Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 755/5684/18-ц
провадження № 61-9249св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Фінансова компанія «ПФБ Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит»,
треті особи: Головне територіальне Управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп Олександр Едуардович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит», приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопа Олександра Едуардовича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченка Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» (далі - ПАТ «ФК «ПФБ Кредит»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» (далі - ТОВ «ФК «ПФБ Кредит»), треті особи: Головне територіальне Управління юстиції у Київській області (далі - ГТУЮ у Київській області), приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп О. Е., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 серпня 2017 року отримав постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві) про відкриття виконавчого провадження від 26 липня 2017 року № 5437908. Вказана постанова винесена на підставі виконавчого напису, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О. Е., від 21 листопада 2014 року за № 3031, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок на АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за цією ж адресою, які належать ОСОБА_1 та передані ним в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 23 серпня 2012 року № 29-2063/12, укладеним ТОВ «Сінтез-Ойл» та Публічним акціонерним товариством «Промисловий-фінансовий банк» (далі - ПАТ «ПФБ»).
Вважає, що виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки він вчинений з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Також відповідач не надав нотаріусу обґрунтований розрахунок заборгованості, тому в останнього були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 21 листопада 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О. Е., зареєстрований у реєстрі за № 3031.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 21 листопада 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О. Е., зареєстрований у реєстрі за № 3031. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належним чином не переконався у безспірності заявленого розміру заборгованості як за кредитом, так і за процентами, чим порушив вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в матеріалах вчинення виконавчого напису, які були надіслані на адресу суду першої інстанції приватним нотаріусом Прокопом О. Е., відсутні банківські виписки за особовими рахунками ТОВ «Синтаз-Ойл» із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення. Та обставина, що в переліку документів, доданих до заяви про вчинення виконавчого напису, зазначені такі виписки, не спростовує факту їхньої відсутності в документах, які були додані до заяви. Крім того, між сторонами існує спір про розмір заборгованості за кредитним договором, із урахуванням розміру заборгованості, встановленого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2015 року. позивач не пропустив строк давності для звернення до суду із позовом, оскільки про порушення свого права він дізнався 30 серпня 2017 року, коли отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 26 липня 2017 року № 5437908, відкритого на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопа О. Е. від 21 листопада 2014 року № 3031.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відкритті провадження у справі не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначені обставини не призвели до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У червні 2021 року приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп О. Е. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), постановах Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
У червні 2021 року ТОВ «ФК «ПФБ Кредит» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), постановах Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1707цс15.
Також як на підставу оскарження судових рішень ТОВ «ФК «ПФБ Кредит» посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Обухівського районного суду Київської області.
Обставини, встановлені судами
23 серпня 2012 року між ПАТ «ПФБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінтез-Ойл» (далі - ТОВ «Сінтез-Ойл») укладений кредитний договір № 29-2063/12, за умовами якого ТОВ «Сінтез-Ойл» отримало кредит у розмірі 4 500 000,00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 22 % річних на строк до 28 липня 2014 року.
13 вересня 2012 року між ПАТ «ПФБ» та ТОВ «Сінтез-Ойл» укладений додатковий договір до кредитного договору від 23 серпня 2012 року № 29-2063/12, відповідно до якого кредитний договір доповнено пунктом 3.3.15 у такій редакції: «у випадку порушення позичальником вимог пункт 3.3.15 цього договору, позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 0,1 процентів від суми кредиту за кожен випадок».
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 23 серпня 2012 року № 29-2063/12 між ПАТ «ПФБ» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. та зареєстровано в реєстрі за № 3186, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З копій документів за виконавчим написом від 21 листопада 2014 року за реєстровим № 3031, надісланих на адресу суду першої інстанції приватним нотаріусом Прокопом О. Е., вбачається що 27 жовтня 2014 року ПАТ «ПФБ» звернулося до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.
До заяви ПАТ «ПФБ» додано такі документи:
- договір іпотеки від 23 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В., зареєстрований у реєстрі за № 3186;
- витяги про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек від 24 серпня 2012 року № 37524802 та № 37524809;
- копія кредитного договору від 23 серпня 2012 року № 29-2063/12;
- копія додаткового договору від 13 вересня 2012 року до кредитного договору № 29-2063/12;
- копія вимоги до ТОВ «Синтез-Ойл» про сплату заборгованості від 02 серпня 2013 року вих. 06-0761/13;
- копія вимоги до ТОВ «Синтез-Ойл» про усунення порушення зобов`язання від 19 травня 2014 року вих. 06-0020/14;
- вимога до ОСОБА_1 про усунення порушення зобов`язання від 19 травня 2014 року вих. № 06-0018/14;
- розрахунок заборгованості ТОВ «Синтез-Ойл» за кредитним договором від 23 серпня 2012 року № 29-2063/12.
21 листопада 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О. Е., вчинено виконавчий напис № 3031 та запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер: 3223155400:05:028:0143, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належить на праві власності ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі виходив із того, що ця справа підсудна Дніпровському районному суду м. Києва, оскільки для виконання виконавчого напису, стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (місцезнаходження якого - Дніпровський район м. Києва).
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення суду першої інстанції, вказав на те, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відкритті провадження у справі не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначені обставини не призвели до неправильного вирішення справи.
Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК Україниучасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
За загальним правилом частини першої статті 27 ЦПК Українипозови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з правилом про підсудність справ за вибором позивача, передбаченим у частині дванадцятій статті 28 ЦПК України(правила альтернативної підсудності), позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
У частині першій статті 30 ЦПК Українипередбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Аналіз вказаних вимог процесуального законодавства свідчить про те, що словосполучення «із приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном; оскільки спір у справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, провадження № 12-73 гс 20.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Верховний Суд дійшов висновку, що за правилами, визначеними процесуальним законом, позови про визнання виконавчого напису нотаріуса (про звернення стягнення на об`єкт нерухомості) таким, що не підлягає виконанню, підлягають розгляду із урахуванням правил виключної підсудності, визначеної статтею 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням такого нерухомого майна.
З урахуванням викладеного, оскільки ОСОБА_1 оспорює виконавчий напис нотаріуса, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , тому цей спір належить до територіальної юрисдикції Обухівського районного суду Київської області.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що цей спір належить до територіальної юрисдикції суду за місцем виконання виконавчого напису у відповідному виконавчому окрузі, у якому відкрито виконавче провадження, тобто до Дніпровського районного суду м. Києва, Верховний Суд визнає помилковим.
Суд не врахував, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
Суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги, зазначивши в постанові, що порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності не заслуговують на увагу і не можуть розглядатись як достатня процесуальна підстава для скасування рішення, не взяв до уваги положення статті 378 ЦПК України.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам цивільного процесуального закону, оскільки рішення прийнято судом з порушенням правил виключної територіальної юрисдикції (підсудності).
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Отже, судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановлені з порушенням правил виключної підсудності, тому справу необхідно передати на новий розгляд за встановленою у процесуальному законіпідсудністю, за місцезнаходженням нерухомого майна, на яке за оспорюваним позивачем виконавчим написом нотаріусом запропоновано звернути стягнення, а саме до Обухівського районного суду Київської області.
При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне вказати позивачу на неприпустимість зловживання своїми процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ОСОБА_1 вже подавав позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено на розгляд до Подільського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі його ж заяви.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит», приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопа Олександра Едуардовича задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року скасувати.
Справу № 755/5684/18-ц направити на новий розгляд до Обухівського районного суду Київської області.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
