Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2020 року м. Київ № 640/3098/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Патук А.С., за участі:
від позивача: Полєтаєв І.О.
від міністерства: Шилан Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 до: Міністерства освіти і науки України (відповідач-1), Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (відповідач-2)третя особа:Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової технікипро: визнання нечинним нормативно-правового акту (в частині), скасування рішення Атестаційної колегії (в частині), скасування наказу міністерства (в частині), визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України (адреса м. Київ, пр-т. Перемоги, 10, 01135; код ЄДР 38621185) та Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (адреса м. Київ, пр-т. Перемоги, 10, 01135), в якому просить суд:
1) визнати таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та нечинним підпункт 2 пункту 7 Розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 13 від 14.01.2016 із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки України № 174 від 06.02.2017, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 за № 183/28313 (надалі - Порядок № 13);
2) визнати протиправним та скасувати підпункт 2 пункту 1 протоколу № 6 засідання Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 16 грудня 2019 року в частині рішення щодо скасування рішення вченої ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про присвоєння ОСОБА_1 вченого звання старшого дослідника зі спеціальності 255 «Озброєння та військова техніка»;
3) визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Міністерства освіти і науки України від 16.12.2019 року №1573 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства від 16 грудня 2019 року та внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 5 липня 2018 року № 728» щодо скасування рішення вченої ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про присвоєння вченого звання старшого дослідника зі спеціальності 255 «Озброєння та військова техніка» та відмови у видачі атестата старшого дослідника ОСОБА_1 ;
4) визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо не видачі атестата старшого дослідника ОСОБА_1 та зобов`язати Міністерство освіти і науки України видати атестат старшого дослідника ОСОБА_1 .
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням науково-технічної ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки присвоєне вчене звання старшого дослідника ОСОБА_1 , що викладено в протоколі засідання від 21.10.2019 року № 13.
Зазначається у позові, що Державним науково-дослідним інститутом випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки було сформовано атестаційну справу і направлено до Міністерства освіти і науки України супровідним листом від 23.10.2019 року №70/4/3467 для подальшого затвердження.
Однак, Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України було прийнято рішення щодо скасування рішення вченої ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про присвоєння позивачу вченого звання старшого дослідника зі спеціальності 255 «Озброєння та військова техніка», яке викладено в підпункті 2 пункту 1 протоколу № 6 засідання Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 16 грудня 2019 року.
Також, Міністерством освіти і науки України прийнято рішення щодо скасування рішення вченої ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про присвоєння вченого звання старшого дослідника зі спеціальності 255 «Озброєння та військова техніка» та відмову у видачі атестата старшого дослідника ОСОБА_1 , яке викладене в пункті 2 наказу Міністерства освіти і науки України від 16.12.2019 року №1573 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства від 16 грудня 2019 року та внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України 5 липня 2018 року № 728».
Підставою для прийняття відповідачами оскаржуваних рішень на думку відповідача-1 та відповідача-2 стало порушення позивачем пункту 7 розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, який затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 14.01.2016 № 13, а саме: розміщення наукових праць, опублікованих після захисту дисертації в іноземних рецензованих фахових виданнях, з яких не менше двох публікацій у неперіодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science, на яких розміщений код ISBN.
Аналізуючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, частину 1 статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» позивач зазначає, що до основних завдань МОН віднесено: створення умов для здобуття громадянами дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої освіти, інклюзивного навчання та освіти протягом життя, наукових ступенів та вчених звань; формування та забезпечення функціонування системи атестації педагогічних, зокрема керівних, наукових і науково-педагогічних кадрів, організовує їх атестацію щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань і підвищення їх кваліфікації; утворення атестаційної колегії, яка на принципах прозорості та відкритості затверджує рішення вчених рад закладів вищої освіти (наукових установ) про присвоєння науковим і педагогічним працівникам вчених звань старшого дослідника, доцента та професора, організовує її роботу, розглядає питання про позбавлення зазначених звань, оформляє та видає відповідні атестати, а також розглядає апеляції на рішення атестаційної колегії; встановлення порядку присвоєння вченими радами закладів вищої освіти та науково-технічними радами наукових установ вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань.
Наведені вище завдання МОН, як зазначає позивач, повністю узгоджуються із положеннями пунктів 15, 19, 20 частини 1 статті 13 Закону України «Про вищу освіту».
Також, як зазначено у позові, вчене звання професора, доцента, старшого дослідника присвоює вчена рада закладу вищої освіти (вчена рада структурного підрозділу). Право присвоєння вченого звання професора та старшого дослідника надається також вченим (науково-технічним) радам наукових установ. Рішення відповідних вчених рад затверджує атестаційна колегія центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання частин 4, 5 статті 54 Закону України «Про вищу освіту» прийнято Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 656.
Позивач зазначає, що відповідно до пункту 10 згаданого Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань вчене звання старшого дослідника присвоюється працівникам закладів вищої освіти та наукових установ, які мають науковий ступінь; період роботи на посадах науково-педагогічних та/або наукових працівників, визначений МОН; наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН, у кількості, визначеній МОН; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) або кваліфікаційні документи, пов`язані з використанням іноземної мови, та документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання (крім осіб з інвалідністю I групи).
Позивач вважає, що таке повноваження Кабінету Міністрів України на врегулювання порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань, визначення виключного переліку критерій, яким має відповідати особа для присвоєння їй вченого звання старшого дослідника повністю узгоджується із приписами пункту 4 частини 2 статті 12, частинами 4, 5 статті 54 Закону України «Про вищу освіту».
Як вказується у позові, відповідачем-1 прийнято Порядок присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, який затверджено наказом Міністерства освіти і науки України 14.01.2016 № 13 із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №174 від 06.02.2017, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 за №183/28313, де підпунктом 2 пункту 7 Розділу ІІ визначено основні критерії оцінки науково-педагогічної або наукової діяльності здобувачів вчених звань, зокрема, вчене звання старшого дослідника присвоюється працівникам вищих навчальних закладів або наукових установ, зарахованих на посади після обрання за конкурсом чи в порядку атестації, зокрема за сумісництвом, які, крім іншого, мають наукові праці, опубліковані після захисту дисертації у вітчизняних та/або іноземних (міжнародних) рецензованих фахових виданнях, з яких не менше двох публікацій у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science та не є перекладами з інших мов.
Позивач зазначає, що при порівнянні наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що відповідно до пункту 10 Порядку затвердження рішень про присвоєння вчених звань, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. № 656, для присвоєння здобувачу вченого звання старшого дослідника окрім інших вимог є вимога до публікації наукових праць - наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН, у кількості, визначеній МОН.
Таким чином, як зазначає позивач, Кабінету Міністрів України уповноважив МОН визначити міжнародні наукометричні бази, до яких повинно бути включене видання, в якому опублікував наукову працю здобувач вченого звання старшого дослідника; а також Кабінет Міністрів України уповноважив МОН визначити кількість таких наукових праць.
Однак, як зазначає позивач, перевищуючи свої повноваження відповідач-1 спірним підпунктом визначив, як вимогу для здобувача вченого звання старшого дослідника що наукові праці, опубліковані після захисту дисертації у вітчизняних та/або іноземних (міжнародних) рецензованих фахових виданнях, з яких не менше двох публікацій у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science та не є перекладами з інших мов.
Таким чином, на думку позивача, спірний підпункт містить додатковий критерій, який відсутній в пункті 10 Порядку № 656 (щодо публікації в періодичних виданнях), а тому спірний підпункт 2 пункту 7 Розділу ІІ Порядку № 13 не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - пункту 10 Порядку № 656.
На думку позивача Рішення науково-технічної ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки щодо присвоєння вченого звання старшого дослідника позивачу, що викладено в протоколі засідання від 21.10.2019 року № 13 повністю відповідає Порядку № 656, а здобувач вченого звання старшого дослідника ОСОБА_1 повністю відповідає критеріям для здобуття вченого звання старшого дослідника.
Наведене вище, як зазначає позивач, підтверджується атестаційною справою на здобувача вченого звання старшого дослідника позивача, а також тим, що єдиною підставою для скасування Рішення науково-технічної ради ДНДІ є те, що наукові праці позивача розміщені не у періодичних виданнях, а самі видання, в яких розміщені наукові праці позивача містять код ISBN, хоча на думку відповідачів 1, 2 мають містити код ISSN.
Позивач зазначає, що Порядок № 656 не містить такого критерію як розміщення наукової праці у періодичному виданні і не містить жодного критерію до коду видання ISBN або ISSN.
Тому, на думку позивача, оскаржувані рішення відповідача-1 і відповідача-2 в частині, що стосується скасування Рішення НТР ДНДІ, що викладено в протоколі засідання від 21.10.2019 року №13, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що зумовлює, на думку позивача, зобов`язання відповідача-1 видати атестат старшого дослідника позивачу.
Позиція відповідачів.
У відзиві на позов (т.1, а.с. 197 - 207) міністерство просило відмовити у задоволенні позову.
Посилаючись на положення профільного законодавства зазначає, що МОН встановлює порядок присвоєння вчених звань вченими радами та за участю атестаційної комісії затверджує їх рішення. КМ України затверджує порядок затвердження атестаційною колегією МОН вчених рад закладів вищої освіти (наукових установ) про присвоєння вчених звань.
Міністерство звертає увагу на зміни у законодавстві (ст. 59 Закону України «Про вищу освіту» (2002), ст. 54 Закону України «Про вищу освіту» (2014)), згідно з якими КМ України КМ України втратив повноваження визначати вимоги до здобувачів вчених звань і встановлювати процедуру присвоєння вчених звань, а рішення відповідних вчених рад затверджує атестаційна колегія центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки в порядку, встановленому КМ України.
У зв`язку з цим звертає увагу на положення пунктів 5 та 13 Порядку № 656, відповідно до яких порядок присвоєння науковим і науково-педагогічним працівникам вчених звань, основні критерії оцінки їх науково-педагогічної або наукової діяльності, а також порядок позбавлення вчених звань затверджує в установленому порядку МОН. У разі недотримання вимог законодавства з питань присвоєння вчених звань, атестаційна колегія МОН скасовує рішення вченої ради та відмовляє у видачі державного документу про присвоєння вченого звання.
Крім того, щодо тверджень позивача відносно того, що Порядком № 13 вимагається наявність публікацій у періодичних виданнях, що не відповідає Порядку № 656, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п/п. 19 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» МОН встановлює порядок присвоєння вчених звань, а також порядок позбавлення вчених звань.
Наголошує, що Порядком № 656 МОН уповноважене визначати основні критерії оцінки.
Також акцентує увагу стосовно вимоги про наявність публікацій у періодичних виданнях, що відповідно до Закону України «Про вищу освіту» (2014) встановлювати вимоги до здобувачів вчених звань уповноважене МОН, а не КМ України.
Міністерство зазначає, що вимога відносно публікацій у періодичних виданнях існувала і раніше (до 19.08.2015) відповідно до п. 31 Порядку, затвердженого постановою КМ України від 24.07.2013 № 567, а саме - у наукових фахових виданнях, до переліку яких включалися та включаються лише періодичні видання.
Що стосується застосування та врахування кодів ISBN (для неперіодичних видань; брошури, книги) або ISSN (для періодичних видань) Міністерство зазначає, що вони є маркерами періодичності/неперіодичності видань. Надання цих кодів не є предметом правового регулювання НПА з питань присвоєння вчених звань.
Звертається увага, що наявним матеріалам конференцій надано міжнародний стандартний номер ISBN, що вказує на те, що це неперіодичні видання, що не заперечується позивачем.
Відтак, вважає доводи позивача безпідставними.
Представником позивача подано відповідь на відзив (т.2, а.с. 98 і далі), в якому він наполягав на правомірності та обґрунтованості позовних вимог.
Міністерством подано заперечення на відповідь на відзив (т.2, а.с. 116 і далі), наполягаючи на правомірності спірних дій і рішень.
Атестаційна колегія відзиву на позов не надала. Справа розглянута за відсутності представника Атестаційної колегії на підставі ч. 3 ст. 205 КАС України.
Третя особа пояснень на позов не надала, просила розглядати справу за її відсутності, що є правом учасника справи відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою судді від 11.02.2020 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з наявними недоліками.
Ухвалою судді від 21.02.2020, враховуючи додатково надані матеріали, позовну заяву повернуто заявнику.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.03.2020 скасував ухвалу суду першої інстанції від 21.02.2020, а матеріали направив до суду першої інстанції для продовження розгляду. 15.04.2020 вказану справу надіслано до суду та отримано судом 23.04.2020. У дату початку короткострокової відпустки судді, 04.05.2020 оформлено протокол (витяг з протоколу) передачі судової справи раніше визначеному складу суду, яким оформлено передачу матеріалів судді Кармазіну О.А . Фактично справа отримана суддею 12.05.2020.
Ухвалою від 12.05.2020 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з відсутністю копій позовної заяви та доданих до неї документів.
Відповідно до ухвали судді від 14.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі на стороні позивача Державне науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки. Під час підготовки справи до судового розгляду по суті проведено відповідні підготовчі дії.
На виконання ч.ч. 4, 5, 6 ст. 264 КАС України 16.06.2020 у виданні «Офіційний вісник України» проведено публікацію оголошення про оскарження спірного положення нормативно-правового акту.
18.05.2020 представником позивача подано заяву про відвід судді, яка по суті мотивована незгодою з процесуальним рішенням судді.
Відповідно до ухвали судді Кармазіна О.А. від 19.05.2020 заявлений відвід визнано необґрунтованим, справу № 640/3098/20 передано на автоматизований розподіл для визначення судді у порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України, для вирішення питання про відвід.
Ухвалою судді Келеберди В.І. від 22.05.2020 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Кармазіна О.А.
У підготовчому засіданні 02.07.2020 судом постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Надалі проведено кілька судових засідань щодо розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 01.10.2020 проголошено вступну та резолютивні частини рішення.
Встановлені судом обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , 1980 р.н., в 2002 році закінчив Харківський інститут Військово-Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за спеціальністю «Виробництво, технічне обслуговування та ремонт повітряних суден». Кандидат технічних наук з 2014 року. Дисертацію захищено 19.05.2014.
Рішенням науково технічної ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки Міністерства оборони України від 21.10.2019 позивачу присвоєно вчене звання старшого дослідника.
Щодо змісту оскарженої норми НПА.
Так, наказом Міністерства освіти і науки України від 14 січня 2016 року N 13, який зареєстрований у міністерстві юстиції України, затверджено Порядок присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам.
Порядок затверджено відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року N 656 "Деякі питання реалізації статті 54 Закону України "Про вищу освіту".
Визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства освіти України від 13 листопада 1997 року N 406 "Про Порядок розгляду атестаційних справ про присвоєння вчених звань професора і доцента", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 грудня 1997 року за N 616/2420.
Наказ набрав чинності 09.03.2016.
Підпунктом 2 пункту 7 розділу ІІ встановлено, що вчене звання старшого дослідника присвоюється працівникам вищих навчальних закладів або наукових установ, зарахованих на посади після обрання за конкурсом чи в порядку атестації, зокрема за сумісництвом:
які мають:
стаж наукової роботи не менш як п`ять років на посаді старшого наукового співробітника, провідного наукового співробітника, головного наукового співробітника, доцента, професора, заступника завідуючого (начальника) та завідуючого (начальника) науково-дослідним відділом (відділенням, сектором, лабораторією), завідуючого кафедрою, призначені на посади ректора, проректора з наукової роботи, директора, заступника директора з наукової роботи, вченого секретаря, за умови успішної роботи на зазначених посадах не менше календарного року;
наукові праці, опубліковані після захисту дисертації у вітчизняних та/або іноземних (міжнародних) рецензованих фахових виданнях, з яких не менше двох публікацій у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science та не є перекладами з інших мов;
сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче B2) з мов країн Європейського Союзу або кваліфікаційні документи (диплом про вищу освіту, науковий ступінь), пов`язані з використанням цих мов, або не менш як 10 праць, які опубліковані англійською мовою у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або Web of Science, та не є перекладами з інших мов;
3) які пройшли навчання, стажування або працювали у вищому навчальному закладі, науковій (або науково-технічній) установі в країні, яка входить до ОЕСР та/або ЄС, або є (чи були) керівниками/виконавцями проектів, які фінансуються зазначеними країнами, та мають відповідні сертифікати, свідоцтва, дипломи чи інші документи, які це підтверджують, або взяли участь у роботі не менш як однієї наукової конференції (конгресу, симпозіуму, семінару), проведеної у зазначених країнах.
Із змісту позову вбачається, що позивачем оскаржується підпункт 1 повністю.
У той же час, під час розгляду справи представник позивача зазначив, що претензії позивача стосуються власне необхідності опублікування наукових праць у періодичних виданнях.
У свою чергу, з пояснювальної записки до проекту вказаного НПА («Прогноз результатів») вбачається, що наказ сприятиме реалізації державної політики з питань атестації науково-педагогічних кадрів та вдосконаленню роботи з питань присвоєння вчених звань.
Що стосується оскаржуваного (в частині) рішення Атестаційної колегії.
Так, Рішенням атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 16.12.2019, яке оформлено протоколом № 6 засідання атестаційної колегії, скасовано рішення вченої ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про присвоєння позивачу вченого звання старшого дослідника зі спеціальності 255 «Озброєння та військова техніка».
Додатково, у листі від 24.12.2019 (т.1, а.с. 34) звернута увага позивача на умови щодо необхідності публікацій наукових праць у періодичному виданні.
Зазначено, що періодичне видання - це серіальне видання, що виходить через певні, рівні проміжки часу та має заздалегідь визначену щорічну кількість нумерованих (датованих) випусків та має одну назву (ДСТУ 3017/2015).
Зазначено також, що на с. 37 - 50 атестаційної справи позивача містяться копії наукових праць, оприлюднених на 3-ій та 4-ій міжнародній конференції, які «були опубліковані в іноземному виданні APUAVD (Actual Problems of Unmanned Aerial Vehicles Developments (APUAVD)». У вихідних даних збірників наукових праць, у яких розміщені матеріали цих конференцій, міститься інформація про ISBN цих видань.
Зазначено також, що за даними ДНУ «Книжкова палата України імені Івана Федорова», яка виконує функції національного агентства ISBN в Україні, ISBN - це універсальний ідентифікаційний код, який проставляється на книгах і брошурах незалежно від способу їх виготовлення, розповсюдження, тиражу та обсягу і супроводжує видання з моменту їх виготовлення.
ISBN однозначно й безпомилково ідентифікує лише одне неперіодичне видання одного конкретного видавця, є неповторним і використовується тільки для цього видання.
Водночас, як зазначено у роз`ясненні Міністерства, ISSN (Міжнародний стандартний номер серіального видання) це код періодичного видання, який призначений для ідентифікації усіх постійних ресурсів незалежно від носія.
Відтак зазначено, що підставою для скасування атестаційною колегією МОН рішення про затвердження рішення вченої ради про присвоєння позивачу звання старшого дослідника слугувала невідповідність матеріалів вимогам абзацу п`ятого пункту 7 Розділу ІІ Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам.
Що стосується оскаржуваного (в частині) наказу міністерства (т.1, а.с. 38).
Пунктом 2 спірного наказу Міністерства від 16.12.2019 № 1573 (про затвердження рішень атестаційної колегії) скасовано рішення вченої ради Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про присвоєння вченого звання старшого дослідника зі спеціальності 255 «Озброєння та військова техніка» та відмовлено у видачі атестата старшого дослідника ОСОБА_1 .
Як вбачається з обґрунтування прийняття спірних рішень (т. 1, а.с. 227), відповідачі дійшли висновку про невідповідність рішення ради вимогам п. 7 Порядку № 13, а саме: здобувач не має публікацій (менше двох) у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science та не є перекладами з інших мов. Зазначені в атестаційній справі здобувача публікації, опубліковані в не періодичних виданнях. Здобувач має 2 статті після захисту у неперіодичному збірнику матеріалів вищезгаданих конференцій з кодом ISBN.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування підпункту 2 пункту 1 протоколу № 6 засідання Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 16 грудня 2019 року (п. 2 позовних вимог) та про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу Міністерства освіти і науки України від 16.12.2019 року №1573 (п. 3 позовних вимог) ґрунтуються на застосуванні оскаржуваного підпункту 2 пункту 7 Розділу ІІ Порядку № 13 (п. 1 позовних вимог), тобто є похідними від вирішення питання про правомірність останнього.
Вирішуючи в межах заявлених підстав позову спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Законом України «Про вищу освіту» (2014) визначено, що він встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Під визначенням «засади» розуміється вихідне, головне положення, принцип.
Засади політики у певній сфері - це відправні, вихідні ідеї, які виражають найважливіші підвалини і закономірності політики у певній сфері.
Головною метою засад політики у певній сфері є спрямування і забезпечення збалансованості усього механізму відносин у певній сфері, єдності в регулюванні відносин у певній сфері.
Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Таким чином, забезпечення проведення такої політики Кабінетом Міністрів України означає реалізацію ним визначених вказаним Законом основних начал (засад) встановлення і застосування певних правил у певній сфері.
У взаємозв`язку з наведеним слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 54 зазначено вище Закону в Україні присвоюються такі вчені звання: старший дослідник; доцент; професор.
Вчене звання професора, доцента, старшого дослідника присвоює вчена рада закладу вищої освіти (вчена рада структурного підрозділу).
Право присвоєння вченого звання професора та старшого дослідника надається також вченим (науково-технічним) радам наукових установ. Рішення відповідних вчених рад затверджує атестаційна колегія центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 54 Закону).
В контексті останнього слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» міністерство, крім іншого, встановлює порядок присвоєння закладами вищої освіти та науковими установами вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань (п. 19).
На виконання ч. 4 та ч. 5 ст. 54 Закону України "Про вищу освіту" Кабінетом Міністрів України постановою від 19.08.2015 № 656 «Деякі питання реалізації статті 54 Закону України "Про вищу освіту» затверджено Порядок затвердження рішень про присвоєння вчених звань («Порядок № 656»).
Цей Порядок визначає механізм затвердження атестаційною колегією МОН рішень про присвоєння вчених звань професора, доцента та старшого дослідника (далі - вчені звання) вченими радами закладів вищої освіти або вченими (науково-технічними) радами наукових установ (далі - вчені ради).
При цьому, відповідно до пункту 3 вказаної постанови КМ України, Міністерству освіти і науки доручено затвердити протягом двох місяців порядок присвоєння вищими навчальними закладами та науковими установами вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань.
Пунктом 5 Порядку № 656 встановлено, що порядок присвоєння науковим і науково-педагогічним працівникам вчених звань вченими радами, основні критерії оцінки їх науково-педагогічної або наукової діяльності, а також порядок позбавлення вчених звань затверджує в установленому порядку МОН.
Відповідно до п. 10 Порядку № 656 (в редакції на час виникнення спірних відносин) вчене звання старшого дослідника присвоюється працівникам закладів вищої освіти та наукових установ, які мають науковий ступінь; період роботи на посадах науково-педагогічних та/або наукових працівників, визначений МОН; наукові праці у виданнях, що включені до міжнародних наукометричних баз, рекомендованих МОН, у кількості, визначеній МОН; сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) або кваліфікаційні документи, пов`язані з використанням іноземної мови, та документи, які підтверджують міжнародний досвід кандидата на отримання звання (крім осіб з інвалідністю I групи).
Постанова КМ України є чинною та не скасована.
Вказане повноваження реалізовано Міністерством шляхом прийняття Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, який прийнятий на реалізацію пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року N 656 "Деякі питання реалізації статті 54 Закону України "Про вищу освіту", та який затверджений наказом від 14 січня 2016 року № 13.
Таким чином, КМ України, визначивши у Порядку № 656 головні, основні правила у сфері вищої освіти відносно реалізації положень профільного Закону, відповідно, доручив Міністерству визначити специфічні, профільні питання, що логічно включає і деталізацію основних критеріїв оцінки, кваліфікаційних вимог, у т.ч. щодо наявності публікацій наукових праць, у виданнях, рекомендованих МОН та у кількості визначеній МОН, що і реалізовано у рекомендації МОН щодо публікацій наукових праць у періодичних виданнях.
Як вже зазначалося, спірним положенням передбачено, крім іншого, що вчене звання старшого дослідника присвоюється працівникам вищих навчальних закладів або наукових установ, зарахованих на посади після обрання за конкурсом чи в порядку атестації, зокрема за сумісництвом:
які мають:
наукові праці, опубліковані після захисту дисертації у вітчизняних та/або іноземних (міжнародних) рецензованих фахових виданнях, з яких не менше двох публікацій у періодичних виданнях, які включені до наукометричних баз Scopus або Web of Science та не є перекладами з інших мов.
По суті, впровадження спірного положення НПА, як і власне профільного Закону у новій редакції, як можна зробити висновок із пояснювальної записки до законопроекту (на сайті ВР України), зумовлено сучасними суспільними запитами щодо зростання людського капіталу задля високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці і держави у кваліфікованих кадрах, а також модернізації системи вищої освіти з урахуванням процесів європейської інтеграції та розвитку єдиного Європейського простору вищої освіти.
Спірні норми спрямовані на забезпечення високих стандартів у науковій сфері через встановлення якісних критеріїв для цілей здобуття вченого звання, у т.ч. через забезпечення публічності, зокрема, задля уникнення плагіату, більший доступ до наукових робіт через більшу аудиторію користувачів шляхом публікацій робіт у періодичних виданнях, що спрямовано, у т.ч. на забезпечення визнання зовнішніми (у т.ч. іноземними) користувачами результатів діяльності наукової школи України, наукової діяльності в Україні, визнання статусу вчених звань не тільки у формальному аспекті, але й фактично науковою спільнотою, що забезпечує високий рівень авторитету наукової школи України у світі, забезпечує більшу публічність та доступ до наукових публікацій здобувачів вчених звань.
Встановлення таких критеріїв не має ознак свавільного чи необґрунтованого втручання у процес присвоєння вчених звань, встановлення надмірних вимог чи штучних перешкод.
У даному випадку спірні положення абзацу третього підпункту 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку № 13 кореспондуються та відповідають не тільки акту вищої юридичної сили (постанові КМ України № 656) щодо функцій і повноважень Міністерства, але й цілям та завданням профільного Закону, спрямовані на його реалізацію.
Слід додати, що вимога відносно присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника за наявності публікацій в періодичних виданнях передбачалась і до 01.01.2016 Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника (зараз - старшого дослідника), затвердженим постановою КМ України від 24 липня 2013 р. N 567, а саме пунктом 31: «опублікування за останні три роки у наукових фахових виданнях України або інших держав не менше п`яти наукових праць за відповідною спеціальністю».
Порядком формування Переліку наукових фахових видань України, затвердженим наказом Міністерства від 15 січня 2018 року N 32 (пунктом 6), передбачено, що до Переліку включаються наукові періодичні видання України, що входять, зокрема, до наукометричних баз Scopus та/або Web of Science Core Collection (категорія "А"), видання, які відповідають вимогам підпунктів 1 - 8 цього пункту (категорія "Б"), і видання, які відповідають вимогам підпунктів 1 - 5 цього пункту, з урахуванням вимог підпункту 3 пункту 11 цього Порядку (категорія "В"):
ISSN-номер, що використовується для ідентифікації друкованого та/або електронного періодичного видання та дотримання заявленої періодичності.
Слід додати, що ISSN - міжнародний стандартний серійний номер (англ. International Standard Serial Number - ISSN) - унікальний номер, що дозволяє ідентифікувати будь-яке періодичне видання незалежно від того, де воно видано, якою мовою, на якому носії.
З наведеного вбачається, що спірні положення НПА жодним чином не погіршують становище позивача та по суті не змінюють вимог раніше діючого правового регулювання щодо оприлюднення творів у періодичних наукових виданнях.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд не вбачає підстав для висновку щодо невідповідності спірних положень абзацу третього підпункту 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку № 13 правовому акту вищої юридичної сили, яким відповідно до ієрархії нормативно-правових актів є постанова КМ України від 19 серпня 2015 р. № 656, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Відносно інших положень цього підпункту позивачем не наведено жодних доводів щодо їх невідповідності правовому акту вищої юридичної сили, а відтак в частині інших положень п/п. 2 п. 7 розділу ІІ також не має підстав для висновку про їх протиправність та задоволення позову в цій частині.
Що стосується посилання позивача на судову практику, слід зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
При цьому, судова практика не стоїть на місці. У багатьох сферах вона еволюціонує і постійно розвивається. Як свідчить і практика ЄСПЛ, Конвенція - це живий організм, і її необхідно тлумачити з урахуванням реалій сьогоднішнього дня. Як зазначив Суд у рішенні «Тайрер проти Сполученого Королівства» від 25 квітня 1978 р. (Tyrer v. the United Kingdom), вперше тлумачити Конвенцію як «живий організм» («живий інструмент») почала Європейська комісія з прав людини, а Суд з таким тлумаченням погодився: «Суд повинен також нагадати, що, як слушно наголосила Комісія, Конвенція є живим інструментом і повинна тлумачитися у світлі умов сьогодення (п. 31)», чим і керується суд у даній справі.
Відносно вимог щодо скасування рішення атестаційної колегії та наказу міністерства від 16.12.2019 № 1573, а також щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства щодо не видачі позивачу атестата старшого дослідника, слід зазначити та про наведене вже зазначалося, що вказані вимоги є похідними від позовних вимог щодо встановлення відповідності/невідповідності спірних положень НПА.
У даному випадку, оскільки судом визнано безпідставними вимоги позивача щодо спірних положень НПА, беручи до уваги недотримання вимог щодо оприлюднення наукових праць у періодичних виданнях - як зазначено судом вище, відповідно, відсутні підстави для скасування вищезгаданого наказу Міністерства та рішення атестаційної колегії, які прийняті відповідно до вимог, зокрема, п. 13 Порядку № 656 та п. 10 Положення про атестаційну колегію Міністерства, затвердженого наказом від 14.09.2011 № 1059, а також для задоволення інших похідних вимог.
Більш того, суд звертає увагу, що навіть у випадку визнання НПА таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили він втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (ч. 2 ст. 265 КАС України), а відтак є чинним до вказаного моменту, що зумовлює висновок про обов`язок його виконання відповідним суб`єктом владних повноважень та суб`єктом, на якого він поширюється, до вказаного моменту.
Доводи позивача та надані ним матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують сукупності наведених вище висновків суду та не доводять зворотного.
У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та підстав позову, заявлених позивачем (ч. 2 ст. 9 КАС України), системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що спірні рішення та дії відповідача є законними та обґрунтованими, вірними по суті. Судом не встановлено порушень з боку відповідачів прав, свобод чи інтересів позивача, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Що стосується доводів відповідача (т. 1, а.с. 206) відносно того, що Атестаційна колегія не є юридичною особою, не має коду в ЄДР, не є суб`єктом владних повноважень, не приймає обов`язкових рішень та не може бути відповідачем у справі та щодо заявленого у зв`язку з цим клопотання, слід зазначити, що судом неодноразово зверталась увагу представників відповідача (міністерства), що відповідно п. 9. ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб, а відтак, враховуючи предмет і підстави спору у даній справі, функції та завдання атестаційної колегії, визначені профільними правовими актами, суд дійшов до висновку про помилковість доводів відповідача відносно того, що Атестаційна колегія не може бути відповідачем у справі, та про відсутність підстав для прийняття процесуального рішення про закриття провадження у справі.
Що стосується відшкодування судових витрат, їх розподілу, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є: відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, в силу наведеного судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 251, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адрес: АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (адреса м.Київ, пр-т. Перемоги, 10, 01135; код ЄДР 38621185), Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (адреса м. Київ, пр-т. Перемоги, 10, 01135; код ЄДР 38621185) - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Кармазін
Повний текст рішення суду складений та підписаний 05.10.2020.
