ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 163/353/17
провадження № 51-7582км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2020 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016030150000619 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого,
що не має судимості,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,
та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 11 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він близько 08 години 00 хвилин 11 грудня 2016 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , будучи обтяженим тривалим доглядом за хворою матір`ю
ОСОБА_8 , умисно заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження у виді механічної асфіксії від здавлення органів шиї тупим предметом, масивного синця на передній поверхні шиї з переходом на праву і ліву бокові поверхні шиї, її верхню, середню та нижню третину, на фоні якого наявні садна, розташовані на правій передньо-боковій поверхні шиї в нижній третині, а також синці, розташовані на лівій передньо-боковій поверхні шиї, верхній, середній і нижній її третині, та синця розташованого на правій боковій поверхні шиї у верхній третині під кутом нижньої щелепи справа, крововиливів у м`які тканини шиї по всій її передній поверхні з переходом на праву та ліву бічні поверхні, перелому під`язикової кістки (злам великого ріжка справа і злам великого ріжка зліва у місці його з`єднання з тілом), крововиливи у м`які тканини під`язикової кістки, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_8 .
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26 квітня 2018 року залишив апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 без задоволення,
а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 без змін.
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 25 квітня 2019 рокувказану ухвалу апеляційного суду щодо
ОСОБА_7 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Рівненський апеляційний суд вироком від 27 січня 2020 року скасував вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_7 та ухвалив новий вирок, за яким останнього визнав винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Ухвалено обчислювати строк відбуття покарання ОСОБА_7 з 11 грудня 2016 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838 VIII) ухвалено зарахувати
ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення
з 11 грудня 2016 року по 26 квітня 2018 року та з 25 квітня 2019 року по 27 січня
2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_7 близько 08 години 00 хвилин 11 грудня
2016 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 , з мотивів небажання здійснювати догляд за хворою матір`ю, наніс їй руками не менше 1112 ударів в ділянку голови, заподіявши їй тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я. Надалі, здавивши із силою її грудну клітку рукою та ногою, не менше одного разу заподіяв потерпілій тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітки, які стосовно до живих осіб є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я. Після цього ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті своїй матері ОСОБА_8 , руками здавив її шию не менше 34 разів, заподіяв останній тілесні ушкодження, які щодо живих осіб належать до тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого ОСОБА_7 умисно протиправно заподіяно смерть своїй матері ОСОБА_8 .
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування вироку Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2020 року і закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Вважає, що у вироку апеляційного суду не зазначено допустимих та достатніх доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зокрема, не вказано доказів на підтвердження умислу та мотиву ОСОБА_7 на скоєння цього злочину. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доказам, зокрема, протоколам огляду місця події та додаткового огляду місця події від 11 грудня 2016 року, а також висновкам експертів, які, на думку захисника, є недопустимими доказами. Також вказує, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів. Стверджуєпро неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII під час зарахування його підзахисному строку попереднього ув`язнення у строк покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення скарги та просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Захисник ОСОБА_6 підтримав подану ним скаргу.
Засуджений ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого, прокурора, перевіривши касаційну скаргу з додатками та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених
главою 31 КПК.
Згідно приписів ст. 370 КПК вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статтях 374, 420 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність,
що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 407 і ч. 1 ст. 421 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (частини 1, 2 ст. 409 КПК).
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За статтею ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Вирок апеляційного суду складено з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника засудженого та прокурора, який, зокрема, оскаржував вирок
у зв`язку з м`якістю призначеного покарання та неправильною кваліфікацією дій засудженого, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 та призначеного йому покарання скасуванню.
Так, апеляційний суд не погодився висновком місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК.
Апеляційний суд під час нового розгляду справи після скасування касаційним судом попередньої ухвали апеляційного суду, безпосередньо дослідивши окремі докази, дійшов висновку, що смерть ОСОБА_8 настала внаслідок механічної асфіксії від здавлення шиї пальцями рук, що призвело до смерті потерпілої. При цьому апеляційний суд акцентував увагу, що здавлення шиї відбувалося не менше 34 разів. Крім того,
як встановив апеляційний суд, і чого не заперечував сам ОСОБА_7 , на час смерті
ОСОБА_8 вдома, крім засудженого, нікого не було. Також, як вбачається з вироку апеляційного суду, за версією засудженого, він виявив матір, яка лежала на підлозі без свідомості, однак не викликав швидку медичну допомогу та працівників поліції, а лише зателефонував своєму братові. Наведене, у сукупності з іншими фактичними даними, переконало колегію суддів у тому, що ОСОБА_7 свідомо бажав заподіяти смерть ОСОБА_8 і мав умисел на позбавлення її життя, а тому кваліфікувала його дії за
ч. 1 ст. 115 КК.
Колегія суддів погоджується з таким висновком та водночас вважає безпідставними доводи захисника, наведені в його касаційній скарзі, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 та необхідності закриття кримінального провадження щодо нього.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», длявідмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2
ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного
і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Як видно з матеріалів судової справи, висновок апеляційного суду щодо спрямованості умислу та наявності мотиву у засудженого саме на вчинення умисного вбивства ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Також апеляційний суд врахував і наведені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України.
Зокрема, суд апеляційної інстанції, не погодившись із висновками місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, вказав на те, що така кваліфікація
є неправильною, а дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК.
Колегія суддів зазначила, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину, передбаченого саме ч. 1 ст. 115 КК за вказаних у вироку обставин підтверджена отриманими у встановленому законом порядку доказами.
Так, апеляційний суд обґрунтовано поклав в основу вироку матеріали кримінального провадження, якими встановлено, і чого не заперечує засуджений, що за місцем проживання ОСОБА_8 виявлено її труп з наявними значними тілесними ушкодженнями; висновок експерта № 101, де чітко констатовано, що смерть ОСОБА_8 наступила внаслідок механічної асфіксії від здавлення шиї, встановлено масивні синці в ділянці шиї та перелом її під`язикової кістки від дії тупих предметів,
не виключена можливість утворення від дії пальців та нігтів людини, що могло мати місце внаслідок здавлення шиї руками, ці ушкодження є тяжкими і між ними
та настанням смерті існує прямий причинний зв`язок; висновок експерта № 17-МК, яким підтверджено ці ж обставини, крім цього вказано, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі ОСОБА_8 , не відповідають за механізмом утворення показанням, які давав під час слідчого експерименту ОСОБА_7 . Також апеляційний суд обґрунтовано послався на показання експертів, допитаних судом першої інстанції. Так, експерт ОСОБА_9 підтвердила свої висновки та вказала про однозначне здавлення шиї пальцями рук, що призвело до смерті ОСОБА_8 . Експерт ОСОБА_10 також підтвердив висновок і зазначив, що виявлені тілесні ушкодження та смерть ОСОБА_8 не могли утворитися і настати від її падіння та удару об швейну машинку.
Крім того, доводи ОСОБА_7 про отримання його матір`ю тілесних ушкоджень, які спричинили її смерть, під час падіння з ліжка та невизнання ним винуватості
у вчиненому колегія суддів апеляційного суду розцінила як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення з метою уникнення відповідальності, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Що стосується доводів у касаційній скарзі про відсутність умислу та мотиву
у засудженого на позбавлення життя потерпілої, то Суд зазначає, що наявність або відсутність умислу встановлюється судом на підставі сукупності фактичних обставин, визнаних судом доведеними.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині
є умисним вбивством.
За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала
їх настання.
Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить характер заподіяних тілесних ушкоджень, в результаті чого настала смерть потерпілої.
Проаналізувавши всі зібрані докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 діяв з умислом на позбавлення життя потерпілої,
та правильно встановив мотив умисного вбивства і вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, а тому доводи захисника про те, що судом апеляційної інстанції
не доведено наявність у ОСОБА_7 умислу на вчинення вбивства ОСОБА_8
є безпідставними. На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено обставини події, оцінивши які суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 . Локалізація заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень та його поведінка після вчинення злочину свідчать про наявність умислу у ОСОБА_7 на заподіяння смерті потерпілій.
Також апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про те, що показання свідків (а саме брат засудженого ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ), на яких вказував у своїй апеляційній скарзі захисник,
є їх суб`єктивною думкою щодо дій та поведінки засудженого про те, що він не міг вчинити вбивство, оскільки такі очевидцями події вчинення злочину не були.
Суд із таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується та вважає його достатньо вмотивованим
Що стосується тверджень захисника про порушення апеляційним судом правил
ст. 404 КПК, то вони є безпідставними.
Так, захисник посилається на те, що апеляційним судом було необґрунтовано відмовлено у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів.
Як вбачається з технічного звукозапису судового засідання від 21 січня 2020 року, захисник ОСОБА_6 дійсно заявляв клопотання про повторне дослідження окремих доказів, а саме просив допитати свідків, що були понятими під час проведення огляду місця події та додаткового огляду місця події від 11 грудня 2016 року, а також просив повторно дослідити протокол додаткового огляду місця події від 11 грудня
2016 року. Суд апеляційної інстанції ґрунтовно розглянув вказане клопотання та частково задовольнив його у частині повторного дослідження зазначеного протоколу, а щодо повторного допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 відмовив з посиланням на ч. 3 ст. 404 КПК.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Будь-яких порушень або не повного дослідження місцевим судом доказів судом апеляційної інстанції встановлено не булота будь-яким фактичним даним, встановленим місцевим судом, апеляційний суд іншої оцінки не надав, у тому числі, показанням свідків, про повторний допит яких заявляв клопотання захисник.
Однак суд апеляційної інстанції виявив факт допущення місцевим судом помилки під час застосування закону України про кримінальну відповідальність з огляду
на встановлені фактичні обставини, що потягло скасування вироку та ухвалення апеляційним судом нового вироку, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Отже, під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК, оскільки у повторному дослідженні вже встановлених обставин не було потреби, а суд апеляційної інстанції виходив із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, яким надав правильну юридичну оцінку, та крім цього повторно дослідив частину письмових доказів про повторне дослідження яких заявляли клопотання як сторона захисту, так і сторона обвинувачення.
Предметом перевірки як місцевого, так і апеляційного суду були також доводи захисника про те, що протоколи огляду місця події та додаткового огляду місця події від 11 грудня 2016 року є недопустимими доказами. Ці доводи обґрунтовано визнано безпідставними. У цьому аспекті неспроможними є доводи захисника щодо недопустимості висновку експерта № 101, який, на його думку, було складено
на підставі недопустимих доказів.
Крім того, вирок апеляційного суду в частині зарахування ОСОБА_7 строку попереднього ув`язнення у строк покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК
у редакції Закону № 838-VIII узгоджується із правовим висновком Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18), а тому доводи захисника з цього приводу також є неспроможними.
Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, про те, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, порушуючи вимоги ст. 439 КПК, не виконав вказівки суду касаційної інстанції є безпідставними та спростовуються вищенаведеними висновками Суду.
Покарання засудженому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК
у межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, згідно з положеннями Загальної частини КК,
з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину (який належить до особливо тяжких), даних про особу винуватого (вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання), обставин, що обтяжують покарання (перебування у стані алкогольного сп`яніння та вчинення злочину щодо особи похилого віку), а також відсутності пом`якшуючих покарання обставин.
Отже, призначене ОСОБА_7 покарання за видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.
Інші доводи захисника, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
Суд не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 відсутні.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2020 року залишити без зміни,
а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню
не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
