.
7. Судові витрати
7.1. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить стягнути на його користь 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З абзацу 2 частини 3 статті 233 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті .Разом з тим, оскільки рішення по суті спору в цій справі ще не ухвалене, то вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу є передчасним. У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 910/6133/22 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 910/6133/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
О. Кролевець
