З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про підприємства в Україні
( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 24, ст.272 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 888-XII ( 888-12 ) від 27.03.91, ВВР, 1991, N 24, ст.273 )
( Із змінами, внесеними згідно з Постановою ВР
N 1292-XII ( 1292-12 ) від 04.07.91, ВВР, 1991, N 36, ст.474Законами N 2032-XII ( 2032-12 ) від 04.01.92, ВВР, 1992, N 17, ст.209 N 2544-XII ( 2544-12 ) від 07.07.92, ВВР, 1992, N 38, ст.562 N 2554-XII ( 2554-12 ) від 07.07.92, ВВР, 1992, N 39, ст.574 N 2685-XII ( 2685-12 ) від 14.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.655
Декретами N 8-92 від 15.12.92, ВВР, 1993, N 7, ст. 52 N 10-92 від 15.12.92, ВВР, 1993, N 7, ст. 54 N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93 N 24-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 94 N 9-93 від 21.01.93, ВВР, 1993, N 13, ст.115 N 10-93 від 21.01.93, ВВР, 1993, N 13, ст.116 N 14-93 від 22.01.93, ВВР, 1993, N 13, ст.119
Законом N 2932-XII ( 2932-12 ) від 26.01.93, ВВР, 1993, N 11, ст.83
Декретами N 15-93 від 19.02.93, ВВР, 1993, N 17, ст.184 N 20-93 від 17.03.93, ВВР, 1993, N 19, ст.204 N 39-93 від 26.04.93, ВВР, 1993, N 24, ст.273 N 41-93 від 29.04.93, ВВР, 1993, N 26, ст.279 N 42-93 від 29.04.93, ВВР, 1993, N 26, ст.280
Законами N 3170-XII ( 3170-12 ) від 04.05.93, ВВР, 1993, N 24, ст.252 N 3180-XII ( 3180-12 ) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277
Декретом N 48-93 від 10.05.93, ВВР, 1993, N 27, ст.290
Законами N 3292-XII ( 3292-12 ) від 17.06.93, ВВР, 1993, N 29, ст.308 N 3716-XII ( 3716-12 ) від 16.12.93, ВВР, 1994, N 3, ст.14 )
( Про поширення дії Закону додатково див. Постанову ВР
N 3786-XII ( 3786-12 ) від 23.12.93, ВВР, 1994, N 12, ст. 61 )
( Із змінами, внесеними згідно з Постановою ВР
N 158/94-ВР від 29.07.94, ВВР, 1994, N 38, ст.353Законами N 318/94-ВР від 22.12.94, ВВР, 1995, N 3, ст.22 N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст.85 N 82/95-ВР від 02.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст.90 N 90/95-ВР від 14.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст.93 N 262/95-ВР від 05.07.95, ВВР, 1995, N 28, ст.203 N 357/96-ВР від 10.09.96, ВВР, 1996, N 45, ст.229 N 419/96-ВР від 16.10.96, ВВР, 1996, N 48, ст.264 N 481/96-ВР від 12.11.96, ВВР, 1996, N 52, ст.301 N 483/96-ВР від 12.11.96, ВВР, 1996, N 52, ст.302 N 20/97-ВР від 23.01.97, ВВР, 1997, N 11, ст. 89 N 725/97-ВР від 16.12.97, ВВР, 1998, N 14, ст.61 N 72/98-ВР від 04.02.98, ВВР, 1998, N 24, ст.138 N 163-XIV ( 163-14 ) від 06.10.98, ВВР, 1998, N 48, ст.292 )
( Про поширення дії Закону додатково див. Закон
N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98, ВВР, 1999, N 4, ст. 35 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 797-XIV ( 797-14 ) від 01.07.99, ВВР, 1999, N 34, ст.279
N 1708-III ( 1708-14 ) від 11.05.2000, ВВР, 2000, N 32, ст.256
N 1746-III ( 1746-14 ) від 18.05.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.282
N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.288
N 1963-III ( 1963-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.376
N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436
N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.146
N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001, ВВР, 2001, N 32, ст.172
N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247
N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38 )
( Зміни в текст не внесені. Додатково див. Закон
N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.181 )
( В назві і тексті Закону слова "Української РСР", "РадоюМіністрів", "Українській РСР", "арбітражу", "арбітражем",
"Ради Міністрів", "державного арбітражу" замінено
відповідно словами "України", "Кабінетом Міністрів",
"Україні", "арбітражного суду", "арбітражним судом",
"Кабінету Міністрів" згідно із Законом N 2685-XII
( 2685-12 ) від 14.10.92 )
( Дія Закону поширена на підприємства установ по виконаннюпокарань і лікувально-трудових профілакторіїв Державного
департаменту України з питань виконання покарань згідно з
Постановою ВР N 3786-12 від 23.12.93, Законом N 312-XIV
( 312-14 ) від 11.12.98; додатково див. Постанову КМ N 352
( 352-94-п ) від 04.06.94 )
Цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний
суверенітет України ( 55-12 ). Закон визначає види і організаційні форми підприємств,
правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації,
організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності
в умовах переходу до ринкової економіки. Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств
незалежно від форм власності на майно та організаційної форми
підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств,
визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської
діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами
і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного
управління.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Підприємство та його основні цілі
1. Підприємство - основна організаційна ланка народного
господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий
статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює
виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою
одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні
(депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм
найменуванням, а також знак для товарів і послуг. ( Абзац другий
пункту 1 статті 1 в редакції Законів N 75/95-ВР від 28.02.95,
N 725/97-ВР від 16.12.97, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002 ) Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. 2. Підприємство здійснює будь-які види господарської
діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і
відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. 3. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона
визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може
надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.
Стаття 2. Види підприємств
1. В Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового
колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в
тому числі казенне підприємство. Особливості створення,
ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного
підприємства встановлюються розділом VIII цього Закону. Пункт 1 статті 2 в редакції Закону N 72/98-ВР від 04.02.98 )2. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства
і чисельності його працівників (незалежно від форм власності)
воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. До малих підприємств належать новостворювані та діючі
підприємства: у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до
200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих
до 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих
до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25
чоловік; у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15
чоловік. Особливості створення і діяльності малих підприємств
встановлюються законодавством України. У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств,
у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим
актам України.
Стаття 3. Об'єднання підприємств
( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 9-93 від 21.01.93 підприємств
зв'язку об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 9-93 від 21.01.93 )
( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених у
частині першій статті 1 Декрету N 10-93 від 21.01.93 підприємств
вугільної промисловості об'єднувати на добровільних засадах свою
діяльність, виходити із складу об'єднань та приймати рішення про
їхню ліквідацію згідно з Декретом N 10-93 від 21.01.93 )
( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 20-93 від 17.03.93 державних
підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 20-93 від 17.03.93 )
( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 41-93 від 29.04.93 державних
електроенергетичних підприємств об'єднувати на добровільних
засадах свою діяльність, виходити із складу об'єднань та приймати
рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом N 41-93 від 29.04.93 )
( Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 42-93 від 29.04.93 державних
підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 42-93 від 29.04.93 ) Дію пункту першого статті 3 зупинено щодо права зазначених
в пункті 1 Постанови ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 підприємств
Університету об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу Університету та приймати рішення про їх
ліквідацію згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 ) 1. Підприємства мають право на добровільних засадах
об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види
діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.
( Абзац перший пункту 1 статті 3 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001 ) Підприємства можуть об'єднуватись в: асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної
координації господарської діяльності. Асоціація не має права
втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її
учасників; корпорації - договірні об'єднання, створені на основі
поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з
делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання
діяльності кожного з учасників; консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення спільної мети; концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості,
наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі
повної фінансової залежності від одного або групи підприємців; інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими
принципами. Об'єднання діють на основі договору або статуту, який
затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які
входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають
права юридичної особи, і на них поширюється дія цього Закону. Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і
статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом
України в порядку, визначеному чинним законодавством. ( Пункт
перший статті 3 доповнено частиною четвертою згідно із Законом
N 82/95-ВР від 02.03.95 ) 2. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть
входити підприємства інших союзних республік та держав.
Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в
інших союзних республіках та державах. Порядок вступу в об'єднання
у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства
України про зовнішньоекономічну діяльність. 3. Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і
зведений баланси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в
установах банків, печатку із своїм найменуванням. Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому
цим Законом для підприємства. Пункт 3 статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002 ) 4. Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств,
які входять до його складу, а підприємства не відповідають за
зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим
договором (статутом). ( Дію пункту п'ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 9-93 від 21.01.93 підприємств
зв'язку об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 9-93 від 21.01.93 )
( Дію пункту п'ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених у
частині першій статті 1 Декрету N 10-93 від 21.01.93 підприємств
вугільної промисловості об'єднувати на добровільних засадах свою
діяльність, виходити із складу об'єднань та приймати рішення про
їхню ліквідацію згідно з Декретом N 10-93 від 21.01.93 )
( Дію пункту п'ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 20-93 від 17.03.93 державних
підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 20-93 від 17.03.93 )
( Дію пункту п'ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 41-93 від 29.04.93 державних
електроенергетичних підприємств об'єднувати на добровільних
засадах свою діяльність, виходити із складу об'єднань та приймати
рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом N 41-93 від 29.04.93 )
( Дію пункту п'ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 42-93 від 29.04.93 державних
підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 42-93 від 29.04.93 ) Дію пункту п'ятого статті 3 зупинено щодо права зазначених
в пункті 1 Постанови ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 підприємств
Університету об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу Університету та приймати рішення про їх
ліквідацію згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 ) 5. Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з
його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених
договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із
об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи
уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з
наданням їм права підприємства. Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до
суду. ( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 9-93 від 21.01.93 підприємств
зв'язку об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 9-93 від 21.01.93 )
( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених у
частині першій статті 1 Декрету N 10-93 від 21.01.93 підприємств
вугільної промисловості об'єднувати на добровільних засадах свою
діяльність, виходити із складу об'єднань та приймати рішення про
їхню ліквідацію згідно з Декретом N 10-93 від 21.01.93 )
( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 20-93 від 17.03.93 державних
підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 20-93 від 17.03.93 )
( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 41-93 від 29.04.93 державних
електроенергетичних підприємств об'єднувати на добровільних
засадах свою діяльність, виходити із складу об'єднань та приймати
рішення про їх ліквідацію згідно з Декретом N 41-93 від 29.04.93 )
( Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених
у частині першій статті 1 Декрету N 42-93 від 29.04.93 державних
підприємств об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу об'єднань та приймати рішення про їхню
ліквідацію згідно з Декретом N 42-93 від 29.04.93 ) Дію пункту шостого статті 3 зупинено щодо права зазначених
в пункті 1 Постанови ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 підприємств
Університету об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність,
виходити із складу Університету та приймати рішення про їх
ліквідацію згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94 ) 6. Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які
входять в нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку,
встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося
після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно
з статутом об'єднання.
7. Порядок створення, реорганізації та ліквідації
промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється
спеціальним законодавством. ( Статтю 3 доповнено пунктом 7 згідно
із Законом N 483/96-ВР від 12.11.96 )
Стаття 4. Законодавство про підприємство
1. Відносини, що пов'язані з підприємствами в Україні,
регулюються цим Законом, а також спеціальним законодавством, до
якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове,
інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості,
сторони та види діяльності підприємств в Україні. ( Абзац перший
частини першої статті 4 в редакції Закону N 797-XIV ( 797-14 ) від
01.07.99 ) Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких
бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить
законодавство про підприємство, то застосовуються правила
міжнародного договору або міжнародної угоди. 2. Особливості застосування цього Закону для окремих видів
підприємств, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними
інтересами, та перелік таких видів підприємств визначаються
Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою
України.
Розділ II
СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА І ПОРЯДОК ЙОГОРЕЄСТРАЦІЇ
Стаття 5. Загальні умови створення підприємства
1. Підприємство створюється згідно з рішенням власника
(власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу,
підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового
колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими
законами України. Рішення про створення підприємства у випадках,
передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з
Антимонопольним комітетом України. ( Дію абзаца першого пункту
першого статті 5 зупинено у частині права державних підприємств
виступати засновниками підприємств згідно з Декретом N 24-92 від
31.12.92; із змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від
02.03.95 ) Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу
іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства
України. ( Зміни до абзацу другого пункту 1 статті 5 не внесені.
Додатково див. Закон N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 ) 2. Підприємство може бути створено в результаті виділення із
складу діючого підприємства, організації одного або кількох
структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці
діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є
згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із
збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та
укладених договорів з іншими підприємствами. 3. У випадках, коли для створення і діяльності підприємства
потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається
відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених
законодавчими актами випадках - Верховною Радою України за
поданням первинного природокористувача при наявності позитивного
висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради
народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути
оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України. ( Пункт
третій статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180-12
від 05.05.93 ) Підприємству може бути передана у колективну власність або
надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна
ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України
( 561-12 ). ( Пункт 3 статті 5 доповнено абзацом другим
згідно із Законом N 3180-12 від 05.05.93 ) 4. Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його
державної реєстрації.
Стаття 6. Державна реєстрація підприємства
Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної
особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до
Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ). Стаття 6 із змінами, внесеними згідно з Декретом N 10-92 від
15.12.92, Законом N 3170-12 від 04.05.93, в редакції Закону
N 3716-12 від 16.12.93 )
Стаття 7. Створення відособлених підрозділів підприємства
1. Підприємство має право створювати філіали, представництва,
відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття
поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. 2. Погодження питання про розміщення таких відособлених
підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних
депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення
підприємства. ( Абзац пункту 2 статті 7 втратив чинність на підставі
Закону N 3716-12 від 16.12.93 ) 3. Діяльність розташованих на території України відособлених
підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки,
регулюється цим Законом та іншими законами України.
Стаття 8. Ліцензування видів діяльності
Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки
на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також
порядок одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої
діяльності встановлюються Законом України "Про підприємництво"
( 698-12 ).
Стаття 9. Статут підприємства
1. Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується
власником (власниками) майна, а для державних підприємств -
власником майна за участю трудового колективу. 2. У статуті підприємства визначаються власник та
найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі
діяльності, його органи управління, порядок їх формування,
компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних
органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації
та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод,
фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне,
приватне, колективне, державне) та інше. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з
особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що
виникають на підставі членства; про повноваження, порядок
створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і
послуг та інше. ( Абзац третій пункту 2 статті 9 в редакції
Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 ) У статуті підприємства визначається орган, який має право
представляти інтереси трудового колективу (рада трудового
колективу, рада підприємства, виборний орган первинної
профспілкової організації та інше). ( Абзац четвертий пункту 2 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від
10.07.2003 )
Розділ III
МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 10. Утворення і використання майна
1. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні
кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в
самостійному балансі підприємства. 2. Майно підприємства відповідно до законів України, статуту
підприємства та укладених угод належить йому на праві власності,
повного господарського відання або оперативного управління. Пункт 2 статті 10 в редакції Закону N 72/98-ВР від 04.02.98 )3. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним
підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного
господарського відання. ( Абзац перший пункту 3 статті 10 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 72/98-ВР від 04.02.98 ) Здійснюючи право повного господарського відання, державне
підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним
майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не
суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. ( Абзац
другий частини третьої статті 10 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2554-12 від 07.07.92 ) Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним
підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Пункт 3 статті 10 доповнено абзацом третім згідно із Законом
N 72/98-ВР від 04.02.98 ) Здійснюючи право оперативного управління, казенне
підприємство володіє та користується зазначеним майном. ( Пункт 3
статті 10 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом
N 72/98-ВР від 04.02.98 ) Казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за
ним на праві оперативного управління майном, що є у державній
власності і належить до основних фондів підприємства, лише з
дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним
майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного
підприємства визначаються у його статуті. ( Пункт 3 статті 10
доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом N 72/98-ВР від
04.02.98 ) Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною
власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється
виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на
аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна
України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти
направляються виключно на інвестиції. ( Частину третю статті 10
доповнено абзацом згідно із Законом N 2544-12 від 07.07.92 ) 4. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших
видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій,
підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавчими актами України. 5. Підприємство, якщо інше не передбачено чинним
законодавством та його статутом, має право продавати і передавати
іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати,
здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або
в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні
засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також
списувати їх з балансу. ( Частина п'ята статті 10 із змінами,
внесеними згідно із Законом 2554-12 від 07.07.92 ) ( Дію пункту шостого статті 10 зупинено в частині здійснення
підприємствами, що є у загальнодержавній власності, безоплатної
передачі майна громадянам згідно з Декретом N 8-92 від 15.12.92 )
6. Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним
законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно,
обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші
матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до
законодавчих актів України не можуть бути в їх власності.
Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних
цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або
уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених
законодавством України. ( Частина шоста статті 10 із змінами,
внесеними згідно із Законом 2554-12 від 07.07.92 )
Стаття 11. Володіння і користування природними ресурсами
1. Володіння і користування природними ресурсами підприємство
здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках,
передбачених законодавчими актами України, - на пільгових умовах.
( Абзац перший пункту 1 статті 11 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3180-12 від 05.05.93 ) Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату
за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. ( Пункт
перший статті 11 доповнено абзацом другим згідно із Законом
N 3180-12 від 05.05.93 ) 2. Підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати
природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і компенсацію
негативного впливу його виробництва на природне середовище,
здоров'я та власність людей. Фінансування таких заходів
відбувається за рахунок власних коштів або інших джерел. У
випадках банкрутства підприємства фінансування провадиться за
рахунок коштів від продажу його майна, а якщо цих коштів не
вистачає - за рахунок бюджету відповідної місцевої Ради народних
депутатів або держави. Підприємство відповідно до законодавства України несе
відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони,
раціонального використання та відновлення до рівня встановлених
нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а
також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання
забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення
в ньому відходів. При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бути
зупинено частково, тимчасово або припинено повністю відповідно до
законодавства України.
Стаття 12. Участь підприємства у випуску та торгівліцінними паперами
1. Підприємство має право на випуск власних цінних паперів та
реалізацію їх юридичним особам і громадянам України, союзних
республік та інших держав. 2. Підприємство може бути співзасновником фондових бірж
України та учасником фондових бірж України і союзних республік. 3. Підприємство має право на придбання цінних паперів
юридичних осіб України, союзних республік та інших держав. 4. Підприємство випускає, реалізує та купує цінні папери
відповідно до законодавства України.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємства
Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення
державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та
іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках,
передбачених законами України. Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його
майнових прав громадянами, юридичними особами і державними
органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду. ( Частина
друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Розділ IV
УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ
Стаття 14. Загальні принципи управління підприємством
1. Управління підприємством здійснюється відповідно до
статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського
використання свого майна і принципів самоврядування трудового
колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління,
встановлює штати. Власник здійснює свої права по управлінню підприємством
безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або
уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді
підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений
статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового
колективу. 2. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є
правом власника (власників) майна підприємства і реалізується
безпосередньо або через уповноважені ним органи. 3. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються
діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами
управління з участю трудового колективу та уповноважених ним
органів. 4. Вищим керівним органом колективного підприємства є
загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по
управлінню колективним підприємством здійснює правління. Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом,
обирається власниками майна на загальних зборах таємним
голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління
визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і
його заступників або їх роль виконують почергово всі члени
правління.
Стаття 15. Трудовий колектив та його самоврядування
1. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни,
які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі
трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що
регулюють трудові відносини працівника з підприємством. 2. Трудовий колектив підприємства з правом найняття робочої
сили: розглядає і затверджує проект колективного договору; розглядає і вирішує згідно з статутом підприємства питання
самоврядування трудового колективу; визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам
підприємства соціальних пільг; бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні
продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську
діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до
державних нагород. 3. Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в
якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у
вартості майна становить більш як 50 процентів: ( Дію абзацу другого пункту 3 статті 15 зупинено згідно з
Декретом N 8-92 від 15.12.92 ) розглядає разом з засновником зміни
і доповнення до статуту підприємства; ( Дію абзацу третього пункту 3 статті 15 зупинено згідно з
Декретом N 8-92 від 15.12.92 ) разом з засновником підприємства
визначає умови найняття керівника; ( Дію абзацу четвертого пункту 3 статті 15 зупинено згідно з
Декретом N 8-92 від 15.12.92 ) бере участь у вирішенні питання про
виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних
підрозділів для створення нового підприємства; разом з власником вирішує питання про вступ і вихід
підприємства з об'єднання підприємств; погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну
власність майна, закріпленого за підприємством, об'єктів
соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів
підприємства; ( Пункт 3 статті 15 доповнено абзацом шостим згідно
із Законом N 163-XIV ( 163-14 ) від 06.10.98 ) приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі
трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу
підприємства. При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив
набуває права співвласника, а підприємство - статусу спільного. Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває
прав колективного власника. 4. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств,
де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не
передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх
виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на
зборах (конференції) трудового колективу строком на 2-3 роки не
менш як 2/3 голосів. Членів виборного органу не може бути
звільнено з роботи або переведено на інші посади з ініціативи
адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу
цього колективу. Трудові, соціально-економічні права та інтереси найманих
працівників можуть представляти профспілкові організації
(профспілкові представники), які діють у межах прав, наданих їм
Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії
діяльності" та статутами профспілок" ( 1045-14 ). ( Пункт 4 статті
15 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1096-IV
( 1096-15 ) від 10.07.2003 )
Стаття 16. Керівництво підприємства
1. Керівник підприємства наймається (призначається) власником
або обирається власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) власником або
уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним
укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права,
строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника
підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його
матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням
гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та
законодавством України. 2. Керівник підприємства самостійно вирішує питання
діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до
компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо
інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має
права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
( Пункт 2 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001 ) 3. Керівника підприємства може бути звільнено з посади до
закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті
або в законодавстві України. 4. Заступники керівника підприємства, керівники та
спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних
підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць,
ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також
майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з
посади керівником підприємства.
Стаття 17. Колективний договір
1. Колективний договір укладається на всіх підприємствах, які
використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним
органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом і не
може суперечити чинному законодавству України. ( Пункт 1 статті 17
із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від
10.07.2003 ) 2. Колективним договором регулюються виробничі, трудові і
економічні відносини трудового колективу з адміністрацією
підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі
працівників у використанні прибутку підприємства, якщо останнє
передбачене статутом підприємства. Розбіжності, що виникають при укладанні або виконанні
колективного договору, вирішуються у порядку, встановленому
законодавчими актами України. 3. Сторони, які уклали колективний договір, не менше двох
разів на рік взаємозвітують про його виконання на зборах
(конференції) трудового колективу.
Розділ V
ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА і СОЦІАЛЬНАДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 18. Прибуток (доход) підприємства
1. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником
фінансових результатів господарської діяльності є прибуток
(доход). Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник
(власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з
статутом підприємства та чинним законодавством. ( Дію абзаца
другого пункту першого статті 18 припинено строком на один рік в
частині використання прибутку на оплату виробничих,
науково-дослідних, проектно-конструкторських, консультаційних та
інформаційних послуг, не передбачених державним замовленням, а
також на оплату посередницької діяльності підприємницьких
організацій, що не займаються безпосередньо торговельними
операціями згідно з Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91; із
змінами, внесеними згідно з Декретом N 48-93 від 10.05.93 ) 2. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання
прибутку (доходу) здійснюється через установлені нормативи,
податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно
до законодавства України. ( Пункт другий статті 18 із змінами,
внесеними згідно з Декретом N 48-93 від 10.05.93 ) 3. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина
чистого прибутку може передаватися у власність членів або
трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання
цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами
(конференцією) трудового колективу.
Стаття 19. Трудові доходи працівника підприємства
1. Власник або уповноважений ним орган встановлює фонд
оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою). Регулювання фондів оплати праці працівників
підприємств-монополістів, визначення переліку таких підприємств
здійснюються Кабінетом Міністрів України. Пункт 1 статті 19 в редакції Закону N 20/97-ВР від 23.01.97 )
( Дію пункту першого статті 19 припинено строком на один рік
щодо науково-дослідних установ, проектних,
проектно-конструкторських і технологічних організацій згідно з
Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91 ) ( Чинність пункту першого
статті 19 зупинено з 1 січня 1993 року стосовно державних і
заснованих на державній власності орендних підприємств згідно з
Декретами N 23-92 від 31.12.92; N 39-93 від 26.04.93 ) ( Дію
пункту першого статті 19 відновлено стосовно державних і
заснованих на державній власності орендних підприємств в зв'язку
з втратою чинності абзацу сьомого пункту 4 статті 48 Декрету
N 23-92 згідно із Законом N 318/94-ВР від 22.12.94 ) 2. Трудові доходи найманого працівника підприємства
визначаються трудовим договором відповідно до законодавства
України, а для інших працівників - угодою між ними. Трудові доходи
працівника підприємства регулюються податками. 3. Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які
працюють за трудовим договором, визначається відповідно до статей
9 і 10 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ). ( Пункт 3
статті 19 в редакції Закону N 357/96-ВР від 10.09.96 ) Чинність пункту третього статті 19 зупинено з 1 січня 1993 року
стосовно державних підприємств згідно з Декретами N 23-92 від
31.12.92, N 39-93 від 26.04.93 ) 4. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і
розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників
згідно з законодавством. ( Абзац перший пункту 4 статті 19 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 20/97-ВР від 23.01.97 ) ( Абзац другий пункту 4 статті 19 виключено на підставі
Закону N 1766-III ( 1766-14 ) від 01.06.2000 ) Чинність частини другої пункту четвертого статті 19
зупинено з 1 січня 1993 року стосовно державних підприємств згідно
з Декретами N 23-92 від 31.12.92; N 39-93 від 26.04.93 )
( Дію частини другої пункту четвертого статті 19 відновлено
стосовно державних підприємств в зв'язку з втратою чинності абзацу
сьомого пункту 4 статті 48 Декрету N 23-92 згідно із Законом
N 318/94-ВР від 22.12.94 )
Стаття 20. Планування діяльності підприємства
1. Підприємство (крім казенного) самостійно планує свою
діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на
вироблювану продукцію, роботи, послуги та необхідності
забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства,
підвищення доходів. ( Абзац перший пункту 1 статті 20 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 72/98-ВР від 04.02.98 ) Основу планів становлять державні замовлення та договори,
укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і
постачальниками матеріально-технічних ресурсів. 2. Підприємство виконує роботи і поставки для державних
потреб на договірній основі в порядку, що визначається
законодавчими актами України. 3. Підприємство при підготовці планів свого економічного
розвитку погоджує з відповідною Радою народних депутатів заходи,
які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші
наслідки, що зачіпають інтереси населення території, і несе
матеріальну відповідальність перед Радами народних депутатів за
шкідливі наслідки своєї діяльності. 4. Державне підприємство (крім казенного) самостійно складає
річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що
передує планованому, органом, уповноваженим управляти відповідним
державним майном. Порядок складання річного фінансового плану державним
підприємством (крім казенного) встановлює уповноважений Кабінетом
Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Підприємства інших форм власності розробляють і затверджують
фінансові плани у порядку і в строки, визначені їх власником
(власниками). Статтю 20 доповнено пунктом 4 згідно із Законом N 1963-III
( 1963-14 ) від 21.09.2000 )
Стаття 21. Господарські відносини підприємства зіншими підприємствами, організаціями,
громадянами
1. Відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності
здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні
зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що
не суперечать законодавству України. На підприємствах із шкідливими та небезпечними умовами праці
та підвищеним ризиком виникнення аварій можуть створюватися
спеціалізовані об'єктові аварійно-рятувальні служби з працівників
цих підприємств за погодженням з державною чи комунальною
аварійно-рятувальною службою, що обслуговує це підприємство, а у
випадку відсутності такого обслуговування - за погодженням з
центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого
віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру. ( Пункт 1 статті 21
доповнено абзацом згідно із Законом N 2470-III ( 2470-14 ) від
29.05.2001 ) Підприємства усіх форм власності, на яких існує небезпека
виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України,
підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними
аварійно-рятувальними службами (формуваннями) на договірній
основі. ( Пункт 1 статті 21 доповнено абзацом згідно із Законом
N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 ) Обов'язки та відповідальність аварійно-рятувальних служб
(формувань) та порядок обслуговування об'єктів підвищеної
небезпеки визначаються договорами на обслуговування. ( Пункт 1
статті 21 доповнено абзацом згідно із Законом N 2470-III
( 2470-14 ) від 29.05.2001 )
2. Відповідальність працівника по фінансових обов'язках
підприємства визначається часткою його участі у фінансових
ресурсах підприємства. 3. Порядок поставки продукції для державних потреб
визначається законодавством України. ( Пункт 3 статті 21 із
змінами, внесеними згідно з Декретом N 14-93 від 22.01.93, в
редакції Закону N 481/96-ВР від 12.11.96 )
Стаття 22. Забезпечення засобами виробництва тареалізація продукції
1. Підприємство самостійно здійснює матеріально-технічне
забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через
систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші
посередницькі організації України, союзних республік та інших
держав. ( Абзац другий пункту 1 статті 22 втратив чинність на
підставі Закону N 481/96-ВР від 12.11.96 ) ( Абзац третій пункту 1 статті 22 втратив чинність на
підставі Закону N 481/96-ВР від 12.11.96 ) 2. Підприємство здійснює реалізацію своєї продукції, інших
матеріальних цінностей на основі прямих угод (контрактів),
державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних
торгових підприємств. Реалізація продукції підприємства, в тому числі на основі
бартерних угод, за межами України здійснюється самостійно або на
основі ліцензій відповідно до законодавства України.
Стаття 23. Ціни і ціноутворення
1. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і
тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі,
а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - за
державними цінами і тарифами. В розрахунках із зарубіжними
партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються
відповідно до умов і цін світового ринку. 2. На продукцію підприємств, які займають монопольне
становище на ринку товарів, що визначають масштаб цін в економіці
і соціальну захищеність громадян, допускається державне
регулювання цін відповідно до Закону України "Про ціни і
ціноутворення" ( 507-12 ). При цьому державні ціни повинні враховувати середньогалузеву
собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень
рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень
рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава
повинна забезпечити його дотацією за умови, що продукція
підприємства є суспільно необхідною. У разі порушення підприємством державної дисципліни цін на
продукцію надлишково одержана сума підлягає вилученню. Крім того,
з підприємства стягується штраф у порядку і розмірах, встановлених
законодавчими актами України.
Стаття 24. Фінансові та кредитні відносини
1. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є
прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від
продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу,
підприємств, організацій, громадян та інші надходження. 2. Підприємство користується банківським кредитом на
комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на
договірній основі право використовувати свої вільні кошти і
встановлювати проценти за їх використання. Державним підприємствам забороняється виступати гарантами
при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських
кредитів. ( Пункт другий статті 24 доповнено абзацом другим
згідно із Законом N 262/95-ВР від 05.07.95 ) 3. Підприємство має право відкривати поточні та вкладні
(депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення
всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за
своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється
Національним банком України. Повідомлення про відкриття або
закриття своїх рахунків у банках підприємство зобов'язане
надіслати податковому органу, у якому воно обліковується як
платник податків. Таке повідомлення протягом трьох робочих днів із
дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або
закриття) має бути подане безпосередньо або надіслано на адресу
відповідного податкового органу поштою з повідомленням про
вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття
рахунків підприємства встановлюються центральним податковим
органом України. ( Частина третя статті 24 в редакції Закону
N 725/97-ВР від 16.12.97 ) Пункт 3 статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002 )
( Дію пункту третього статті 24 припинено строком на один рік в
частині права підприємств відкривати рахунки для зберігання коштів
у будь-якому банку інших союзних республік та держав згідно з
Постановою ВР N 1292-12 від 04.07.91 ) 4. Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями
списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами
банків за дорученням таких підприємств, крім випадків,
передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми
зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку,
встановленому Національним банком України відповідно до законів
України. ( Пункт 4 статті 24 в редакції Закону N 419/96-ВР від
16.10.96 ) 5. Підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи,
надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами)
процентів за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод
підприємство може застосовувати в господарському обороті векселі. 6. Підприємство несе повну відповідальність за додержання
кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке
не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено
господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Законом
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ). ( Пункт 6 статті 24 в редакції Закону
N 2685-12 від 14.10.92, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Стаття 25. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну
діяльність. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною
зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами
України. 2. Порядок використання виручки підприємства в іноземній
валюті визначається валютним законодавством України. ( Пункт 2
статті 25 в редакції Декрету N 15-93 від 19.02.93 ) 3. Підприємство має право одержувати кредити від своїх
зарубіжних партнерів. При цьому валюта зараховується на баланс
підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних
підприємством кредитах держава відповідальності не несе. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність,
може відкривати за межами України свої представництва та виробничі
підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства. 4. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з
питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної
безпеки контролюється державними органами.
Стаття 26. Соціальна діяльність підприємства
1. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов
праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного
страхування членів трудового колективу та їх сімей, вирішуються
трудовим колективом за участю власника чи уповноваженого ним
органу відповідно до статуту підприємства, колективного договору
та законодавчих актів України. Трудовий колектив і власник чи уповноважений ним орган
(адміністрація) в плані соціального розвитку враховують розвиток
місць компактного проживання членів свого колективу. 2. Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих на
підприємстві безпечні та нешкідливі умови праці і несе
відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду,
заподіяну їх здоров'ю та працездатності. 3. Підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників
та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних
навчальних закладах або за угодами в навчальних закладах,
підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і
підприємствам. Підприємство надає пільги працюючим випускникам
професійно-технічних, середніх спеціальних та вищих учбових
закладів відповідно до законодавства України. 4. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію
на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними
можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом,
путівками в оздоровчі та профілактичні заклади та іншими
соціальними послугами та пільгами згідно з статутом підприємства. 5. Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці
та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в
денний час із скороченим робочим днем, жінок, які мають малолітніх
дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими
умовами праці та надавати інші пільги, передбачені законодавством.
Підприємство з шкідливими умовами праці створює окремі цехи,
дільниці для надання жінкам, підліткам та окремим категоріям
працюючих більш легкої роботи. 6. Підприємство має право самостійно встановлювати для своїх
працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші
пільги, а також заохочувати працівників підприємств та установ,
які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу. 7. Працівник підприємства, який став інвалідом на даному
підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного
захворювання, може забезпечуватися додатковою пенсією незалежно
від розмірів державної пенсії. 8. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним
службових обов'язків підприємство добровільно або на основі
рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до
законодавчих актів України. 9. Підприємство з правом найняття робочої сили за рішенням
відповідної місцевої Ради народних депутатів відповідно до Законів
України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) та "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) забезпечує
певну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів,
підлітків та інших верств населення, що потребують соціального
захисту. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у створенні
робочих місць для даної категорії населення підприємство
відраховує кошти на рахунок відповідної Ради народних депутатів у
порядку і розмірах, передбачених зазначеними Законами.
Розділ VI
ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА
Стаття 27. Гарантії прав та інтересів підприємств
1. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів
підприємства. Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності
має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не
суперечать законодавству України. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з
боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних
партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених
законодавством України. 2. Республіканські і місцеві державні та громадські органи та
їх службові особи при прийнятті рішень, що стосуються
підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність
за додержання положень цього Закону. Державні органи і службові
особи можуть втручатись у діяльність підприємства тільки
відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У
разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає
його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення у
зв'язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до
суду з заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки (включаючи очікуваний і не одержаний прибуток),
завдані підприємству в результаті виконання вказівок державних чи
інших органів або їх службових осіб, які порушили права
підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими
органами або їх службовими особами передбачених законодавством
обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх
рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом. Пункт 2 статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )
Стаття 28. Правові й економічні умови господарськоїдіяльності підприємства
1. Держава забезпечує підприємству (незалежно від форм
власності) рівні правові та економічні умови господарювання. 2. Держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання
з допомогою економічних законів і стимулів, реалізує
антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність усіх
трудящих. Держава забезпечує пільгові умови підприємствам, які
впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця,
використовують працю громадян, що потребують соціального захисту. Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає
пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює
фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше. Органи державного управління будують свої відносини з
підприємствами, використовуючи економічні методи. Органам державного управління забороняється встановлювати
будь-які види оподаткування, крім тих, що визначаються
законами України про податки.
Стаття 29. Облік і звітність
1. Підприємство веде первинний та бухгалтерський облік
результатів своєї роботи, складає статистичну інформацію та
адміністративні дані. Порядок організації та ведення бухгалтерського обліку,
подання статистичної інформації та адміністративних даних
визначається законодавством. Пункт 1 статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1708-III ( 1708-14 ) від 11.05.2000, в редакції Закону
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
2. Забороняється вимагати від підприємств подання
статистичної інформації та адміністративних даних з порушенням
встановленого законодавством порядку. Відомості, не передбачені
звітно-статистичною документацією, підприємством можуть бути
подані запитувачам на договірній основі, а судам, органам
прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, державної
податкової служби, Антимонопольного комітету України, Державній
комісії з цінних паперів та фондового ринку, господарському суду
та аудиторським організаціям і державним виконавцям - у випадках,
передбачених законодавством, на їх письмовий запит. ( Абзац перший
пункту 2 статті 29 в редакції Закону N 3047-III ( 3047-14 ) від
07.02.2002 ) Підприємства, їх об'єднання та відособлені підрозділи
зобов'язані безоплатно надавати Рахунковій палаті всі необхідні їй
відомості та інші матеріали щодо використання коштів Державного
бюджету України. ( Пункт 2 статті 29 доповнено абзацом згідно із
Законом N 1746-III ( 1746-14 ) від 18.05.2000 ) Пункт другий статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2932-12 від 26.01.93, N 82/95-ВР від 02.03.95, N 2056-III
( 2056-14 ) від 19.10.2000 ) 3. Підприємства, що входять до складу будь-якого об'єднання,
не змінюють порядку обліку і подання статистичної інформації та
адміністративних даних про свою діяльність. Об'єднання веде бухгалтерський облік і складає статистичну
інформацію та адміністративні дані, якщо це передбачено в його
статуті чи договорі, в порядку, встановленому для підприємств. Пункт 3 статті 29 в редакції Закону N 3047-III ( 3047-14 ) від
07.02.2002 ) 4. Річна фінансова звітність підприємств підлягає
обов'язковому аудиту, за винятком тих організацій, що повністю
утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою
діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річної фінансової
звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як
двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз
на три роки. ( Статтю 29 доповнено пунктом 4 згідно із Законом
N 90/95-ВР від 14.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1708-III ( 1708-14 ) від 11.05.2000 ) 5. Посадові особи підприємств за порушення порядку подання
статистичної інформації та адміністративних даних несуть
відповідальність відповідно до законодавства. Пункт 5 статті 29 в редакції Закону N 3047-III ( 3047-14 ) від
07.02.2002 )
Стаття 30. Комерційна таємниця підприємства
1. Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі
відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією,
управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є
державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може
завдати шкоди його інтересам. 2. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну
таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником
підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційної
таємниці, визначаються Кабінетом Міністрів України. 3. Відповідальність за розголошення відомостей, які
становлять комерційну таємницю підприємства, і порядок охорони
таких відомостей встановлюються законодавчими актами України.
Стаття 31. Відповідальність підприємства
1. За порушення договірних зобов'язань,
кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості
продукції та інших правил здійснення господарської діяльності
підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством
України. Сплата штрафів за порушення умов договору, а також
відшкодування завданих збитків не звільняють підприємство без
згоди споживача від виконання зобов'язань щодо поставок продукції,
проведення робіт чи надання послуг. 2. Підприємство зобов'язане: охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших
шкідливих впливів; відшкодувати відповідній Раді народних депутатів збитки,
завдані нераціональним використанням землі та інших природних
ресурсів і забрудненням навколишнього середовища; забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми
і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і
споживачів продукції; у випадках, передбачених законодавством, підприємство
зобов'язане сплачувати штрафи відповідним місцевим Радам народних
депутатів.
Стаття 32. Контроль за діяльністю підприємства
1. Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства
здійснюють державна податкова інспекція, державна
контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладено
нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та
екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства
України. ( Частина перша пункту 1 статті 32 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3292-12 від 17.06.93 ) Органи, що контролюють окремі сторони діяльності
підприємства, здійснюють повноваження в межах своєї компетенції,
яка встановлюється законодавчими актами України. Підприємство має
право не виконувати вимоги цих органів, якщо ці вимоги виходять за
межі їх повноважень. 2. Підприємство має право на одержання інформації про
результати інспектування і перевірок протягом 30 днів від їх
початку. Дії службових осіб, які здійснювали інспектування і
перевірку, можуть бути оскаржені власником (керівником для
державного) підприємства в порядку, передбаченому законодавством
України. 3. Службові особи організацій та органів, що проводять
перевірку підприємства, несуть відповідальність за розголошення
комерційної таємниці підприємства згідно з статтею 30 цього
Закону. 4. Контроль окремих сторін діяльності об'єднання підприємств
здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.
Стаття 33. Відносини підприємства з місцевими Радаминародних депутатів
1. Взаємовідносини підприємства з органами державного
управління і місцевого самоврядування будуються відповідно до
цього Закону, Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів
України та місцеве самоврядування" ( 533-12 ), інших законодавчих
актів України, які встановлюють компетенцію цих органів. 2. Підприємство має право на строго добровільній основі брати
участь у формуванні позабюджетних цільових фінансових фондів
республіки і місцевих Рад народних депутатів. 3. Підприємство бере участь на добровільній договірній основі
в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку
території, що проводиться місцевою Радою народних депутатів. Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої Ради народних
депутатів створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця
для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх
професійну підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на
непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі
постанов Кабінету Міністрів України, пов'язаних з надзвичайними
ситуаціями. 4. Вилучення об'єктів соціально-культурного та побутового
призначення, житла, збудованих за рахунок коштів підприємств,
місцевими Радами народних депутатів або іншими органами без згоди
власника та трудового колективу підприємства не допускається. Частина житла, що передається підприємством місцевим Радам
народних депутатів, встановлюється законодавчими актами
України.
Розділ VII
ЛІКВІДАЦІЯ І РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 34. Умови ліквідації і реорганізації підприємства
1. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ,
виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням
вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у
випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за
участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати
такі підприємства, чи за рішенням суду. Реорганізація
підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку,
може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку,
передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства,
яка може призвести до екологічних, демографічних та інших
негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території,
повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.
( Пункт перший статті 34 в редакції Закону N 82/95-ВР від
02.03.95, із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003, зміни до пункту 1 статті 34 не внесені.
Додатково див. Закон N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 ) 2. Підприємство ліквідується також у випадках: визнання його банкрутом; якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства
через невиконання умов, встановлених законодавством, і в
передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або
не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі
документи і рішення про створення підприємства; на інших підставах, передбачених законодавчими актами
України. 3. При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним
працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів
відповідно до трудового законодавства України. 4. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з
моменту виключення його з державного реєстру України. 5. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі
майнові права та обов'язки кожного з них переходять до
підприємства, яке виникло в результаті злиття. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього
переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного
підприємства. 6. У разі поділу підприємства до нових підприємств, які
виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом
(балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки
реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових
підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом
(балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки
реорганізованого підприємства. 7. При перетворенні одного підприємства в інше до
підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і
обов'язки колишнього підприємства.
Стаття 35. Ліквідаційна комісія
1. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною
комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом.
За їх рішенням ліквідація може проводитись самим підприємством в
особі його органу управління. Власник, суд або орган, уповноважений створювати
підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства,
встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк
для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох
місяців з моменту оголошення про ліквідацію. ( Абзац другий пункту
1 статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003 ) У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація
проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ). ( Абзац третій пункту 1
статті 35 в редакції Закону N 2409-III ( 2409-14 ) від
17.05.2001 ) Пункт перший статті 35 в редакції Закону N 2685-12 від
14.10.92 ) 2. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить
ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за
місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і
про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією
публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію)
зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської
заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з
повідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює
наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з
кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику
або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та
повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором
(аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю
утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою
діяльністю. ( Абзац другий пункту другого статті 35 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 90/95-ВР від 14.03.95 )
Стаття 36. Задоволення претензій кредиторів
1. Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства
задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в
першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і
компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому
завдало шкоди ліквідоване підприємство. 2. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку,
встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства,
що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених
претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. 3. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються
погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані
ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також
за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня
одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії
не подадуть позови до суду про задоволення їх вимог. ( Пункт 3
статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV
( 762-15 ) від 15.05.2003 ) 4. У разі визнання підприємства банкрутом черговість
задоволення вимог кредиторів визначається відповідно до Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" ( 2343-12 ). ( Статтю 36 доповнено пунктом 4
згідно із Законом N 2409-III ( 2409-14 ) від 17.05.2001 ) 5. У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація
почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із
заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю
громадянина. 6. У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового
колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами
після задоволення претензій кредиторів. 7. Майно, що залишилось після задоволення претензій
кредиторів і членів трудового колективу, використовується за
вказівкою власника. 8. У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки
переходять до правонаступників.
Розділ VIII
ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ, ЛІКВІДАЦІЇ,РЕОРГАНІЗАЦІЇ, УПРАВЛІННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ
КАЗЕННОГО ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 37. Особливості створення, ліквідації, реорганізаціїказенного підприємства
1. Державне підприємство, яке відповідно до законодавства
України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів
України може бути перетворене в казенне підприємство.
2. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне
приймається за однієї з таких умов: підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка
відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним
підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більш як 50
відсотків) є держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.
3. Ліквідація і реорганізація казенного підприємства
здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до
законодавства України.
Стаття 38. Особливості управління казенним підприємством
1. Управління казенним підприємством здійснюють органи,
уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами
управління казенними підприємствами є міністерства та інші
центральні органи виконавчої влади.
2. Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади: призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного
підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України; затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього,
здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у
зв'язку з його порушенням; здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у
державній власності і закріплене за казенним підприємством; здійснює планування і фінансовий контроль за господарською
діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і
план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним
державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання
послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного
підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу
такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства
з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.
Стаття 39. Особливості діяльності казенного підприємства
1. Казенне підприємство діє на підставі статуту, який
затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном,
та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого
Кабінетом Міністрів України.
2. Статут казенного підприємства, крім положень, передбачених
статтею 9 цього Закону, встановлює: обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що
встановлюється Кабінетом Міністрів України; відповідальність керівника казенного підприємства за
результати господарської діяльності підприємства.
3. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями
коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних
фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та
майна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник.
4. Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій,
консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за
погодженням з Кабінетом Міністрів України. Закон доповнено розділом VIII згідно із Законом N 72/98-ВР від
04.02.98 )
Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 27 березня 1991 рокуN 887-XII
