АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа
№ 524/6549/15-ц Номер провадження 22-ц/786/497/17
Головуючийу 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2017 року
м. Полтава
Колегія
суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів : Панченка О.О., Прядкіної О.В.,
при секретарі Зеленській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про розірвання договору, стягнення грошових коштів та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») про розірвання договору, стягнення грошових коштів та моральної шкоди.
У позові зазначив, що є держателем карти №4731217110346812 ПАТ КБ «Приватбанк», на якій, станом на 18 березня 2015 року знаходились належні йому грошові кошти в сумі 101769 грн. 57 коп.
18 березня 2015 року його карта була заблокована відповідачем, у зв'язку з чим він позбавлений можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами. Раптове блокування банківської карти спричинило йому нервовий стрес та душевні страждання, у зв'язку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яку оцінює в 25000 грн. 00 коп.
Просив суд розірвати договір на обслуговування карткового рахунку НОМЕР_1, укладеного між ним і ПАТ КБ «Приватбанк», стягнути з останнього грошові кошти в розмірі 101500 грн. 00 коп., пеню 1936620 грн. 00 коп., 3% річних 5306 грн. 00 коп., суму інфляційних втрат 47707 грн. 52 коп. та моральну шкоду 25000 грн. 00 коп.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання договору, стягнення грошових коштів та моральної шкоди відмовлено.
ОСОБА_2 оскаржив рішення місцевого суду, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким розірвати договір на обслуговування карткового рахунку НОМЕР_1, укладеного між ним і ПАТ КБ «Приватбанк», стягнути з останнього грошові кошти в розмірі 101500 грн. 00 коп., пеню 1936620 грн. 00 коп., 3% річних 5306 грн. 00 коп., суму інфляційних втрат 47707 грн. 52 коп. та моральну шкоду 25000 грн. 00 коп., оскільки вважає, що судом нез'ясовані фактичні обставини справи, не застосовано норми матеріального права.
Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував. У подальшому подав письмові заперечення в яких просив відхилити апеляційну скарги повність та залишити рішення суду без змін.
Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи в останнє судове засідання не з'явився.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір на обслуговування карткового рахунку, на виконання якого позивачу була видана картка для виплат НОМЕР_1.
Основні умови договору визначені в Умовах та правилах надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», зокрема у розділі 2.
Згідно анкети-заяви ФОП ОСОБА_3 від 26 червня 2012 року, між ПАТ КБ «Приватбанк» та третьою особою було укладено договір банківського обслуговування на послугу «Еквайринг». З підписанням такої заяви ОСОБА_3 погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», тарифами банку, які разом з цією заявою та інструкцією «Порядок проведення операцій з використанням платіжних карт» складають договір банківського обслуговування на послугу «Еквайринг».
Відповідно до поданої заяви, банківський термінал відповідачем було встановлено у магазині «Дитяча скарбничка» за адресою: м. Кременчук, просп.50 років Жовтня, буд. №54, а відповідальною особою по роботі з POS-терміналом визначено третю особу.
17 березня 2015 року позивач ОСОБА_2 здійснив у магазині «Дитяча скарбничка» оплату товару на суму 100000 грн. 00 коп. Перерахування цих грошових коштів на рахунок ОСОБА_3 було проведено позивачем ОСОБА_2 з картки покупця НОМЕР_1 через POS-термінал відповідача ПАТ КБ «Приватбанк», розташований у цьому магазині.
18 березня 2015 року ОСОБА_2 зажадав від продавця ОСОБА_3 повернення грошових коштів за товар на суму 100000 грн. 00 коп. Операція повернення коштів у цей же день була здійснена через POS-термінал ПАТ КБ «Приватбанк», встановлений у магазині «Дитяча скарбничка».
Встановивши у результаті перевірки, що повернення грошових коштів позивачу відбулося через POS-термінал відповідача з транзитного рахунку останнього, що не передбачено умовами укладених між сторонами договорів, ПАТ КБ «Приватбанк» призупинив дію картки позивача на час проведення службового розслідування службою безпеки банку.
25 червня 2015 року грошові кошти в сумі 100000 грн. 00 коп. списані ПАТ КБ «Приватбанк» з рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_1.
18 березня 2015 року внаслідок здійснення операції з повернення позивачу ОСОБА_2, як покупцю, грошових коштів, ці кошти було повернуто за рахунок банківських коштів, а не ОСОБА_3, подальші дії відповідача по поверненню помилково перерахованих ним грошей були вчинені у відповідності до Умов і правил надання банківських послуг, оскільки правовідносини між сторонами носять договірний характер, а відшкодування такої шкоди не передбачено укладеним договором і чинним законодавством.
11 травня 2016 року за клопотанням представника позивача призначено експертизу по справі, яку не було проведено, оскільки позивач відмовився від її оплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України, грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Згідно п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів.
Відповідно до п. 1, 3 Розділу Х Постанови Правління Національного Банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» (в редакції станом на здійснення правочину) Еквайр та емітент зобов'язані проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб'єктів таких переказів і вживати заходів щодо запобігання або припинення здійснення зазначених переказів. Моніторинг має здійснюватися постійно за параметрами, установленими правилами платіжної системи. Еквайр за результатами моніторингу або в разі опротестування платіжних операцій користувачем, емітентом чи платіжною організацією платіжної системи має право ухвалити рішення про: зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу або його вилучення, якщо це передбачено правилами платіжної системи; зупинення або припинення здійснення торговцем операцій з використанням електронних платіжних засобів; зупинення завершення переказу коштів на рахунок торговця для встановлення ініціатора та правомірності переказу коштів на строк, установлений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на 90 днів; здійснення додаткової ідентифікації користувача шляхом перевірки його документів, про що дає відповідне доручення торговцю щодо кожної перевірки окремо. Додаткова ідентифікація користувача шляхом перевірки його документів не повинна проводитись на підставі рішення касира торговця.
Платіжна організація або еквайр мають право прийняти рішення про зупинення здійснення еквайрингу певним торговцем також і в інших випадках, установлених правилами платіжної системи та/або умовами договору.
Крім того, договором укладеним між Банком та ОСОБА_2, а саме умовами і правилами банківських послуг передбачено наступне.
Згідно п. 2.1.1.4.1 Умов і правил банківських послуг встановлено, що банк має право призупинити дію картки, а також відмовити у продовженні строку дії картки в разі здійснення операції, що суперечить інтересам банку, з використанням картки.
Пунктом 2.1.4.14 вказаних вище Умов, клієнт дає свою згоду, що банк може блокувати можливість використання картки при здійсненні ризикових операцій, а так само на підставі внутрішніх процедур банку та операційних правил міжнародних платіжних систем.
У п. 2.1.1.5.8 зазначених Умов передбачено, що у випадку помилкового зарахування грошових коштів на картрахунок держатель зобов'язаний повернути ці кошти і доручає банку здійснити їх повернення шляхом списання з відповідного картрахунку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки повернення грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 відбулось із загальнобанківського транзитного рахунка тоді як за умовами укладених між баком, позивачем та третьою особою договорів не передбачено обов'язок банку розрахуватись його власними коштами з клієнтами.
Посилання ОСОБА_2 на те, що не можна вважати справедливим блокування можливості використовувати ним картки та подальше списання грошових коштів з його рахунку через те, що на момент здійснення транзакції повернення 18 березня 2015 року у ФОП ОСОБА_3 малась заборгованість перед ПАТ КБ «Приватбанк», а також, доводи наведені в апеляційній скарзі щодо незастосування судом до спірних правовідносин норм матеріального права, що регулюють порядок проведення банківських операцій з використанням платіжних карток, а саме, ст.ст. 1066, 1068, 1069 ЦК України та ст. 32.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є безпідставними, так як є загальними нормами права по відношенню до законодавства, яке регулює правовідносини, що виникли між сторонами.
Разом з тим, до даних правовідносин не може застосовуватися ч. 1 ст. 1069 ЦК України якою встановлено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу, оскільки, як згідно з матеріалів справи між Банком та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір Еквайрингу який за своєю суттю є дебетним, тобто передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку.
Таким чином даний договір не передбачає можливості здійснювати операції за рахунок банківських коштів в порядку кредитування.
Посилання ОСОБА_2 на те, що судом не застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права, що регулюють помилкові перекази, а саме ст.ст. 1, 32.3.1, 32.3.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» а також Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затверджену Постановою правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22, якою дозволено списати помилково зараховані кошти не пізніше трьох банківський днів, а також обов'язок надсилання письмового повідомлення про помилковий переказ є безпідставними виходячи з наступного.
Не підлягають застосуванню положення ст. 32.3.1 зазначеного Закону, оскільки регулюють відносини, що виникають у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, тоді як ОСОБА_2 є належним отримувачем, а даний спір виник у зв'язку з помилковим переказом з рахунка неналежного платника яким є сам Банк, так як саме з його рахунку були списані кошти, а не з рахунку ФОП ОСОБА_3
При цьому, колегія суддів не вбачає за доцільне застосування ст. 32.3.2 Закону відповідно до якої у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором, оскільки сам Банк являється неналежним платником.
Крім того, положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затверджену Постановою правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22, на які посилається ОСОБА_2, регулюють відносини, що виникли в результаті зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача, а тому не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
Доводи позивача наведені в апеляційній скарзі відносно того, що блокування можливості користуватися карткою майже на три місяці та подальше безпідставне списання коштів з рахунку грубо порушують його правомочності власника вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном - грошовими коштами в сумі 100000 грн. 00 коп. не є підставою для скасування рішення суду, оскільки Банк діяв в межах чинного законодавства та умов договору укладеного між ним та ОСОБА_2 Разом з цим, кошти перераховані на рахунок останнього, як було зазначено, внесені помилково та належать Банку, а тому не є власністю позивача.
Посилання ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам стосовно заподіяння йому відповідачем моральної шкоди є безпідставними виходячи з наступного.
Позивач обґрунтовував заподіяну йому моральну шкоду тим, що блокування можливості використання банківської картки спричинило йому нервовий стрес, крім того, 100000 грн. 00 коп. для нього є значною сумою, а в наслідок дій Банку він був позбавлений можливості користуватися вказаними коштами, що паралізувало його підприємницьку діяльність, він змушений був позичати гроші, що спричиняло йому незручності. З метою збирання всіх необхідних документів для пред'явлення позову він змушений був звертатися до різних відділень Банку, телефонувати на гарячу лінію, звертатися до адвоката, що спричинило вимушені зміни в його житті, додаткові нервові хвилювання та матеріальні витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру.
Відтак, до складу цивільного правопорушення, яке є підставою цивільно-правової відповідальності входять: наявність збитків; протиправність поведінки боржника (активна або пасивна дія); причинний зв'язок; вина боржника.
Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.ч.3,4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оскільки при розгляді справи не знайшли свого підтвердження протиправність дій Банку, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вина останнього в її заподіянні, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та відшкодування моральної шкоди.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суд не звернув уваги на існування кримінального провадження порушеного за фактами, які становлять предмет його позову, не зупинив провадження на час проведення експертизи у кримінальному провадженні та взагалі не зазначив про його існування в рішенні суду є безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 201 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Як зазначено в ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Згідно п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» при неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.
Тобто, суд першої інстанції правильно застосував норми права та відмовив в зупиненні провадження по справі у зв'язку з тим, що кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Таким чином, враховуючи презумпцію невинуватості, суд не може брати до уваги сам факт наявності кримінального провадження, оскільки він не є доказом протиправних дій відповідача.
На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування чи зміни, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2016 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді: О.О. Панченко
О.В. Прядкіна
