ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5623/22 Справа № 211/5625/19 Суддя у 1-й інстанції - Семенова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 211/5625/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Остапенко В.О.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Гладиш К.І.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2020 року, яке ухвалено суддею Семеновою Н.М. у місті Апостолово Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 серпня 2020 року, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіональної філії«Придніпровська залізниця»Акціонерного товариства«Українська залізниця»в особіструктурного підрозділуКриворізького локомотивногодепо проскасування наказупро звільнення,стягнення середньоїзаробітної платиза часпростою,стягнення середньоїзаробітної платиза часвимушеного прогулу.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах, та працював на посаді помічника машиніста електровоза в структурному підрозділі Криворізького локомативного депо регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з листопада 2015 року.
05 січня 2019 року позивач та машиніст ОСОБА_2 , 12 січня 2019 року позивач та машиніст ОСОБА_3 відмовилися від дорученої роботи, у зв`язку з невідповідністю електровозів безпечним умовам праці. Виявлені зауваження були внесені до бортового журналу та складено відповідні акти від 05 січня 2019 року та 12 січня 2019 року.
У зв`язку з відсутністю належних умов праці, необхідних для виконання роботи, позивач пішов у щорічну відпустку.
По виходу з відпустки позивач дізнався, що відповідач не створив належних умов праці та порушив його конституційні права на заробітну плату у січні 2019 року, тому позивач виявив бажання розірвати з відповідачем трудовий договір з підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП України, про що написав відповідну заяву.
Однак, при отриманні трудової книжки 26 липня 2019 року позивач дізнався, що був звільнений 12 червня 2019 року за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд скасувати наказ № 452/ос від 12 липня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 », стягнути середню заробітну плату за час простою у січні місяці відповідно ч. 3 ст. 113 КЗпП України у сумі 1200,15 грн., та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 122291,61 грн.
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано наказ Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо № 452/ОС від 12 липня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час простою у січні місяці 2019 року у сумі 1200,15 грн.
Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12 липня 2019 року по 12 лютого 2020 року у сумі 122 291,61 грн.
Додатковим рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року з ОСОБА_1 на корсить держави стягнуто судові витрати в розмірі 768,40 грн.
Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судових витрат.
Стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь держави 1536,80 грн. судових витрат
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, 11 червня 2019 року позивач надав до відділу кадрів Криворізького локомотивного депо заяву про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, після чого до роботи не з`явився, про причини звільнення керівництво не повідомив. Виклики та дзвінки керівництва позивач ігнорував, у зв`язку з чим останнього було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за вчинений ним 12 червня 2019 року прогул без поважних причин. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не обґрунтовані, оскільки останній вимог про поновлення на роботі, не заявляв. Невиплата середнього заробітку за час простою у січні 2019 року не відповідає дійсності, спростовується наявним в матеріалах справи розрахунком заробітної плати позивача за січень 2019 року.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Серьогіну С.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представників позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які, кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17 листопада 2015 року перебував з відповідачем у трудових відносинах на посаді помічника машиніста електровоза в структурному підрозділі Криворізького локомотивного депо регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».
11 червня 2019 року позивач подав заяву про звільнення за згодою сторін (том 1 а.с. 80).
11 червня 2019 року позивач подав іншу заяву про припинення трудового договору з підстав пункту 3 частини першої статті 38 КЗпП України (внаслідок невиконання власником та уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов трудового договору) та на роботу більше не виходив (том 1 а.с. 82).
Листом від 11 червня 2019 року структурний підрозділ «Криворізького локомотивного депо» запропонував ОСОБА_1 надати обґрунтоване роз`яснення щодо порушення адміністрацією законодавства про працю та умов трудового договору (том 1 а. с. 83).
Відповідно до протоколу від 17 червня 2019 року керівництво депо скликало нараду, на порядок денний якої поставлене порушення трудової дисципліни помічником машиніста електровозу ОСОБА_1
ОСОБА_5 , як голова первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, та ОСОБА_1 були запрошені, але не з`явилися (том 1 а.с. 86).
20 червня 2019 року за вих. № 761 голові первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо направлено лист про надання згоди на притягнення помічника машиніста електровоза цеху експлуатації ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (том 1 а.с. 87).
03 липня 2019 року профспілковим комітетом Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо надано лист, відповідно до якого профспілковий комітет Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо прийняло рішення: не давати згоди на звільнення помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України з 11 червня 2019 року (том 1 а.с. 88).
Наказом від 12 липня 2019 року № 452/ОС (том 1 а.с. 8990) відповідач звільнив ОСОБА_1 , помічника машиніста електровоза цеха експлуатації, з 12 червня 2019 року за прогул без поважних причин, вчинений 12 червня 2019 року (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем було допущено порушення порядку звільнення позивача, що є наслідком скасування наказу. У зв`язку з ненаданням відповідачем доказів проведення остаточного розрахунку з позивачем, стягненню підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу. Факт наявності простою не з вини працівника підтверджено, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем порядку звільнення позивача, погоджується з виновокм суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу середня заробітна плата за час простою у січні 2019 року, однак не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром середньої заробітної плати за час простою у січні 2019 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 3 ЦПКкожна особа має право у встановленому порядку звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно дост. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст.2,36,40,41 КЗпП України).
Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогулом є відсутність працівника на роботі більше трьох годин без поважних причин, тому суд, з`ясовуючи законність звільнення працівника на підставі п.4 ч.1ст.40КЗпП України, повинен встановити причини відсутності працівника на робочому місці та їх поважність.
На працівника покладаються обов`язки, які є: складовими його трудової функції; іншими обов`язками, передбаченими правилами внутрішнього розпорядку.
За змістом ч. 1ст. 38 КЗпП України,працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Застосування цієї норми права у подібних правовідносинах перебувало предметом розгляду Верховного Суду.
Верховний Суд, у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16, дійшов висновку про те, щороботодавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником підставу звільнення з роботи.
У разі якщо факти порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, не підтвердилися, відповідач повинен був відмовити у звільненні з цих підстав.
Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, та постановах Верховного Суду України: від 20 лютого 2013 року у справі № 6-157цс12 та від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12.
Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.
Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, щопрацівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.
Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.
За змістом статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Як вбачається із матеріалів справи, 11 червня 2019 року позивач скористався наданим частиною третьою статті 38 КЗпП України правом і подав заяву про звільнення його з роботи у той же день за власним бажанням у зв`язку з порушенням працедавцем законодавства про працю.
Наведене свідчить про порушення відповідачем порядку звільнення працівника з підстав частини третьої статті 38 КЗпП України, тому подальші події для констатації цього факту не мають юридичного значення.
Надалі, без вирішення питання щодо можливості звільнення позивача згідно з поданою ним заявою на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та остаточно не прийнявши рішення провідмову у розірванні трудового договору із зазначених позивачем підстав, АТ «Укрзалізниця» звільнила ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Як вбачається із матеріалів справи, замість видання наказу про звільнення ОСОБА_1 у визначений ним строк, або видання наказу про відмову у такому звільненні у визначений працівником строк, відповідач запропонував позивачу надати обґрунтоване роз`яснення щодо порушення адміністрацією законодавства про працю та умов трудового договору.
Згідно листа СП «Криворізького локомотивного депо» від 11.06.2019 року ОСОБА_1 було запропоновано надати обґрунтоване роз`яснення про порушення адміністрацією законодавства про працю та умов трудового договору (том 1 а.с. 83).
Докази отримання ОСОБА_1 вказаного вказаного листа в матералах справи відсутні.
Відповідно до протоколу від 17.06.2019 року встановлено що, при керівництві депо була скликана нарада, на порядок денний якої було поставлене питання про розгляд випадку порушення трудової дисципліни помічником машиніста електровозу ОСОБА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , як голова первинної профспілкової організації ВПЗУ КЛД, були запрошені, але не з`явилися. (том 1 а.с.86)
Доказів запрошення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на нараду при керівництві депо, суду не надано.
Для правомірного притягнення до дисциплінарної відповідальності необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника і які прямо випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку та пов`язані з ним, та прямо на нього покладені; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків як проступок має бути винним і не пов`язаним з поважними причинами; для накладення дисциплінарного стягнення має бути встановлена подія (проступок) і обов`язково вина працівника, і дані обставини (подія і склад порушення) мають бути доведені саме роботодавцем, є неприпустимим перекладення на працівника обов`язку по доказуванню своєї невинуватості. Щодо процедури застосування дисциплінарного стягнення працівнику має бути надана можливість дати письмові пояснення, для надання пояснень працівник повинен знати конкретно за який проступок він притягається до дисциплінарної відповідальності.
20.06.2019 року за вих. № 761 голові первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо направлено лист про надання згоди на притягнення помічника машиніста електровоза цеху експлуатації ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул по п. 4 ст. 40 КЗпП України (том 1 а.с.87).
03.07.2019 року за № 85 профспілковим комітетом Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо надано лист відповідно до якого, Профспілковий комітет Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо прийняло рішення: не давати згоди на звільнення помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звільнився за власною заявою з підстав ч.3 ст. 38 КЗпП України з 11.06.2019 року (том 1 а.с.88).
Згідно наказу № 452/ОС від 12.07.2019 року АТ «Українська залізниця» регіональної філії «Придніпровська залізниця» структурного підрозділу Криворізьке локомотивне депо» ОСОБА_1 - помічника машиніста електровоза цеха експлуатації звільнено 12.06.2019 року за прогул без поважних причин, учинений 12.06.2019 року (п. 4 ст. 40 КЗпП України) (том 1 а.с. 89-90)
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що не можна вважати прогулом з боку позивача його неявку 12.06.2019 року на робоче місце, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомив позивача про те, що його заява про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України від 11.06.2019 року задоволена не була та він мав стати до роботи 12.06.2019 року.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про порушення відповідачемпорядку звільнення позивача та наявністю правових підстав для скасування наказу Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо № 452/ОС від 12.07.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що 11 червня 2019 року позивач надав до відділу кадрів Криворізького локомотивного депо заяву про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, після чого до роботи не з`явився, про причини звільнення керівництво не повідомив. Виклики та дзвінки керівництва позивач ігнорував, у зв`язку з чим останнього було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за вчинений ним 12 червня 2019 року прогул без поважних причин, оскільки в даному випадку відповідач, без вирішення питання щодо можливості звільнення позивача згідно з поданою ним заявою на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та остаточно не прийнявши рішення провідмову у розірванні трудового договору із зазначених позивачем підстав, запропонував позивачу надати обґрунтоване роз`яснення щодо порушення адміністрацією законодавства про працю та умов трудового договору, чим порушив порядок звільнення позивача з підстав частини третьої статті 38 КЗпП України, тому подальші події для констатації цього факту не мають юридичного значення.
Нормамист.47 КЗпП Українивстановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст. 116 КЗпП України.
Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 26.07.2019 року, доказів того, що відповідач розрахувався з ОСОБА_1 згідно дост.116 КЗпП України,суду не надані.
Статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплат за трудовим договором та інші виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п.8 р.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висноком суду першої інстанції про те, що у зв`язку з тим, що відповідач не надав ОСОБА_1 довідку про остаточний розрахунок, не надав суду розрахунок заробітної плати за останні два місяці 2019 року які перебували звільненню працівника, табелів роботи, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення в відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 122 291,61 грн. підлягають задоволенню.
При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не обґрунтовані, оскільки останній вимог про поновлення на роботі, не заявляв так як відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку незалежно від відсутності позовних вимог щодо поновлення працівника на роботі.
В даному випадку судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не доведено факт остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Згідно з частинами першої-третьої статті 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів,які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявних в матеріалах справи копій маршрутних листів від 05 січня 2019 року та 12 січня 2019 року час простою локомотивної бригади складав 4,4 години.
Згідно довідки про доходи заробітна плата позивача за листопад 2018 року складала 8379,78 грн., за грудень 2018 року - 10314,10 грн.
Середній заробіток за годину в січні 2019 року складав 55,97 грн. (8379,78 грн. + 10314,10 грн. ? 2 = 9346,94 грн. ? 167 годин).
Таким чином, враховуючи час простою локомотивної бригади позивача 05 січня 2019 року та 12 січня 2019 року, який складав 4,4 години, відповідач мав сплатити позивачу 246,27 грн., проте згідно розрахунку заробітної плати за січень 2019 року сплатив 143,13 грн., тому сума в 103,14 грн. підлягає стягненню на користь позивача, у звязку з чим рішення суду прешої інстанції підлягає зміні в частині стягнутого з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 розміру середньої заробітної плати за час простою у січні 2019 року, зменшивши цей розмір з 1200 грн. 15 коп. до 103 грн. 14 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін, оскільки аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2020 року зміні в частині стягнутого з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 розміру середньої заробітної плати за час простою у січні 2019 року, із зменшенням цього розміру з 1200 грн. 15 коп. до 103 грн. 14 коп.
В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо задовольнити частково.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2020 року змінити в частині стягнутого з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо на користь ОСОБА_1 розміру середньої заробітної плати за час простою у січні 2019 року, зменшивши цей розмір з 1200 грн. 15 коп. до 103 (сто три) грн. 14 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 01 верезня 2022 року.
Головуючий:
Судді:
