Дата документу 01.12.2021 Справа № 337/5653/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний№337/5653/19 Головуючийу 1інстанції Кучерук І.Г.
Провадження № 22-ц/807/3597/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Оксана Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування,-
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Оксана Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позову зазначено, що у2007році,нею в порядкуприватизації,було набутов особиступриватну власність,частка внерухому майні,а саме:1/3квартири,що знаходитьсяза адресою,а саме: АДРЕСА_1 .
29.11.2016року, за безвідплатним правочином (договором дарування), вчиненому за її участі, було здійснено перереєстрацію вище вказаного майнового права (частки на нерухоме майно) на іншу особу, що є родичкою (племінниця).
Зазначене майно(частка) є її єдиним місцем проживання, іншого житла, яке б належало на праві приватної власності, не має.
Виходячи з фактичних обставин у спірних відносинах, вважає що зазначений правочин, було здійснено під впливом помилки.
Вона є людиною значно похилого віку (84 роки), та при укладені зазначеного безвідплатного правочину не розуміла в повному обсязі фактичного змісту останнього.
За зазначеною адресою, досить тривалий час проживала з племінницею та її сім`єю, що і зокрема було підставою для приватизації спірного нерухомого майна у відповідних частках.
Будучі на час укладання спірного правочину людиною значно похилого віку (81 рік), мала (і має), досить серйозні проблеми з фізичним здоров`ям, потребує на постійній основі стороннього догляду.
Племінницею (набувачкоюза спірнимдоговором)їй неодноразовопропонувалось укластидоговір пожиттєвого утримання, у випадку укладання якого їй на постійній основі протягом життя в усній формі пропонувалось дбайливе ставлення та постійний догляд.
З огляду на те, що діти на той час проживали окремо, перебували досить значний час за межами м. Запоріжжя, погодились на пропозицію родички.
Проте,29.11.2016року,фактично булоукладено недоговір пожиттєвого утриманняа договірдарування, про щодізналась фактичновипадково,лише звернувшисьу другійдекаді грудня2019року докваліфікованих юристів,що булообумовлено наступним,тим,що післявчинення відчуженняспірного майна у листопаді 2016 року, продовжувала мешкати в зазначеній квартирі.
На періодичнійоснові зплемінницею (набувачкоюза спірнимправочином) виникали побутові конфлікти, проте, це не яким чином не впливало на її перебування у житловому приміщенні.
Але в першій декаді грудня 2019 року, все докорінно змінилося, і її фактично вигнали із займаного житла, на підставі чергового, побутового конфлікту.
В зазначений період (листопад 2016 - грудень 2019 рік), фактично не отримувала будь - якої значної фінансової чи іншої підтримки від племінеці, що мотивувалось складним фінансовим станом, і т.д.
На даний час (з першої декади грудня 2019 року), вона фактично мешкає за місцем проживання (реєстрації) доньки: ОСОБА_3 , за вищевказаною адресою, а саме: АДРЕСА_2 .
При звернені за кваліфікованою юридичною допомогою, адвокатом, з метою вірного тлумачення спірних правовідносин у належний і допустимий спосіб було здійснено перевірку фактично укладеного у листопаді 2016 року правочину, щодо частки у спірному майні, після чого і дізналась про відповідну помилковість моїх дій при укладанні спірного правочину, бо як я не розуміла в повному обсязі суті останнього.
Вбачає усі ознаки не дійсності оскаржуваного правочину з підстав визначених приписами ст.229 ЦК України.
Наміру укладатидоговір даруванняне малаз оглядуна те, що зазначена житлова нерухомість, є єдиною, якою вона володіла на праві приватної власності, і в якій постійно проживала тривалий проміжок часу (зокрема і до укладання спірного правочину).
Просила судвизнати недійснимдоговір даруваннявід 29.11.2016року щодовідчуження часткиу нерухомомумайні,а саме:1/3житлової квартири,що знаходитьсяза адресою:,а саме: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно: 17762482, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Кияницею Оксаною Володимирівною Дарувальник - ОСОБА_1 ;Обдарована особа - ОСОБА_2 , - із застосуванням процедури реституції у відповідному право відношенні.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючисьіз зазначеним рішенням судупершої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_2 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 19.12.2006 року, ОСОБА_1 належала на праві часткової власності 1\3 частина квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6).
Відповідно до договору дарування частки квартири від 29.11.2016 року, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 свою 1\3 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 95).
Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Кияниця О.В., і зареєстрований у реєстрі за № 1820, підписаний ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Згідноп.12договору даруваннявід 29.11.2016року,сторони підтверджують,що волевиявленнявільним таусвідомленим; укладення цього договору відповідає її інтересам, договір не носить характеру удаваного та фіктивного правочину, і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як морального так і фізичного.
Нотаріусом роз`яснено вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається сторонами.
Відповідно до п.12 договору дарування від 29.11.2016 року, договір нотаріусом було зачитано сторонам, уголос.
З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування недійсним.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до положень ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вказаних вимог може бути підставою для визнання такого правочину недійсним (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман, щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір дарування від 29.11.2016року укладений в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що воля дарувальника ОСОБА_1 в оспорюваному правочині відповідала її дійсним намірам.
Колегію суддів з наявних матеріалів справи доказів та пояснень свідків, допитаних в суді першої інстанції не встановлено, що зважаючи на вік позивача ОСОБА_1 , вона потребувала сторонньої допомоги і догляду, мала поганий стан здоров`я на момент вчинення договору дарування
Судом першої інстанції вірно встановлено, що факт проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, після укладення договору дарування, не може свідчити про його укладення під помилкою, так як договір стосувався лише 1\3 частини квартири, а не всієї квартири, та позивачка, за її твердженнями, зареєстрована у квартирі, ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів визнання її такою що втратила право користування квартирою, що надає їй законне право проживання у квартирі.
Встановлено, що ОСОБА_1 вказане місце фактичного проживання, яке відмінне від адреси спірної квартири, що свідчить про наявність ще одного місця проживання.
Доказів того, що ОСОБА_1 вигнали з спірної квартири, і вона вимушена проживати за іншою адресою матеріали справи не містять .
У договорі дарування від 29.11.2016року, дарувальник ОСОБА_1 підтвердила, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Крім того, сторони стверджували, що договір не укладається під впливом тяжких для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересах; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору їм зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину, не носить характеру уявного чи удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
ОСОБА_2 зареєструвала право власності на належну її частку квартири, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна.
У результаті вказаних дій дарувальником ОСОБА_1 було втрачено, а обдаровуваною ОСОБА_2 безоплатно набуто право власності на 1\3 частину спірної квартири.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір дарування від 29.11.2016року укладений в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими.
Висновок суду першої інстанції ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 20 січня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, в якій йдеться про прочитання дарувальником договору дарування, є некоректним, так як в цій справі інші обставини.
Недоречні посилання в апеляційній скарзі на покази ОСОБА_1 , які вона дала під час розгляду цивільної справи № 337/3133/20, як на встановлені судом обставини.
У цивільній справі № 337/3133/20 судом не встановлено вчинення відповідачем щодо ОСОБА_1 протиправних дій чи ущемлення її законних прав і інтересів.
Крім того, предметом спору у цивільній справі № 337/3133/20 було не погане чи добре поводження відповідачки з позивачем та її стан у зв`язку з цим, а лише розпорядження її пенсією без її відома та дозволу.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено відсутність правових підстав для визнання спірного договору дарування від 29.11.2016 року недійсним, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що вона є особою похилого віку та укладаючи оспорюваний договір дарування, позивачка помилялася щодо природи правочину, оскільки на момент укладення договору дарування ОСОБА_1 розуміла зміст правочину, нотаріус їй його читав вголос та роз`яснював умови.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає, що позов ОСОБА_1 вирішений судом з правильним застосуванням норм матеріального права. При цьому суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку дослідженим доказам у їх сукупності і дійшов законного і обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 08 грудня 2021 року.
Головуючий
Судді:
