Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 524/6549/15-ц
провадження № 61-21044 сво 18
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Висоцької В. О., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
представник відповідача - Бордюг Сергій Дмитрович;
третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду
м. Кременчука Полтавської області у складі судді Кривич Ж. О. від 13 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Панченка О. О., Прядкіної О. В.,від 15 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України
у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_3 , про розірвання договору на обслуговування карткового рахунку, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що він є держателем карти ПАТ КБ «Приватбанк», на якій станом на 18 березня 2015 року знаходились належні йому грошові кошти у розмірі 101 769 грн 57 коп.
18 березня 2015 року вказана карта з невідомих причин була
заблокована відповідачем, що позбавило його можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами. Блокування банківської карти спричинило йому нервовий стрес та душевні страждання, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 25 тис. грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: розірвати договір
на обслуговування карткового рахунку, укладеного між ним та ПАТ КБ «Приватбанк»; стягнути з останнього грошові кошти у розмірі 101 500 грн, пеню у розмірі 1 936 620 грн, три процента річних у розмірі 5 306 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 47 707 грн 52 коп., а також на відшкодування моральної шкоди 25 тис. грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 17 березня 2015 року
ОСОБА_1 здійснив у магазині «Дитяча скарбничка» оплату товару
на суму 100 тис. грн. Перерахування цих грошових коштів на рахунок
ФОП ОСОБА_3 було проведено позивачем з картки покупця через
Р0S-термінал відповідача ПАТ КБ «Приватбанк», розташованого у цьому магазині. 18 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ФОП ОСОБА_3 з вимогою про повернення грошових коштів за товар на суму 100 тис. грн. Операція повернення коштів у цей же день була здійснена через Р0S-термінал ПАТ КБ «Приватбанк», встановлений у магазині «Дитяча скарбничка».
Встановивши у результаті перевірки, що повернення грошових коштів позивачу відбулося через Р0S-термінал відповідача з транзитного рахунку останнього, що не передбачено умовами укладених між сторонами договорів, ПАТ КБ «Приватбанк» призупинив дію картки позивача на час проведення службового розслідування службою безпеки банку. 18 березня 2015 року внаслідок здійснення операції з повернення позивачу, як покупцю, грошових коштів, ці кошти було повернуто за рахунок банківських коштів, а не за рахунок коштів третьої особи - ФОП ОСОБА_3 Подальші дії відповідача по поверненню помилково перерахованих ним грошей були вчинені відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки правовідносини між сторонами носять договірний характер, а відшкодування такої шкоди не передбачено укладеним договором і чинним законодавством. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки повернення грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 відбулось із загальнобанківського транзитного рахунка, тоді як за умовами укладених між банком, позивачем та третьою особою договорів не передбачено обов`язок банку розрахуватись його власними коштами з клієнтами.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що даний спір виник у зв`язку
з помилковим переказом з рахунка неналежного платника, яким є сам
банк, так як саме з його рахунку були списані кошти, а не з рахунку
ФОП ОСОБА_3
Апеляційний суд виходив з відсутності підстав для застосування положень статті 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до якої у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором, оскільки у даному випадку сам банк є неналежним платником і немає його вини.
Згідно висновків апеляційного суду, банк діяв в межах чинного законодавства та умов договору, укладеного між ним та ОСОБА_1 . Разом з цим, кошти, перераховані на рахунок останнього, були внесені помилково та належать банку, а тому не є власністю позивача. Оскільки при розгляді справи не знайшли свого підтвердження факт протиправності дій банку, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вина останнього в її заподіянні, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа -ФОП ОСОБА_3 ,про розірвання договору на обслуговування карткового рахунку, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 06 червня 2018 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
26 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
27 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа -ФОП ОСОБА_3 ,про розірвання договору на обслуговування карткового рахунку, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 342/180/17-ц (провадження № 61-28274св18) за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року касаційне провадження у справі
за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ФОП
ОСОБА_3 , про розірвання договору на обслуговування карткового рахунку, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкодипоновлено
у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження
у справі було зупинено, відпали.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що блокування можливості використовувати платіжну картку та подальше безпідставне списання грошових коштів з рахунку через те, що на момент здійснення транзакцїї повернення 18 березня 2015 року у ФОП ОСОБА_3 була наявна заборгованість перед ПАТ КБ «Приватбанк» порушує права позивача, як власника, вільно користуватись і розпоряджатися належними йому коштами. Судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що регулюють порядок проведення банківських операцій з використанням платіжних карток, а саме положення статей 1066, 1068, 1069 ЦК України та статті 32.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Відповідно до статті 1069 ЦК України, у разі відсутності на розрахунковому рахунку ФОП ОСОБА_3 достатніх коштів для здійснення операцій повернення, банк мав збільшити на відповідну суму його дебетовий рахунок, а не списувати ці кошти з рахунку позивача, як такі, що помилково перераховані. Суди не звернули уваги на положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», аналіз яких свідчить про те, що не можна вважати помилковим переказ, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача, навіть за рахунок власних коштів банку. Судами не застосовано статті 32.3.1,
32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену Постановою Правління Національного банку України
від 21 січня 2004 року № 22, якою дозволено списувати помилково зараховані кошти не пізніше трьох банківських днів, а також обов`язок надсилання письмового повідомлення про помилковий переказ. Крім того, позивач посилається на необґрунтованість відмови у задоволенні його вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір на обслуговування карткового рахунку, на виконання якого позивачу була видана картка для виплат № 4731217110346812.
Згідно анкети-заяви від 26 червня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та третьою особою - ФОП ОСОБА_3 було укладено договір банківського обслуговування на послугу «Еквайринг». З підписанням такої заяви
ОСОБА_3 погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», тарифами банку, які разом з цією анкетою-заявою та інструкцією «Порядок проведення операцій з використанням платіжних карт» складають договір банківського обслуговування на послугу «Еквайринг».
Відповідно до поданої заяви, банківський термінал відповідачем було встановлено у магазині «Дитяча скарбничка» за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідальною особою по роботі з Р0S-терміналом визначено третю особу - ФОП ОСОБА_3
17 березня 2015 року ОСОБА_1 у магазині «Дитяча скарбничка» здійснив оплату товару на суму 100 тис. грн. Перерахування цих грошових коштів на рахунок ФОП ОСОБА_3 було проведено позивачем з його картки, як покупця, через POS-термінал ПАТ КБ «ПриватБанк», розташованого у цьому магазині.
18 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до продавця ФОП ОСОБА_3
з вимогою про повернення грошових коштів за товар на суму 100 тис. грн. Операція повернення коштів у цей же день була здійснена через
POS-термінал ПАТ КБ «ПриватБанк», який встановлений у магазині «Дитяча скарбничка».
Встановивши у результаті перевірки, що станом на 18 березня 2015 року
на рахунку № НОМЕР_1 третьої особи - ФОП ОСОБА_3 було недостатньо коштів та що повернення грошових коштів позивачу відбулося через POS-термінал відповідача з транзитного рахунку, що не передбачено умовами укладених між сторонами договорів, ПАТ КБ «ПриватБанк» призупинив дію картки ОСОБА_1 на час проведення службового розслідування службою безпеки банку.
25 червня 2015 року грошові кошти у сумі 100 тис. грн ПАТ КБ «ПриватБанк» були списані з рахунку ОСОБА_1
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Необхідність передання справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала тим, що для належного розгляду касаційної скарги та формулювання правового висновку виявлено перешкоди, пов`язані з існуванням іншого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі
№ 524/3242/15-ц, провадження № 61-3147св18.
На переконання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
від 12 квітня 2018 року у справі № 524/3242/15-ц, провадження
№ 61-3147св18,викликана наступним.
З урахуванням статей 1, 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», норм ЦК України, які регулюють договір банківського рахунку, не можна вважати помилковим переказ, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача, навіть за рахунок власних коштів банку, оскільки позивач, як клієнт банку, не повинен нести відповідальність за взаєморозрахунки, які стосуються ФОП ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк».
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає
за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України
судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги,
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Згідно статей 32.3.1, 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.
Одночасно банк-порушник зобов`язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення.
У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Наведені положення закону дають підстави для висновку, що не можна вважати помилковим переказ, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача, навіть за рахунок власних коштів Банку.
У справі, яка переглядається, платник і отримувач за переказом були належними, списання з рахунку позивача здійснено банком через три місяці та без відповідного письмового повідомлення, у зв`язку із чим висновки суду апеляційної інстанції про правомірність списання помилково зарахованих коштів не узгоджуються з наведеними вище нормами матеріального права.
Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом статті 1068 ЦК України, банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до статті 32.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів.
Отже, здійснюючи 18 березня 2015 року операцію з повернення попередньо сплачених грошових коштів через Р0S-термінал ПАТ «КБ «Приватбанк», розташованого у магазині «Дитяча скарбничка», відповідач мав виконати розпорядження позивача, як клієнта, списати грошові кошти з рахунку
ФОП ОСОБА_3 і зарахувати їх на картковий рахунок позивача.
Кошти на рахунок позивача перераховані 18 березня 2015 року з рахунку
ФОП ОСОБА_3 , відповідні транзакції щодо зарахування і повернення коштів між контрагентами ФОП ОСОБА_3 та позивачем підтверджуються наявними у справі виписками з рахунку (т. 1, а. с.127-128). Натомість доказів на підтвердження перерахування коштів з рахунку банку матеріали справи не містять.
Та обставина, що у ФОП ОСОБА_3 була наявна заборгованості перед
ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент здійснення транзакції з повернення позивачу коштів 18 березня 2015 року та доводи банку про помилковість сплаченої за ФОП ОСОБА_3 у рахунок повернення цих коштів суми, не може вважатися законною підставою для блокування карткового рахунку позивача та списання повернутих коштів, як помилково перерахованих.
Після здійснення операції повернення позивачу з рахунку ФОП ОСОБА_3 грошових коштів, подальше оформлення даних транзакцій та взаєморозрахунки за них перейшли у площину відносин ФОП ОСОБА_3
з ПАТ КБ «ПриватБанк» і позивач, як клієнт банку, не має нести відповідальність за дії цих суб`єктів.
У зв`язку з викладеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі
№ 524/3242/15-ц, провадження № 61-3147св18, винесеної за аналогічних обставин, предмета спору та змісту позовних вимог, згідно з яким колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складіВерховного суду вважала обґрунтованою відмову у позові в частині стягнення з банку грошових коштів з огляду на те, що повернення грошових коштів на рахунок позивача було здійснено із загального банківського транзитного рахунка по розрахунках Еквайрингу згідно стандартної процедури розрахунків, а умовами укладених між сторонами договорів не передбачено обов`язок розрахунку власними коштами банку, а тому банк обґрунтовано здійснив списання належних йому коштів, що передбачено Умовами і Правилами банківських послуг.
При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду не врахувала, що посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою укладених між сторонами договорів, якщо вони безпосередньо не підписані клієнтами банку або якщо ці умови прямо не передбачені в самих договорах. Лише ці факти можуть свідчити про прийняття клієнтами банку запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Висновки про застосування норм права
Згідно статей 32.3.1, 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.
У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Наведені положення закону дають підстави для висновку, що не можна вважати помилковим переказ, який здійснено з рахунку належного платника на рахунок належного отримувача, навіть за рахунок власних коштів Банку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий
розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: В. С. Висоцька
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
М. Є. Червинська
