13.08.2021
Справа № 337/5653/19
Провадження №2/337/27/2021
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2021 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді Кучерук І.Г.
з участю секретаря Смірнової А.О.
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши в порядку загального позовного провадження, в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_13, про визнання недійсним договору дарування,
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом у якому вказала, що у 2007 році, нею в порядку приватизації, було набуто в особисту приватну власність, частка в нерухому майні, а саме: 1/3 квартири, що знаходиться за адресою, а саме: АДРЕСА_1 .
29.11.2016 року, за безвідплатним правочином (договором дарування), вчиненому за її участі, було здійснено перереєстрацію вище вказаного майнового права (частки на нерухоме майно) на іншу особу, що є родичкою (племінниця).
Зазначене майно (частка) - є її єдиним місием проживання, іншого житла, яке б належало на праві приватної власності, не має.
Виходячи з фактичних обставин у спірних відносинах, вважає що зазначений правочин, було здійснено під впливом помилки.
Вона є людиною значно похилого віку (84 роки), та при укладені зазначеного безвідплатного правочину не розуміла в повному обсязі фактичного змісту останнього.
За зазначеною адресою, досить тривалий час проживала з племінецею та її сім 'сю, що і зокрема було підставою для приватизації спірного нерухомого майна у відповідних частках.
Будучі на час укладання спірного правочину людиною значно похилого віку (81 рік), мала (і має), досить серьозні проблеми з фізичним здоров`ям, потребує на постійній основі стороннього догляду.
Племінецею (набувачкою за спірним договором) їй неодноразово пропонувалось укласти договір по життєвого утримання, у випадку укладання якого їй на постійній основі протягом життя в усній формі пропонувалось дбайливе ставлення та постійний догляд.
З огляду на те, що діти на той час проживали окремо, перебували досить значний час за межами м. Запоріжжя, погодились на пропозицію родички.
Проте, 29.11.2016 року, фактично було укладено не договір по життєвого утримання а договір дарування, про що дізналась фактично випадково, лише звернувшись у другій декаді грудня 2019 року до кваліфікованих юристів, що було обумовлено наступним, тим, що після вчинення відчуження спірного майна у листопаді 2016 року, продовжувала мешкати в зазначеній квартирі.
На періодичній основі з племінеиею (набувачкою за спірним правочином) виникали побутові конфлікти, проте, це не яким чином не впливало на її перебування у житловому приміщенні.
Але в першій декаді грудня 2019 року, все докорінно змінилося, і її фактично вигнали із займаного житла, на підставі чергового, побутового конфлікту.
В зазначений період (листопад 2016 - грудень 2019 рік), фактично не отримувала будь - якої значної фінансової чи іншої підтримки від племінеці, що мотивувалось складним фінансовим станом, і т.д.
На даний час (з першої декади грудня 2019 року), вона фактично мешкає за місцем проживання (реєстрації) доньки: ОСОБА_5 , за вищевказаною адресою, а саме: АДРЕСА_2 .
При звернені за кваліфікованою юридичною допомогою, адвокатом, з метою вірного тлумачення спірних правовідносин у належний і допустимий спосіб було здійснено перевірку фактично укладеного у листопаді 2016 року правочину, щодо частки у спірному майні, після чого і дізналась про відповідну помилковість моїх дій при укладанні спірного правочину, бо як я не розуміла в повному обсязі суті останнього.
Вбачає усі ознаки не дійсності оскаржуваного правочину з підстав визначених приписами ст.229 ЦК України.
Наміру укладати договір дарування не мала з огляду на те, що зазначена житлова нерухомість, є єдиною, якою вона володіла на праві приватної власності, і в якій постійно проживала тривалий проміжок часу (зокрема і до укладання спірного правочину).
Просить суд визнати недійсним договір дарування від 29.11.2016 року щодо відчуження частки у нерухомому майні, а саме: 1/3 житлової квартири, що знаходиться за адресою:, а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 17762482, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_13 Дарувальник - ОСОБА_4 ; Обдарована особа - ОСОБА_2 , - із застосуванням процедури реституції у відповідному право відношенні.
Ухвалою від 10.01.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
23.01.2020 року до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення у яких вказано, що 29.11.2016 року нею, ОСОБА_13 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, було посвідчено договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за № 1820.
Договір був посвідчений відповідно до волевиявлення сторін та відповідно до вимог чинного законодавства.
Всі необхідні документи були подані сторонами, оригінали та копії яких зберігаються в архіві, а саме: паспорта сторін та довідки про присвоєння ідентифікаційних номерів; документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно; витяг про реєстрацію права власності; звіт про оцінку майна; довідка про зареєстрованих (прописаних) осіб у вищевказаній квартирі; заяви сторін договору.
Також повідомляє, що 19.12.2019 року до неї, із заявою про видачу копії вищевказаних договору дарування та копії звіту про оцінку майна, звернулися представники ОСОБА_4 за довіреністю, посвідченою Вельможко Н.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 10.12.2019 року за р. № 677 - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
23.12.2019 року, було видано витребувані документи, а саме: копію договору дарування, посвідченого мною, ОСОБА_13, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 29.11.2016 року за р. № 1820 та копію звіту про оцінку майна, наданого ТОВ «Бюро оцінки власності» 04.11.2016 року, що підтверджуєт записом в розносній книзі та розпискою ОСОБА_5 - представника ОСОБА_4 , в одержанні вищевказаних копій документів.
23.01.2020 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду про відкриття провадження по справі.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.02.2020 року апеляційна скарга повернута особі яка її подала.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10.03.2020 року ОСОБА_4 повернуто сплачену суму судового збору.
07.05.2020 року, 12.05.2020 року, до суду від третьої особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_13, надійшли додаткові письмові пояснення у яких вказано, що ОСОБА_4 , дарувальник за договором дарування частки квартири, жодного разу не зверталась до неї за посвідченням будь - якого іншого договору крім договору дарування, чи то спадкового договору або договору довічного утримання, догляду.
Договір дарування частки квартири був посвідчений після встановлення волевиявлення та дійсних намірів Дарувальника та Обдаровуваної, однакового розуміння Дарувальником та Обдаровуваною значення правочину та правових наслідків для них, а також відсутності заперечень щодо змісту договору, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі.
В момент укладення вказаного договору дарування ОСОБА_4 своїм підписом на договорі засвідчила, що вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається сторонами, їй роз`яснено нотаріусом та підтвердила, вона не визнана недієздатною та не є обмеженою у дієздатності; її волевиявлення вільним та усвідомленим; укладення цього договору відповідає її інтересам, договір не носить характеру удаваного та фіктивного правочину, і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного.
Окрім цього договір було зачитано сторонам, нотаріусом уголос, жодних заперечень стосовно укладення цього договору, питань стосовно змісту договору тощо від сторін договору отримано не було.
Більш того, твердження Позивачки про те, що вона не усвідомлювала зміст правочину в силу віку та стану здоров`я на момент його укладення не підтверджено жодними доказами.
При цьому з огляду на зміст позовної заяви складеної безпосередньо Позивачкою вбачається, що Позивачка добре обізнана з приписами цивільного законодавства та розрізняє правові наслідки договору дарування та договору «пожиттєвого утримання», а також обізнана з приписами законодавства стосовно підстав недійсності правочину тощо, що спростовує її доводи стосовно укладення договору дарування під впливом помилки.
Стосовно посилання Позивачки на приписи ч. 1 ст. 229 ЦК України, як на підставу недійсності укладеного договору дарування, слід звернути увагу, що позовна заява взагалі не містить зазначення стосовно яких саме прав та обов`язків або фактичних обставин Позивачка помилилась, не зазначено доказів на підтвердження цих обставин.
Вказані підстави наводяться суто формально, що ставить під сумнів їх реальний зміст, доказів існування між сторонами оспорюваного правочину правовідносин «пожиттєвого утримання» на момент укладення договору чи на цей час, позовна заява також не містить.
Вважає, що всі наведені в позовній заяві обставини недійсності оспорюваного правочину є виключно припущеннями, при цьому очевидно не безпосередньо Позивачки, а особи до якої вона звернулась за правовою допомогою.
11.06.2020 року до суду від позивача надійшла, нотаріально засвідчена, уточнена позовна заява, у якій окрім вказано у первісній позовній заві, зазначено, що примірник оскаржуваного правочину було надано приватним нотаріусом її Представникові за заявою останнього 23.12.2019 року після подання до суду позову у спірних відносинах в первинній редакції.
Також додано копія примірника Договору, та вказано, що оригінал оскаржуваного Договору (правочину) знаходиться зокрема за адресою робочого місця нотаріуса що посвідчував останній (Третьої особи у справі).
11.06.2020 року до суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі з мотивів того, що в провадженні суду, знаходиться справа № 337/372/20, в контексті якої, оскаржуються як протиправні дії Приватного Нотаріуса ОСОБА_13 - нотаріальна та дія щодо державної реєстрації оскаржуваного правочину, та у справі заявлено вимогу про встановлення факту що має юридичне значення, а саме: визнання спірного правочину неукладеним, тим самим вважає що останній як документ що має юридичну силу, відсутній взагалі.
10.07.2020 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, які по суті являються заявою про розгляд справи за відсутності позивача, і підтримкою заявлених позовних вимог.
Ухвалою суду від 17.07.2020 року, закрите підготовче провадження по справі.
Ухвалою суду від 27.10.2020 року, у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_4 про зупинення провадження по справі, відмовлено.
Ухвалою суду від 27.10.2020 року, відмовлено у задоволені клопотання позивача ОСОБА_4 про притягнення відповідача ОСОБА_2 , до визначеної процесуальним Законом відповідальності за зловживання власними процесуальними правами, у вигляді штрафу, в розмірі визначеному судом.
У судове засідання третя особа не з`явилась, надавала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Сторони не заперечували проти розгляду справи за відсутності третьої особи.
У судовому засіданні представниця позивачки підтримала позовні вимоги з мотивів викладених у тексті позову, наполягала на факті помилки.
У судовому засіданні відповідачка відмовилась від допиту свідків, окрім ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , та відмовилась від раніше заявленого її представником клопотання про призначення експертизи підпису позивачки.
Пояснила, що позов не визнає, та вказала, що влітку 2016 року, позивачка сама запропонувала оформити догорів дарування, а раніше, у 2007 році, оформила на неї заповіт на квартиру. У нотаріуса оформили договір дарування. До цього декілька разів приїздили до нотаріуса з приводу необхідних документів. нотаріус за закритими дверми проводила розмову з позивачкою.
Також вказано, що рішення позивачки було оформлене договором дарування, який до цього обговорювали, вона безпосередньо приймала участь у підготовці і оформлені, сама приїздила до нотаріуса, який їй усе роз`яснив.
Також відповідачкою надана заява про застосування позовної давності.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що сімю знає з 1996 року, приходила в гості. ОСОБА_4 в 2007 році приїхала до міста і стала проживати з відповідачкою. В 2016 році ОСОБА_4 розповідала, що подарувала свою частину квартири відповідачці. Вони добре, без сварок і скандалів жили разом, все було спокійно. ОСОБА_4 у 2016 та 2017 року не потребувала сторонньої допомоги, у неї була своя окрема кімната, була усім забезпечена. Також ОСОБА_4 казала свідку, що вони з відповідачкою ходили до нотаріуса і нотаріус з нею окремо розмовляв.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона сусідка ОСОБА_4 з 1972 року, спілкувалися. Спочатку позивачка проживала у селі, а після весілля відповідачки, вона з`явилась у квартирі і вони жили разом, без жодних проблем. В 2017 році, свідок розмовляла з ОСОБА_4 і та повідомила, що написала «дарственную», щоб не було проблем, що також згодом, при спілкуванні, підтвердила відповідачка. ОСОБА_4 була у нормальному фізичному стані, стороннього догляду і допомоги не потребувала, не скаржилась на відповідачку. Також свідок пояснила, що ніколи не чула з приводу договору утримання.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що часто спілкувалась з позивачкою, яка ніколи не хотіла дарувати свою квартиру. Були якісь розмови про квартиру, однак про дарування і мови не йшло. Позивачка казала, що відповідачка її буде доглядати і квартира буде її. З приводу заповіту, свідку нічого не відомо. Коли рік назад позивачку вигнали з квартири, то стало відомо про договір дарування. Позивачку привезли до матері свідка. Вигнали з квартири у кінці жовтня 2019 року. Якийсь час ОСОБА_4 проживала з матір`ю свідка, а потім відповідачка якось умовила її повернутися до квартири. Також пояснила, що позивачка казала, що кудись ходила, щось підписувала і тепер відповідачка її буде доглядати.
Суд, розглянувши надані документи та матеріали, вислухавши пояснення сторін, свідків, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 19.12.2006 року, ОСОБА_4 належала на праві часткової власності 1\3 частина квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6).
Відповідно до договору дарування частки квартири від 29.11.2016 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 свою 1\3 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 95).
Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_13, і зареєстрований у реєстрі за № 1820, підписаний ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
Відповідно до п.12 договору дарування від 29.11.2016 року, сторони підтверджують, що волевиявлення вільним та усвідомленим; укладення цього договору відповідає її інтересам, договір не носить характеру удаваного та фіктивного правочину, і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного.
Також нотаріусом роз`яснено вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається сторонами.
Відповідно до п.12 договору дарування від 29.11.2016 року, договір нотаріусом було зачитано сторонам, уголос.
Відповідно до п.8 договору дарування від 29.11.2016 року, копія, засвідчена нотаріально, видається дарувальнику.
Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Помилка внаслідок незнання закону, чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Матеріалами справи, поясненнями свідків та сторін, суд не встановлено, що зважаючи на вік позивача ОСОБА_4 , вона потребувала сторонньої допомоги і догляду, мала поганий стан здоров`я на момент вчинення договору дарування
Факт проживання позивачки ОСОБА_4 у спірній квартирі, після укладення договору дарування, не може свідчити про його укладення під помилкою, так як договір стосувався лише 1\3 частини квартири, а не всієї квартири, та позивачка, за її твердженнями, зареєстрована у квартирі(а.с.9), до суду не надано доказів визнання її такою що втратила право користування квартирою, що надає їй законне право проживання у квартирі.
Крім того позивачкою ОСОБА_4 вказане місце фактичного проживання, яке відмінне від адреси спірної квартири, що свідчить про наявність ще одного місця проживання.
Суду не надано належних доказів того, що позивачку ОСОБА_4 вигнали з спірної квартири, і вона вимушена проживати за іншою адресою.
Договір дарування 1\3 частини спірної квартири від 29.11.2016 року, укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом.
У договорі дарування від 29.11.2016 року, дарувальник ОСОБА_4 підтвердила, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Крім того, сторони стверджували, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересах; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину, не носить характеру уявного чи удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Відповідачка ОСОБА_2 зареєструвала право власності на належну її частку квартири, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна(а.с.5).
Отже, у результаті вказаних дій дарувальником ОСОБА_4 було втрачено, а обдаровуваною ОСОБА_2 безоплатно набуто право власності на 1\3 частину спірної квартири.
Враховуючи зазначене, посилання позивачки ОСОБА_4 на те, що спірний договір дарування від 29.11.2016 року укладений в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими.
Висновок суду також ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц.
Суд, дійшов до висновку про те, що відсутні підстави для визнання спірного договору дарування від 29.11.2016 року недійсним, і у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Що стосується наданої відповідачкою до суду заяви про позовну давність, то суд застосовує позовну давність лише тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Керуючись ст. 82, 89, 141, 229, 263, 264, 354 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 29.11.2016 року, 1\3 частини житлової квартири за адресою АДРЕСА_1 , із застосуванням процедури реституції у відповідному правовідношенні, стягнення судових витрат - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в Запорізький апеляційний суд протягом 30 днів.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складений 13.08.2021 року.
Суддя: