Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 760/7173/14-ц
Номер провадження 22-ц/796/6586/2018
Головуючий у суді першої інстанції В.В. Лазаренко
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
01 серпня 2018 року місто Київ
Номер справи 760/7173/14-ц
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
позивач за основним позовом та відповідач за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
відповідач за основним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3
відповідач за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство «Омега Банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану представником МозолевськоюВікторією Вікторівною
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року ухвалене у складі судді Лазаренко В.В. в приміщенні Солом'янського районного суду м.Києва (інформація про час та дату складення повного рішення відсутня).
в с т а н о в и в :
У квітні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивованим тим, що 05.03.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 70000,00 доларів США з відсотковою ставкою 11,9% річних, строком до 05.03.2038 року. Цього ж дня, між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки у забезпечення виконання умов кредитного договору. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до ОСОБА_3 У зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх кредитних зобов'язань станом на 04.03.2014 року утворилась заборгованість у розмірі 535 084,43 грн., яка складається із тіла кредиту - 497 867,63 грн., відсотків за користування кредитом - 37 216,79 грн., яку позивач просив стягнути на його користь із ОСОБА_3
Також, у лютому 2016 року до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів звернувся ОСОБА_3 (позов було прийнято судом до спільного розгляду із первісним позовом ПАТ «Дельта Банк»), обґрунтованим тим, що спірний кредитний договір повинен бути визнаний судом недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки під час його укладення Банком не було дотримано вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктів 3.2, 3.3, 3.6, 3.8 постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року. Вказав, що йому не було запропоновано жодних варіантів кредитування та не надано у письмовій формі інформації, передбаченої у ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: про умови кредитування, орієнтовну сукупність вартість кредиту, наявні форми кредитування за коротким описом відмінностей між ними, тип відсоткової ставки, варіанти проведення кредиту. Банк не надав йому достовірної інформації щодо кредиту, умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов'язань за кредитним договором, незаконно встановив збір за дії, які банк вчиняє на власну користь.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів задоволено. Визнано недійсними кредитний і іпотечний договори, укладені 05 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк», через свого представника, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» у повному обсязі.
В обґрунтування Банк зазначив, що відмовляючи у задоволення первісного позову та задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції помилково взяв до уваги, як єдиний доказ у справі, висновок судово-економічної експертизи №1520 від 14.12.2015 року, відповідно до якого, на думку експертів, кредитний договір не містить в собі у повному обсязі необхідні (істотні ) умови для договорів даного типу, утому числі загальної (сукупної) вартості кредиту для споживача та її детального розпису (у тому числі - реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту у грошовому виразі). Такий висновок суду спростовується доводами та доказами наявними у матеріалах справи, зокрема, самим кредитним договором - п.9.3, 10.1, 10.2, 10.13. Вважає безпідставними та необґрунтованими висновки суду першої інстанції в тій частині, що ОСОБА_3 не було надано інформації про умови кредиту з посиланням на той же висновок судово-економічної експертизи №1520 від 14.12.2015 року. Звернув увагу, що у суді першої інстанції ОСОБА_3 не ставив під сумнів свій підпис під кредитним договором № 2619/0308/71-009 від 05.03.2008 року та не клопотав про проведення судом відповідної експертизи. Підписуючи кредитний договір позичальник погодився з усіма істотними умовами договору, які не суперечать нормам закону, позичальник усвідомлював наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, що не є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Відсутніми вважає підстави для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки матеріали справи містять усі докази на спростування наявності підстав для задоволення зустрічного позову.
Банк зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що при укладенні договору ОСОБА_3 був ознайомлений з його умовами, не заперечував проти них, погодився на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного стороною відповідача надано не було. За кредитним договором позичальник підтвердив, що він до укладення цього договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконував умови кредитного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків.
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ПАТ «Дельта Банк» ПриходькоТ.П. доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити їх з викладених підстав.
Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване.
ПАТ «Омега Банк» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про час, дату і місце розгляду справи повідомлялося у відповідності до вимог закону, будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції від нього не надходило. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ПАТ «Омега Банк» з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка його представника у судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд виходив з того, що недійсність кредитного договору виключає можливість задоволення вимог кредитора про виконання умов договору. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір №2619/0308/71-009 від 05.03.2008 року не відповідає вимогам пп. «д», «і» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.1, 3.2, 3.3, 3.6, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10.07.2007 №168, оскільки не містить графіку платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, який повинен містити докладно розписану сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом та встановлено платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. У кредитному договорі або в додатках до нього не наведено розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг. Також суд вважав, що Банком не було надано достовірної інформації щодо валютних ризиків під час виконання зобов'язань за кредитним договором, незаконно встановлено збір за дії, які банк вчиняє на власну користь. Визнаючи недійсним договір іпотеки суд першої інстанції керувався ч.2 ст. 548 ЦК України.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони зроблені із порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи та спростовуються зібраними по справі доказами.
Як вбачається із матеріалів справи 05.03.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2619/0308/71-009, відповідно до умов якого, а саме пункту 1.1, банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 70000,00 доларів США на строк з 05.03.2008 року по 05.03.2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.
Так, відповідно до пункту 1.3. Кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і порядку, встановленому пунктом 6.1.2. цього договору.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по погашенню кредиту між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 05.03.2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
Відповідно до умов кредитного договору погашення кредиту відбувається згідно додатку №1 - графіку погашення заборгованості до кредитного договору. Сума щомісячного погашення заборгованості відповідно до цього графіку становить 194 долари США.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, кредитний та іпотечний договори, а також додаткові угоди підписані ОСОБА_3 особисто та без будь - яких застережень.
Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Положеннями статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Аналогічні положення містяться в пункті двадцятому Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
За змістом статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Підставою для визнання договору недійсним є порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, якою визначено основні критерії чинності правочину. Зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
При розгляді даної справи наявними у ній доказами не встановлено підстав відповідно до ст.ст. 203, 229, 230 ЦК України, згідно з якими можливо визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки.
Із матеріалів справи вбачається, що кредитний договір та договір іпотеки було укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. При цьому договір іпотеки посвідчений нотаріально. Позичальником на момент укладення договорів не заявлялося додаткових вимог щодо їх умов та в подальшому він виконував ці умови.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Дельта Банк» надав ОСОБА_3 перед укладенням кредитного договору повну інформацію стосовно умов кредитування, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та його складових, що міститься безпосередньо у самому договорі та у додатку до кредитного договору, які підписані ОСОБА_3 без будь-яких зауважень.
Крім того, пунктом 10.1. кредитного договору ОСОБА_3 підтвердив, що, укладаючи цей договір, він усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору ОСОБА_3 свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, у тому числі з умовами типових кредитних договорів банку, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту у ВАТ «Сведбанк», та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.
У пункті 10.2. даного Кредитного договору сторони підтвердили, що текст договору відображає дійсні наміри сторін.
Тобто, уклавши спірний кредитний договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі щодо строку, суми кредитування, процентної ставки і т.д. Договір укладений за домовленістю сторін (позивачем та відповідачем за первісним позовом) з досягненням всіх істотних умов договору та згідно з діючим законодавством України. Своїм підписом під Кредитним договором та додатком до нього Позичальник підтвердив, що ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору. Тобто, уклавши Кредитний договір, позичальник підтвердив, що розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти, що передбачено п.10.1, п.10.2 Кредитного договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Передбаченим п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини, ОСОБА_3 не скористався, не відмовився від його виконання, а тривалий час користувався кредитними коштами, виконував умови договору що свідчить про те, що він був згодний з умовами укладених договорів, які наразі оспорює, а невідповідність окремих умов договору вимогам чинного законодавства не є підставою для визнання договору недійсним у цілому.
Згідно положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Так, закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
За змістом Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, вони зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Отже, з наведеного вбачається, що задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції не дослідив зазначене, належним чином не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам поданим сторонами та дійшов помилкового висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом доведено належними та допустимими доказами те, що при укладенні оспорюваних договорів ПАТ «Дельта Банк» ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме ВАТ «СведБанк», отримавши від банку всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, що відповідає статтям 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Правові підстави для визнання спірного договору кредиту недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 227, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, позичальник не довів введення його в оману під час укладення споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав.
Із матеріалів справи вбачається, що укладаючи кредитний договір, позичальник зазначив і посвідчив власним підписом, що банк надав йому повну, достовірну та вичерпну інформацію, про всі умови отримання, користування та повернення кредиту.
Позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.
Всі договірні умови підписані ОСОБА_3 добровільно, без будь-якого тиску, без погодження з позичальником банк не включив до договору жодної умови, які б створювали дисбаланс прав та обов'язків позичальника, що не спростовано позивачем за зустрічним позовом.
Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором та додатком до нього не створюють дисбаланс прав та обов'язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача за зустрічним позовом як споживача фінансових послуг.
Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання кредитного до та іпотечного договорів недійсними, оскільки такі висновки зроблені судом лише на підставі висновку експерта від 14 грудня 2015 року №1520.
Так, відповідно до частини першої статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.
Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України 2004 року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
За загальним правилом експертиза призначається коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи та поданих доказів, при цьому особа, яка заявляє клопотання про призначення експертизи, повинна обґрунтувати та довести необхідність її призначення.
Підставою для призначення судової експертизи є необхідність з'ясування обставин, які потребують спеціальних знань, тобто тих, які виходять за межі знань осіб, які беруть участь у справі, та судді, який розглядає справу.
Відповідно до положень ст. ст. 3, 12 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження. Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний, зокрема провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.
За змістом частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов'язковим та оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
Суд першої інстанції дав невірну оцінку висновку судово-економічної експертизи від 14 грудня 2015 року №1520, відповідно до якого кредитний договір не містить в собі в повному обсязі необхідні (істотні) умови для договорів даного типу, в тому числі: загальної (сукупної) вартості кредиту для споживача та її детального розпису (в тому числі реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Зокрема, графік погашення заборгованості, який наведений в додатку № 1 до кредитного договору не містить в собі (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі суми погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом), що є недотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Беручи вказаний висновок до уваги та задовольняючи позовні вимоги про визнання спірних договорів недійсними, суд першої інстанції не врахував вказаних положень закону, не звернув увагу на відсутність обставин, які б свідчили про необхідність призначення та проведення такої експертизи. Не було доведено такої необхідності і ОСОБА_3, оскільки не потребувало для з'ясування чи відповідають вимогам закону оспорювані договори спеціальних знань, тобто тих, які виходять за межі знань осіб, які беруть участь у справі, та суду, який розглядає справу.
Колегія суддів не може взяти до уваги вищевказаний висновок експертизи, оскільки встановлені у ньому обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів. Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов.
Так, відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи наведені норми закону слід зробити висновок про те, що обов'язок доведення факту умисного введення банком позивача в оману, покладається саме на позивача. Звертаючись до суду із вимогами про визнання оспорюваних договорів недійсним позивач за зустрічним позовом повинен був довести ті обставини на які посилається у позовній заяві, підтвердити їх належними та допустимими доказами. Однак, жодних доказів, які б підтверджувати обставини викладені у позовній заяві матеріали справи не містять.
За встановлених судом обставин, апеляційний суд вважає, що укладений між сторонами кредитний договір та іпотечний договір не суперечать нормам чинного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позичальнику було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі процентної ставки; розмір кредитних платежів є фіксованим на кожен місяць сплати, а тому правові підстави для визнання спірних договорів недійсними відсутні, а заявлені позовні вимоги в цій частині є недоведеними та необґрунтованими.
Безпідставним є висновок суду першої інстанції у тому, що ПАТ «Омега Банк» порушено права ОСОБА_3, оскільки зазначаючи про це, суд залишив поза увагою ту обставину, що ПАТ «Омега Банк» не є стороною спірного договору, кредитний договір не укладався між ним та ОСОБА_3
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судом достеменно встановлено, що 05.03.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2619/0308/71-009, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 70000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,90% річних з кінцевим терміном повернення 05.03.2038 року.
Згідно п. 1.1 кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 70000,00 дол. США на строк з 05.03.2008 р. по 05.03.2008 р. включно, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені договором.
З матеріалів справи вбачається, що Банк свої зобов'язання за кредитним договором від 05.03.2008 року №2619/0308/71-009 перед позичальником виконав У повному обсязі, та надав останньому грошові кошти в розмірі обумовленому договором, у зв'язку з чим набув право вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення кредиту та сплатити процентів.
Крім того, 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» належне йому право вимоги до відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором від 05.03.2008 р. №2619/0308/71-009.
Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у зобов'язанні, що витікає з кредитного договору, відбулась заміна кредитора ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк».
У відповідності до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 свої зобов'язання за Кредитним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість. Невиконання належним чином ОСОБА_3 взятих на себе за Кредитним договором зобов'язань щодо своєчасного та в повному обсязі погашення заборгованості, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, є таким, що відповідає доказам, наявним в матеріалах справи.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив умови кредитного договору, оскільки в установлені договором терміни не повернув кредит та не сплатив відсотки за його користуванням.
Так, з матеріалів справи вбачається, що станом на 04.03.2014 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № 2619/0308/71-009 від 05.03.2008 року становить 535084,43 грн., з яких сума заборгованості за кредитом 497867,63 грн., сума заборгованості за відсотками 37216,79 грн.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за Кредитним договором не спростований позичальником. У матеріалах справи також відсутні належні докази, що Банком невірно здійснено такий розрахунок заборгованості. Відтак колегія суддів бере до уваги зазначений розрахунок при визначенні розміру заборгованості позичальника перед кредитором.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, вбачається, що до суми заборгованості не входить комісія за обслуговування кредиту.
У довідці від 04.03.2014 року ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що комісія за ведення кредиту складає 0,00 грн.
Жодних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у зазначеному Банком розмірі матеріали справи не містять. Таких доказів не додано позичальником апеляційному суду у ході розгляду справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог закону, не з'ясував повно та всебічно обставин справи, не надав вірну правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою відповідно до положень ст.376 ЦПК України для скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення первісного позову, стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 535084,43 грн., та відмови у задоволенні зустрічного позову.
Згідно з ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7673,40 грн. (3654,00 грн. за подачу позову до суду та 4019,40 за подачу апеляційної скарги).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану представником Мозолевською Вікторією Вікторівною, задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 535084,43 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 7673,40 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 08 серпня 2018 року
Судді:
Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус
О.І.Шкоріна
