Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа № 760/7173/14-ц
провадження № 61-43856св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за зустрічним позовом: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловича на постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д.,
Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі -
ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі
70 000,00 доларів США з відсотковою ставкою 11,9 % річних, строком до
05 березня 2038 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору, цього ж дня між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до відповідача.
ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 04 березня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 535 084,43 грн, яка складається з: тіла кредиту - 497 867,63 грн, відсотків за користування кредитом - 37 216,79 грн, яку ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 .
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), в якому просив визнати недійсними кредитний та іпотечний договори, посилаючись на те, що при укладенні договору банком не були дотримані вимоги частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 3.2, 3.3, 3.6, 3.8 постанови Національного банку України
№ 168 від 10 травня 2007 року, оскільки йому не було запропоновано жодних варіантів кредитування та не надано у письмовій формі інформації, передбаченої у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: про умови кредитування, орієнтовну сукупність вартість кредиту, наявні форми кредитування за коротким описом відмінностей між ними, тип відсоткової ставки, варіанти проведення кредиту. Також банком не було надано достовірної інформації щодо кредиту, умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов`язань за кредитним договором, незаконно встановлено збір за дії, які банк вчиняє на власну користь. На думку позивача, спірний кредитний договір повинен бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними кредитний і іпотечний договори, укладені 05 березня
2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам підпунктів «д», «і» пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», підпунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.6, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 липня 2007 року № 168, оскільки не містить графіку платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, який повинен містити докладно розписану сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом та встановлено платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. У кредитному договорі або в додатках до нього не наведено розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг. Також банком не було надано достовірної інформації щодо валютних ризиків під час виконання зобов`язань за кредитним договором, незаконновстановлено збір за дії, які банк вчиняє на власну користь. Визнаючи недійсним договір іпотеки суди виходили із положень частини другої статті 548 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суди виходили з того, що недійсність кредитного договору виключає можливість задоволення вимог кредитора про виконання умов договору.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу представника ПАТ «Дельта Банк» - Мозолевської В. В. відхилено.
Рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу представника ПАТ «Дельта Банк» -
Мозолевської В. В., апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційну скаргу
ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково.
Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час повторного перегляду справи, постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ПАТ «Дельта Банк» - Мозолевської В. В. задоволено.
Рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року скасовано.
Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 535 084,43 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 7 673,40 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив зі того, що укладений між сторонами кредитний договір та іпотечний договір не суперечать нормам чинного законодавства, відповідають вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позичальнику було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі процентної ставки; розмір кредитних платежів є фіксованим на кожен місяць сплати, а тому правові підстави для визнання спірних договорів недійсними відсутні, а заявлені позовні вимоги в цій частині є недоведеними та необґрунтованими. ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість. Невиконання належним чином ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов`язань щодо своєчасного та в повному обсязі погашення заборгованості, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не спростований позичальником.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 вересня 2018 року представник ОСОБА_1 - Громов С. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року та направити матеріали справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд в порушення викладених висновків Верховним Судом під час розгляду справи не перевірив та не з?ясував взагалі необхідність призначення судової експертизи, а також не перевірено доведеність заявника про необхідність призначення такої експертизи. Судом не було спростовано висновку судової експертизи, лише здійснено висновок про сам факт неприйняття такої експертизи. Є неправильним висновок суду про те, що між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору під час його укладення. Сам по собі факт підписання заявником кредитного договору не свідчить про виконання позивачем вимог, чинного на момент укладення кредитного договору, законодавства України та належне письмове повідомлення позивача про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Солом?янського районного суду міста Києва.
Зупинено виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня
2018 року до закінчення касаційного провадження.
У жовтні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням від 14 квітня 2020 року № 1072/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-43856св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Громова С. М. на постанову Апеляційного суду міста Києва
від 01 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України, оскаржуване судове рішення в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2619/0308/71-009. Відповідно до умов пункту 1.1. кредитного договору банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 70 000,00 доларів США на строк з
05 березня 2008 року по 05 березня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 1.3. кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і порядку, встановленому пунктом 6.1.2. цього договору.
Згідно з пунктом 3.11 за перевірку документів згідно цього договору позичальник сплачує банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі
1 % від розміру кредиту без ПДВ шляхом сплати суми комісії на рахунок
№ 3739.0.0.0234487.01 через касу банку або безготівковим шляхом в національні валюті по офіційному курсу НБУ на день такої сплати (разовий платіж).
З метою забезпечення виконання зобов`язань по погашенню кредиту між
ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 05 березня 2008 року, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов кредитного договору погашення кредиту відбувається згідно додатку № 1 - графіку погашення заборгованості до кредитного договору. Сума щомісячного погашення заборгованості відповідно до цього графіку становить 194,00 долара США.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до відповідача.
Пунктом 10.1. кредитного договору ОСОБА_1 підтвердив, що, укладаючи цей договір, він усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору ОСОБА_1 свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, (у тому числі з умовами типових кредитних договорів банку), та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту в ВАТ «Сведбанк», та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.
В пункті 10.2. кредитного договору сторони підтвердили, що текст договору відображає дійсні наміри сторін.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив зі того, що укладений між сторонами кредитний договір та іпотечний договір не суперечать нормам чинного законодавства, відповідають вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позичальнику було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі процентної ставки; розмір кредитних платежів є фіксованим на кожен місяць сплати, а тому правові підстави для визнання спірних договорів недійсними відсутні, а заявлені позовні вимоги в цій частині є недоведеними та необґрунтованими.
Проте повністю з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду повністю не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо доводів касаційної скарги про відсутність у договорі детального розпису сукупної вартості кредиту та ненадання інформації про умови кредитування, а також відсутність попередження споживача про валютні ризики, необхідно зазначити таке.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 8 Конституції України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.
Так, звертаючись з зустрічним позовом до суду ОСОБА_1 вказував, що спірні договори не відповідають положенням статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
За змістом положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на день укладення договору (05 березня 2008 року)) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.
Тобто, вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов`язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (набрали чинності 06 червня 2007 року), зобов`язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (пункт 1.1), розміру процентної ставки (пункт 1.3), порядку її нарахування (пункт 3.2), переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (пункт 8); періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору; пункт 1.5 містить які суми включаються до сукупної вартості кредиту.
Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору був обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
Таким чином, ОСОБА_1 був проінформований про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку з чим не можна визнати кредитний договір недійсним в цілому.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач був проінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів.
Разом з тим, обґрунтованими є доводи позивача про незаконність умов пункту 3.11 кредитного договору.
За положеннями частини п`ятої статті 11 (у редакції станом на день укладення договору (05 березня 2008 року)), частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Таким чином, положення пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня
2008 року, яким передбачено сплату позичальником комісії у розмірі 1 % від розміру кредиту за перевірку документів у день фактичної видачі кредиту (разовий платіж), встановлюють платіж, який споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (перевірка документів для видачі кредиту).
Отже, комісія за перевірку документів для видачі кредиту у розмірі 1 % є незаконною в силу частини п`ятої статті 11 (у редакції станом на день укладення договору (05 березня 2008 року)), частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Такий правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційногоцивільного суду, викладеному у постанові
від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження
№ 61-8862сво18), постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі
№ 484/1647/16-ц (провадження № 61-26678св18) та постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/16096/16-ц (провадження № 61-17340св18).
Таким чином, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, зокрема в частині недійсності пункту 3.11 щодосплати позичальником на користь банку комісії за перевірку документів у розмірі 1 % від розміру кредиту (разовий платіж), знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині колегія суддів визнає прийнятними.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог
ОСОБА_1 в частині визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009, рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанова Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в цій частині згідно правил статті
412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк» про визнання пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 недійсним.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 , скасуванням рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині позовних вимог про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 та ухваленням в цій частині нового рішення, про задоволення вказаних вимог, судові витрати, які поніс ОСОБА_1 при поданні позовної заяви та касаційної скарг, в розмірі 275,60 грн (25 % від суми, що сплачено ОСОБА_1 при подачі позову) - за подання позову та 551,20 грн - за касаційної скарги, а всього 826,80 грн слід стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловичазадовольнити частково.
Рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору
від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 скасувати.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору
від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 задовольнити.
Визнати недійсним пункт 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року
№ 2619/0308/71-009.
Постанову Апеляційного суду мста Києва від 01 серпня 2018 року в іншій частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Омега Банк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного договору та іпотечного договору недійсними залишити без змін.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 826,80 грн судових витрат, понесених позивачем за подання зустрічної позовної заяви та касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
