Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2
УХВАЛА
м. Київ
25.07.2022Справа № 910/6133/22Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
У липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статей 232, 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що ця заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
В обґрунтування своєї позовної заяви, поданої на підставі вищенаведених норм КЗпП, ОСОБА_1 зазначив, що факт незаконного звільнення його із займаної посади встановлений в справі № 760/9300/17-ц. Оскільки відповідачем не було виконано вказане рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду з позовом про стягнення із Залізниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Однак ухвалою Печерського районного суду від 7 липня 2022 року закрито провадження у цивільній справі № 757/15379/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Залізниці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Роз`яснено позивачу, що вирішення даного спору відноситься до компетенції господарського судочинства.
У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом.
Статтею 1 ГПК України унормовано, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
Спір про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу розглядався Господарським судом міста Києва в межах справи № 757/15379/21-ц, у зв`язку з її направленням ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року.
Судом встановлено, що предметом розгляду справи № 760/9300/17-ц було визнання незаконним та скасування наказу від 19 січня 2017 року №72/ос про звільнення позивача з роботи в зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; визнання незаконним рішення правління Залізниці від 17-18 січня 2017 року в частині звільнення у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; поновлення його на займаній посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Однак, у своїй постанові від 29 квітня 2020 року в справі № 757/15379/21-ц суд касаційної інстанції вказав, що вимоги: про скасування наказу про звільнення, про поновлення позивача на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, якщо дослідження одного і того ж рішення правління Залізниці здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Тому цей спір в цілому, на думку вказаного суду, належить до юрисдикції господарського суду.
У той же час, предметом розгляду справи № 910/6133/22 є виключно вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Перелік органів, які розглядають трудові спори, наведений у статті 221 КЗпП України, відповідно до якого трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах та місцевими загальними судами.
Таким чином, звернення із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 має звернутись саме до суду, як органу, уповноваженого на розгляд такого питання.
При цьому, безпосередньо процедура судового розгляду та юрисдикційні питання, пов`язані зокрема з визначенням територіальної юрисдикції та обранням повноважного суду, регламентуються відповідним процесуальним кодексом.
Чинним цивільним процесуальним законом не встановлено обов`язку особи звертатись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі саме до того суду, який вирішував спір про поновлення на роботі.
Питання територіальної юрисдикції цивільних справ регламентуються ЦПК України, а положення статті 236 КЗпП України не обмежує процесуальної можливості позивача обрати, до якого суду звернутись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі: за загальним правилом частини другої статті 27 ЦПК України чи відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 30 січня 2019 року № 755/11180/18.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір між ОСОБА_1 та Залізницею в даній справі виник з трудових правовідносин, а відтак такий спір не відноситься ні до господарських, ні до корпоративних, ні до кондиційних (пов`язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи).
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом із тим приписами статті 20 ГПК України прямо встановлено, що до юрисдикції господарських судів не відносяться справи у трудових спорах.
Крім того, за змістом пункту 2 частини 4 статті 19, статті 430 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин, підлягають розгляду в спрощеному позовному провадженні, а для судових рішень, прийнятих у певних категоріях таких спорів, встановлюється особливий порядок виконання. Водночас ГПК України таких положень не містить, що може призвести до порушення прав позивача на оперативний та справедливий розгляд наведеного спору. Саме такі негативні наслідки, пов`язані з тривалим невиконанням рішення суду, поніс позивач під час розгляду трудового спору в справі № 760/9300/17-ц.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Залізниці про стягнення середньо заробітку за час вимушеного прогулу.
Водночас суд на виконання положень частини 6 статті 175 ГПК України роз`яснює заявнику, що розгляд справи віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Також судом взято до уваги те, що ухвалою Печерського районного суду від 7 липня 2022 року в справі № 757/15379/21-ц закрито провадження в аналогічні справі.
Відповідно до частини 6 статті 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Проте, відповідно до частини 2 статті 278 ГПК України безумовною підставою для скасування рішення господарського суду є порушення правил юрисдикції, визначених статтями 20-23 цього Кодексу.
У той же час, у разі незгоди з ухвалою Печерського районного суду від 7 липня 2022 року в справі № 757/15379/21-ц, позивач не позбавлений можливості оскаржити її у встановленому законом порядку.
Керуючись статтями 175, 234 ГПК України, суддя
УХВАЛИВ:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за його позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву з додатками повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання: 25 липня 2022 року.
СуддяЄ.В. Павленко
