Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 524/6549/15-ц
провадження № 61-22567св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), про розірвання договору на обслуговування карткового рахунку, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Позов обгрунтований тим, що він є держателем карти ПАТ КБ «ПриватБанк», на якій станом на 18 березня 2015 року знаходились належні йому грошові кошти у розмірі 101 769,57 грн.
18 березня 2015 року вказана карта з невідомих причин заблокована відповідачем, що позбавило позивача можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами. Блокування банківської карти спричинило йому нервовий стрес та душевні страждання, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 25 000,00 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд розірвати договір на обслуговування карткового рахунка, укладеного між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк»; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 101 500,00 грн, пеню - 1 936 620,00 грн, три процента річних - 5 306,00 грн, суму інфляційних втрат - 47 707, 52 грн, а також відшкодувати моральну шкоду - 25 000,00 грн.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року, у позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що внаслідок здійснення операції з повернення позивачу ОСОБА_1 , як покупцю, грошових коштів, ці кошти повернено за рахунок банківських коштів, а не ФОП ОСОБА_2 . Наступні дії відповідача з повернення помилково перерахованих ним коштів вчинені відповідно до Умов і Правил надання банківських послуг.
Постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у цій справі (провадження № 61-21044сво18) ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновки Верховного Суду за результатами перегляду цієї справи в касаційному порядку зводилися до того, що згідно зі статтями 32.3.1, 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. Отже, не можна вважати помилковим переказ, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача, навіть за рахунок власних коштів банку.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року скасоване. Ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк»на користь ОСОБА_1 неправомірно списані кошти з його рахунку у розмірі 95 795,55 грн, інфляційні втрати - 13 296,35 грн, три проценти річних - 5 007,61 грн, пеню - 9 579,50 грн. Договір на обслуговування карткового рахунку № НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» розірвано. В задоволенні позовних вимог про відшкодвування моральної шкоди - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивоване тим, що наявність у ФОП ОСОБА_2 заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент здійснення транзакції з повернення ОСОБА_1 коштів, а також доводи банку про помилковість сплаченої за ФОП ОСОБА_2 суми в рахунок повернення цих коштів, не може вважатися законною підставою для блокування карткового рахунку позивача та списання повернутих йому коштів, як помилково перерахованих. Позивач ОСОБА_1 , як клієнт банку, не повинен нести відповідальність за дії суб`єктів інших правовідносин, а саме: правовідносин, що склалися між ФОП ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк». З огляду на вказане суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання договору обслуговування карткового рахунку, стягнення з відповідача на користь позивача неправомірно списаних коштів, три проценти річних та інфляційної складової. Відмовивши у відшкодуванні моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні правовідносини сторін склалися на підставі договору про надання послуг з обслуговування карткового рахунку, яким не визначено обов`язку ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Автозавдського районного суду м. Кременчка від 13 грудня 2016 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанцій неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відкривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції не застосував статтю 357 ЦПК України, зважаючи на те, що позивач всупереч вимогам статті 356 ЦПК України не зазначив відомостей про повне найменування, місцезнаходження відповідача і третьої особи ФОП ОСОБА_2 та не додав копію скарги відповідно до кількості учасників справи.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на посилання відповідача на статті 1212, 1213 ЦК України.
Поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що грошові кошти перераховувалися не з рахунка клієнта, а із загальнобанківського транзитного рахунка із розрахунків Еквайрингу № НОМЕР_2 згідно зі стандартною процедурою розрахунків. Висновок суду апеляційної інстанції, що кошти перераховувалися з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача є неправимильним.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір на обслуговування карткового рахунку, на виконання якого позивачу видана картка для виплат № НОМЕР_1 .
Відповідно до анкети-заяви від 26 червня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ФОП ОСОБА_2 укладено договір банківського обслуговування на послугу «Еквайринг». Підписавши таку заяву ОСОБА_2 погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», тарифами банку, які разом з цією анкетою-заявою та Інструкцією «Про порядок проведення операцій з використанням платіжних карт» складають договір банківського обслуговування на послугу «Еквайринг».
Згідно з поданою заявою, відповідачем встановлено банківський термінал у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідальною особою по роботі з Р0S-терміналом визначено ФОП ОСОБА_2
17 березня 2015 року ОСОБА_1 у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснив оплату товару на суму 100 000,00 грн. Перерахування цих грошових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_2 здійснено позивачем з його картки, як покупця, через POS-термінал ПАТ КБ «ПриватБанк», розташованого у цьому магазині.
18 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до продавця ФОП ОСОБА_2 з вимогою про повернення грошових коштів за товар на суму 100 000,00 грн. Операція повернення коштів у цей же день здійснена через POS-термінал ПАТ КБ «ПриватБанк», встановлений у магазині «Дитяча скарбничка».
Встановивши у результаті перевірки, що станом на 18 березня 2015 року на рахунку № НОМЕР_3 ФОП ОСОБА_2 було недостатньо коштів та що повернення грошових коштів позивачу відбулося через POS-термінал відповідача з транзитного рахунку, що не передбачено умовами укладених між сторонами договорів, ПАТ КБ «ПриватБанк» призупинив дію картки ОСОБА_1 на час проведення службового розслідування службою безпеки банку.
25 червня 2015 року грошові кошти в сумі 95 795,55 грн списані ПАТ КБ «ПриватБанк» з рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , як помилково перераховані.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18.
Вирішуючи спір, суду при виборі і застосуванні норми права необхідно врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (частини перша та друга статті 1068 ЦК України).
Помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі (стаття 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Згідно зі статтями 32.3.1, 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.
Одночасно банк-порушник зобов`язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення.
У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Отже, не можна вважати помилковим переказ, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача, навіть за рахунок власних коштів банку.
Суди встановили, що у справі, яка переглядається, платник і отримувач за переказом були належними, списання з рахунку позивача здійснено банком через три місяці та без відповідного письмового повідомлення.
Відповідно до статті 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що здійснюючи 18 березня 2015 року операцію з повернення попередньо сплачених грошових коштів через Р0S-термінал ПАТ «КБ «ПриватБанк», розташованого у магазині «Дитяча скарбничка», відповідач мав виконати розпорядження позивача, як клієнта, списати грошові кошти з рахунку ФОП ОСОБА_2 і зарахувати їх на картковий рахунок позивача.
Суд апеляційної інстанції встановив, що кошти на рахунок позивача перераховані 18 березня 2015 року з рахунку ФОП ОСОБА_2 , відповідні транзакції щодо зарахування і повернення коштів між контрагентами ФОП ОСОБА_2 і позивачем підтверджуються наявними у справі виписками з рахунку. Натомість доказів на підтвердження перерахування коштів з рахунку банку матеріали справи не містять.
Висновок суду апеляційної інстанції, що наявність заборгованості у ФОП ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент здійснення транзакції з повернення позивачу коштів 18 березня 2015 року та доводи банку про помилковість сплаченої за ФОП ОСОБА_2 у рахунок повернення цих коштів суми, не може вважатися законною підставою для блокування карткового рахунку позивача та списання повернутих коштів, як помилково перерахованих, є правильним.
Після здійснення операції повернення позивачу з рахунку ФОП ОСОБА_2 грошових коштів подальше оформлення цих транзакцій та взаєморозрахунки за них є відносинами ФОП ОСОБА_2 з ПАТ КБ «ПриватБанк» і позивач, як клієнт банку, не має нести відповідальність за дії цих суб`єктів.
З огляду на викладене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цій справі (провадження № 61-21044сво18) дійшла висновку про відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 524/3242/15-ц, провадження № 61-3147св18, винесеної за аналогічних обставин, предмета спору та змісту позовних вимог, згідно з яким колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду вважала обґрунтованою відмову у позові в частині стягнення з банку грошових коштів з огляду на те, що повернення грошових коштів на рахунок позивача було здійснено із загальногобанківського транзитного рахунка по розрахунках Еквайрингу згідно з стандартною процедурою розрахунків, а умовами укладених між сторонами договорів не передбачено обов`язок розрахунку власними коштами банку, а тому банк обґрунтовано здійснив списання належних йому коштів, що передбачено Умовами і Правилами банківських послуг. У цій справі суд не врахував, що посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою укладених між сторонами договорів, якщо вони безпосередньо не підписані клієнтами банку або якщо ці умови прямо не передбачені в самих договорах. Лише ці факти можуть свідчити про прийняття клієнтами банку запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Згідно зі статтею 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.
Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Згідно зі статтею 30.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов`язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.
Обгрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції, що з огляду на неправомріні дії банку стосовно позивача, які виявилися у незаконному та необґрунтованому списанні з його рахунку коштів в сумі 95 795,55, відповідач має повернути позивачу вказану суму, а також сплатити пеню у вигляді 0,1 % за кожен день, але не більше 10 % цієї суми, що становить 9 579,50 грн.
Щодо позовних вимог в частині розірвання договору обслуговування карткового рахунку № НОМЕР_1 , укладеного між позивачем та Кременчуцькою філією ПАТ КБ «ПриватБанк», Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статтті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати, зокрема відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору
При розірванні договору за позовом сторони на підставі статті 651 ЦК України суд повинен встановити істотне порушення цього договору іншою стороною, водночас позивач повинен довести, що таке істотне порушення завдало йому шкоди, внаслідок чого він значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору.
При визначенні розміру шкоди необхідно керуватися статтею 22 ЦК України, і такою шкодою можуть бути реальні збитки або неотриманий дохід. Окрім цього треба враховувати чи дійсно сторона могла отримати те, що передбачено договором, чи здійснені були зобов`язання покладені на іншу сторону.
З огляду на істотність порушення банком умов договору банківського рахунка, враховуючи розмір матеріальних збитків завданих відповідачем позивачу, Верховний Суд погоджується із висновокм суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог стосовно розірвання договору обслуговування карткового рахунка, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 .
Оскільки предметом спору у цій справі є відшкодування позивачу збитків, завданих внаслідок неправомірного списання з його рахунка коштів, до правовідносин сторін застосовуються положення статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних за порушення виконання грошового зобов`язання та інфляційної складової боргу.
Правильними є підрахунки суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних у розмірі 5 007,61 грн (239,48 грн х 21 місяць простроченої виплати) та інфляційних втрат - 13 296,00 грн, обраховані за період з 18 травня 2015 року до 13 грудня 2016 року за формулою: індекс інфляції добуток щомісячних індексів інфляцій за відповідний період; збитки від інфляції = сума боргу х індекс інфляції / 100% -сума боргу.
Доводи касаційної скарги, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням у справі, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідив, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
